Психологія життя

(МаксименкоС.Д. Структурно–функціональна характеристика психології життя // Проблеми сучасної психології. 2012. Випуск 17.- C.3-13.)

Під способом життя людини слід розуміти стійку типову форму життєдіяльності особистості і спільнот, міру їх входження в соціум, типові взаємодії індивіда з суспільством, і групових стосунків групами, іншими людьми.

Ряд авторів вважає, що спосіб життя – це біосоціальна категорія, що визначає тип життєдіяльності в духовній і матеріальній сферах життя людини. Згідно Ю.П. Лисицина, “спосіб життя – визначений, історично обумовлений тип, вид життєдіяльності або визначений спосіб діяльності в матеріальний і нематеріальній (духовній) сферах життєдіяльності людей”. У такому випадку спосіб життя розуміється як категорія, що відбиває найбільш загальні та типові способи матеріальної і духовної життєдіяльності людей, узятих у єдності з природними і соціальними умовами [3, с. 179].

В іншому підході поняття спосіб життя розглядається як інтегральний спосіб буття індивіда в зовнішньому і внутрішньому світі, як “система взаємин людини із самою собою і факторами зовнішнього середовища”, де система взаємин людини із самою собою є складним комплексом дій і переживань, наявність корисних звичок, що зміцнюють природний ресурс здоров’я, відсутність шкідливих, що руйнують його. О.М. Ізуткін і Г.Ц. Царегородцев структуру способу життя представляють у виді наступних елементів: преосвітня діяльність, спрямована на зміну природи, суспільства і саму людину; способи задоволення матеріальних і духовних потреб; форми участі людей у суспільно політичній діяльності й у керуванні державою; пізнавальна діяльність на рівні теоретичного, емпіричного і цінносно-орієнтованого знання; комунікативна діяльність, що включає спілкування між людьми в суспільстві і його підсистемах (народ, клас, родина й ін.); медико педагогічна діяльність, спрямована на фізичний і духовний розвиток людини” [2].

Спосіб життя – це одна з найважливіших біосоціальних категорій, що поєднують уявлення про певний вид (тип) життєдіяльності людини. Його можна охарактеризувати особливостями повсякденного життя людини, які охоплюють його трудову діяльність, побут, форми використання вільного часу, задоволення матеріальних і духовних потреб, участь в громадському житті, норми і правила поведінки. Спосіб життя – один з критеріїв суспільного прогресу.

У свою чергу, до основних чинників, що визначають спосіб життя людини, слід віднести: рівень загальної культури людини і його вченість; матеріальні умови життя; статеві, вікові і конституціональні особливості людини; стан здоров’я; характер екологічного середовища існування; особливості трудової діяльності (професії); особливості сімейних стосунків і сімейного виховання; звички людини; можливості задоволення біологічних і соціальних потреб.

Отже, головним в способі життя людини є те, як вона проводить своє життя, яка його спрямованість. Також визначними є основні способи і форми життєдіяльності. Спосіб життя, зумовлений значною мірою соціальн економічними умовами, особливостями перебігу психічних процесів людини, станом здоров’я та функ ціональних можливостей організму. При цьому слід пам’ятати про те, що певна соціальна група має свої особливості в способі життя, свої цінності, установки, еталони поведінки тощо.

Ю.П. Лисицин, спираючись на класифікації способу життя І.В.Бестужева-Лади й інших вчених, виділяє в способі життя чотири категорії: економічну – ”рівень життя”, соціологічну – “якість життя”, соціальнопсихологічну – “стиль життя” і соціально -економічну – “уклад життя” [3].

Рівень життя або рівень добробуту характеризує розмір, а також структуру матеріальних і духовних потреб, у такий спосіб кількісну, що піддається вимірові, сторону умов життя(міра задоволення матеріальних, культурних, духовних потреб). Під укладом життя розуміється порядок громадського життя, побуту, культури, у рамках якого відбувається життєдіяльність людей (спосіб життя людини, що визначається типом власності на засоби виробництва, політичними, економічними, соціальними відносинами, провідною ідеологією і т.д.).

Стиль життя відноситься до індивідуальних особливостей поведінки як одного з проявів життєдіяльності (поведінкова особливість життя людини, тобто певний стандарт, під який підлаштовується психологія і психофізіологія особи).

Стиль життя – це усталена єдність, цілісність, а в найрозвиненіших формах гармонія певних елементів системи життєдіяльності особистості, що виявляється в таких кількісних та якісних характеристиках цієї життєдіяльності, як інтенсивність, ритм, темп, розподіл бюджету часу, домінуючі “наскрізні” орієнтації, міра та рівень засвоєння (інтеріоризації) різних способів життєдіяльності тощо. В аспекті стильових особливостей життєдіяльності особистості суб’єктивний бік життєвого процесу виявляється, зокрема, в можливості індивідуальної інтерпретації системи життєдіяльності відповідно до власних потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій. Суспільство (у стабільному, нормальному стані) стимулює або обмежує лише крайні прояви активності в окремих сферах, у цьому діапазоні існують різноманітні шляхи особистісного самовизначення і санкції покарання.

Якість життя є оцінкою якісної сторони умов життя; це – показник рівня комфорту, задоволеність роботою, спілкуванням і т.п. Характеризуючи сутність якості життя як соціально-економічної категорії необхідно підкреслити ряд її особливостей:

– по перше, якість життя надзвичайно широке, багато аспектне, багатогранне поняття, незрівнянно ширше, ніж «рівень життя». Це категоріявиходить далеко за межіекономіки. Це, перш за все, соціологічна категорія, яка охоплює всі сфери суспільства, оскільки всі вони містять в собі життя людей і її якість.

– по друге, якість життя має дві сторони: об’єктивну і суб’єктивну.

Критерієм об’єктивної оцінки якості життя слугують наукові нормативи потреб та інтересів людей, за співвідношенням, з якими можна об’єктивно судити про ступінь задоволення цих потреб та інтересів. З іншого боку, потреби і інтереси людей індивідуальні і ступінь їх задоволення можуть оцінити тільки самі суб’єкти. Вони не фіксуються будь якими статистичними величинами і практично існують лише в свідомості людей і, відповідно, в їх особистих думках і оцінках. Отже, оцінка якості життя виступає у двох формах: ступінь задоволення науково обґрунтованих потреб та інтересів; задоволеність якістю життя самих людей.

По третє, якість життя не є категорією, відокремленою від інших соціально економічних категорій, але об’єднує багато з них, включає в себе їх в якісному аспекті. Так, компонентами якості життя є і спосіб життя, і рівень життя, і навколишнє середовище, збагачені якісними оцінками. Наприклад, характеризуючи якість життя, не можна обмежуватися оцінкою харчування за його поживною цінністю (калорійність, вміст у грамах білків, жирів).

Не можна обійти таких якостей харчування, як його регулярність, різноманітність, смакові властивості. Характеризуючи якість трудового життя, не можна обмежитися (як при аналізі рівня життя) показниками зайнятості, безробіття, тривалості робочого дня, тижня, року, рівнем виробничого травматизму, але необхідні оцінки відповідності інтересам працівників змісту і характеру праці, його інтенсивності, взаємин всередині трудового колективу та ін.

Якщо оцінити роль кожної з цих категорій у формуванні здоров’я, можна помітити, що при рівних можливостях перших двох (рівень і якість), які мають громадський характер, здоров’я людини значно залежить від стилю і укладу життя, який великою мірою має персоніфікований характер і визначається історичними та національними традиціями й особовими схильностями.

В процесі життя кожної людини повинні задовольнятися матеріальні і духовні потреби, причому її поведінка буде спрямована на реалізацію цих потреб. У кожної особи при однаковому на даний момент в будь якому суспільстві рівні потреб існує свій індивідуальний спосіб їх задоволення, тому поведінка у людей різна і залежить вона значною мірою від виховання.

Практично в усіх складових способу життя присутня висока нормативність, інакше жодна форма життєдіяльності людей не змогла б укорінитися в історії як специфічне явище, спричинене, зрештою, людськими потребами, які також є продуктом розвитку суспільства. Формуючись і розвиваючись у процесі життя, особистість залучається до розгалуженої системи способів життєдіяльності суспільства, кожна з яких має свої правила і витяги, стимули і запобіжники, заохочення. Спосіб життя особистості характеризує наявність та прояв соціального (суспільного) в індивідуальному. На відміну від способу життя як прояву соціального, в індивідуальному поняття стиль життя, навпаки, виражає специфіку входження індивідуального у соціальне, суспільне. Стиль життя, власне, є індивідуальною формою функціонування способу життя. Стиль життя особистості найрельєфніше і найяскравіше виражає специфіку життєвого шляху людини, конкретні умови й обставини її формування як особистості, особливості індивідуальних рис характеру, вольових якостей, інтелекту, потреб та інтересів.

I. Iлліч відзначає, що “здоров’я визначає процес адаптації: «...створює можливість адаптуватися до зовнішнього середовища, що змінюється, до росту і старіння, до лікування при порушеннях, стражданням і мирному чеканню смерті” [7, с. 263].

Здоров’я як здатність адаптуватися до умов навколишнього середовища, що є результатом взаємодії із середовищем, розглядають Р. М. Баєвський і А. П. Берсенєва. Загалом, у вітчизняній літературі стало традицією зв’язувати стан здоров’я, хвороби і перехідних між ними станів з рівнем адаптації. Л. Х. Гаркаві й Е. Б. Квакіна розглядають здоров’я, донозологічні стани і перехідні між ними стани з позиції теорії неспецифічних адаптаційних реакцій. Стан здоров’я в даному випадку характеризується гармонічними антистресорними реакціями спокійної і підвищеної активації [6].

Г. А. Апанасенко пропонує розрізняти кілька груп факторів здоров’я, що визначають відповідно його відтворення, формування, функціонування, споживання і відновлення, а також характеризують здоров’я як процес і як стан. Так, до факторів (показників) відтворення здоров’я відносяться: стан генофонду, стан репродуктивної функції батьків, її реалізація, здоров’я батьків, наявність правових актів, що охороняють генофонд і вагітних і т.д.

До факторів формування здоров’я автор зараховує спосіб життя, до якого відносить рівень виробництва і продуктивності праці; ступінь задоволення матеріальних і культурних потреб; загальноосвітній і культурний рівні; особливості харчування, рухової активності, міжособистісних відносин; шкідливі звички і т.д., а також стан навколишнього середовища.

Здоровий спосіб життя – це, насамперед, діяльність, активність особистості, групи людей, суспільства, що використовують матеріальні і духовні умови та можливості в інтересах здоров’я, гармонійного фізичного і духовного розвитку людини. Виділяються ряд критеріїв здорового способу життя, до яких відносяться, наприклад, гармонічне сполучення біологічного і соціального в людині, гігієнічне обґрунтування форм поводження, неспецифічні й активні способи адаптації організму і психіки людини до несприятливих умов природи і соціального середовища. Б.Н.Чумаков відзначає, що здоровий спосіб життя включає типові форми і способи повсякденної життєдіяльності людей, що зміцнюють івдосконалюють резервні можливості організму. У той же час, поняття здорового способу життя набагато ширше, ніж режим праці і відпочинку, система харчування, різні загартовуючі і розвиваючі вправи; у нього також входить система відносин до себе, до іншої людини, до життя в цілому, а також свідомість буття, життєві цілі і цінності.

У практичній діяльності при визначенні індивідуальних критеріїв і цілей здорового способу життя існують два альтернативних підходи. Задачею традиційного підходу є досягнення всіма однакової поведінки, що вважається правильним: відмова від паління і вживання алкоголю, підвищення рухової активності, обмеження споживання з їжею насичених жирів і кухонної солі, збереження маси тіла в допустимих межах. Ефективність про паганди здорового способу життя і масового зміцнення здоров’я оцінюється за кількістю осіб, що дотримуються рекомендованої поведінки. Але, як показує практика, захворюваність неминуче виявляється різною при однаковій поведінці людей з різними гено і фенотипом. Явний недолік такого підходу в тому, що він може привести до рівності поведінки людей, але не до рівності кінцевого здоров’я.

Інший підхід має зовсім інші орієнтири, і в якості здорової розглядається такий стиль поведінки, що приводить людину до бажаної тривалості і необхідної якості життя. З огляду на те, що всі люди різні, їм потрібно протягом життя поводитися по різному. “Здоровий спосіб життя, в принципі, не може і не повинен бути ідентичним. Будь яку поведінку варто оцінювати як здорову, якщо вона веде до досягнення бажаного оздоровчого результату.

При такому підході критерієм ефективності формування здорового способу життя виступає не поведінка, а реальне збільшення кількості здоров’я. Отже, якщо здоров’я людини не поліпшується, незважаючи на, здавалося б, розумну, культурну, суспільно корисну поведінку, вона не може розглядатися як здорова. Для оцінки кількості здоров’я в цьому підході розроблена методика, що дає людині можливість з урахуванням індексу здоров’я і його положень по шкалі здоров’я самій приймати рішення, яку поведінку вважати здоровою. Отже, у рамках цього підходу здоровий спосіб життя визначається, виходячи з індивідуальних критеріїв, особистим вибором найкращих оздоровчих заходів і контролюючих за їхньою ефективністю. Отже, для осіб з гарним здоров’я будь який спосіб життя, що є для них звичайним, буде цілком здоровим.

Список використаної літератури:

1. Бойко О.В. Охрана психического здоровья: [учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений] / О.В. Бойко. – М.: «Академия», 2004. – 268 с.

2. Диагностика здоровья. Психологический практикум / под. ред.проф. Г.С. Никифорова. – СПб.: Речь, 2007. – 950 с.

3. Здоровье, развитие, личность / под ред. Г.Н. Сердюковской, Д.Н. Крылова, У. Кляйнпетер. – М.: Медицина, 1990. – 336 с.

4. Максименко С.Д. Психологія особистості: [підручник] / С.Д. Максименко, К.С. Максименко, М.В. Папуча. – К.: ТОВ “КММ”, 2007. – 296 с.

5. Мілютіна К.Л. Основи дитячої патопсихології / Н.Ю. Максимова, К.Л. Мілютіна, В.М. Піскун. – К.: Перун, 1996. –196 с.

6. Торникрофт Г. Матрица охраны психического здоровья: [пособие для совершенствования служб] / Г.Торникрофт, М. Танселла; пер. с англ. О. Чернявской. – К.: Сфера, 2000. –332 с.

7. Юрьев Г.П. Виртуальная этика здоровья и страданий человека / Г.П. Юрьев. – М.: Наука, 2004. – 359 с.

Дата добавления: 2014-01-07