Самовдосконалення

Питання 5. Милосердя

1. Поняття милосердя. Заповідь милосердної любові

2. Любов і борг

3. Любов, милосердя і справедливість

1. Милосердя - це:

• доброзичливе, жалісливе відношення до іншої людини;

• співчуття, жалість, співчуття, любов; добродійність.

У християнській етиці заповідь милосердної любові є головним принципом, вищим законом життя людей. "Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм і всією душею твоєю... Полюби ближнього твого як самого себе" (Ісус Христос).

Заповідь милосердної любові служить порятункові душі людини, єднанню людей. Вона вимагає рівного відношення до всіх людей, включаючи

ворогів.

Любов до людей заснована на ідеалі любові Бога до людей. Ця любов

милосердна, ініціативна.

Ф. Ніцше в своїй критиці християнської етики стверджував, що милосердна любов є засобом маскування себелюбства, заздрості, спотворювання слабостей людини. На думку Ніцше, людина повинна любити не ближнього (буденне), а "дальнє", майбутнє (вище, досконаліше).

1. Любов - це відчуття, суб'єктивне явище, яке не піддається регуляції і не може бути універсальним принципом етичного вибору. І. Кант стверджував, що:

• мотивом етичної діяльності є не любов, а борг;

• любов не завжди може бути узгоджена з боргом, зобов'язаннями;

• любов не може бути принципом, оскільки він імперативний, а любити можна тільки по схильності.

"Безкорисливе благовоління" (яке і називають любов'ю) могло б бути підлеглим боргу, є боргом людини (вона зобов'язаний робити добро іншому незалежно від ставлення до неї).

Категоричний імператив І. Канта за змістом тотожний заповіді любові: "Поступай так, щоб ти завжди відносився до людства і в своїй особі, і в особі всякого іншого так само, як до мети, і ніколи не відносився б до нього... як до засобу ".

Питання про співвідношення любові і боргу розглядав і Ф.М. Достоєвській. Він затверджував: любов - це:

• метафізична основа моральності;

• форма діяльного, дбайливого відношення до людей;

• відчуття, в якому самореалізується людина в даній ситуації (сентиментальний прояв любові).

Якщо людина в милосерді сконцентрована на своїх емоціях, забуває про об'єкт милосердя, така любов є проявом себелюбства.

Заповідь любові може бути реалізована на основі боргу, схильності і співчуття.

3. Заповідь любові є універсальною вимогою, що містить всі вимоги Декалога. Вона вимагає праведності, заснованої на русі серця (а не дотриманні формальних норм).

Гоббс тлумачив заповідь милосердної любові як стандарт загальнолюдських відносин, оскільки вона не обмежує людей і вимагає від людини дозволяти іншому те, що сама людина хоче, що б було дозволене йому.

Гегель стверджував, що закон справедливості Мойсея (Декалог) є загальним законом, необхідним через відособленість людей.

У. С. Соловйов співвідносив справедливість з негативним формулюванням "золотого правила моралі" ("Не роби іншому того, чого не хочеш від інших"), а милосердя - з позитивним формулюванням. На думку Соловйова, єдність цих правил обумовлена цілісністю духовного досвіду людини.

Соловйов рахував справедливість і милосердя основними етичними чеснотами, оскільки перша протистоїть егоїзму, а друга – ненависті.

Чуже страждання впливає на мотиви діяльності людини. Воно протистоїть егоїзму, утримує від спричинення страждань іншій людині, викликає співчуття, спонукає до діяльної допомоги.

Этично-філософська думка Європи Нового часу стверджувала, що милосердя і справедливість є фундаментальними чеснотами. Вони відповідають різним сферам етичного досвіду (двом основним рівням моралі).

Вимоги справедливості знімають суперечності між конкуруючими інтересами людей.

Заповіді любові задають вищий рівень моральності, закликають людину жертвувати своїми інтересами ради блага інших. Милосердя, заповідь любові:

* є боргом людини;

* не є обов'язком людини (рекомендована вимога);

* засновано на людських відносинах, в яких співучасть, співчуття є ініціативою самої людини.

4. Милосердя має на увазі співчутливе, жалісливе відношення до людей, за допомогою якого людина утілює свій ідеал. Воно не вичерпується милосердним відношенням, а повинно бути реалізовано в діях.

Ці дії повинні бути направлені на задоволення інтересів інших людей, і ґрунтуватися на прагненні іншої людини до досконалості. Милосердя є засобом і змістом самовдосконалення людини.

Л. Н. Толстой запропонував модель підготовки до досвіду діяльної любові:

• не дозволяти собі думати погане ні про кого;

• не говорити погане ні про кого;

• не робити іншому того, чого собі не хочеш.

Толстой стверджував, що милосердя повинне починатися з розкаяння, готовності до самозміни і вдосконалення.

Питання 6. Особисті відносини: любов, сім'я, дружба

1. Особисті відносини

Дата добавления: 2014-01-07