Зло. Види зла

2. Релігійні теорії походження зла.

1. Зло асоціюється з руйнуванням, загибеллю. Можна виділити такі види зла:

- природне зло (стихійні сили, хвороби тощо) не залежить від волі й діяльності людини;

- соціальне зло:

· є частиною історичного процесу;

· народжується під впливом діяльності людей;

· не може контролюватися людиною.

Наприклад, заколоти, революції, війни являються результатом зіткнення інтересів і волі безлічі людей, являються стихійною силою, яка не підвладна волі індивіда;

- моральне зло, котре утворюється під впливом:

· свідомості людини;

· волі людини;

· морального вибору людини.

Види морального зла, виражені в людських пороках (морально негативних якостях):

- ворожість – активне зло, яке направлене на інших людей, їх життя й добробут; свідомо заподіяна шкода (насилля), яке не являється засобом захисту;

- розбещенність – зло, направлене на себе, пороки людини (лінь, обжерлевість тощо). Розбещена людина:

· стає рабом своїх пристрастей і потягу до задоволення;

· порушує соціокультурні заборони;

· не здатна к діяльному коханню до ближнього.

Багато мислителів намагалися пояснити вкоріненість морального зла в природі людини, тобто людина від природи зла й егоїстична, знаходиться в стані конкурентної боротьби з іншими людьми. З.Фрейд, наприклад, стверджував, що ворожість, агресія – це притаманний людині інстинкт смерті.

Теорія “ фрустрації – агресії ”. Агресія виникає у відповідь на перешкоди в досягненні мети чи образи, може бути направлена не за адресою тощо.

Держава й мораль створені для регуляції «боротьби всіх проти всіх» і збереження людей від взаємного винищення. (Цих поглядів дотримувались І.Кант, Т.Гоббс та інші)

Ф.Ніцше стверджував, що зло:

* укорінено в природі людини;

* є виявом бажання влади, яке притаманне всьому живому;

* морально виправдане (бути злим – означає стверджуватись).

В марксистському вченні зло вважалось породженням приватної власності.

2. Релігійні концепції походження зла. Вчення пророка Заратустри (зороастризм) відстоювало версію про моральну подвійність, яка лежить в основі світобудови:

- добрий могутній дух створив все розумне, добре, чисте й підримує життя на землі;

- злий могутній дух створив усе зле, нечисте, нерозумне (смерть, безплідні землі тощо).

Єретичн а християнська секта манехійців підтримувала ідею морального дуалізму світу й поєднувала вчення Нового Заповіту із зороастризмом.

Християнство вбачало в створенні світу добро:

- світ створений триєдиним Богом;

- Бог є абсолютним Благом і Любов’ю;

- Бог всемогутній і всюдисущий, нічого на землі не відбувається без його відому;

- У творінні Божому не може бути закладене зло.

Те, що зло є у світі, теологи пояснили падінням ангела Люцифера, котрий:

· використав у зло свободу, яка була дана йому Богом;

· впав у гріх гордині, зажадав бути рівнем із Творцем, зайняти його місце;

· спокусив сонм ангелів, котрі перетворилися на бісів, пособників зла.

Люцифер став символом заздрості до творчого генія, егоїстичного бажання самоствердження. Люцифер, уособлення зла, вторинне, є твариною Божою і, в кінцевому підсумку, підкорений Богу.

Людина створена Богом за своїм образом і подобою. Вона наділена свободою морального вибору: слідувати Божим заповітам чи йти шляхом гріха, через це несе відповідальність за свій вибір.

Розповсюдження зла у світі людей відбулось внаслідок гріхопадіння Адама та Єви, які впали у гріх гордині й зажадали вподобитись Богові і дізнатись, що є добро та зло.

Ведична версія походження зла:

- зла у світі немає;

- недосконалість світу є:

· уявленістю, оскільки людина дивиться на світ зі своєї жалюгідної, обмеженої позиції;

· являється невід’ємною складовою світобудови, яка гармонійно поєднується з іншими її елементами;

- дійсність в її істиному вигляді можна зрозуміти й правильно оцінити, тільки піднісшись над людською жалюгідною точкою зору, вийшовши за рамки емпіричного.

Сучасні «холічні» уявлення про світ:

- світ – досконала, гармонійна єдність протилежностей (чорне-біле, чоловіче-жіноче тощо);

- складові світобудови є необхідними умовами існування одне одного;

- суперечливість дійсності не є ані добром, ні злом. Зло є результатом відношення людей до чого- небудь як до зла.

Питання 50. Категорії етики (добро та зло). Протиріччя в розумінні добра та зла.

1. Взаємовизначення добра та зла.
2. Протиріччя в розумінні добра та зла.

1. Добро та зло пізнаються тільки в єдинстві (добро через зло й навпаки).

Для того щоб бути діяльно добрим, людина має пізнати зло. Недостатньо вивчати зло, щоб осягнути добро, злу необхідно чинити опір.

Добро отримує значення в противагу злу, стверджується в протистоянні злу.

2.Уявлення людей про добро та зло є неоднозначними, можуть змінювати полюси.

В різних культурах різні моральні оцінки одних і тих самих явищ, вчинків. Наприклад, у західних країнах похвальними якостями вважаються:

- прагнення до самоствердження, виділення із спільності;

- діяльне, завойовницьке ставлення до зовнішнього світу, суб’єктивне втручання в природу й інше.

У країнах Сходу моральна людина:

- повинна бути гармонійною частиною спільності, не випинати свою індивідуальність;

- сповідувати даоський принцип недіяння, не втручатись у хід речей, плисти за течією.

Моральні уявлення змінюються в процесі зміни історичних епох.

Традиційному, патріархальному суспільству були притаманні:

- відтворення способу життя пращурів (відступ від традицій засуджувався);

- беззаперечне підкорення старшим;

- нетерпимість до інородців, іновірців, інакомислячих тощо.

В сучасному суспільстві багато людей, які творили добро вважаються аморальними. Добром, цінністю стали:

- становлення нових ідеалів, відмова від деяких традицій;

- самостійність, свобода творчості, розвиток індивідуальності людини;

- терпимість, повага до індивідуальності тощо.

Добро, благо для однієї людини (групи людей) може бути злом для інших. Будь-яка конкуренція має на увазі досягнення вигоди, блага одних людей ціною чиїхось втрат, страждань. Найбільш яскраво це проявляється в конкурентній боротьбі в ринковій економіці, в збройних конфліктах (для переможця фіналу війни – благо).

За певних обставин зло може оцінюватись як благо. Наприклад, насилля – безумовний гріх, оскільки життя й свобода людини – величезна цінність. Однак вбивство може бути морально виправдане й навіть вважатиметься благим діянням у випадках:

- вбивства ворога на полі бою (особливо в справедливій, визвольній війні);

- вбивства при самообороні;

- кари жорстокого злочинця.

Веління високої моралі – категорична заборона «не убий» - перетворюється на правило «не вбивай без крайньої необхідності»

Вбивство, навіть скоїне в силу необхідності, не перестає вважатися злом.

Одне й те ж явище може одночасно виступати як благо і як зло. Наприклад, науково-технічний прогрес є безсумнівним благом для людства.

Водночас плодами прогресу являються екологічні й техногенні катастрофи, ядерна й бактеріологічна зброя й багато іншого. З цієї точки зору науково-технічний прогрес може розглядатися як зло.

Можливий перехід добра у зло(й навпаки) у випадку, коли порушується міра. Надмірність перетворює творіння добра в порок (щедрість перетворюється в марнотратство, гордість – в гординю тощо). Зниження інтенсивності моральної якості також призводить до переходу добра у зло: ощадливість – в жадібність тощо.

Питання 51. Категорії етики (добро і зло). Проблема конструктивності зла.

1. Вибір між добром і злом

2. Конструктивність зла

1. В умовах морального конфлікту головним завданням людини є правильний моральний вибір.

Перший етап морального вибору полягає у виборі способу мислення і дії, відмові від зла, пороку.

Іноді вирішення проблеми відбувається поза протистоянням добра і зла. Людині слід зробити вибір між позитивними цінностями (здоровий глузд, щастя, користь і т. д.) і способом дії та мислення. Наприклад, людині доводиться робити вибір між сімейним щастям і професійною кар’єрою.

Найбільш складним є моральний вибір «меншого із двох зол».

Такий вибір:

· сприймається людиною як трагічний;

· вимагає життєвої мудрості і відповідальності;

· має непередбачувані наслідки;

· його результатом в будь-якому випадку є зло.

В моральній свідомості добро і зло мають різні підстави для оцінки людських вчинків. Наприклад, сприяння добру морально нейтральне, вважається за належне; сприяння злу прирівнюється до скоєння зла.

Боротьба зі злом часто оцінюється вище, ніж благі діяння.

2.Багато мислителів в своїх філософсько-етичних працях описували ідею конструктивності зла, його позитивної ролі в системі світобудови. Наприклад, Н. Макіавеллі в трактаті «Державець» писав про доцільність зла в політиці. Обман, насильство, несправедливість можуть слугувати інтересам держави («мета виправдовує засоби»).

Ф. Ніцше запевняв, що зло – це такі якості, як:

· розум, хитрість;

· діяльність;

· цілеспрямованість, сила волі;

· аристократичність.

Бути злим, на думку Ніцше, - означає самостверджуватись. У своїх працях він висвітлював думку про неспроможність і лицемірство того, що більшість вважає добром.

До категорії зла можна віднести такі явища, які руйнують встановлений порядок: нестандартність, новаторство, нонконформізм (несприйняття думок, стандартів тих, хто оточує), творчість. Соціальний та технічний прогрес досягається ціною загибелі мільйонів людей у війнах, революціях і т. д.

Деякі філософи стверджували, що зло проявляє свою конструктивність, творчу силу через діалектику добра і зла (Маркс, Гегель). Благо, добро здійснюється тільки через зло. Добродій виявляється тільки при порівнянні з пророком.

Проте не можна стверджувати, що люди скоюють зо умисно, заради досягнення прогресу. В основі діяльності людини перед усе лежать егоїстичні мотиви.

Питання 52. Категорія етики. Моральний обов'язок

1. Імперативність моралі.

2. Моральний обов’язок

1. Цінність, яка усвідомлена як моральна, сприймається людиною як обов'язкова до виконання. Моральні цінності:

· імперативні (обов'язкові);

· безумовні (їм необхідно дотримуватися завжди і у всьому);

· надситуативні;

· універсальні (безособові);

2. Моральний обов’язок - це:

· форма контролю суспільства за поведінкою індивіда;

· відображення взаємодій між людьми.

Існує два підходи до питання співвідношення цінності і імперативності блага і обов’язку:

· евдемоністський підхід:

- людині відомо, у чому його благо;

- завдання людини - не ухилятися від блага;

- обов'язком людини є прагнення до свого блага і сприяння благу інших людей;

· деонтологічний підхід:

- людина недосконала від природи;

- суспільство є зосередженням зла;

- мораль дана людині, щоб приборкати зло;

- слідуючи обов’язку, людина досягає блага.

Моральні вимоги загальні. Загальність розуміється як:

- загальні уявлення всіх людей про правильне, доброчесне;

- прості норми, загальнолюдські цінності, які визнають все;

- загальнопоширені моральні вимоги і цінності.

Універсальність норм, суджень - це:

- безвідносність до конкретних ситуацій і людей;

- неупередженість (рівне ставлення до всіх у рівній ситуації);

- рівне ставлення до людини в різних обставинах (надситуативність);

- універсалізуємість - людина повинна приймати рішення стосовно інших людей виходячи з того, що подібне рішення в подібній ситуації може бути прийнято по відношенню до нього.

Для того щоб сприяти благу інших, людина повинна дотримуватися прав інших людей і виконувати свої обов'язки.

Обов’язок - усвідомлення людиною необхідності виконання того, що пропонується моральним ідеалом. Обов’язок людини полягає в:

· добродіяння;

· протистоянні злу;

· сприяння благу інших людей і т. п.

Обов’язок усвідомлюється людиною як внутрішнє спонукання. Деякі мислителі (Ніцше та ін.) розглядали усвідомлення обов'язку як резкльтат виховання особистості, впливу ідеології.

Обов’язок можна розуміти як тиск на особистість, примус з боку загальноприйнятих норм, соціальної дисципліни.

Моральні вимоги пред'являються у формі рекомендацій, формулювань бажаного (належного).

Санкції моралі (на відміну від права) носять ідеальний характер, звернені до свідомої, вільної особистості.

Обов’язок вимагає самопримушення. Свідомість обов’язок полягає в:

- усвідомленні людиною неприйнятності будь-якої своєї якості;

- опиранні цій якості;

- примусі себе у разі потреби до скоєння того, що суперечить бажанням людини.

Вимоги обов’язку самоцінні: людина виконує обов'язок безкорисливо, незалежно від зовнішніх норм, стверджуючи його пріоритет по відношенню до своїх пристрастей, користі і т. п.

Автономія особистості проявляється у виконанні морального обов’язку. Людина:

- виконує його вимоги без примусу ззовні;

- ставиться до них так, як ніби встановив їх сам;

- діє, будучи впевнений у своїй правоті.

Питання 53: Категорії етики. Сумління.

1. Поняття сумління.

2. Формування сумління.

3. "Чисте сумління"

1. Сумління - це:

· критична оцінка людиною своїх вчинків, мислення;

· усвідомлення своєї невідповідності ідеалу і невиконання морального боргу.

Сумління людини:

· не залежить від думки інших людей;

· співвідноситься тільки з боргом;

· діє і у тому випадку, коли контроль ззовні відсутній.

Сумління часто сприймається як незалежне від власної "я" людини, як голос "другого я", носія вищих цінностей. Існують різні точки зору на природу сумління.

Релігійний підхід: сумління є голосом Бога.

Другий підхід: сумління - це:

· специфічна форма сорому;

· узагальнені, перенесені у внутрішній світ людини думки значущих для нього людей;

· зміст сумління культурно і історично мінливо.

2. Сумління формується в процесі виховання людини, її соціалізації.

Авторитарне сумління. На ранній стадії формування сумління орієнтоване на думки авторитетного для людини оточення, пов'язана з боязню несхвалення, покарання. Звернення вихователя до сумління людини має форму вимоги відповідності правилам.

Гуманістична совість. Зріле сумління є голосом "другого я", кращого початку в людині, відповідальністю людини перед самим собою.

Сумління є емоційним феноменом. Воно проявляється як "муки розкаяння", - це негативні переживання, докори людини самому собі, заклопотаність з приводу моральності своєї поведінки.

В той же час сумління засноване на розумі:

· розкаяння сумління з приводу відступу від норм моральності можливе лише тоді, коли людина осмислила ці норми, прийняла їх як належні;

· людина знаходить аргументи, реабілітуючи відступ від норм (заспокоює сумління);

· людина має бути переконана в істинності установок свого сумління (проблема ієрархії цінностей).

3. Вираз "чисте, спокійне сумління" можна зрозуміти як:

· усвідомлення виконання усіх моральних обов'язків, реалізації усіх своїх можливостей;

· претензію людини на духовну гармонійність, досконалість.

Людина, що має сумління, удосконалюючись, пред'являє до себе усе більш високі вимоги. Спокійне сумління може свідчити про лицемірство або самообман, духовну незрілість. (А. Швейцер називав чисте сумління "вигадкою диявола".)

Сумління вимагає від людини виконання боргу. Борг людини перед самим собою - самовдосконалення.

Людина повинна культивувати своє сумління, "все більше прислухатися до голосу внутрішнього судді і використовувати для цього усі засоби" (И. Кант).

Свобода сумління може розшифровуватись як право людину на:

· самостійне формування переконань;

· незалежність духовного життя.

Питання 54. Категорії етики. Сором. Провина

1.Сором:

- виражає відчуття провини, усвідомлення людиною невідповідності вимогам оточюючих людей;

- орієнтований на думку інших людей;

- може випробовуватися людиною навіть в тому випадку, якщо сам він вважає свої дії етичними.

Людина, що проявляє негативні якості (агресію, брехливість та ін.), піддається насмішкам, презирству з боку оточуючих, гнівається на самого себе. К. Маркс називав сором гнівом, оберненим всередину. Гнів людини викликаний усвідомленням своєї невідповідності загальноприйнятим нормам, своїй відчуженості.

Сором свідчить про глибокий зв'язок людини з іншими людьми, не перенесення людиною суспільної невизнаності, осуду.

Людина боїться втратити суспільну значущість, цінність в очах іншої людини.

Сором перед самим собою є наслідком віддзеркалення поглядів інших людей на внутрішньому світі людини.

Думка інших людей займає важливу роль в соромі людини навіть у разі, коли аморальний вчинок людини не має свідків. Боязнь засудження з боку значущих людей може утримати людину від здійснення аморальних вчинків.

Значущі особи можуть бути віддалені від людини в просторі і навіть в часі. Вони постають як більш високо розвинуті особи.

У деяких культурах сором є формою:

- суспільного впливу; регуляції поведінки людей;

- доповнення до тілесних покарань ("ганебний стовп" та ін.). У середньовічній Європі, країнах Сходу публічна ганьба по силі впливу на людину не поступалася тілесним покаранням. Людина відчуває сором у випадках:

- усвідомлення своєї невідповідності загальноприйнятим нормам і цінностям, як моральним, так і матеріальним (відсутність високого соціального статусу, достатку і т. п.);

- нездатності відтворити загальноприйняті стандарти (слідувати пануючим звичаям, моді і ін.);

- невідповідності високим моральним орієнтирам (наявність у людини пороків);

- нездатності проявити якості, необхідні в конкретній ситуації (боязкість у момент небезпеки і т. п.).

Християнській культурі було властиве відчуття сорому, пов'язане з тілом людини, тілесним початком (моральна заборона на прояви сексуальності).

Людина може відчувати сором у разі втручання інших людей в його внутрішній світ, приватне життя.

Люди здатні випробовувати сором за іншу людину в результаті ідентифікації з ним, переживати його провину як свою власну (наприклад, сором за дії уряду країни).

Помилковий сором - відчуття невідповідності помилковим, аморальним вимогам (наприклад, коли людина соромиться своєї "м'якості", невміння проявити агресію).

2. Провина - це переживання людиною невідповідності нормам, невиконання обов’язка перед самим собою, своїм внутрішнім світом, перед Богом. Відчуття провини не залежить від думки інших людей і виникає у разі, коли людина несе особисту відповідальність за те, що відбувається. Джерелом відчуття провини можуть бути:

- зовнішні явища (наприклад, страждання інших людей);

- внутрішні явища, стан душі людини (наприклад, провина за грішні думки).

Відчуття провини обтяжує людину, здійснює тиск на його психіку, Воно може бути нейтралізоване, зняте прощенням, даним постраждалим своєму кривдникові.

Прощення:

- є актом великодушності;

- відбувається по добрій волі скривдженого;

- відновлює позитивні відносини між кривдником і постраждалим;

Західній цивілізації властива морально-психологічна парадигма провини, успадкована від християнства. По релігійних уявленнях, кожна людина:

- від народження гріховна;

- схильна до пристрастей, тілесних бажань;

- грішні думки властиві навіть самим піднесеним і богобоязливим людям.

3. Фрейд в теорії психоаналізу дав своє пояснення походження відчуття провини:

- людина в дитинстві відчуває страх перед зовнішнім авторитетом (батьками), який накладає заборону на деякі бажання людини;

- з дорослішанням людини зовнішній авторитет перетворюється на частину внутрішнього світу людини, вищу інстанцію (НАД-Я);

- в результаті цього переходу виникає совість, що породжує відчуття провини;

- під впливом "НАД-Я" людина відчуває почуття провини не тільки за скоєну провину, але навіть за намір;

- чим частіше людина відмовляється від спокушань, тим більше її відчуття провини;

- нереалізовані бажання направлені проти людини (наприклад, придушення агресії веде до саморуйнування). Відчуття провини може прийняти форму неврозу.

Крім прощення для подолання відчуття провини необхідне розкаяння (у релігії - покаяння):

- шкода що так трапилося;

- ухвалення морального рішення (не повторювати подібного);

- зміна своїх оцінок і поведінки.

Питання 55. Категорії етики. Свобода

1. Моральна свобода і необхідність.

2. Моральні дії.

3. Свободний вибір.

Дата добавления: 2014-01-07