Основні принципи розвитку вищої освіти

До основних принципів розвитку системи як середньої, так і вищої освіти слід віднести всі 12 принципів, що зазначені у ст. 6 Закону України «Про освіту»:

· доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;

· рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, талантів, усебічного розвитку;

· гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;

· органічний зв'язок зі світовою та національною історією, культурою, традиціями; незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій;

· науковий, світський характер освіти;

· інтеграція з наукою і виробництвом;

· взаємозв'язок з освітою інших країн;

· гнучкість і прогностичність системи освіти;

· єдність і наступність системи освіти;

· безперервність і різноманітність освіти;

· поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті.

У зв'язку зі специфікою вищої освіти виокремлюють ще два принципи: принцип фундаментальності та принцип варіативності й альтернативності.

Розгляньмо докладніше зазначені принципи розвитку вищої освіти.

Застосування принципу фундаментальності пов'язане з тим, що вся система знань про світ, людину і суспільство нині має бути переглянута. У певному розумінні доведеться повернутися, хоч і на вищому витку еволюції знань, до цілісного знання, єдиної картини світу. Іншими словами, потрібно забезпечити фундаменталізацію освіти, Ґрунтуючись на єдності її природонаукової і гуманітарної складових. Світова культура, екологія, інформатика, країнознавство, релігієзнавство, математика, фізика, біологія, хімія та інші предмети мають складати програму знань людини, метою діяльності якої буде «цілісне знання», «цілісний світ», про який писав В. Вернадський.

Необхідність фундаменталізації знань пов'язана також із тим, що розвиток світового співтовариства дедалі настійніше ставить у центр системи освіти особистість. Формування високоосвіченої особистості потребує вирішення низки взаємопов'язаних завдань: гармонізації стосунків людини з природою, створення умов для занурення в культуру через засвоєння історії, права, культурології, економіки, філософії, адаптації людини до умов життя в насиченому інформаційному середовищі. Особистість має жити у злагоді сама з собою. Для цього їй потрібні знання в галузі психології, фізіології, літератури, мистецтва.

Отже, необхідність розв'язання глобальних проблем людства, забезпечення нагальних потреб особистості зумовлює застосування принципу фундаменталізації освіти, завдання якої — забезпечити оптимальні умови для формування у молоді гнучкого, багатогранного наукового мислення, різних способів сприйняття дійсності, виробити внутрішню потребу в саморозвитку і самоосвіті впродовж усього життя.

Фахівці роблять висновок, що підґрунтям цього процесу мають бути фундаментальні наукові знання. У зв'язку з цим мають бути сформульовані якісно нові цілі освіти, принципи добору і систематизації знань. Потрібно створити фундаментальні наукові курси з традиційних природничо-наукових і гуманітарних дисциплін, узгоджені між собою. Гуманітарну освіту слід доповнити циклом загальних природничо-наукових дисциплін і відповідно природничо-наукову й технічну освіту — гуманітарними дисциплінами. Вища школа України в останні роки веде інтенсивні пошуки шляхів фундаменталізащї освіти саме в подібному розумінні цього принципу. Принцип варіативності та альтернативності підготовки кадрів через систему вищої освіти певною мірою відображений у його назві. Варіант (від лат.— змінний, такий, що змінюється) — це видозміна, різновид будь-чого; альтернативний (від лат. — такий, що чергується) — той, що допускає одну з двох або кількох можливостей.

У теоретичному та практичному плані застосування принципу варіативності та альтернативності відкриває молоді можливість широкого вибору різних закладів освіти і освітніх програм, а також шляхів оволодіння такими програмами. Зрештою він має забезпечити:

· рівність і свободу професійного вибору в умовах становлення ринкових відносин;

· дальшу фундаменталізацію змісту підготовки кадрів, приведення його у відповідність до сучасних досягнень науки й техніки;

· вихід до загальної світової системи вищої освіти і на міжнародні стандарти.

Варіативність та альтернативність можуть виступати у двох формах: зовнішній і внутрішній. Перша випливає з неперервності процесу підготовки кадрів через профільну підготовку на рівні середньої освіти, а також через різні типи інноваційних вищих навчальних закладів певного профілю чи близького до нього. Успішна реалізація принципу варіативності та альтернативності в системі безперервної освіти можлива лише за умов сумісності та нормативної визначеності різнорівневих технологій підготовки кадрів.

Щодо внутрішньої форми вияву принципу варіативності та альтернативності, то тут на перший план виходить навчально-виховний процес тих чи тих вищих навчальних закладів, його організація, зміст, форми контролю. Нормативною основою тут мають бути освітні стандарти, в яких науково визначено функціонально визнаний мінімальний рівень освіченості випускника, що нині зіставляється зі світовими стандартами.

Принцип гуманізації навчально-виховного процесу є актуальним у зв'язку з тим, що на новому етапі розвитку людської цивілізації істотно змінюються погляд на людину, її місце і роль у розвитку суспільства, уявлення про формування людини, пріоритетів її особистісних якостей, життєвих установок і цінностей.

Ще недавно найбільшою вадою сучасної середньої і вищої школи була їх знеособленість. Адміністративно-бюрократичний стиль управління, технократизація змісту освіти призвели до того, що майже на всіх рівнях педагогічного процесу було випущено з уваги головне — саму людину. Підхід до учнів і студентів як до об'єкту впливу спричинив їхнє відчуження від процесу учіння й усього життя закладу, в якому вони навчалися. Внаслідок цього знання, навички й уміння виявилися далекими від реального життя учнів і студентів, їхніх потреб та інтересів.

Через розбіжність цілей, психологічні перепони, що виникали між наставниками й учнями, підлітки та юнацтво були витіснені у вуличні стихійні об'єднання. Дещо відчужені від навчального процесу вчителі та викладачі вищої школи. Вони позбавлені можливості самостійно ставити мету навчання, виховання і розвитку, вибирати методи, засоби та організаційні форми навчання. У навчально-виховному процесі було втрачено головний орієнтир професійної діяльності — повноцінний, різнобічний розвиток особистості учня, студента. Гуманізація освіти покликана усунути такі недоліки.

Гуманізація — це поворот середньої і вищої школи до особистості учня, студента, вияв поваги й довіри до них, розуміння їхніх запитів, інтересів, цілей, і водночас відповідний вплив на процес їхнього формування. Гуманізація освіти передбачає створення максимально сприятливих умов для самовизначення особистості, розкриття й розвитку її здібностей, уважне ставлення до складності і неоднозначності її внутрішнього світу, турботу про здоров'я. Це. нарешті, органічне поєднання особистісного і колективістського, що робить суспільно корисне особисто значущим для підростаючого покоління, дає можливість усвідомити, що «вільний розвиток кожного є умовою вільного розвитку всіх».

Головним змістом педагогічного процесу стає розвиток учня, студента. Якість і ступінь такого розвитку є показником якості роботи педагога, школи, вищого навчального закладу, всієї системи освіти.

Гуманізація освіти спрямована також на виховання гуманістично орієнтованої особистості — людяної, високоморальної, милосердної.

Принцип гуманізації реалізується, зокрема, шляхом послідовної індивідуалізації педагогічного процесу — змісту, методів і форм навчання та виховання. Він передбачає їхню відповідність наявному досвідові й рівню досягнень учнів та студентів, спрямованості особистості, структурі її інтересів. Відповідно до принципу гуманізації невід'ємною рисою педагогічного процесу стає врахування особистих якостей учителя, викладача, їхнього творчого, культурного потенціалу, надання їм самостійності у професійній діяльності.

Головним напрямом гуманізації освіти має бути гуманізація процесу навчання, а результатом — формування творчої особистості.

Гуманізація освіти невідривна від глибокої гуманітаризації її змісту, що забезпечується зверненням освітніх закладів до національної і світової культури, духовних цінностей, побудовою освіти на засадах історизму — не як суми результатів сьогоднішнього знання, а як неперервного історичного процесу розвитку цього знання.

Внаслідок гуманітаризації освіти їй буде повернено культуротворчу функцію формування у молоді гуманістичних уявлень про людину й суспільство, її взаємовідносин з природою і відповідальності перед нею. Емоційний розвиток особистості безпосередньо стосується гуманітаризації змісту освіти.

Коли йдеться про методичні аспекти гуманітаризації дисциплін, слід наголосити на необхідності проникнення гуманітарного знання і його методів у зміст природничо-наукових та технічних дисциплін, надання історичним екскурсам цих дисциплін гуманітарної спрямованості, комплексного засвоєння теоретичних знань про місце і роль людини, яка включена до технічних систем, і, нарешті, введення до навчальних планів технічних і природничо-наукових спеціальностей дисциплін гуманітарних (історії, філософії, політології, соціології, мистецтвознавства, музики тощо).

Принцип демократизації освіти передбачає децентраціїлізацію та регіоналізацію управління системою освіти з дотриманням визначальних принципів освітньої політики Української держави, надання автономії навчально-виховним закладам у розв'язанні найважливіших проблем діяльності, подолання монополії держави на освіту, перехід до державно-громадської системи управління освітою, в якій особистість, суспільство і держава стануть рівноправними суб'єктами, утворення системи партнерства учнів, студентів, педагогів. Конкретизацією цього принципу для системи вищої освіти є розширення прав та повноважень вищих навчальних закладів у плануванні та організації навчального процесу, наукової та методичної роботи, вдосконаленні їх структури, розробленні правил і проведенні прийому студентів, вирішенні кадрових питань, організації виробничої та комерційної діяльності, здійсненні міжнародного співробітництва.

Дата добавления: 2014-01-07