Особистість неповнолітнього злочинця

Правова свідомість неповнолітнього правопорушника.

Соціально-психологічні причини злочинів неповнолітніх.

Тема 13 - 14. Проблема неповнолітніх у юридичній психології.

Опитування також показало, що населення обстежених регіонів з упередженням ставиться до колишніх злочинців. Близько 50 % рес­пондентів не бажає бачити осіб, які відбули покарання, як своїх сусідів, друзів, родичів, колег по роботі. Незначна кількість законослухняних громадян (5 %) припускає можливість спілкування з колишніми зло­чинцями як друзями. Дуже мало людей (лише 3 % опитаних) згодні підтримувати відносини з такими особами у колі сім'ї

Проблема соціальної адаптації колишніх ув’язнених була і залишається гострою й актуальною. Адже від того, наскільки вдало відбуватиметься процес пристосування колишнього в’язня до нових соціальних умов, наскільки швидко він засвоюватиме нові цінності, норми, правила поведінки життя в соціумі, залежить не лише його подальша доля, але й доля інших індивідів, у більш широкому соціальному вимірі – соціальна безпека. Щорічно з кримінально-виконавчих установ звільняється 50–70 тис. засуджених до позбавлення волі. На жаль, в Україні доля особи, яка хоче розірвати зв’язки з кримінальним минулим, найчастіше мало хвилює як посадовців, так і представників громадськості (у тому числі представників владних структур, які опікуються колишніми ув’язненими).

Нерідко трапляються ситуації, коли людина, зіштовхнувшись із низкою проблем (відсутність житла, роботи, довіри з боку близьких, звичайна побутова ксенофобія з боку незнайомих людей), втрачає надію і повертається знову в місця позбавлення волі, але вже на більш тривалий термін. Зокрема серед засуджених у 2007 р. раніше були судимі та мали непогашену або незняту судимість 25,6% осіб. Покращити ситуацію в цій галузі можна завдяки вивченню та запровадженню адаптаційних технологій при роботі з цією соціальною групою.

1. Особистість неповнолітнього злочинця.

4. Психологічні особливості розслідувань у справах неповнолітніх

5.. Виховна робота з умовно засудженими неповнолітніми.

Злочинність серед неповнолітніх має свої специфічні особливості, що дозволяє розглядати її як самостійний об'єкт психологічного вивчення. Неповнолітні є своєрідним «барометром», який визначає стан морального «здоров'я» суспільства. Неповнолітній порушник закону — особливий, найбільш важкий об'єкт виховання та перевиховання тому, що він найчастіше обтяжений уже вкоріненими негативними поглядами, судженнями, негативними звичками та формами поведінки. Зазвичай він грубо протидіє позитивному впливу, зводячи між собою та вихователем психологічний бар'єр недовіри, відчуження і навіть ворожості. Зруйнувати цей бар'єр — значить створити позитивні передумови для подальшого психологічного впливу.

Відповідальна поведінка — це саме система таких дій і вчинків, які засновані на неухильному дотриманні правил і норм поведінки. Якщо ж людина відступає від цих правил і норм, діє всупереч їхнім вимогам — у наявності безвідповідальне поводження. Найбільш гострою формою відповідальності є кримінальна відповідальність. Особа відповідає в кримінальному порядку лише в тому випадку, якщо вона винна у вчиненні дій, передбачених кримінальним законом.

В юридичній науці під виною розуміють психічне ставлення осудної особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і до його наслідків у формі умислу або необережності. В психологічному розумінні вина – це соціальна емоція, переживання якої неможливе без прийняття морально-етичних, правових та релігійних цінностей та норм суспільства. У віці з 14-16 років підліток здатний до свідомо-вольової поведінки й може повною мірою усвідомлювати свої дії, передбачати небезпечні наслідки або можливість їх настання, усвідомлювати свою вину щодо скоєного злочину. Психологічна структура усвідомлення вини характеризується наявністю трьох складових: когнітивної, емоційної та поведінкової.

Когнітивна складова відбиває оцінку неповнолітнім кримінально-правових наслідків злочинного діяння, усвідомлення своєї ролі, ролі інших людей та обставин у скоєному злочині, оцінку ступеня своєї вини.

Емоційна складова характеризує емоційно-оціночне ставлення до скоєного злочину, його наслідків, потерпілого та вироку суду.

Поведінкова складова визначає певні дії щодо засудження скоєного злочину, каяття, бажання виправитися та ймовірність скоєння злочину у майбутньому.

Усвідомлення вини неповнолітніми злочинцями відбувається, насамперед, у межах емоційної складової при слабкій представленості когнітивної та поведінкової складових.

Усвідомлення вини неповнолітніми злочинцями визначається кількісно-якісними характеристиками його складових, співвідношення яких визначає три рівні такого усвідомлення: високий (практично повне усвідомлення), середній (часткове усвідомлення) та низький (відсутність або слабке усвідомлення).

Процес усвідомлення вини неповнолітніми злочинцями ускладнює недостатнє оволодіння ними емоціями, погане розуміння та прогнозування своєї поведінки та поведінки інших людей, індивідуалістична ціннісно-мотиваційна спрямованість, недостатній розвиток емоційно-оціночного компоненту правосвідомості.

Кримінальне покарання неповнолітнього, як й іншої особи, завжди пов'язане з певними обмеженнями, позбавленцями та стражданнями. За вироком суду винний втрачає певні блага — права, майно, свободу і т. ін. Особливі переживання у підлітка і юнака викликають розлучення з рідними та родичами, ізоляція від колективу товаришів і, нарешті, сам факт публічного осуду. Серед неповнолітніх не буває байдужих до покарання. Хоча можна спостерігати випадки, коли неповнолітній на суді намагається хизуватися своєю сміливістю. Але часто після винесення вироку наступають депресія, відчай..

Істотною властивістю покарання є його відповідність вчиненому, тобто покарання залежить від скоєного злочинного діяння. Чим небезпечніший для суспільства злочин, чим більше шкоди він наносить суспільним інтересам, тим суворіше покарання. Цей принцип кримінального покарання відноситься й до неповнолітнього., якого с уд притягає до кримінальної відповідальності не за те, що в його психології є ті або інші погляди або моральні риси, а за те, що ці риси втілилися в діяння, небезпечне для суспільства, для оточуючих людей, тобто за злочин.

При визначенні міри відповідальності неповнолітньому враховується, таким чином, не тільки сама особистість, а й характер вчиненого злочину. У цьому, безсумнівно, знаходить вираження моральна сутність покарання. Відповідність злочину й покарання — так можна визначити зв'язок між мірою відповідальності та мірою (шкідливістю) вчиненого.

Поряд з адміністративною та кримінальною відповідальністю до неповнолітнього правопорушника можуть застосовуватись спеціальні виховні заходи впливу комісіями у справах неповнолітніх. Цей орган вправі зобов'язати привселюдно або в іншій формі принести вибачення потерпілому; змусити неповнолітнього відшкодувати заподіяний збиток; передати матеріали про правопорушення неповнолітнього в громадські організації за місцем його навчання, проживання для обговорення та вжиття заходів; передати неповнолітнього на поруки батькам або особам, які їх замінюють; направити у спеціальні лікувально-виховні або виховні заклади для дітей або підлітків; помістити неповнолітнього у спеціальну виправно-виховну установу для дітей та підлітків.

При застосуванні цих спеціальних заходів виховного впливу на неповнолітніх всебічно враховується не тільки міра вчиненого порушення і його наслідки, а й обов'язково береться до уваги особистість винного. Матеріали, розглянуті комісіями у справах неповнолітніх, досить різноманітні: сюди можуть входити й адміністративні проступки, і дії, що підпадають під ознаки злочину, і вчинки, які носять характер дитячого бешкетництва.

Так, комісії у справах неповнолітніх розглядають матеріали на підлітків, які вчинили тяжкі та небезпечні для суспільства злочини, але не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність. У їхню компетенцію також входить розгляд справ неповнолітніх, які за віком підлягають кримінальній відповідальності, але кримінальні справи на яких припинені в силу малозначності скоєного судом, прокурором або слідчим. На засіданнях комісії вирішується питання про застосування заходів виховного впливу відносно осіб, які вчинили адміністративні проступки (дрібна спекуляція, дрібне хуліганство і т. ін.), але не досягли віку, з якого настає адміністративна відповідальність.

Діяльність комісій у справах неповнолітніх свідчить, що вибір засобів виховного впливу насамперед залежить від того, які діяння і на якому етапі розвитку особистості скоєні винними. Малозначність діяння і недостатня соціальна зрілість неповнолітнього обумовлюють відмову від кримінального покарання та заміну його іншими заходами впливу.

Застосування до неповнолітніх порушників закону заходів виховного характеру — один з основних напрямків у розвитку та удосконалюванні суспільних "інструментів" боротьби із правопорушеннями та злочинами серед підростаючого покоління. Ця боротьба являє собою, з одного боку, важливу складову частину діяльності по викорінюванню злочинності, а з іншого — невід'ємну й істотну сторону роботи по вихованню молоді.

Дата добавления: 2014-01-07