Виробничо-технологічний та науково-технічний потенціали України

Лісистість країн Європи

№ п/п	Країна	Загальна площа території країни, тис. га	Площа вкритих лісом земель, тис. га	Процент лісистості
	Швеція			60,3
	Фінляндія			64,7
	Франція			27,6
	Іспанія			26,7
	Німеччина			30,1
	Туреччина			12,8
	Італія			32,7
	Україна			15,7
	Польща			28,6
	Норвегія			26,9

Ліси по території України розташовані дуже нерівномірно. Вони сконцентровані переважно в Поліссі та в Українських Карпатах. Лісистість у різних природних зонах має значні відмінності й не досягає оптимального рівня, за якого ліси найбільш позитивно впливають на клімат, ґрунти, водні ресурси, пом'якшують наслідки ерозійних процесів, а також забезпечується одержання більшої кількості деревини.

Відповідно до чинного законодавства лісовий фонд України задекларований як виключно державна власність. Однак фактично він перебуває у постійному користуванні лісових підприємств, які підпорядковуються різним міністерствам та відомствам.

Основним господарським призначенням лісів є сировинне забезпечення промисловості, де головним продуктом користування є деревина, тобто промислова сировина для деревообробної, целюлозно-паперової, лісохімічної промисловості.

Рекреаційний потенціал. Сприятливі природнокліматичні умови забезпечили Україні потужний рекреаційний потенціал. До рекреаційних ресурсів відносять об'єкти і явища природного походження для відпочинку і туризму.

У багатьох регіонах наявні мінеральні води, лікувальні грязі, інші об'єкти лікувально-рекреаційного значення. Крім того, значним рекреаційним потенціалом володіють також окремі сільськогосподарські ареали зі збереженими природними ландшафтами та можливостями виробництва екологічно чистих продуктів харчування – «зелений туризм».

Україна має значні можливості для динамічного розвитку туристичної та рекреаційної галузі, розширення міжнародного співробітництва в цій сфері, надання туристично-рекреаційних послуг. Наявність значної кількості історико-культурних об'єктів є основою для розвитку міжнародного туризму. Однак наявний потенціал реалізується недостатньо, відсутня повноцінна державна політика розвитку вітчизняного туризму, підвищення його економічної ефективності та пізнавальної цінності.

Виробничо-технологічний потенціал -сукупність засобів виробництва (будинків, споруджень, обладнання та устаткування), а також існуючих технологічних способів (технологій) їх використання в економічній діяльності.

Науково-технічний потенціал -досягнення фундаментальної та прикладної науки, нові технології, дослідно-експериментальна база, а також науково-технічні та конструкторські кадри високої кваліфікації.

Обсяг виробничих потужностей у промисловості станом на 2011 рік складає близько 77% від обсягу 1990 р. Середній вік устаткування - 16-18 років і вдвічі перевищує відповідний показник у розвинутих країнах. Стан основного капіталу в Україні погіршується.

Виробничий потенціал України майже повністю сформувався у складі народногосподарського комплексу колишнього СРСР. Завдяки великим запасам залізної руди, вугілля і багатим чорноземом земельним угіддям, сприятливим кліматичним умовам і зручному географічному розташуванню в Україні розвинулись переважно промисловість, особливо важка, і сільське господарство.

Характерні риси виробничого потенціалу:

§ високий ступінь зносу, вивільнення виробничих потужностей; Вибуття застарілих виробничих потужностей набуває обвального характеру, що багаторазово перевищує введення нових; нецільове використання амортизаційного фонду, вимивання обігових коштів, високий рівень неплатежів, незбалансованість економічної системи, наявність диспропорцій в основних економічних балансах.

§ висока собівартість продукції через матеріало-, енергоємність, фондомісткість виробництва;

§ переважно низькотехнологічне виробництво;

§ кадрова проблема - нестача кваліфікованих менеджерів середньої та вищої ланок.

Найбільший виробничий потенціал належить промисловості, яка створює майже 50% національного доходу країни та орієнтується як на внутрішній, так і на зовнішній ринки.

Науково-технічний потенціал України зростав, змінювався, розвивався разом із виробничим потенціалом.

Науковий потенціал - це сукупність ресурсів і можливостей сфери науки будь-якої системи (колективу, галузі, міста тощо), яка дає змогу за наявних форм організації та управління ефективно вирішувати господарські завдання.

Складовими наукового потенціалу є: кадри; фінансування; матеріально-технічна база; інформаційне забезпечення.

У 1990 р. в Україні було зосереджено 6,5% світового науково-технічного потенціалу при чисельності населення близько 0,1% світового рівня. З кожної 1000 зайнятих 11 осіб працювали в науково-технічній сфері. У 2000 р. таке співвідношення становило вже 6 осіб на 1000 зайнятих, а у 2005 р. — 5 осіб.

Найважливішою складовою науково-технічного потенціалу є наукові кадри. Україна традиційно вважається державою з вагомим науковим потенціалом, визнаними у світі науковими школами, розвинутою системою підготовки кадрів.

Світовий досвід свідчить, що для виходу науки, особливо фундаментальної, на сучасний рівень самих тільки ринкових інструментів явно недостатньо. В усіх розвинутих країнах світу з ринковою економікою фундаментальні дослідження на 80% здійснюються за рахунок державного бюджетного фінансування. В Україні за рахунок державних коштів сьогодні фінансується лише близько 35 % загального обсягу наукових і науково-технічних робіт.

Важливим показником, що характеризує стан науково-технічного потенціалу, є обсяг видатків на науку та їхня питома вага у ВВП (таблиця 9.2).

Таблиця 9.2

Дата добавления: 2014-01-07