Зовнішньоекономічний та екологічний потенціали

Відповідно до чинних законів міжнародного ринку країни спеціалізуються на тому виробництві, національні вартості продукту якого нижчі за міжнародні.

У міжнаціональному поділі праці існують певні суперечності.

Це, насамперед, надмірна спеціалізація країни на виробництві кількох видів продукції, оскільки це ставить її господарство у залежність від коливань кон'юнктури світового ринку, а також збіднює його галузеву структуру.

Окремі держави обирають галузі спеціалізації, які вони вважають вигідними. Справді, деякі галузі, що використовують дешеву природну сировину, дають країні значні прибутки, хоча часто засновані на важкій фізичній праці й слабо пов'язані з іншими галузями економіки.

Інша справа галузі обробної промисловості, в т.ч. машинобудування. Вони тісно переплітаються з іншими галузями економіки країни, оскільки ґрунтуються на розвиненому господарстві і є потужним фактором розвитку всього господарства.

Поступове входження України у світовий економічний простір виявляється в розширенні її економічних, політичних, торгових, фінансово-кредитних, господарських і технологічних зв'язків з іншими країнами світу. За їх допомогою господарство України становить єдину господарську систему, яка розвивається на основі суспільного поділу праці.

У системі міжнародного поділу праці Україна спеціалізується на:

- виробництві машин (літаки («Ан-70», «Ан-140» та «Ан-32»), судна, ракетно-космічна техніка (українські ракети-носії «Дніпро», «Зеніт» і «Циклон»), танкобудування),

- продукції чорної металургії (залізна й марганцева руди, прокат),

- продукції АПК, особливо харчової (цукор, борошно, олія, м'ясо, молоко, овочеві консерви, кондитерські вироби),

- виробництві хімікатів, цементу.

У світовий економічний простір Україна інтегрується в ролі сировинного придатка. Дуже неефективною є структура експорту - понад 70% його становлять сировина, матеріали, товари народного споживання. Вивозяться також гостродефіцитні ресурси і продаються на світовому ринку майже за демпінговими цінами. Навіть з країнами близького зарубіжжя Україна має від'ємне сальдо балансу на продукцію виробничо-технічного призначення. Від'ємне сальдо в торгівлі з цими країнами зберігається по енергоносіях, прокату кольорових металів, целюлозі, деревині, каучуку, акумуляторах тощо.

Адже впродовж останніх років експорт продукції машинобудування у загальному балансі становив 10-20%, а рівень експорту такої самої готової продукції у світі - понад 50%. Така орієнтованість експорту на продукцію з низьким ступенем обробки ставить Україну в залежність від коливань попиту на ринках країн-імпортерів, від їхніх тарифних і нетарифних заходів щодо українського експорту.

В Україну з різних країн світу надходять промислове устаткування, медичне обладнання, різні прилади, хімічні товари, джут, цитрусові, продукція легкої промисловості. Проте для таких товарів, як напої, тютюнові вироби, радіотовари, жувальна гумка і деякі інші, необхідно створювати економічні бар'єри для того, щоб зменшити дефіцит платіжного балансу і підвищити попит на аналогічну вітчизняну продукцію.

Зовнішня торгівля України зорієнтована переважно на країни СНД в імпорті та інші країни світу - в експорті. На РФ припадає 25% експорту і 45% загального імпорту товарів. Нині товарний експорт та імпорт України характеризуються яскраво вираженою асиметрією у бік Російської Федерації. Це означає збереження монопольної залежності від російських ринків збуту, особливо від джерел постачання імпортних товарів, серед яких домінують енергоносії.

Така орієнтація значно зменшує конкурентні можливості економіки України й погіршує її загальну інтеграційну позицію.

Екологічна ситуація в Україні є складною.

На екологічну ситуацію України вплинули три основні чинники:

· аварія на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 р.);

· невміла меліорація земель;

· розвиток добувної і переробної промисловості при застарілих технологіях і, пов'язана з цим, надмірна урбанізація багатьох районів (Донбас, Придніпров'я).

За ступенем забрудненості повітря, води і землі виділяють наступні території:

· екологічного лиха (30-ти км. зона Чорнобильської АЕС та причорноморські райони інтенсивного зрошування);

· забруднені, надзвичайно забруднені і дуже забруднені (29,5%);

· помірно забруднені (24% площі України – захід України без Полісся);

· умовно чисті (8,3% площі України, зокрема Карпати, Шацькі озера).

Найбільші забруднювачі навколишнього середовища - об'єкти енергетики, в першу чергу ТЕС і ГЕС, транспорт, об'єкти, що генерують могутні фізичні поля.

Дуже негативною з точки зору екології є: наявність на території України чотирьох діючих АЕС; діяльність військово-промислового комплексу, хімічної, цементної промисловості, машинобудівної галузі, електротехнічних заводів, житлово-комунального господарства.

Тема 10. Функціонування інфраструктури національної економіки

1. Поняття інфраструктури національної економіки та її структура

2. Інфраструктура національного ринку як важлива складова інфраструктури національної економіки

1. Поняття інфраструктури національної економіки та її структура

Інфраструктура національної економіки - сукупність структурних елементів господарської системи та інституцій, що забезпечують розвиток національної економіки.

Від ступеня розвитку інфраструктури національної економіки залежить ефективність і результативність національної економіки, рівень та якість життя населення.

У розвинутих країнах світу більшість об'єктів інфра­структури національної економіки перебувають у власності дер­жави, це викликано їх великою капіталомісткістю, низькою рен­табельністю тощо.

Загальна інфраструктура національної економіки включає елементи інфраструктури, які є необхідними для функціонуван­ня всіх інших складових інфраструктури національної економі­ки: телекомунікації, залізничний транспорт, автомобільні до­роги, електроенергетика, виробництво, транспортування та роз­поділення газу, водопостачання та водовідведення.

Виробнича інфраструктура включає елементи національної економіки, що забезпечують функціонування суспільного виро­бництва і створюють умови для руху товарів і послуг.

До вироб­ничої інфраструктури відносять:

- виробничі споруди та пристрої;

- інженерні комунікації та мережі виробничого призначення (ЛЕП, на­фто- і газопроводи, теплотраси, водогони);

- матеріально-технічне постачання, що обслуговує виробництво;

- торгівля, в тій її части­ні, в якій вона продовжує виробничий процес і надає окремі пос­луги виробничим підприємствам.

Розвиток виробничої інфра­структури потребує значних інвестицій для оновлення, визна­чення національних фінансових джерел для модернізації, прове­дення структурних перетворень з метою надання виробничий інфраструктурі характеристик ринкової економіки.

Соціальна інфраструктура включає елементи національної економіки, які забезпечують умови життєдіяльності населення та всебічний розвиток особистості. Складові компоненти соціальної інфраструктури: соціально-споживчий та соціально-культурний комплекси.

Соціа­льно-споживчий комплекс (інфраструктура) спрямована на створення умов для відтворення людини та задоволення її потреб у належних умовах життя.

Складові елементи соціально-споживчого комплексу:

а) Торгівля і громадське харчування. Формальний показник, який характеризує рівень розвитку торгівлі в регіоні є роздрібний товарообіг. Він відображує дію складної сукупності соціальних і економічних чинників, зокрема: купівельна спроможність населення, розвиненість мережі торгівельних закладів, товарна забезпеченість, інформаційна, транспортна інфраструктура тощо.

Потреба населення у послугах підприємств громадського харчування за окремими регіонами неоднакова. Для того, щоб її визначити, треба врахувати місцезнаходження регіону, контингент його жителів, наявність промислових підприємств, навчальних закладів, шкіл тощо.

б) Житлово-комунальне господарство - це складний комплекс підгалузей, завданням яких є задоволення комунальних, побутових і соціально-культурних потреб населення.

в) Побутове обслуговування. Належне побутове обслуговування населення сприяє економії суспільної праці, витрат, раціональному використанню вільного часу, зближенню рівнів життя міських і сільських жителів.

г) Пасажирський транспорт і засоби зв’язку.

Соціально-культурний комплекс (інфраструктура) сприяє ду­ховному та інтелектуальному розвитку. До складових соціально-культурного комплексу відносять народну освіту (дошкільні заклади, загальноосвітні школи, школи і групи з подовженим днем, школи-інтернати), заклади культури і охорони здоров'я та інше.

Інформаційна інфраструктура національної еко­номіки включає елементи національної економіки, які впливають на створення, передачу та збереження інформації: обчи­слювальна та комунікаційна техніка; телекомунікаційні мережі; бази і банки даних; системи інформаційних аналітичних центрів; системи науково-дослідних установ; підготовка висококваліфі­кованих працівників.

Об'єкт інформаційної інфраструктури національної економі­ки - інформація та інформаційні процеси. Предмет інформаційної інфраструктури національної еконо­міки - дослідження особливостей інформаційного впливу на особистість, суспільство, державу.

Інформація - це специфічний продукт інтелектуальної діяльнос­ті, який несе певну змістовну цінність та може мати ціну. Економі­чна ціна інформації залежить від її цінності, актуальності, змісту, доступності, достовірності та може змінюватись у часі та просторі.

Інформаційні потоки підвищують ступінь оперативності при­йняття управлінських рішень як в окремій фірмі, так і у масшта­бах країни, вони також реалізують надшвидкісний взаємозв'язок економіки країни з навколишнім світом та формують канал фор­мування ринкового мислення і поведінки.

Таблиця 10.1

Дата добавления: 2014-01-07