Тема 4. Міжнародна валютна система

Фіксований курс у класичному вигляді – це твердий курс національної валюти, за яким уряд офіційно зобов’язується вільно обмінювати національну валюту на іноземну і навпаки без будь-яких обмежень.

Система фіксованих валютних курсів

Розглянемо механізм дії системи фіксованих валютних курсів, скорис­тавшись нашою моделлю для вільних гнучких валютних курсів (рис. 3.2.).

Припустимо, що Україна прийняла офіційне рішення щодо фіксації та підтримки незмінним валютного курсу 1 дол. = 2 грн. Однак це рішення не означає, що попит на долар та гривню або їх пропонування залишатимуться незмінними. Якщо попит на американські товари з боку українців зросте, зросте й попит на долар з утворенням дефіциту платіжного балансу Україні. В умовах вільного плавання змінився б валютний курс і дефіцит автоматич­но був би ліквідований. Але тепер Україна повинна підтримувати курс гривні незмінним. Проблема зводиться до того, що необхідно або зменшити попит на долари, або збільшити їх пропонування, або одночасно зменшити попит і збільшити пропонування так, щоб рівновага відновилася на рівні 1 дол. = 2 грн.

Існують декілька способів вирішення цієї проблеми. По-перше, країна може скористатися своїми офіційними валютними резервами – запасами золо­та та іноземної валюти – і збільшити пропонування доларів. Цей спосіб підтримки валютного курсу можливий за умови, що дефіцит платіжного ба­лансу країни є випадковим і нестійким. Якщо ж країна має стійкий дефіцит платіжного балансу, то його врегулювання і підтримка валютного курсу мо­жуть призвести до вичерпання офіційних резервів. Тоді країні доведеться вдаватися до менш привабливих способів підтримки курсу валюти – запровадження торговельних обмежень і скорочення таким чином попиту на іноземні товари і на іноземну валюту, в кращому випадку вона буде намагатися стимулювати екс­порт за рахунок надання субсидій національним виробникам. Запровадження торговельних обмежень, як ми вже з`ясували, призводить до скорочення обсягів світової торгівлі й не дозволяє скористатися порівняльними перевагами. Надання субсидій деформує структуру торгівлі, закріплює неефектив­ний розподіл ресурсів всередині країні і у світовій економіці в цілому.

Країна може також вдаватися до більш жорсткого способу регулювання, встановлюючи контроль за надходженнями та витратами валюти, крайнім варіантом такого контролю є валютна монополія держави. Держава вимагає від експортерів продажу всієї заробленої валюти, яку згодом розподіляє між імпортерами, обмежуючи тим самим видатки на імпорт доходами від експорту. Зауважте, що держава в даному випадку переймає на себе ті функції, які виконує ринковий механізм в умовах вільного плавання, вирівнюючи обсяги експорту та імпорту. Валютна монополія, як і торговельні обмеження, призводить до руйнування міжнародних економічних зв'язків, що склалися на основі порівняльної переваги. Розподіл обмеженої кількості валюти між імпортерами може породжувати корупцію, тіньовий валютний ри­нок, на якому обмін валют буде здійснюватись не за фіксованим, а за вільним ринковим курсом.

Нарешті, підтримка фіксованого валютного курсу може здійснюватись засобами фіскальної або грошово-кредитної політики. Так, стримувальна грошово-кредитна політика ("дорогих грошей") призведе до підвищення процентної ставки в країні і зменшить попит на іноземну валюту. Посилення податкового тиску призведе до зменшення використовуваного доходу і зменшення попиту на іноземні товари та іноземну валюту. Для іноземців більш висока процентна ставка стане стимулом для інвестицій в дану країну, пропонування іноземної валюти зросте. Баланс цих подій дозволяє утримати валютний курс незмінним, але при іншому обсязі обміну валют.

Однак макроекономічні наслідки такого шляху підтримки валютного курсу можуть бути руйнівними для економіки. Підвищення процентної ставки призведе до скорочення внутрішніх інвестицій, отже, до скорочення виробництва, зайнятості та доходу. Ціною утримання валютного курсу буде еко­номічний спад. На цьому шляху державі доведеться робити вибір між збалан­сованим платіжним балансом та внутрішньою економічною стабільністю. Та­ким чином, підтримка фіксованого валютного курсу потребує від країни наявності достатніх валютних резервів для покриття дефіциту платіжного балансу. Якщо ці резерви є недостатніми, країні доведеться вдаватися до протекціоністської політики торговельних обмежень або небажаного внут­рішнього макроекономічного регулювання.

В сучасних умовах більш поширеною є не жорстка, а гнучка фіксація валютного курсу у вигляді зобов`язання уряду підтримувати ринковий курс національної валюти в офіційно встановлених межах курсових коливань ("валютного коридору") за допомогою валютних інтервенцій та інших опера­цій на відкритому ринку.

Фіксовані курси валют поділяються на фіксовані в умовах вільної конвертованості та фіксовані в умовах валютних обмежень. Валютні обмеження є однією з форм валютної політики, яка передбачає законодавчу або адміністративну заборону, встановлення лімітів та регламентацію операцій резидентів і нерезидентів з валютою.

Валютні обмеження існують у вигля­ді валютної блокади – економічної санкції в формі односторонніх валютних обмежень країни або групи країн відносно певної країни, які перешкоджають використанню її валютних цінностей. Звичайно застосовується в екстремаль­них ситуаціях. Так, у 1956 р. у відповідь на націоналізацію Суецького каналу банки Англії США, Франції блокували валютні рахунки Єгипту; у 1971 р. американські банки блокували всі чилійські авуари й організува­ли кредитну блокаду Чилі.

Валютні обмеження також можуть існувати у формі валютного контролю. Твердий курс, встановлений за допомогою валют­ного контролю або декрету про обов’язковий обмін валют за офіційним кур­сом, відрізняється від фіксованого тим, що не підтримується операціями на відкритому ринку і не є рівноважним ринковим курсом.

Сучасні системи фіксованих курсів є різновидом спільного плавання, яке може існувати у вигляді жорсткого прив`язування курсу національної валюти до однієї, добровільно обраної базової іноземної валюти (кошика валют) або у вигляді м'якого прив'язування, яке передбачає фіксацію кур­су до базового з урахуванням певних додаткових умов (наприклад, паритету купівельної спроможності). У випадку жорсткого прив`язування курс націо­нальної валюти до інших валют змінюється так само, як і курс базової валюти. У випадку м'якого прив'язування коливання курсу національної валюти будуть лише частково збігатися з коливаннями курсу базової валюти.

Залежно від валютних обмежень розрізняють вільно конвертовані, частково конвертовані та замкнуті (неконвертовані) валюти. Конвертованістю називаються умови обігу і використання внутрішньої валюти. Вона визначається порядком купівлі-продажу внутрішньої валюти для здійснення угод, умовами її обертання на зовнішньому та внутрішньому валютних ринках.

Вільно конвертовані валюти вільно обмінюються на будь-які іноземні валюти, без обмежень використовуються у поточних та фінансових операціях Звичайно вважають, що вільно конвертованими є валюти всіх промислово розвинених країн, але це не так. Насправді такими є валюти небагатьох кра­їн (США, Великобританії). Більшість держав дозволяє вільну конвертованість валют лише по поточних операціях, а здійснення операцій з капіталом потребує ліцензій або інших форм дозволу (Японія).

Частково конвертовані валюти мають обмеження щодо обміну на інші валюти, сфер використання валюти в міжнародних угодах, обертання на зовнішніх ринках. До них відносяться валюти більшості країн, що розвиваються.

До замкнутих (неконвертованих) валют належать валюти країн, які забороняють резидентам і нерезидентам обмінювати свою національну валюту на інші (валюти колишніх соціалістичних країн).

Розбіжність між ринковими та офіційними курсами за умов валютних обмежень створює множинність валютних ринків і обмінних курсів. Множинність обмінних курсів – це диференціація курсових співвідношень по окре­мих видах операцій, товарних групах, сегментах валютного ринку, режиму конвертації для резидентів та нерезидентів по поточних чи фінансових операціях.

Валютні обмеження застосовуються урядами для скорочення дефіциту торгівельного й платіжного балансу, в цьому випадку курс національної валюти по поточних операціях занижується. Валютні обмеження застосовуються також для запобігання втечі капіталу, обмеження спекулятивних операцій та забезпечення стабільності національної валюти, контролювання зовніш­ньої заборгованості тощо.

Валютна політика держави, незалежно від її особливостей, є політи­кою впливу на валютний курс. Заходи, спрямовані на загальне зниження курсу національної валюти, називаються девальвацією. Політика, спрямова­на на підвищення курсу національної валюти називається ревальвацією.

Рівень девальвації (ревальвації) є відношенням зміни валютного курсу до його базового значення:

Якщо RD<0, відбувається девальвація, якщо RД > 0 – ревальвація.

Розглянуті системи валютних курсів та відповідні форми валютної політики історично існували у вигляді міжнародних валютних систем, аналіз яких є предметом наступної теми.

Формою організації валютних відносин у світовому господарстві виступає міжнародна валютна система. Це важливий механізм, який пов’язує внутрішній грошово-кредитний обіг і сферу міжнародних розрахунків, чинить вплив на розвиток міжнародних економічних відносин та світової торгівлі, економічне зростання, розгортання інфляційних процесів, рівновагу зовнішньоекономічного обміну та платіжного балансу.

Міжнародна валютна система є динамічною. Напрямки еволюції міжнародної валютної системи визначаються розвитком і потребами національних і світової економіки, провідними тенденціями їх трансформації. У своєму розвитку міжнародна валютна система пройшла декілька історичних етапів, представлених відповідними валютними системами.

Дата добавления: 2014-01-07