Моральне значення співчуття

Моральне значення поваги та пошани

Глибинною моральною категорією є категорія "повага". Зміст її дещо глибший, аніж розглядуваної вище категорії "толерантність". Адже терпіння, на якому ґрунтується поняття толерантності, недостатньо для нормальних людських стосунків. Людині не досить, щоб її лише терпіли. Вона потребує й поваги.

Повага — це визнання в людині вищих її чеснот, ціннісних рис, гідних звання "Людина". Категорія "повага" співвідноситься з категорією "гідність".

Категорією "гідність" визначається осмисленість людської значущості, а категорією "повага" — її визнання й оцінка як тієї, що має право на існування.

Поважати людину — це проявляти якесь підкреслено особливе ставлення до неї. Це фіксується як у мові, так і в діях. Однак повага не передбачає улесливого ставлення до об'єкта уваги. Як альтернатива, неповага до людини проявляється теж у відповідних діях, які суперечать усталеним моральним нормам і правилам етикету.

За що ж можуть поважати людину? У найширшому значенні — за те, що вона є людиною. Отож кожен має право претендувати на повагу. Цим пояснюється гуманне ставлення сучасного суспільства навіть до злочинців (вони мають право на захист — на адвоката, на гуманне ставлення в місцях позбавлення волі та ін.).

Близькою за змістом до категорії "повага" є категорія "пошана". Пошана характеризує визнання особистих чеснот індивіда та його досягнень у соціумі, соціальній групі, тобто те, що покладено в основу поняття "честь". Шанують людину за певні особливі досягнення, за здобуте власними зусиллями. Тож, якщо повага до кожного — це як аксіома, то шану (пошану) потрібну заслужити. І той же приклад з ув'язненими тепер уточнюється: хоча й люди ув'язнені мають право на повагу, проте пошани вони не заслуговують, своїми вчинками ув'язнені як злочинці в минулому втратили свою честь і, відповідно, не мають права претендувати на пошану.

До моральної категорії "співчуття" в історії етичної думки прослідковується різне ставлення.

Співчуття визнається як безкорисне й непотрібне (наприклад, даосизм, стоїки). Так, Лао-Цзи твердив: "Небо і земля позбавлені співчуття... І мудрий не має співчуття". Згідно з доктриною даосизму, співчуття лише позбавляє спокою того, кому співчувають, і зовсім йому не допомагає. Представник німецької класичної філософії І. Кант називав співчуття природною схильністю та не вважав його моральним чинником.

Однак співчуття визначається і як прояв моральних чеснот людини (християнські мислителі та богослови). За християнською етикою, людина повинна прагнути любити, співчувати тощо. На цьому ґрунтуються всі людські взаємини. Згадаймо заповідь Христа про любов до ближнього: "Потрібно жаліти ближнього як самого себе".

Відчуття, подібні до співчуття, можуть переживати тварини й, навіть, рослини. Про це свідчать безліч наукових спостережень за світом природи. Приміром, ще в 1968 р. американський інженер К. Бекстер провів експеримент. Він спорудив апарат, який кидав дрібних рачків по одному в киплячу воду, та помістив його до сусідньої кімнати з тією, де були рослини, приєднані через електроди до апарата-самописця. Інженер помітив, що рослини реагують (відзначалися певні електричні коливання) на занурення в киплячу воду тільки живих рачків (реакції рослин на занурення мертвих рачків апарат не реєстрував). Звідси, висунули припущення, що навіть рослини мають певне відчуття переживання. Однак, що це за відчуття — невідомо.

Сьогодні залишається очевидним лише те, що тільки людині властивий духовний вимір такого людського почуття, як співчуття. Тож співчуття як моральна категорія є суто людською даністю.

Співчуття людини — це здатність поділяти з іншими радість або тугу, захоплюватися успіхами іншого чи сумувати з приводу невдач.

Співчуття може набувати двох форм — співрадості та співстраждання. Існує така думка, що "друг пізнається в біді". Це означає, що справжній друг не кине в біді, допоможе в скрутну хвилину, принаймні — співстраждатиме. Співстраждання є більш глибше почуття, ніж співчуття. Як зазначає В. Малахов, співстраждання означає: добровільне моральне залучення до того полюса людського самопочуття, котрий найбільшою мірою сприймає всю складність, стражденність, уразливість реального життя людини.

У сучасній культурі також вважають, що співрадіти складніше, ніж співстраждати: справжній друг той, хто здатний не лише сумувати з приводу ваших невдач, але й щиро радіти вашим досягненням. Чому це так? Адже аморальним чинником людської свідомості є заздрощі. Саме вони є перешкодою до щирої співрадості.

У житті ж здатність людини і до співпереживання, і до співрадості вимагає значних зусиль волі в подоланні деяких егоїстичних рис людської природи, гордині. Людина, що наділена здатністю співчувати в обох формах (чи то співрадіти, чи співпереживати), відзначається високою мораллю.

Дата добавления: 2014-01-07