Методика голосування

Матеріали для голосування за дорученням. Матеріали для голосування за дорученням повинні бути чіткими, корот­кими і надавати акціонерам адекватну інформацію, що дозволяє приймати па її основі рішення по розглянутих питаннях.

Підрахунок голосів. Результати голосування незалежно від форми (особисті або за дорученням) повинні бути аку­ратно підраховані й оприлюднені.

Технології. Варто застосовувати нові, більш прості і де­шеві інформаційні технології в процесі голосування за до­рученням.

5. Кодекси принципів.

♦Розробка. Усі корпорації повинні розробити відповідний
кодекс принципів взаємовідносин з акціонерами, які виз­
нають директори і менеджмент корнорації. Ці кодекси ма­
ють чітко регламентувати відносини з акціонерами і зо­
бов'язання перед ними. Такий кодекс повинен стати нор­
мою у практиці корпоративного управління на ринку.

♦Застосування. Після розробки кодексу корпоративного
управління компанії повинні суворо дотримуватися його і
доповідати акціонерам про будь-які відхилення.

♦Перегляд і удосконалення кодексу. Учасники ринкових
операцій повинні періодично переглядати кодекси, щоб
стандарти корпоративного управління знаходилися на
світовому рівні конкурентоспроможності.

6. Стратегічне планування.

■ Стратегічні пріоритети. Директори і менеджмент корпо­рацій повинні володіти довгостроковим стратегічним ба­ченням, що, по суті, передбачає нарощування вартості акцій. Хоч стратегія і тактика в різних акціонерів відрізня­ються і за широтою інвестиційних обсягів, і за своїм харак­тером, вони мають підтримувати менеджмент корпорації в прагненні протистояти бажанню досягти швидких резуль­татів па шкоду стратегічним інтересам корпорації.

Акціонери повинні підтримувати дії менеджері!!, які забез­печують високу прибутковість на довгостроковій основі.

21. Аигло-американська модель корпоративного управ­ління

Дана модель має розповсюдження в таких країнах: СІНА, Велика Британія, Канада, Австралія, Нова Зеландія. Учасниками реалізації такої моделі є: акціонери, керівники, рада директорів, біржі і уряд.

Сутпісною характеристикою цієї моделі є:

■Широке представництво індивідуальних і незалежних
акціонерів (аутсайдерів).

■Велика роль ринку фіктивного капіталу.

■Наявність інвестиційних і комерційних банків.

■Чітко розроблена законодавча база.

У структурі володіння акціями в моделі перевага на­дається індивідуальним і інституціональним інвесторам (Велика Британія — 65 %, США — 60 %). Моніторинг діяльності: переваж­но ринковий (за допомогою сигнальних функцій ринку фіктивно­го капіталу), а форми фінансування: дистанційна — через ринок цінних паперів. Перевага внутрішніх джерел фінансування.

У складі Ради директорів інсайдери — особи, що працю­ють у корпорації або тісно з нею зв'язані. Аутсайдери — особи, прямо не зв'язані з корпорацією. Кількість — від 13 до 15 чоловік.

Стосовно законодавчої бази, то у США діють закони штату, федеральні закони, комісія з цінних паперів і бірж, а у Великій Бри­танії — парламентські акти, колегія з цінних паперів і інвестицій.

До розкриття інформації існують такі вимоги: у США квартальний та річний звіт, що включає інформацію про дирек­торів, володіння ними акціями, зарплати, дані про акціонерів, що володіють більш як" 5 % акцій, відомості про можливі злиття і по­глинання, а у Великобританії - піврічні звіти.

В процесі діяльності акціонерних компаній є дії, що вима­гають схвалення акціонерів: обрання директорів, призначення ау­диторів, випуск акцій, злиття, поглинання, зміни в статуті. У СІ 1.1 А акціонери не мають права голосувати за розміри дивідендів, у Великобританії це питання виноситься па голосування.

Взаємини між учасниками: акціонери можуть здійснювати своє право голосу поштою або за дорученням. Інституціональні інвестори стежать за діяльністю корпорації (серед них інвес­тиційні фонди, аудитори).

22. Західноєвропейська модель корпоративного уп­равління

Дана модель набула розповсюдження у Німеччині, Австрії, Нідерландах, Скандинавії, частково в Бельгії, Франції. Учасника­ми її реалізації є банк, правління, спостережна рада, працівники.

Сутнісні характеристики:

· ключова роль банків у представництві і контролі на рівні всіх компонентів корпоративного управління і фінансу­вання;

· структура управління на основі контактів банків і корпо­рацій.

Структура володіння акціями: перевага банків і корпорацій, фінансові інститути контролюють понад 60 % акцій корпорацій. Моніторинг діяльності переважно банківський, на постійній ос­нові.

Фінансування орієнтоване па контроль (опосередкований) — на основі контролю за прийняттям інвестиційних рішень та до­статньої представленості банківського кредитування серед дже­рел фінансування.

Особливістю німецької моделі є двоступенева система уп­равління: наявність спостережної ради та виконавчої влади. Спо­стережна рада призначає і розпускає правління, затверджує рішення керівника. Функції виконавчої влади полягають у фор­муванні та реалізації корпоративної політики, яка відповідає інте­ресам усіх груп акціонерів (функція управління іі адмініструван­ня). Кількість членів — від 9 до 20 чоловік.

.'Законодавча база у даній моделі ґрунтується па захисті інте­ресів службовців, корпорацій, банків і акціонерів у системі корпо­ративного управління. Вона включає федеральні і місцеві закони, Федеральне агентство по цінних паперах.

Згідно із законодавством багатьох європейських країн кор­порації повинні розкривати таку інформацію: піврічний звіт звказаною структурою капіталу, дані про акціонерів, що володіють понад 5 % акцій корпорації, інформацію про можливі злиття і по­глинання.

Схваленню акціонерів у німецькій моделі підлягають такі дії: розподіл доходу, ратифікація рішень спостережної ради і правління, вибори спостережної ради.

Взаємини між учасниками: більшість акцій німецьких кор­порацій — акції на пред'явника. Банки розпоряджаються голоса­ми за їх згодою. Неможливість заочного голосування. Обов'яз­ковою є особиста присутність на зборах або доручення цього права банку.

23. Японська модель корпоративного управління

Корпорації Японії — це самодостатні, універсальні, багато­галузеві економічні комплекси, що включають у свою структуру фінансові установи (банки, страхові і трастові компанії), торго­вельні фірми, а також виробничі підприємства, що охоплюють по­вний спектр галузей підприємства.

Сутнісною характеристикою даної моделі є акцент на банківський та міжкорпоративпий контроль і представництво. Законодавство підтримує "кейрецу" (групи корпорації!, об'єдна­них спільним володінням позиковими коштами і власним капіта­лом). Ключовий банк і кейрецу — це два основних елементи японської моделі, які одночасно дублюють і доповнюють один од­ного.

У японськії! моделі основними учасниками корпоративних відносин є ключовий банк, фіпансово-промпслова мережа, афіліііовані корпоративні акціонери, правління, уряд.

Структура володіння акціями передбачає абсолютну пере­вагу афілійовапнх банків і корпорацій. Фінансові інститути кон­тролюють більш як 70 /о акцій корпорацій, а представництво зовнішніх акціонерів незначне. Моніторинг діяльності переважно банківський і міжкорпоративпий.

Широке використання корпораціями залучених коштів одна з складових японських економічних досягнень. Тому обов'язковим членом корпорації є головний банк. Фінансування орієнтоване на контроль за прийняттям інвестиційних рішень.

Рада директорів практично складається з внутрішніх учас­ників, кількістю до 50 чоловік. Держава також може призначити своїх) представника.

Законодавча база скопійована з американської. Уряд через своїх представників традиційно впливає на стан фінансових ринків, па стандарти корпоративного управління, па поведінку фінансових організацій і корпорацій.

Вимоїн до розкриття інформації досить жорсткі на відміну від західноєвропейської моделі. Корпорації пошиті розкривати гаку інформацію: піврічний звіт з інформацією про структуру капіталу, членів ради директорів, зарплати, відомості про передбачувані злит­тя, зміни в статуті, список 10 найбільших акціонерів корпорації.

Схвалення акціонерів вимагають такі питання: виплата дивідендів, вибори ради директорів, призначення аудиторів, вне­сення змін у статут, злиття, поглинання.

Японські корпорації зацікавлені в довгострокових, переваж­но афілійованих акціонерах і учасниках. Річні збори акціонерів носять здебільшого формальний характер, і правління корпорації усі питання узгоджує заздалегідь.

24. Перехідна модель корпоративного управління

У країнах з перехідною економікою, до яких належать Ук­раїна, Росія та інші країни Центральної і Східної Європи, поки що не сформувалась стійка модель корпоративного управління, але вже можна говорити про своєрідну систему, яка поєднує риси ан-гло-амернканської і німецько-японської моделей. Найголовніши­ми факторами, які обумовлюють напрям розвитку корпоративно­го управління у вказаних регіонах, є:

1. Основна проблема забезпечення ефективних механізмів пе­ребудови економічної системи з адміністративної на ринкову. У пе­рехідній моделі інвестори відіграють вирішальну роль у реструктури­зації компаній, тому їм треба забезпечити ефективний і безпосередній контроль за вкладеними коштами. Найближчим часом не слід сподіватися па активне пожвавлення одного із найважливіших інструментів зовнішнього контролю — ринку пінних паперів, тому є необхідність пильного нагляду за керівництвом всередині корпорації. Ця ситуація більш властива системі інсайдерів, ніж аутсайдерів.

2. Банківська система в країнах Східної Європи ще досить недосконала, і банки неспроможні виступати вагомими акціоне­рами, а також здійснювати активний контроль корпоративної діяльності за браком управлінського досвіду з питань управління корпоративною власністю, достатнього інвестиційного капіталу, досвіду оцінки кредитів і практики контролю за позичальниками.

3. Приватизаційні процеси в Східній Європі і особливо у
країнах СНД проходили здебільшого повільно і стихійпо.з порушен­
нями прав власників. Після приватизації з'ясувалося, що непідготов­
леність нових власників до управління процесами перебудови
підприємств загальмувала розвиток нових акціонерних товариств.
Боротьба за власність ще не закінчилась, і справи до розвитку і ефек­
тивної діяльності промислових корпорацій ще не дійшли.

Як наслідок — неадекватне корпоративне управління й ме­ханізми контролю, втрата стимулів як для зовнішніх, так і для внутрішніх власників.

4. Законодавча база країн з перехідною економікою тільки формується, і повільні темпи реформ значною мірою обумовлені
відсутністю або недосконалістю законів та нормативних підзакон-
них актів стосовно управління акціонерними товариствами,
функціонування фондового ринку, взаємодії і вирішення
конфліктів між усіма зацікавленими сторонами в корпоративних
відносинах. Необхідно ще здійснити реформування системи дер­
жавного регулювання відносин власності, правову, банківську,
судову системи.

5. У постсоціалістичних країнах існує недовіра до акціонер­
ної форми власності і пов'язана з цим неможливість залучення
коштів вітчизняних та іноземних інвесторів для розвитку фінансо­
во-господарської діяльності акціонерних товариств, що призводить
до невдач у їх діяльності, конфлікту інтересів усіх учасників корпо­
ративних відносин та погіршує економічну ситуацію в цілому.

6. У багатьох приватизованих підприємствах держава є акціонером. Користуючись державними механізмами впливу (оподаткування, ліцензування, різні види контролю тощо), вона реалізує інтереси держави всупереч інтересам інших зацікавле­них осіб і самого акціонерного товариства, порушує принципи корпоративного управління (наприклад, при нарахуванні та сплаті дивідендів).

7. Керівництво новоствореними акціонерними товариствами у переважній більшості продовжує здійснюватись тими ж осо­бами, які стояли на чолі державних підприємств. Нерідко у них невистачає необхідних для ринкової економіки знань та уміння ке­рувати саме акціонерним товариством. Вони продовжують займа­ти керівні посади, реалізуючи свої власні інтереси всупереч інте­ресам більшості акціонерів.

8. Переважна більшість акціонерних товариств знаходиться у надзвичайно складному фіпансово-економічному становищі,
оскільки приватизаційним процесам не передувала реструктури­зація підприємств (виробнича, фінансова, кадрова та маркетингова).

Наведені фактори впливають на орієнтацію українських акціонерних товариств на ту чи іншу модель корпоративного уп­равління.

Дата добавления: 2014-01-07