Політична ідеологія та її рівні

Політична культура, її сутність та основні функції

Термін культура (“cultura”) з’явився у Стародавньому Римі і означав для римлян не що інше як обробку землі, вирощування. Увійшовши в буденну людську мову, в ході частого вживання, це слово втратило свій первісний зміст і стало означати найрізноманітніші аспекти людської поведінки, а також види діяльності. У тому числі стало досить вживане словосполучення “політична культура”, “рівень політичної культури” і т.п.

Емпіричний аналіз загальних культурних цінностей може бути здійснений за такими аспектами:

- за суб’єктом-носієм культури виділяються суспільство в цілому, нація, соціальні групи, окрема особистість;

- за функціональною роллю культуру можна поділити на загальну, яка необхідна кожній людині, і спеціальну, яка необхідна людям тієї чи іншої професії;

- за походженням виділяють народну культуру (наприклад, фольклор) і професійну, яка створюється професіоналами і має авторство;

- за видами культури виділяють матеріальну (наприклад, культуру побуту, культуру виробництва матеріальних благ і т.д.) і духовну культуру (наука, освіта, мистецтво, політика, право, релігія і т.д.).

Власне загальна культура, національні культурні традиції зумовлюють менталітет, політичні погляди нації в сьогоденні.

Прийнято виділяти такі функції політичної культури:

- гуманістична (людино творча), тобто розвиток суспільного (політичног) потенціалу людини;

- пізнавальна (гносеологічна), бо політична культура є засобом пізнання і самопізнання політичного життя суспільства;

- інформаційна – функція трансляції соціального досвіду, яка забезпечує зв’язок політичних досягнень поколінь всіх часів;

- комунікативна – функція політичного спілкування, яка забезпечує адекватність взаєморозуміння;

- ціннісно-орієнтаційна, тобто політична культура задає певну систему координат, своєрідну “картку політичних, життєвих цінностей ”, в яких існує і на які орієнтується людина;

- нормативно-регулююча (управлінська), яка проявляється в тому, що політична культура виступає засобом соціального контролю за поведінкою людини.

Політична ідеологія являє собою одну з найбільш впливових форм політичної свідомості, що впливає на зміст владних відносин, є знаряддям певної групи, задає спрямованість діяльності держави й інших найважливіших інститутів влади.

Терміна «ідеологія» ввів французький філософ Антуан Дестют де Трассі). У науці склалися різні погляди на його зміст і те духовне явище, що вона відбиває в політичній сфері суспільства. Так суспільні (політичні) ідеології за В. Парето розглядається як інтелектуальні системи, які оформляють спонукальні мотиви людського поводження. К. Маркс бачив у ній насамперед форму ілюзорної свідомості, викликану протиріччями суспільного буття, і в першу чергу виробничих відносин. К. Манхейм розумів ідеологію як систему «добровільної містифікації». Д. Істон, А. Коннолі й деякі інші вчені робили упор не на її емоційному, а на ціннісному змісті.

По-різному оцінювалася й оцінюється роль політичної ідеології в суспільстві, причому оцінки розташовуються в досить широкому діапазоні: від її характеристики як замкнутої на себе «служниці влади», що не має зв'язку з реальністю й тому що не володіє скільки-небудь серйозною вагою в політику, до визнання її відкритої до змін, що гнучко адаптується ідейної системи, що пронизує весь політичний простір.

Синтезуючи основні підходи, можна сказати, що політична ідеологія являє собою насамперед певну доктрину, яка виправдує домагання тієї або іншої соціальної групи осіб на владу (або її використання), що досягається підпорядкуванням суспільної думки власним ідеям відповідно до цих домагань. Іншими словами, політична ідеологія – це різновид корпоративної свідомості, що відбиває групову точку зору на хід політичного й соціального розвитку суспільства й тому відрізняється певною упередженістю оцінок і схильністю до духовного експансіонізму.

Як засіб ідейного забезпечення групових інтересів політична ідеологія є по сутності інструментом елітарних прошарків, які з її допомогою консолідують групові об'єднання громадян, забезпечують зв'язок з низами, вишиковують певну послідовність дій у політичному просторі. Саме від тактики й компетентності еліт залежить ступінь ідейного оформлення тих або інших групових інтересів.

Основними функціями політичної ідеології є: ідейне оволодіння суспільною свідомістю; впровадження в нього власних критеріїв оцінки минулого, сьогодення й майбутнього; створення позитивного образа в очах суспільної думки пропонованих партією, рухом або іншими силами цілей і завдань політичного розвитку; стимуляція цілеспрямованих дій громадян в ім'я підтримки й виконання поставлених завдань; активне опонування конкуруючим доктринам і навчанням.

Роль ідеології у світі політики змінюється залежно від історичних умов, ситуації в країні, співвідношення сил.

Як тільки політична ідеологія являє собою духовне утворення, спеціально призначене для цільової й ідейної орієнтації політичного поводження громадян, то необхідно розрізняти наступні рівні її функціонування:

теоретико-концептуальний, на якому формулюються основні положення, що розкривають цінності й ідеали певного класу (нації, держави) або прихильників якоїсь певної мети політичного розвитку;

програмно-політичний, на якому соціально-філософські принципи й ідеали переводяться в програми, конкретні гасла й вимоги політичної еліти, формуючи в такий спосіб нормативну основу для прийняття управлінських рішень і стимулювання політичного поводження громадян;

актуалізований, котрий характеризує ступінь освоєння громадянами цілей і принципів даної ідеології, міру їхнього втілення у своїх практичних справах і вчинках.

Ідеології як певні системи ідей, поглядів виражають інтереси групових суб'єктів політики і тому важливою ознакою політичного режиму є стан ідеологічного процесу в суспільстві. Сучасна західна політологічна наука вирізняє: п'ять основних політичних ідеологій: комуністична, соціал-демократична, ліберальна, консервативна, фашистська.

Дата добавления: 2014-01-07