Теоретичні основи місцевого самоврядування

Наука муніципального права являє собою передусім сукупність наукових ідей, теорій в галузі місцевого самоврядування. Формування науки про місцеве самоврядування — складний діалектичний процес. Досягненню мети найбільш повного охоплення історико-філософських і політико-юридичних аспектів феномена локальної демократії сприяє розгляд відповідних соціальних ідей і наукових теорій (концепцій) походження місцевого самоврядування. Ідея місцевого самоврядування виконує особливі пізнавальні функції. Вона дає первинні відомості про місцеве самоврядування, відображає те істотне, що притаманне цьому інституту в різні конкретно-історичні періоди, є характерним та особливим для країн, які його визнають. Тобто в ідеях віддзеркалюються загальні та особливі елементи будь-якої моделі місцевого самоврядування в їх динаміці.

Науковий потенціал самоврядної ідеї розкривається в сукупності теоретичних конструкцій, базових юридичних понять і категорій, які саме і сприяють оформленню відповідних теорій походження місцевого самоврядування.

Ідейним джерелом місцевого самоврядування є вчення про природне право, яке з часів античності є важливою філософсько-ідеологічною течією. Еволюціонуючи від наївних уявлень до фундаментальної системи науково обґрунтованих поглядів і правових принципів, природне право, безсумнівно, мало суттєвий вплив на ідею місцевого самоврядування. Суть теорії природного права має вираз в уявленнях про справедливість, що втілені у загальнолюдських принципах свободи і рівності.

Думка про організацію влади в громадах та її співвідношення з державною владою почала розвиватися ще в середньовічній Європі. У полеміці з теорією абсолютизму, яка впродовж багатьох століть панувала в Європі, на початку XVII ст. німецький юрист і теоретик держави Йоганес Альтузіус розробив федеральну теорію народного суверенітету та сформулював принцип субсидіарпості. Союз індивідів, які добровільно об'єднались у сім'ї та корпорації, на його думку, створює громаду, союз громад — провінцію, союз провінцій і міст — державу. Суверенітет, право верховенства при цьому зберігає увесь народ. Уся ієрархія соціально-політичних структур — з низового рівня громад і міських комун, які добилися самоврядування, до всезагального союзу, держави осмислювалася И. Альтузіусом як система федеративних утворень, союзів, створених на договірних засадах3. Його теорія вимагала, аби децентралізовані політичні одиниці мали якомога більше автономії щодо реалізації права і управління. Тільки коли нижчі політичні одиниці були не в змозі виконати поставлені перед ними завдання, компетенція по реалізації права і управління переходила б до відповідного вищого політичного об'єднання4. Ідеї Й. Альтузіуса були прогресивними та революційними для свого часу, не втратили вони своєї актуальності й сьогодні.

Елементи концепції субсидіарпості тією чи іншою мірою притаманні всім теоріям, які сповідують принципи переміщення центра навантаження соціальної і політичної організації на первинні спільності, стверджуючи переваги самоврядування, цінності соціальної солідарності й відповідальності. По суті, сформульований ним принцип субсидіарності набув свого визнання лише в другій половині XX ст. у рамках Ради Європи.

Безпосередньо теорія місцевого самоврядування концентрувалася навколо формування правових відносин територіальної громади і держави. Вся наука про самоврядування бере свій початок зі спроби вирішити проблему, чи має громада окрему, відмінну від держави владу; чи є вона незалежною від держави публічно-правною корпорацією, а чи міцно включеною в державний організм і виконує функції тільки органу держави3.

У процесі становлення і розвитку науки місцевого самоврядування сформувалося кілька наукових теорій (концепцій) походження місцевого самоврядування, які по-різному тлумачать сутність цього інститут у, особливості його взаємовідносин з державою.

Дата добавления: 2014-01-07