Релігієзнавство як наука

Знання про релігію виникли з виникненням самої релігії.Спочатку це були знання людиною своєї релігії, знання своєї власної віри в богів, чортів, духів, чудеса. Спочатку ці знання лише фіксувалися в сві­домості особи та суспільства, потім об’єктивувалися у вигляді уречев­лених чинників, таких як: обряди, культові споруди, традиції, символьні знаки. З винайденням писемності знання релігії фіксуються письмовим чином. Таким чином утворилися книжки, збірники, кодекси, Святе письмо. Ними зараз є в християнстві Біблія, в ісламі Коран, в буддизмі Трипітакі, в синтоїзмі Кодзики тощо. В них зафіксовані вірування тої чи іншої кон­кретної релігії. При вивченні і дослідженні вірувань даної релігії потрібно вивчити і дослідити і її Святе письмо.

В процесі історичного розвитку релігії відбувається її транс­формація і розшарування, сама релігія розпадається на віроспові­дання, розколи, школи, єресі і секти. Кожна з цих розгалужень сприй­має Святе письмо своєї праматері релігії, але дає йому своє, нове тлума­чення. В тлумаченнях криється специфіка даного віровчення у порівнянні не лише з іншими релігіями, а й з спорідненими в цій релігії віровченнями. Ці тлумачення викладаються в так званих Символах, Символічних книгах, Рішеннях соборів, Догматичних систе­мах та інше. Для адекватного розуміння сутності того чи іншого віросповідання /церкви, розколу, секти, єресі/ потрібно знати не ли­ше святе письмо даної релігії / наприклад, Біблії щодо християнства/, а й специфіку тлумачення Святого письма даним віросповіданням /на­приклад, баптизмом, англіканством, єговізмом, мормонами/.

Дослідження релігії за її, так би мовити, першоджерелами дає можливість глибоко і адекватно зрозуміти сутність світогляду даної релігії, віросповідання. А ще таке вивчення релігії, яке панувало в науці аж до середини XIX століття, має свої істотні недоліки. Воно давало знання лише того, як сама релігія усвідомлює себе, що вона каже і думає про саму себе. Це – по-перше. А по-друге, шляхом вивчення релігійних першоджерел наука може пізнавати одну релігію поряд з іншою, але не може визначити сутність релігії взагалі, або як мовиться – не може за деревами побачити лісу. Ще більше зашкод­жує науковому пізнанню спроба вивчати всі інші релігії з точки зору віросповідання якоїсь одної релігії. А між іншим у всіх релігійно-навчальних та релігійно-дослідних центрах світу – тобто, в духовних семінаріях і академіях, в медресе і хедерах, недільних школах і богословських інститутах – апріорно приймається за істину своє віросповідання, а всі інші "хибні" релігії показуються через призму своєї "істинної" віри. Таке дослідження і вивчення не дає істинного наукового знання ні про інші релігії, ні про свою власну релігію.

Правда, з давніх-давен робилися спроби вивчити і зрозуміти релігію в цілому, незалежно від її віросповідних форм. Так, ще древньогрецький філософ Платон /428-347 роки до нашої ери/, намагався вилущити з існуючої релігії її чисте зерно і їдко висміював "огрублену" релігію сучасних йому греків, називав її релігією темної юр­би. Філософи Демокрит /460-370 роки до нашої ери/ та Лукрецій Кар /99-55 до н.е./ вважали релігію формою заблудження, заперечували існування богів та їх втручання в події світу. Грецький історик і філософ Євгемер /ІV ст. до н.е./ висунув теорію походження релігії /євгемерізм/, як обоження душ померлих батьків та царів. Про сутність релігії взагалі писали німецькі філософи Шлеєрмахер /"Ре­лігія – це відчуття і смак до нескінченності; це відчуття залеж­ності від вищої істоти"/, Кант /"Релігія – це освоєння ім’ям вищої істоти моральних законів і приписів/, Гегель /"Релігія – це вища форма самопізнання духу"/, Фейєрбах /"Релігія – це відчуження людського духу; це обоження людиною своїх інтелектуальних, емоційних та вольових поривань"/. Голландський філософ Бенедикт Спіноза зробив глибокий науковий аналіз Біблії; французький абат Жан Мел’є показав релігію, як один з засобів пограбування довірливих людей. Французькі матеріалісти ХVШ століття /Вольтер, Гольбах, Дідро та інші/ піддали нещадній критиці всі сторони релігії. Проте все це були лише фрагментарні дослідження релігії, пристрасні публікації про неї.

Родоначальником релігієзнавства як окремої галузі наукових знань є англійський дослідник і еволюціоніст Едвард Тейлор /1832 – 1917/, який в своїй фундаментальній праці "Первісна культура" опи­сав сутність релігії, її ядро та первісні форми, походження напря­мок розвитку тощо. Не з усіма висновками Тейлора погоджуються суч­асні дослідники релігії, але саме він заклав основи такої науки як релігієзнавство. Одночасно з Тейлором продовжували і по­глиблювали наукові дослідження релігії Герберт Спенсер /1820 – 1903/, Джеймс Фрезер /1854 – 1941/, Джон Леббок /1834 – 1913/, 3ігмунд Фрейд /1856 – 1939/, Броніслав Малиновський /1884 – 1942/ та інші, про яких ми вестимемо мову у наступних зустрічах із вами.

Значний вклад в розвиток релігієзнавства внесли марксистські дослідники. Про зміст цього вкладу ми вестимемо мову нижче. Зараз же слід сказати, що марксизм повною мірою використав емпіричні до­слідження інших, так званих "буржуазних" релігієзнавців. Як правило, своїх польових досліджень релігії марксизм не проводив. При цьому марксизм створив своє, марксистське релігієзнавство. Особливість його полягає в тому, що він вивчення релігії зробив лише одним з розділів свого войовничого атеїзму; намагався поєднати вивчення релігії з проблемою її остаточного подолання; підходив до релігії з партій­них, тобто упереджених позицій. Про наслідки такого дослідження ми скажемо нижче.

В сучасних умовах Релігієзнавство розвинулось у фундаментальну галузь наукових знань, в якій сформувались внутрішні підроз­діли і системи спеціальних наук. Найголовнішими і найактуальнішими галузями сучасного релігієзнавства є такі науки: Загальне релігіє­знавство, Філософія релігії, Порівняльне релігієзнавство, Історія релігій, Психологія релігії, Феноменологія релігії, Географія релігій, Демографія релігії, Соціологія релігії, Біблієзнавство, Кумранознавство тощо.

§ 4. Релігієзнавство як навчальна дисципліна

В релігієзнавстві, як і в кожному, дослідженні великого і складного предмету, є положення, які стали загальноприйнятими у всій науці і для всіх релігієзнавців. Якраз ці – усталені і азбуч­ні для релігієзнавства – положення входять в курс нашої вузівської дисципліни. В той же час навколо проблем релігієзнавства вирують пристрасті, ведуться непримиренні дискусії.Зрозуміло, що навчальний курс релігієзнавства не бере на себе місію примирителя всіх дискусій, не може ставати на бік тої чи іншої дискутуючої сторони. Про ці дискусії в релігієзнавстві буде наводитися лише інформація. В курсі релігієзнавства будуть згадані також такі проблеми, які ще не вирішені в науці, або не можуть бути в принципі вирішені в площині наукового пізнання. Підкреслимо ще раз,що курс релігієзнавства як навчальної дисципліни присвячений, головним чином, висвітленню тих проблем, які науковим чином уже розв’язані дослідниками, вченими, підтверджені практикою особистого і соціаль­ного життя.

Певну проблему для викладача і студента являє собою поєд­нання програмних знань курсу релігієзнавства з особистим ставлен­ням до релігії. Не потребує особливого доведення те, що віруючий і невіруючий, студент даного віросповідання і віросповідання ін­шого бачать релігію по-різному, дивляться на те чи інше віроспо­відання не однаково. Курс релігієзнавства не бере на себе обов’язків узгодити погляди на релігію віруючих і не віруючих, мусульман і християн, православних і єговістів. Програмний курс релігієзнав­ства повинні засвоїти і знати всі студенти, не залежно від їх осо­бистого ставлення до релігії і віри в бога. Оцінювати ж ті чи ін­ші положення програми курсу релігієзнавства кожен студент може згідно своїх власних сумлінь.

Релігієзнавство – не богослов’я; воно хоча і вивчає релі­гійну віру, але не спирається на неї.

Релігієзнавство – це система наукових знань, вона спирається на достовірні факти, шукає законо­мірностей в області релігії; дає студентам знання, а не віру. Один з найвидатніших знавців християнської та іудейської релігії, автор декількох десятків релігієзнавчих досліджень французький академік Ер- нест Ренан /1823 – 1892/ в своїй книзі "Життя Ісуса" писав: "З того моменту, як ми визнаємо існування надприродного, ми вже знаходимося поза галуз­зю наукових знань"; "Якщо чудо в будь-якій мірі можливо, то всі мої книги – суцільні помилки".

До вивчення релігії застосовуються не богословські чи віро­сповідні, а найрізноманітніші наукові підходи та методи. Найбільш поширені і ефективні з них є три: гносеологічний,історичний та соціологічний. За гносеологічного аналізу та вивчення релігія береть­ся як явище духовного життя, як продукт духовний. При цьому ставить­ся мета пізнати релігію в її духовному змісті: природу релігійних уявлень та вірувань; співставлення релігійних вірувань з об’єктивним, реальним положенням того, в що вірить людина; вичленування духов­ної серцевини та духовних елементів релігії тощо. Найефективнішим інструментарієм гносеологічного аналізу релігії є система логічного ана­лізу явищ релігійного життя і застосування до них аналізу і син­тезу, індукції та дедукції, суджень та умовиводів тощо. Одним словом, при цьому вживаються способи теоретичного та філософ­ського осягнення релігії. Історичний підхід до вивчення і викладання релігієзнавства бере релігію так, як вона виявляє себе в історії людства, того чи іншого народу. Соціологічний аналіз та вивчення звертає увагу на те, як вписується релігія в ритм соціального жит­тя, яке місце займає в ньому, яку роль відіграє, кому служить або ким використовується. Всі ці три наукових підходи до вивчення релігії знайдуть найбільше застосування в навчальному курсі релігієзнавства.

Релігієзнавство і як наука і як навчальна дисципліна вивчає лише релігію. Але сама релігія не є предметом виключно і лише ре­лігієзнавства. Ті чи інші сторони релігії вивчаються цілою низкою окремих наук. Важко навіть назвати таку науку, яка б не торкалася релігії, яка б в тій чи іншій мірі не ставала б інтересом релігійного світогляду. Релігієзнавство активно і плідно для себе кори­стується здобутками інших наук для більш глибокого і всебічного вивчення релігії. Особливо важливе значення для релігієзнавства мають дослідження релігії, які проведені в галузі філософських знань та культурології. Філософські і культурологічні аспекти релігії входять органічною частиною в релігієзнавство. Філософські дослідження релігії, наприклад, Шлейєрмахером, Кантом, Ге­гелем, Фейєрбахом, Ніцше, Сартром, Бубером є власне релігієзнавчими дослідженнями.

Важливе значення для релігієзнавства мають богословські та атеїстичні дослідження релігії. Богословські дослідження поглиб­люють і адекватніше розкривають зміст релі­гійних елементів з точки зору самих віруючих. Атеїстичні ж дос­лідження намагаються показати релігію з точки зору критичного розуму і з точки зору заперечення істинності віри в бога. І перше і останнє дослідження діалектично поглиблюють справжні наукові, тобто релігієзнавчі знання про релігію.

Програма курсу релігієзнавства у вищих навчальних закладах України передбачає вивчення найважливіших розділів Загального ре­лігієзнавства, в якому буде розглянута сутність релігії, її поход­ження, еволюція розвитку, специфіка і зміст релігійного світогля­ду. Наступні розділи курсу будуть присвячені опису окремих релігій та їх історії, в тому числі історії релігій в Україні. В четвертому розділі курсу релігієзнавства вивчатимуться соціально-політичні аспекти прояву і діяльності релігії. Тут вестиметься мова про свободу релігії, свободу думки, свободу переконань, правах і обов’язках віруючих і невіруючих в цивілізованому суспільстві.

Під час вивчення релігієзнавства ви матимете змогу ознайомитися з оригіналами класичної літератури: релігійної /урив­ками з Біблії, Символами віри, Релігійними заповідями, взірцями молитов/, релігієзнавчої /уривками з творів видатних релігієзнавців/, та атеїстичної. Студентам надається можливість розширити і погли­бити свої знання про релігію шляхом знайомства з додатковою лі­тературою з курсу релігієзнавства, відвіданням молитовних зібрань віруючих, храмів тощо.

На закінчення вивчення релігієзнавства знання студентів в цій галузі науки будуть атестуватися шляхом екзаменів чи заліків в залежності від навчального плану факультету.

Дата добавления: 2014-01-07