Стратегія соціального розвитку і фінансова безпека людини у контексті зміцнення економічної безпеки

В Україні загрози соціальній безпеці за наявності швидких темпів наростання негативних тенденцій створюють ситуацію, в якій суспільство вже не зможе ефективно вирішувати ані економічні, ані політичні, ані будь-які інші проблеми. Низький рівень соціальної безпеки свідчить не лише про неблагополуччя в суспільстві, а й про стійку тенденцію до його деградації. Суспільство не зупиняється в своєму русі, а набуває стану глибокої депресії. Відтак, об’єктивні умови диктують в контексті сьогоднішньої практики напрями соціальної стратегії, націлені на пошук шляхів усталеного безпечного розвитку.

Основними напрямками стратегії соціального розвитку є:

- реалізація політики доходів, де першорядного значення набуває дер­жав­не стимулювання випереджального (порівняно з темпами ВВП) зрос­тання за­ро­бітної плати. У політиці доходів не повинно бути місця для зрів­ня­лів­ки. Долати диспропорції, що склалися, треба не штучним обмеженням верхньої планки дохо­дів заможних верств населення, а навпаки – їхньою легалізацією та виведенням з тіні, розширенням прошарку приватних власників, які активно займаються під­при­єм­ництвом. Відтак, якщо діюча модель економічної політики в Україні зорієнто­ва­на переважно на захист соціально вразливих верств населення, то логіка нової стра­тегії передбачає принципову корекцію політики доходів – перенесення основ­них акцентів соціальної політики насамперед на працюючу частину населення;

- підтримка „приватної людини”, що народжується разом із приватною власністю. Стимулювання людей до володіння приватною власністю та її ефективний захист – один з принципових пріоритетів політики доходів;

- інтенсивне формування середнього класу (питома вага якого в майбутньому має скласти не менше 45-50% від загальної кількості населення) як гаранта суспільної стабільності на ґрунті розширення адаптаційних можливостей населення. Становлення середнього класу передбачає перехід до нової моделі споживання, тобто до таких стандартів, які забезпечуватимуть гідний рівень життя і стимулюватимуть розвиток внутрішнього ринку, трудової та підпри­єм­ниць­кої активності населення. При цьому слід враховувати, що громадяни з високим та середнім рівнем доходів будуть здатні дедалі більшою мірою оплачувати значну частку послуг у сфері охорони здоров’я та освіти, соціального страхування;

- всебічна підтримка сім’ї як вузлового соціального інституту.

Соціальна орієнтація економічної політики – це не тактичний крок, а основна мета здійснюваних реформ. Це завдання довгострокової стратегії соціаль­но-економічного розвитку держави, розбудови в Україні ефективної соціально орієнтованої ринкової економіки. Без наповнення реформ соціальним змістом і активної їх підтримки широкими верствами населення подальше поглиблення ринкових перетворень стає нереальним. Соціальні фактори мають бути віднесені до домінуючих у структурі економічного зростання. Натомість, тактичними завданнями в рамках зазначеної стратегії доцільно визначити:

- ліквідацію неплатежів населенню. Держава має стати гарантом в стосунках з населенням, якщо недержавні організації не виконують своїх зобов’­язань щодо платежів;

- державний протекторат прожиткового мінімуму, який би забезпечував громадянам споживання на рівні простого відтворення, що перед­ба­чає його чітке визначення та законодавче (на найвищому рівні) закріплення, а також проведення моніторингу залишених без прожиткового мінімуму груп населення („моніторинг бідності”), відокремлення традиційних бідних від „нових” бідних (перші потребують соціального захисту, а другі – підтримки);

- державні гарантії мінімальних: заробітної плати, пенсій, виплат (по безробіттю та дитячих) не нижче прожиткового мінімуму; держава покликана боротися з маргіналізацією населення, а кожна особа забезпечує собі соціальну мобільність висхідного характеру;

- зміна податкового режиму стосовно фізичних осіб з метою перероз­по­ді­лу доходів (найбільш високі рівні яких насправді не є результатами праці, а лише привласненням подекуди частини загальнонародної власності).

Одним із ключових напрямів соціальної безпеки є завдання подолання бідності. У даному контексті, 15 серпня 2001 року було схвалено розроблену Урядом Стратегію подолання бідності, яка визначила такі основні напрями політики подолання бідності:

- створення економічно-правових умов для збільшення доходів і зростання економічної активності працездатних громадян та рівня зайнятості;

- запобігання успадкованої бідності, яка здебільшого притаманна сіль­ському населенню, шляхом підтримки нових виробничих відносин, обумов­ле­них зміною форм власності на землю, покращення соціальної інфраструктури села;

- підвищення ефективності соціальної підтримки уразливих груп насе­лен­ня шляхом реформування системи соціального захисту та удос­ко­на­лен­ня пенсій­ного забезпечення;

- удосконалення статистики бідності;

- поєднання політики подолання бідності з політикою становлення середнього класу як важливого чинника економічного та соціального прогре­су.

Дата добавления: 2014-01-07