Індивідуалістичний бунт головного героя

«Злочин і кара» — це роман про Росію середини XIX століття, яка пережила епоху найглибших соціальних перетворень та моральних струсів. Із перших сторінок роману ми дізнаємося про те, що Рас­кольников зважився на якусь справу. У нього є мрія, до здійснення якої він дуже близький.

А місяць тому, майже помираючи з голоду, він змушений був закласти у старої баби, лихварки, каблучку — подарунок сестри. Велику ненависть та відразу відчуває він до вередливої та нікчемної старої, яка наживається на чужому горі, злиднях. Пізніше, у тракти­рі, Раскольников випадково почув розмову студента з офіцером про «глупу, беззмістовну, нікчемну, злу, хвору стару, нікому не потрібну і, навпаки, усім шкідливу».

Півроку тому Раскольников написав статтю «Про злочин», де виклав свою теорію психологічного стану злочинців упродовж усього злочину. Він доводив, що цей стан більш схожий на хворобу — поть­марення розуму, розпад волі, випадковість та нелогічність учинків. Ми майже нічого не знаємо про ту велику працю думки, у результаті якої у свідомості Раскольникова розвинулася його ідея. Вона розкри­вається лише після вбивства.

У жахливому брудному трактирі слухає Раскольников трагічну розповідь колишнього чиновника, а тепер п’янички Мармеладова про сімнадцятирічну дочку Соню, її подвиг, жертву заради спасіння родини: вона стала на шлях проституції, щоб заробляти хоч якісь гроші для сім'ї. Вражений почутим, Раскольников робить висновок, що людина звикає до всього. Так і Мармеладов.

Ще один удар, крок до бунту — лист матері про Дуню, сестру, яка «сходить на Голгофу». Дуню, яка моральну свободу не віддасть за комфорт заради власної вигоди. Зустріч Раскольникова з п'яною збезчещеною дівчиною теж виявилася доленосною. Де ж вихід? Хіба можна обійтися без жертв? Треба щось зробити. «Або відмовитися від життя зовсім! — крикнув він раптом у запалі, —слухняно при­йняти долю такою, якою вона є, раз і назавжди, і задушити в собі все, відмовившись від усілякого права діяти, жити і любити!» Але Раскольников хоче «діяти, жити і любити».

Вбивство старої потрібне Раскольникову для перевірки своєї здат­ності на злочин, а не для перевірки ідеї. Логічних заперечень своєї ідеї Раскольников так і не побачив. Він був упевнений у неможливості щось змінити: людське страждання нескінченне, а світ поділений на пригнічених і на тих, хто пригнічує, володарів і підлеглих, або, за Раскольниковим, — на «пророків» та «твар тремтячу».

Визнання своєї провини — це для Раскольникова визнання влас­ної неспроможності та нікчемності. Але ідея непорушна.

Дата добавления: 2014-01-06