Технологічна політика слугує двоєдиній глобальній меті фірми – знизити ризики та вижити, а, по друге, підвищити ефективність власної діяльності, стати більш прибутковою

Глобальний характер конкуренції зумовлює необхідність пошуку нових шляхів створення інновацій. Традиційно більшість ТНК застосовувало один з двох класичних типів проведення технологічної політики: політику глобального центру (center-for-global) та політику поліцентризму(local for local).

Політика глобального центру полягає у пошуку нових технологій у країні базування для створення нових продуктів та процесів, використовуючи централізовані ресурси материнської компанії, та поширенні інновацій по світовим відділенням ТНК.

Централізація НДДКР обумовлена наступними причинами:

· необхідність контролю з боку менеджменту ТНК над технологією, яка розглядається як довготермінова конкурентна перевага;

· необхідність тісної взаємодії між розробкою документації та обладнання, а згодом – між функціями виробництва та розвитку технології;

· в умовах конкурентної обстановки, що стрімко змінюється, централізація скорочує час на проведення НДДКР.

Основним ризиком централізованої інноваційної політики є те, що результат інновацій не може точно відображати локальні ринкові потреби, можливі до того ж труднощі із запровадженням нової технології через спротив дочірніх фірм прийняттю централізованих рішень.

Політика поліцентризму передбачає, що дочірні компанії ТНК використовують власні можливості та ресурси для розробки нових технологій, які забезпечують їх власні потреби. Це дозволяє враховувати унікальні потреби різних країн, в яких діють ТНК.

Недоліками політики поліцентризму є:

· не завжди обґрунтоване прагнення національних відділень до автономії;

· дублювання розробок, коли кожне національне відділення шукає власних шляхів вирішення загальної проблеми;

· виникнення додаткових витрат на проведення НДДКР.

При проведенні технологічної політики менеджери ТНК повинні у той самий час підвищувати ефективність централізованих та локальних інновацій, а також створювати умови для пошуку нових форм здійснення транснаціональних інновацій. В останні роки все більшого поширення набувають нові методи здійснення технологічних змін: розподілену систему технологічного розвитку (locally-leveraged) та інтегровану систему технологічного розвитку (globally-linked).

Технологічна політика типу “locally-leveraged” включає використання ресурсів національного відділення з метою створення інновацій не лише для місцевого ринку, але й для поширення їх на глобальному ринку. Це дозволяє менеджменту ТНК об’єднувати інноваційні ресурси усіх дочірніх фірм та використовувати їх для корпорації, за рахунок чого з’являється можливість реагувати на ринкові зміни та використовувати їх для виявлення подібних тенденцій у інших країнах.

Політика типу “globally-linked” передбачає об’єднання ресурсів та можливостей усіх елементів ТНК як на рівні головної компанії, так і на рівні дочірніх фірм для спільного створення та впровадження інновацій. У цьому випадку кожний підрозділ своїми власними унікальними ресурсами сприяє розробці спільних інновацій. Даний тип технологічної політики найкраще підходить тоді, коли потреба у інноваціях не відповідає дослідницьким можливостям певного відділення у країні розташування, або коли об’єднані ресурси та можливості декількох організаційних одиниць можуть сприяти більш ефективній розробці потрібних технологій. Створення гнучких зв’язків дозволяє об’єднати зусилля багатьох підрозділів для досягнення у ТНК ефекту синергії.

6.2. Міжнародний ринок технологій

Істотними перевагами великих корпорацій э економія на масштабах, здатність проведення інтенсивних НДДКР, диверсифікованість виробництва, здатність до максимізації прибутку на вкладений капітал та до здійснення управління міжнародними проектами. Тим не менш, значна частина доводів на користь ТНК у сучасних умовах не є вже актуальними, оскільки такі ресурси як капітал та інформація стають все більш доступними для малих та середніх фірм. До того ж, великі корпорації недостатньо гнучкі та динамічні для своєчасної розробки нових ідей у царині новітніх технологій; їх структури налаштовані не стільки на пошук нових технологій як на впровадження їх у виробництво, що іноді призводить до втрати лідерства у певних галузях (корпорація Дженерал Електрик не помітила початку комп’ютерної революції).

Все це призводить до зростання ролі невеликих інноваційних компаній, оскільки вони є більш мобільними формами організації бізнесу та виконують роль генератору нових ідей і визначають пропозицію на сучасному ринку новітніх технологій. Найпоширенішим способом є продаж винаходу промисловій компаній, яка зацікавлена у ньому. Значну роль також відіграють посередницькі фірми у зв’язках між різними учасниками ринку. Посередницькі фірми (брокери у торгівлі технологіями) створюють базу даних наявних технологій та таких, що розробляються, допомагають знайти партнерів, що зацікавлені у продажу чи придбанні технологій.

Значення посередницьких фірм полягає у тому, що вони:

· обслуговувати науково-технічний обмін;

· сприяють підвищенню швидкості поширення нововведень у економіці;

· сприяє збільшенню віддачі від капіталовкладень в НДДКР.

Трансформація науково-технічного досягнення від початкової ідеї до впровадження у масове виробництво технології здійснюється венчурним бізнесом. Венчурні інвестиції більш небезпечні ніж вкладення у вже працююче та зростаюче підприємство, так як вони пов’язані із такими ризиками:

· високий ступінь невизначеності у створенні продукту;

· продукт може не відповідати ринковому попиту;

· управлінська компанія може не мати кваліфікації чи досвіду.

Сутність ризику подібного виду діяльності виправдовується його високою прибутковістю. Особливістю функціонування венчурного бізнесу є:

· об’єктом капіталовкладень є ризиковані проекти;

· здійснюється портфельне управління капіталом;

· значна частина вкладень інвестується до статутного капіталу інноваційних фірм;

· венчурним капіталіст приймає активну участь в управлінні проектом.

Етапи венчурного бізнесу:

1. старт (від організації підприємства до випуску дослідної партії продукції у виробництво);

2. виведення продукції на ринок (збільшення обігового капіталу);

3. завоювання ринку (організація масового виробництва, зростання обігу).

Основними джерелами венчурного капіталу є:

· приватні інвестори;

· малі інвестиційні компанії;

· великі корпорації;

· трастові фонди;

· спеціальні державні фонди та програми.

Численні великі корпорації, намагаючись подолати власну інертність та низьку мобільність, впроваджують принципи венчурного бізнесу у свої структури, для чого створюються такі форми як внутрішнє підприємництво, команди spin-off та проектні команди. У США високотехнологічні компанії створюють незалежні ділові одиниці, які очолюються здібними підприємцями з числа спеціалістів компаній. Таким підприємствам надаються кошти та потужності для реалізації ідей у галузі найновітніших технологій; такі підприємства дозволяють утримати в компанії найталановитіших спеціалістів.

Більшість європейських ТНК йдуть шляхом створення спільних підприємств із іншими компаніями, які спрямовані на розробку та впровадження на протязі певного часу виробництва нового продукту, та що знаходяться під більш жорстким контролем центрального керівництва.

Дата добавления: 2014-01-06