Методи аналізу і прогнозування ризику

У сучасній економічній практиці аналіз ризику поділя­ють на два види:

- якісний, головне завдання якого визначення чинників ризику, етапи і роботи, під час виконання яких ризик виникає, тобто встановити потенційні зони ризику, після чого ідентифікувати усі можливі ризики;

- кількісний, який застосовується для визначення чисельних розмірів окремих ризиків і ризику проекту в ціло­му. При кількісному аналізі ризику можуть використовува­тися різноманітні методи.

Найбільш поширеними є: аналіз за допомогою бета-коефіцієнта, аналіз чутливості реагуван­ня, аналіз сценаріїв, метод експертних оцінок.

Аналіз ризику за допомогою бета-коефіцієнта В якості міри ризику в інвестиційній теорії використо­вується бета-коефіцієнт. Він виражає “ринкову чутливість” інвестиції, або на скільки змінюються доходи від капіталов­кладень у порівнянні зі змінами ринкової ситуації, β = 1 оз­начає, що зміни в доходності в точності повторюють зміни в ринковій ситуації. Значення менше ніж 1 характерні для проектів з низьким рівнем ризику, чия доходність більш ста­більна, ніж ринок; значення більше ніж 1; свідчать про те, що доходи від цих проектів схильні до дуже сильного впли­ву з боку навіть незначних ринкових коливань. Хоча бета-коефіцієнт і слугує для вимірювання ризику, на практиці важко визначити його точне значення для конкретного інве­стиційного проекту. Взагалі значення β визначають виходячи з даних фондового ринку, звідки беруть відомості про доходність компанії (яка характеризується ціною її акцій)

Якщо компанія, акції якої котируються на фондовому ринку, розглядає інвестиційний проект, “типовий” для її ділової активності, то показник ризику для всієї компанії (її β) може слугувати показником рівня ризику даного конкретно­го проекту. Однак важче визначити рівень ризику проекту, який знаходиться за межами “нормальної” діяльності ком­панії. В цьому випадку можна оцінити бета-коефіцієнт про­екту, використовуючи для цього бета-коефіцієнти тих ком­паній, в чиїй сфері “нормальної” діяльності знаходиться да­ний проект. Існують, однак, дві проблеми при використанні бета-коефіцієнтів інших компаній в якості бета-коефіцієнта для конкретного проекту:

- по-перше, всі ринкові котирування засновані на вимі­рюванні доходу на одну звичайну акцію (тобто доходу акціонера), а не на одиницю активів (тобто доходу організації). Бета-коефіцієнт акції відображає не тільки бета-коефіцієнт активів (той що повинен використовуватися в якості заміни при оцінці проектів), але і структуру фінансів компанії. Влас­ники акцій вважають менш надійною ту компанію, в якій на одну звичайну акцію приходиться більше запозичених кош­тів, і це, безумовно, відображається на бета-коефіцієнтах;

- по-друге, вплив ризику проекту на сам проект може відрізнятися від впливу ризику проекту на всю організацію в цілому, тому що даний проект є лише частиною інвестиційного портфелю фірми. Як частина інвестиційного портфе­лю, рівень ризику проекту визначається його співвідношен­ням з ризиками інших проектів у цьому портфелі.

Використовуючи β, характерний для певного типу бізне­су, в якості β окремого інвестиційного проекту можна пра­вильно визначити необхідну норму прибутку для дисконту­вання грошових доходів від інвестиційного проекту для виз­начення чистої дисконтованої вартості капіталовкладень.

Метою аналізу чутливості є визначення життєздатності проекту при зміні його деяких найважливіших параметрів, зокрема, оцінка того, як уплине зміна аналізованого параметра на чисту поточну вартість проекту.

Метою аналізу сценаріїв є розгляд результатів проекту (по чистій поточній вартості) по 3 сценаріям його розвитку:

· базовому, котрий був основою проведення аналізу чутливості;

· найкращому, оптимістичному, що відбиває представлення аналітика про, те наскільки покращаться умови реалізації проекту, якщо всі обставини реалізації проекту будуть краще запланованих.

· найгіршому, песимістичному, що показує наскільки невдалим виявиться проект, якщо умови його реалізації виявляться гранично гірше запланованих.

По кожнім сценарії визначається чиста поточна вартість проекту й імовірність його прояву. Кінцеві результати по кожному сценарію (визначаються як добуток чистої поточної вартості і ймовірності прояву кожного сценарію) складаються і по підсумковій сумі чистої поточної вартості судять про прийнятність проекту. Стратегічний інвестор зазвичай орієнтується на песимістичний сценарій.

Розрахунок ризиків при використанні методу експертних оцінок виконується в такій послідовності:

1. Складається перелік факторів ризику, обумовлених технічними, технологічними, організаційними, соціальними й іншими факторами виробництва.

2. Розробляється ранжирування факторів ризику. Для цього запрошуються 2-3 експерта, добре знайомих з сутністю розв’язуваної задачі. Кожному експерту надається перелік факторів ризику і пропонується оцінити пріоритетність й імовірність прояву фактора ризику. Результати оцінки представляють у формі таблиці 7. 1.

Таблиця 7.1

Експертна оцінка факторів ризику.

Групи і фактори ризику	Імовірність прояву фактора	Середня оцінка імовірності	Пріоритет фактора, бал	Середня оцінка пріоритету
1 експ. (А)	2 експ. (В)	1 експ. (А)	2 експ. (В)

Імовірність настання кожного з факторів ризику оцінюється виходячи з наступної системи оцінок (по 100 бальній шкалі):

12 - ризик розглядається як несуттєвий;

25 - ризик швидше за все не реалізується;

50 – про настання події нічого визначеного сказати не можна;

75 – ризик швидше за все проявиться;

100 - ризик напевно реалізується.

Рішення про шкалу оцінки пріоритетів (від 0 до 100 балів) приймається експертом самостійно.

3. Оцінка експертів піддається аналізу на їхню несуперечність, що виконується за такими правилами:

max ; (7.1)

, (7.2)

де О_А, О_В - оцінки експертів А і В,

h - кількість факторів ризику.

Правило (7.1) означає, що максимальна припустима різниця між оцінками двох експертів (по модулю) по кожному фактору повинна бути менше 50 балів. Правило (7.2) оцінює погодженість оцінок експертів у середньому по усіх факторах.

1. Визначається питома вага кожного фактора за наступною методикою.

Фактори з рівними пріоритетами поєднуються в самостійні групи. Для кожної з груп визначається питома вага групи факторів у загальній їхній сукупності. Першою операцією є визначення ваги групи з найменшим пріоритетом за формулою:

, (7.3)

де d - число груп факторів d<h;

a - відношення, що показує у скільки разів перший пріоритет більш вагомий, ніж останній.

Другою операцією є визначення ваги інших груп за формулою:

, (7.4)

де l - номер відповідної групи.

Третьою операцією є установлення ваги кожного фактора ризику, що входить у групу. Це виконується шляхом розподілу ваги групи факторів на кількість факторів у групі.

Якщо пріоритети по групах факторів не встановлюються, то усі фактори мають рівні ваги і рівні 1:h.

2. Визначається ризик кожного фактора за формулою:

R_i = W_i×B_i, (7.5)

де Ri - ризик фактора i, бали;

Wi - вага i -го фактора, частки од.;

- імовірність прояву i -го фактора, бали.

3. Результати розрахунку ризиків оформляються у формі табл. 9.2.

Таблиця 7.2 Розрахунок ризику виробничих факторів.

Групи і фактори ризику	Вага, частки од. бали	Імовірність прояву	Ризик, бали
Технічні фактори … i Технологічні фактори i+1 i+2 … Організаційні фактори …

4. Для факторів, ризик яких більше 10 балів, намічаються заходи щодо їхнього зменшення.

6.3. Методи зниження ризику в проекті

Під зниженням ступеню ризику розуміють скорочення ймовірності його виникнення та обсягу можливих втрат. Основні методи зниження проектного ризику:

- запобігання – просте відхилення від діяльності або обставин, що спричиняють ризик;

- передача – переклад відповідальності за ризик на іншу сторону, головним чином на страхову компанію;

- скорочення – проведення власних спеціальних заходів для обмеження розміру ризику, створення спеціальних сис­тем запобігання збитку (системи контролю, безпеки, тех­нічні засоби охорони, пожежегасіння та ін.);

- утримання – зберігання відповідальності за ризик, го­товність і спроможність покрити всі можливі збитки за ра­хунок власних коштів.

Для зниження ступеня ризику застосовуються різно­манітні засоби захисту: страхування, хеджування, розподіл ризиків між учасниками угод, гарантії, лімітування, резервні фонди, застава та ін.

Страхування ризиків проекту

Страхування є одним із найбільш поширених засобів зниження ризиків. Страхування – це відносини із захисту майнових інтересів господарських суб'єктів і громадян при настанні визначених подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, страхових внесків (страхових премій). У процесі страхування відбувається перерозподіл коштів між учасниками створення страхового фонду: відшкодування збитку одному або декільком страхувальникам здійснюєть­ся шляхом розподілу втрат на усіх. Число страхувальників, що внесли платежі протягом одного або іншого періоду, повинно бути більшим від числа тих, хто одержує відшкоду­вання. Страхове відшкодування може дорівнювати або бути меншим від страхової суми виходячи з конкретних обставин випадку й умов договору страхування. Сума страхового відшкодування визначається різноманітними засобами за­лежно від системи страхування. Страхування оформлюєть­ся у вигляді договору. Договір страхування це двостороння угода між страхувальником і страховиком. Страхове по­криття можна одержати щодо цілого ряду видів проектних ризиків. Відповідно до договору страхова організація бере на себе, як правило, ризик з проекту (втрати прибутку, полі­тичний, страховий ризик, ризик неплатежу, втрати активів, дебіторської заборгованості, інфляційний ризик та ін.).

Хеджування – система укладання термінових контрактів і угод, що враховує можливість у майбутньому зміни курсів (цін), які зустрічні тим, що несуть ризик. Існують дві опе­рації хеджування:

- хеджування на підвищення – біржова операція з покупки термінових контрактів або опціонів;

- хеджування на зниження – біржова операція з продажем термінового контракту або опціону.

Основними інструментами хеджування є ф’ючерси та опціони.

Ф’ючерсний контракт – угода між продавцем і покупцем фізичного товару або фінансового активу, з одного боку, і кліринговою палатою ф'ючерсної біржі – з іншого. Перева­га ф’ючерсного контракту полягає в тому, що існує вторин­ний ринок для таких контрактів.

Опціон – це угода про продаж або купівлю права на купів­лю або продаж ф'ючерсного контракту до визначеної дати за обговореною ціною, з оплатою покупцем відповідної премії. Опціон дозволяє його покупцю встановити мінімум або мак­симум ціни, яка його цікавить. Ризик покупця обмежений оп­лаченою ним премією, водночас як ризик продавця опціону стосовно зміни ціни потенційно не обмежений. Вигодами для покупця є: обмежений ризик (сума премій); контроль над знач­ними обсягами товару при обмежених коштах; можливість ус­тановити максимум ціни під час очікування покупки або міні­мум під час очікування продажу; можливість застосування різноманітних стратегій хеджування. Вигодами продавців опціонів є підвищений прибуток і збільшення потоків коштів.

Розподіл ризиків між учасниками

Виявлені ризики інвестиційних проектів можуть бути розподіленими між ділянками угод. В угодах, де бере участьбанк, доцільне пайове фінансування проектів. У даному ви­падку формою розподілу ризиків можуть бути пули банків для фінансування значних кредитів, консорціуми з інвести­ційними і промисловими компаніями.

Гарантії

Як правило, значні проекти здійснюються із залученням позичкового капіталу, у зв’язку з чим власник проекту по­винен представити у фінансовий інститут письмове зобов’­язання третьої сторони щодо сплати боргу у випадку відмо­ви від його сплати позичальнику.

Лімітування

Лімітування – це встановлення ліміту, тобто граничних сум витрат, продажу, кредиту та ін. Застосовується у банках під час видання позичок при укладанні договору на овердрафт та ін.; власником проекту – під час продажу продукції проекту в кредит; інвестором – при визначенні сум вкла­дення капіталу та ін.

Резервні фонди

Резервні фонди формуються з метою покриття непередбачуваних витрат з проекту. Під час визначення суми резерву на покриття непередбачуваних витрат необхідно врахувати точ­ність початкової оцінки вартості проекту і його елементів за­лежно від етапу проекту, на якому проводилася ця оцінка. Структура резерву на покриття непередбачуваних витрат фор­мується на базі одного з двох підходів: визначення непередба­чуваних витрат стосовно категорії витрат, наприклад на робо­чу силу, матеріали та ін. Подальше уточнення розмірів непе­редбачуваних витрат здійснюється за рахунок установлення взаємозв'язку з елементами структури поділу робіт на різних рівнях цього розподілу, у тому числі на рівні комплексів робіт. Поділяють резерв на загальний і спеціальний. Загальний ре­зерв формується для покриття змін у кошторисі, спеціальний резерв включає надбавки на покриття зростання цін, асигну­вання для знову виявленої роботи з проекту та ін.

Застава

Створювана продукція проекту може бути запорукою при одержанні кредитів. Застава здійснюється у вигляді по­ступки прав – письмової контрактної угоди між кредитодавцем і позичальником, що деталізує зв’язок між терміном та умовами позики і закладного активу.

Висновки

Ризик при аналізі проектів є об’єктивним явищем, природа якого зумовлена не детермінованістю (неоднозначністю) подій майбутнього. Проектний ризику загальному розумінні – це не­безпека небажаних відхилень від очікуваних станів у майбутньому.

Ризики викликаються різними обставинами і для їх ідентифікації, аналізу і розробки заходів по зниженню використовується класифікація ризиків за різними ознаками: залежно від місця прояву, за видом виробництва, за тяжкістю прояву, за формою впливу, за можливістю страхування (захисту), за складністю, за ступенем контролю, за інтенсивністю прояву наслідків, за рівнем прояву, за ступенем передбачуваності, за регулярністю, за часом прояву.

У сучасній економічній практиці аналіз ризику поділя­ють на два види:

- якісний, головне завдання якого визначення чинників ризику, етапи і роботи, під час виконання яких ризик виникає, тобто встановити потенційні зони ризику, після чого ідентифікувати усі можливі ризики;

- кількісний, який застосовується для визначення чисельних розмірів окремих ризиків і ризику проекту в ціло­му. При кількісному аналізі ризику можуть використовува­тися різноманітні методи. Найбільш поширеними є: аналіз за допомогою бета-коефіцієнта, аналіз чутливості реагуван­ня, аналіз сценаріїв, метод експертних оцінок.

Під зниженням ступеню ризику розуміють скорочення ймовірності його виникнення та обсягу можливих втрат. Основні методи зниження проектного ризику:

- запобігання – просте відхилення від діяльності або обставин, що спричиняють ризик;

- передача – переклад відповідальності за ризик на іншу сторону, головним чином на страхову компанію;

- скорочення – проведення власних спеціальних заходів для обмеження розміру ризику, створення спеціальних сис­тем запобігання збитку (системи контролю, безпеки, тех­нічні засоби охорони, пожежегасіння та ін.);

- утримання – зберігання відповідальності за ризик, го­товність і спроможність покрити всі можливі збитки за ра­хунок власних коштів.

Для зниження ступеня ризику застосовуються також різно­манітні засоби захисту: страхування, хеджування, розподіл ризиків між учасниками угод, гарантії, лімітування, резервні фонди, застава та ін.

Дата добавления: 2014-01-06