Об’єкт, предмет і закони пізнання соціології

Соціологія як наука

Модуль 1

1 Об’єкт, предмет і закони пізнання соціології.

2 Структура і функції соціології.

Ключові поняття. Макро- і мікросоціологія. Об’єкт і предмет соціологічного дослідження. Предмет соціології. Проблема соціального в соціологічній науці. Соціальні закони. Соціологія. Структура і рівні соціологічного знання. Теоретична і прикладна соціологія. Функції соціології.

Соціологія порівняно з філософією, математикою, психологією, фізикою, біологією та іншими соціально-гуманітарними і природничими науками – наука досить молода. Її засновниками були західноєвропейські вчені ХІХ століття, котрі намагалися зрозуміти і пояснити ті глибокі зміни, що відбулися в суспільстві та були викликані промисловою революцією і розвитком демократичних ідей та інститутів.

Вперше поняття «соціологія» у суспільних науках застосував французький філософ і соціолог Огюст Конт (1798–1857 рр.). Термін «соціологія» походить від двох слів: латинського (soсietas – суспільство) і грецького (logos – слово, поняття, вчення). Отже, етимологічно соціологія – наука про суспільство. Саме так у навчальній і спеціальній літературі визначається зміст соціології як науки і навчальної дисципліни.

Але це визначення абстрактне, оскільки суспільство в його різних аспектах вивчається всіма соціально-гуманітарними дисциплінами, зокрема, соціальною філософією, політичною економією, історією, етнографією й ін. Щоб зрозуміти особливості соціології, соціологічного підходу до вивчення суспільства, необхідно з’ясувати власну сферу соціологічного дослідження, а також визначити ті методи, на які соціологія спирається.

Об’єкт соціології – сучасне суспільство. Довгі роки у вітчизняній літературі вважалося, що об’єкт соціології – суспільство як певна суспільно-економічна формація. Процес розвитку суспільства трактувався як зміна різних формацій. Такий підхід до об’єкта соціології не дозволяв у повному обсязі бачити конкретну людину, її потреби, інтереси, ціннісні орієнтири.

У західній соціології, не применшуючи значення марксистської теорії про суспільно-економічні формації, основний наголос зробили на цивілізаційному підході до вивчення суспільства. Спираючись на закон трьох стадій суспільного розвитку, відкритий О. Контом, в історії розвитку суспільства були виділені три типи суспільства: первинної цивілізації (доіндустріальні), індустріальні та постіндуст-ріальні. Кожний наступний етап суспільного розвитку припускає зміни технології, способу виробництва, форми власності, соціальних інститутів, політичного режиму, культури і способу життя, чисельності населення і його соціальної структури.

Отже, у соціологічній науці мають місце два підходи до визначення об’єкта дослідження.

На відміну від інших соціально-гуманітарних наук, тільки соціо-логія вивчає суспільство як цілісну систему, що саморозвивається. Інші науки вивчають або особливі підсистеми суспільства (економіку, політику, право й ін.), або вивчають суспільство, але в діахронічному аспекті (історичні науки).

Предмет науки – це головні та найбільш істотні з погляду даної науки властивості й ознаки досліджуваного об’єкта.

У предметній сфері соціологічного знання сформувалися дві основні тенденції – макросоціологічна (європейська традиція) і мікросоціо-логічна (американська традиція). Їх взаємозв’язок складний і суперечливий, але ці тенденції – реальність у сучасній соціології (рис. 1.1).

Макросоціологія (європейська традиція) пов’язана із суспільними світовими системами в їхній взаємодії, різними типами культури, соціальними інститутами і суспільними структурами, глобальними процесами. Інакше кажучи, макросоціологію цікавить суспільство як цілісний організм, його структура, соціальні інститути, їх функціонування і зміна. Таким чином, прихильники європейської традиції вважають, що соціологія – це наука про цілісність суспільного організму, про соціальну організацію і соціальну систему.

Мікросоціологія (американська традиція) звернена до соціальної поведінки, міжособистісного спілкування, мотивації дій, соціалізації й індивідуалізації особистості, стимулу групових вчинків. Тут «мікро» не тільки (і не стільки) «малий», а скоріше «внутрішній» аспект дій людей і їх поведінки. Звідси випливає підхід до визначення предмета соціології як науки про масові соціальні процеси і масову поведінку. Таким чином, у визначенні об’єкта соціології, ми маємо справу, принаймні, із двома підходами до визначення предмета соціології, розглядаючи її як макро- і мікротеорію.

Узагальнюючи два запропонованих підходи до визначення предмета соціології, можна зробити висновок, що соціологія – це наука про становлення, функціонування і розвиток соціальних спільнот, соціальних організацій і соціальних процесів як норм їх існування; наука про соціальні відносини як механізми взаємозв’язку між різноманітними соціальними спільнотами, між особистістю і суспільством; наука про закономірності соціальної дії і масової поведінки.

Соціологія – це теоретична й емпірична наука, що вивчає сус-
пільні системи в їх функціонуванні і розвитку. Соціологія розглядає громадське життя як систему відносин. Системність дозволяє знайти в різних явищах стійкі елементи, «функціональні вузли»: соціальні інститути, соціальні групи й організації, соціальні дії і ролі. Принцип системності виступає організуючим началом наукового пізнання, саме суспільство, незалежно від нашої свідомості, являє собою органічну цілісність. Елементи, які входять до нього, є взаємозалежними, взаємодіючими та взаємопов’язаними.

європейська традиція		Американська традиція
Соціологія – це наука про цілісність суспільного орга- нізму, про соціальну організацію і соціальну систему		Предмет		Соціологія – це наука про масові соціальні процеси і масову поведінку
Предметна спрямованість		Спрямованість		Проблемна спрямованість
Демографія, економічні і політичні науки		Суміжні науки		Соціальна психологія
Суспільство; культура; соціальні інститути; соціальні системи; глобальні соціальні процеси		Ключові поняття		Соціальна поведінка та її механізм; міжособистісні відносини; мотивація; соціологія групових дій
Макросоціологічна		Парадигми		Мікросоціологічна
Концептуально-теоретичний		Філософський підхід		Феноменологічний

Рис. 1.1. Два підходи до визначення предмета соціології

Соціологія вивчає насамперед механізм функціонування систем. Важливо зрозуміти, як суспільство функціонує, що об’єднує його в єдине ціле, як суспільство постійно відтворює себе. Особливість соціології полягає в тому, що її теорія заснована не на спекулятивних, умоглядних конструкціях, а на систематизованому спостереженні дійсності, проведених експериментах, конкретному аналізі матеріалу, зібраного за допомогою спеціальних методів соціологічного дослідження.

Соціологія «починає» пізнання із суспільства і «піднімається» до індивіда. Кінцевою метою соціального пізнання є людина у її неповторній своєрідності. Водночас у процесі соціологічного аналізу виникає пізнавальна ситуація руху від індивіда до суспільства. Утворюються немов би два зустрічні потоки: індивід → суспільство, суспільство → індивід.

Соціологія – це наука про суспільство. Необхідно знайти особливу одиницю виміру, за допомогою якої можна спробувати визначити суспільство. Вона має бути в буквальному розумінні «органічним елементом» соціальної системи. При першому погляді такою одиницею є індивід, окремо взята людина, що думає, діє, прагне чогось і т. ін. Тобто, індивід – основний елемент, що створює соціальний світ? Але подібне припущення є некоректним, оскільки суспільство не простий конгломерат людей. Це люди, що працюють з речами, дотримуючись норм, правил і законів. Субстратом (основою) суспільства є не просто тілесність людини, а певна сукупність людей, з певними знаряддями, засобами праці для власного виробництва. В окремо взятому індивідуумі ми всього цього не побачимо.

Існує підхід, за яким «соціальним атомом» називають таку «одиницю», як мала група. Це своєрідна модель суспільства, яка складається з кількох людей, що безпосередньо контактують, пов’язані між собою відносинами і діяльністю, спираються на відповідні традиції та норми; мають загальні орієнтації в праці, дозвіллі, політичних діях і т. ін. Неважко встановити причину популярності цього підходу: суспільство «укладається» у відносини малої групи, а вивчати таку одиницю дуже зручно. І хоча мала група несе в собі далеко не всі значущі ознаки, властиві суспільству в цілому, вона визнається найбільш конструктивною одиницею соціального виміру.

Серед найважливіших категорій, що розкривають специфіку соціологічної науки, передують такі категорії, як «соціальна система» і «соціальна спільнота». Є чимало підстав вважати категорію «соціальна спільнота» однією з базових у соціологічному аналізі. Ця категорія поєднує макро- і мікрорівень аналізу: поведінку людей, масові процеси, культуру, соціальні інститути, відносини власності і влади, управління, функції, ролі, очікування.

Соціальна спільнота – це своєрідна одиниця соціального виміру, «соціальний ген». Слово «спільнота» охоплює всі різновиди соціальних утворень, члени яких пов’язані загальним інтересом і перебувають у прямій або непрямій взаємодії. Розбіжність інтересів соціальних спільнот сприяє виникненню альтернатив або перспектив історич-ного процесу. Соціальні спільноти – це живі утворення соціуму. Вони активні та пасивні, створюють і руйнують, усвідомлюють і перебувають у безпам’ятстві. Очевидно, багато в чому праві ті соціологи, які стверджують, що зрозуміти людину можна тільки через належність її до соціальної спільноти. Отже, «підніматися» треба від суспільства як цілісності до індивідів, особистостей, що є у складі тієї або іншої соціальної спільноти.

Пізнання суспільних процесів можна починати власне з того, з чого починається сам життєвий процес, тобто з дії, з акту людської діяльності. Дії особи підлягають емпіричному спостереженню. Дія має доцільний характер, вона є метою, процесом і реальним результатом. Сукупність дій утворює «соціальний процес», особливість якого полягає в тому, що конкретний діяч не виступає на перший план. Діючу особу тут знайти складніше, більш істотним є сам процес со-ціальної взаємодії.

Рухаючись від окремих вчинків до соціальних дій, від них до соціальних процесів, ми бачимо, що дії крок за кроком стають менш різноманітними; чим далі від діяча до спільноти, тим менше варіантів діяльності, які суб’єкти можуть обрати. Соціальні процеси ще більше зменшують варіативність дій. Виникають загальні тенденції процесу, сукупність яких утворює механізм:

1) генезису;

2) функціонування;

3) зміни (розвитку);

4) кризи.

У їх єдності формується суспільство як єдність соціальних взаємодій і цілісна система соціальних спільнот.

Таким чином, можна говорити, що соціологія – це наука про соціальні взаємодії, що утворюють суспільство.

Таке визначення акцентує увагу на об’єкті науки, реально існуючих процесах і взаємодіях, на пізнання яких вона зорієнтована.

Соціологія – це не просто наука. Вивчаючи людину, соціальні спільноти і конкретні соціальні процеси, вона активно проникає в основні сфери життя суспільства: економічну, соціальну, політичну, духовну. Вона досліджує практично всі сфери життя людини: роботу, навчання, побут, дозвілля, суспільну діяльність. Немає такої соціальної групи, яка не була б об’єктом соціологічного вивчення.

Вивчення соціальних процесів і явищ, на перший погляд, має здійснюватися на основі певних законів соціального розвитку. Однак, соціальних законів, подібних до законів природи, не існує. Те, що ми називаємо законами, є лише опис ймовірних тенденцій розвитку. Вони не можуть бути законами в чіткому значенні цієї категорії, тому що закон загальний, односпрямований. Для соціології найбільшого значення набуває типологізація не законів, а саме тенденцій. Найважливіше тут – встановлення форм зв’язків і способів їхнього прояву.

Тенденція відбиває інваріантне співіснування соціальних явищ, наприклад, виробництва і споживання. Тенденція може відбивати зміну структури соціального об’єкта, тобто його розвиток, наприклад, еволюцію форм власності на засоби виробництва. У тенденції завжди вагомим є чинник часу, тому що визначальним моментом розвитку виступає попередній стан. Тенденції можуть виражати функціональну залежність різних соціальних об’єктів, режим їхнього життя, відносну стійкість, наприклад, взаємодію держави і суспільства. Основними у з’ясуванні тенденцій є функціональні зв’язки.

Для соціології найбільш важливим є розуміння безпосередніх спонукальних мотивів діяльності, інтересів і мети соціальних спільнот, з дій яких утворюється ланцюг подій, що містить в себе все створене попередніми поколіннями.

Це і є тенденції функціонування і розвитку, які виявляють себе у свідомій, цілеспрямованій діяльності людей, у чому і полягає найбільш характерна сторона соціального детермінізму, покладеного в методологічний фундамент соціологічної науки. Таке трактування законів і тенденцій розвитку суспільства варто розглядати як один з можливих варіантів підходу до вирішення цього питання.

Існує й інший підхід, за яким існування і дії соціальних законів не піддаються сумніву, а їх суть розкривається чітко й достатньою мірою логічно.

Соціальні закони в такому варіанті – це необхідні, істотні, стійкі, повторювані відносини між соціальними процесами і явищами. Підкреслюючи об’єктивний характер соціальних законів, їх розглядають як результат суперечливої взаємодії різних соціальних сил. Будучи законами-тенденціями, соціальні закони визначають основну лінію розвитку соціальної системи.

Об’єктивний характер соціальних законів полягає в тому, що вони не можуть бути довільно скасовані людьми, вони діють неза-лежно від того, бажають того люди чи ні, пізнали люди їх чи ні. Со-ціальні закони складаються як рівнодіюча сукупних дій усіх членів суспільства і реалізуються в зіткненні різних соціальних груп. Пізнаючи соціальні закони, людина може використовувати їх у своїй діяльності, видозмінюючи форму й умови їх дії.

У процесі розвитку суспільства зростає значення свідомої діяльності людей, можливість передбачення і прогнозування соціальних змін, тобто підвищується роль наукового управління на основі соціальних законів. У соціології проводиться різниця між законами функціонування і законами розвитку суспільства, виокремлюються статичні соціальні закони, що виражають стійкі зв’язки в масових явищах і процесах. З урахуванням цього здійснюється їхня класифікація:

· соціальні закони, що діють протягом всієї історії (загальносоціологічні закони);

· соціальні закони, що діють в певних історичних етапах, у певних типах суспільства;

· соціальні закони, що діють в одному типі суспільства.

Визнаючи тією чи іншою мірою існування соціальних законів, представники різних шкіл і напрямків дають їм неоднозначну інтерпретацію. Наприклад, у соціології М. Вебера соціальні закони – це типові зразки соціальної дії, які варто очікувати, якщо існують певні умови, і які можна осягти на основі типових мотивів діючої особи і його розуміння сенсу своєї дії. Подібне трактування соціальних законів характерне і для структурно-функціонального аналізу Т. Парсонса та ін. У сучасній західній соціології поглиблюється процес відходу від принципів соціального детермінізму, підсилюється тенденція емпіричного опису окремих сторін громадського життя, виникають різні узагальнюючі глобальні побудови макросоціологічного рівня.

Необхідно простежити взаємозв’язок соціології і соціальної філософії. Такий пріоритет обумовлюється тим, що протягом тривалого часу соціологічне знання накопичувалося в надрах філософії. І після того, як соціологія, в особі О. Конта і Е. Дюркгейма, проголосила свою незалежність від філософії, остання продовжувала відігравати помітну роль у соціологічних пошуках. Соціологію О. Конта, Г. Спенсера, Е. Дюркгейма, М. Вебера ще дуже важко відрізнити від соціальної філософії. Більш того, можна з впевненістю сказати, що при дослідженні ключових проблем суспільного життя теоретична соціологія переплітається із соціальною філософією.

У соціальній філософії й соціології дуже широко збігається об’єкт вивчення. Їх різниця більш виразно виявляється в предметі дослідження. Предметною сферою соціально-філософських міркувань є дослідження громадського життя, зокрема, під кутом зору вирішення світоглядних проблем, центральне місце серед яких займають проблеми сенсу життя.

Ще більша різниця між соціальною філософією і соціологією виявляється в методах дослідження соціального. Філософія вирішує суспільні проблеми умоглядно, керуючись визначеними установками, що розвиваються на основі ланцюга логічних міркувань. Соціологія заявила про свою самостійність щодо філософії саме тому, що вона поставила перед собою завдання вирішення суспільних проблем на основі наукових методів пізнання дійсності. Самостійний розвиток соціології пов’язаний з тим, що вона почала активно освоювати при аналізі соціальних процесів кількісні методи із застосуванням складних математичних процедур, у тому числі й теорію ймовірності, збір і аналіз емпіричних даних, встановлення статистичних закономірностей, виробила певні процедури емпіричного дослідження. При цьому соціологія спиралася на досягнення статистики, демографії, психології й інших дисциплін, що вивчають суспільство і людину.

Дата добавления: 2014-01-07