Функції конфліктів. За своєю природою конфлікт може бути носієм як конструктивних, так і деструктивних тенденцій, що визначають його позитивні та негативні функції

До позитивних функцій належать:

· сигналізаційна – конфлікт дає можливість не тільки з’ясувати невирішені проблеми, але і сприяє відкритому вираженню позицій і інтересів;

· інноваційна – сприяє розвитку суспільства завдяки трансформації постійних форм, руйнуванню нежиттєздатних структур;

· консолідуюча (інтегративна) – полягає в об’єднанні людей, що захищають власні інтереси, у виникненні інтересу до співробітництва;

· активізація соціальних зв’язків – конфлікт інтенсифікує, динамізує взаємодію людей, що позитивно позначається на темпах розвит-ку суспільства;

· комунікативна – їй передує усвідомлення учасниками конф-лікту власних і чужих інтересів. Реалізується вона через пошук компромісу, взаємопристосування учасників конфліктної ситуації;

· зняття психологічної напруги – часто саме конфлікт є найбільш ефективним засобом нейтралізації психологічної напруги між його учасниками, стимулом до пошуку компромісів.

Будь-який конфлікт містить у собі загрозу стабільності соціальної системи, нормальному функціонуванню суспільства, нерідко призводить до деградації його учасників. Усе це дає підставу для висновку про негативні функції конфлікту як соціального явища, найважливішими з який є:

· дестабілізуюча – виявляється в порушенні соціального клімату, єдності й стабільності суспільства, окремих його сфер, співтовариств і колективів;

· дезинтегруюча – сприяє ослабленню соціальних зв’язків у суспільстві, роз’єднаності окремих його сфер, а також ускладненню пошуку компромісів;

· аксиологічна – втілюється в загостреному сприйнятті й переоцінці цінностей, через які виникла конфліктна ситуація, а також намаганні змінити систему пріоритетів і т.п.

Будь-який конфлікт містить також у собі загрозу певним цінностям і інтересам суспільства, соціальних спільнот, груп, індивідів. Він породжує прагнення відстояти і захистити цінності й інтереси різними, іноді і некоректними методами. Це сприяє новому витку в конфліктній ситуації.

Тому при розв’язанні конфлікту необхідно враховувати не тільки його особливості, характеристики та інтереси конфліктуючих сторін, але і причини, які його спровокували.

Причини конфліктів. Конфлікт як соціальне явище є породженням певних соціально-психологічних факторів, втілених в інтересах конкретних соціальних суб’єктів-учасників конфліктної ситуації. Він являє сукупність об’єктивних і суб’єктивних передумов, які є наслідками взаємодії різноспрямованих прагнень, що виникають у різно-
манітних комбінаціях. До найголовніших причин належать:

1. Протилежні орієнтації сторін – суб’єктів взаємодії. У со-ціальній практиці різноспрямованість інтересів не менш поширена, ніж їх консолідація.

2. Різноспрямованість ідеологічних основ. Виникаючи на основі різних поглядів, конфлікти часто переростають у безкомпромісну боротьбу за певний напрямок політичного, соціально-економічного розвитку держави, стосуючись таких суто прагматичних аспектів, як власність і т.п. Часто вони стосуються релігійних і соціокультурних питань.

3. Різновекторність соціально-економічних орієнтацій. Вони пов’язані насамперед із соціально-економічною нерівністю, нерівноправним пов’язані розподілом матеріальних і духовних благ. Нерідко вони виявляються на етапі трансформації суспільно-економічних систем, що обумовлені певними змінами в сфері власності й споживання. У свою чергу, вони породжують відповідні стратифікаційні зміни.

4. Розбіжності між елементами соціальної структури. Обу-мовлені вони неузгодженістю мети і завданнями різних рівнів організації суспільства (центр – периферія).

5. Соціально-психологічні та морально-етичні. Виникають у формі невдоволення окремих індивідів їх статусом у певному середовищі, породжують різноманітні спроби змінити його.

Фактори, що впливають на перебіг конфліктів класифікують за різними критеріями. Найчастіше ними є: інформація, структура, цінності, відносини, поведінка.

1. Інформаційні фактори. Мова йде про неповне інформування учасників взаємодії чи свідоме використання перекрученої інформації, про недооцінку фактів і їхнього значення, про дезінформацію або використання ненадійної інформації. Часто такими факторами стають суперечливість законодавства, стереотипи, чутки і т.п.

2. Структурні фактори. Вони стосуються формальної чи не-формальної організації соціальної групи: влади і керівництва, пріоритетів щодо статі, віку, системи безпеки, ролі традицій, релігійних поглядів, інформування, наявності референтних груп, власності і споживання і т.п.

3. Ціннісні фактори. Виникають у зв’язку з порушенням ціннісних принципів і відчуття стабільності. Стосуються насамперед ідеології, уявлення про справедливість, етичних аспектів, традиційної системи поведінки, професійних цінностей, вірувань, внутрішньоколективної поведінки і т.п.

4. Фактори, пов’язані з задоволенням (незадоволенням) взаємодії (або її відсутністю) сторін. У цьому розумінні принциповими стають сутність, підстави, мета, важливість, тривалість і цінність відносин, рівновага сил, рівень довіри, історія взаємодії і т.п.

5. Поведінкові фактори. Ця група факторів стосується насамперед аспектів поведінки, які впливають на цінності однієї зі сторін конфлікту, загрожують безпеці, викликають стрес чи дискомфорт, експлуатують відносини, не виправдують очікувань, порушують обіцянки і т.п.

Знання і використання цих факторів дає можливість погасити конфлікт на стадії його зародження. У реальній ситуації фактори можуть бути тісно переплетеними і взаємозалежними, що створює нові комбінації проблем.

Типологія конфліктів. Конфлікт є складним багатомірним явищем. Як соціальний феномен він зберігає тенденцію до ускладнення, відновлення структури і факторів, що його породжують. Різні типи конфліктів при взаємодії доповнюють один одного, набуваючи нових рис. Це обумовлено динамізмом і складністю системи соціальних відносин. Конфлікти розрізняються за масштабами і типами, причинами і наслідкам, складом учасників і тривалістю, засобами врегулювання і т.п.

За формами прояву розрізняють конфлікти: соціально-економічні, етнічні, міжнаціональні, політичні, ідеологічні, релігійні, сімейні, військові, юридичні, побутові та ін.

За функціями розрізняють позитивні (конструктивні) і негативні (деструктивні) конфлікти.

За принципом доцільності-недоцільності: закономірні (неминучі), необхідні, змушені, функціонально невиправдані.

Розгляд конфліктів у динаміці дає можливість визначити їх різновиди на етапі:

·виникнення: стихійні, заплановані, спровоковані, ініціативні;

·розвитку: короткочасні, тривалі, затяжні;

·усунення: керовані, обмежено керовані, некеровані;

·загасання: ті, що припиняються спонтанно, припиняються під дією засобів, знайдених протиборчими сторонами, за допомогою втручання зовнішніх сил.

За складом конфліктуючих сторін конфлікти можуть бути:

1. Внутрішньособистісні. Вони є суто психологічними, обмежуються рівнем індивідуальної свідомості – гострі негативні переживання, викликані боротьбою структур внутрішнього світу особистості, що відображає її суперечливі зв’язки із соціальним середовищем. Супроводжується такий конфлікт психоемоційною напругою, психологічним стресом, ослабленням ділової і творчої активності, негативною емоційною основою спілкування, заниженням самооцінки.

У цьому контексті виділяють такі види конфліктів:

· мотиваційний (між «хочу» і «хочу»),

· моральний (між «хочу» і «треба»),

· нереалізованого бажання (між «хочу» і «можу»),

· рольовий (між «треба» і «треба»),

· адаптаційний (між «треба» і «можу»),

· неадекватної самооцінки (між «можу» і «можу»).

Як правило, внутрішньособистісні конфлікти є сферою наукового інтересу психології.

Міжособистісні і групові. У будь-якому міжособистісному конфлікті задіяні щонайменше дві сторони. За своїм змістовним наповненням такі конфлікти бувають ресурсними та ціннісними.

Ресурсні конфлікти пов’язані з розподілом матеріальних благ, території, часу і т.п.

Ціннісні конфлікти розгортаються в площині взаємовиключних культурних традицій, стереотипів, вірувань (між батьками і дітьми). Причини їх різноманітні. Усю їх сукупність соціологи звели в кілька груп:

· обмеженість ресурсів;

· різні аспекти взаємозалежності;

· відмінність цілей;

· відмінність уявлень і цінностей;

· відмінність у життєвому досвіді й поведінці;

· невдоволення комунікацією;

· особистісні риси конфліктантів.

Міжособистісні конфлікти класифікують:

· за сферою їх розгортання (ділові, сімейні, побутові, май-
нові й т.ін.),

· результатами (конструктивні і деструктивні);

· критерієм реальності:

а) дійсні (конфлікт існує об’єктивно і сприймається адекватно);

б) умовні (конфлікт залежить від зовнішніх обставин, що легко змінюються);

в) зміщені (за явним ховається інший конфлікт);

г) латентні (існує конфліктна ситуація, але конфлікт не від-
бувається);

д) помилкові (не існує об’єктивних основ для конфлікту. Він відбувається лише в зв’язку з помилками сприйняття і розуміння).

Конфлікти в організаціях. За складом учасників їх розділяють на такі категорії: особистість – особистість (міжособистісні), група – група (міжгрупові), особистість – група (внутрішньогрупові).

За джерелами конфліктної енергії конфлікти поділяються на такі:

· структурні (їх пов’язують розбіжності щодо задач, які вирішують сторони, наприклад, між бухгалтерією та іншими підрозділами);

· інноваційні (будь-яка інновація піднімає втрачений ритм, традиції, звички, певною мірою торкається інтересів багатьох співробітників, що може спровокувати конфлікт);

· позиційні (стосуються визначення першості, значущості, лідерства, аутсайдерства) – локалізовані в сфері символічного визнання (хто є найголовніший?);

· справедливі (виникають на підставі розбіжностей щодо оцінок трудового внеску, розподілу матеріальних і моральних винагород і т.п.);

· суперницькі з приводу ресурсів (традиційні для організацій: конфлікт виникає тоді, коли виконавці, між якими розподіляється певний ресурс, ставлять його в залежність від виконання власних службових обов’язків);

· динамічні (мають соціально-психологічну природу, часто виникають у нових колективах, де не існує чіткої неформальної структури, де ще не визначився лідер).

Організаційним конфліктам, як правило, сприяють недоліки в організації трудової діяльності, управлінські помилки, несприятливий соціально-психологічний клімат у колективі.

Міжгрупові конфлікти. Можуть відбуватися між різними за розмірами і складом групами. Найбільше часто їх породжують:

· незадоволена потреба;

· соціальна нерівність;

· різний ступінь участі у владі;

· невідповідність інтересів і цілей.

Соціологію насамперед цікавлять соціальні конфлікти, до яких належать конфлікти між суспільством і природою, економічні й трудові, соціального планування, внутрішньополітичні, військові, міжкультурні та міжнаціональні, етнічні, міждержавні і т.п.

До міжгрупових конфліктів здебільшого призводять:

· міжгрупова ворожість. З. Фрейд стверджував, що вона існує в будь-якій взаємодії груп, а її головною функцією є об’єднання групи;

· об’єктивний конфлікт інтересів, неминучість якого обумовлена природними інтересами його суб’єктів;

· груповий фаворитизм, сутність якого полягає в намаганні сприяти учасникам власної групи всупереч інтересам тих, хто належить до інших груп.

Одним з найбільш розповсюджених видів міжгрупового конф-лікту є трудовий конфлікт, в основі якого:

· умови роботи;

· система розподілу ресурсів;

· прийняті домовленості.

Його провокують переважно бездіяльність і забюрократизованість адміністрації, ігнорування чи незнання роботодавцем норм трудового законодавства і праці. З ним пов’язані також низькі соціальні гарантії працівникам, низька зарплата, її несвоєчасна виплата й ін.

Більш складними і важкорегульованими є міжетнічні конфлікти, що, як правило, мають багаторічну передісторію, породжуються комплексом соціально-економічних, політичних, культурних, етнопсихологічних проблем.

Політичні конфлікти поділяють на міждержавні й внутрішньополітичні. Їх особливістю є боротьба за політичний вплив у суспіль-стві чи на міжнародній арені.

Серед внутрішньополітичних конфліктів виділяють: класові, між політичними партіями і рухами, між галузями влади, боротьбу за лідерство в державі, партії, русі.

Міждержавні конфлікти породжує комплекс причин. Їх основу складає зіткнення національно-державних інтересів. Суб’єктами конфліктів виступають держави чи коаліції. Такі конфлікти є продов-женням зовнішньої, а іноді й внутрішньої політики держав-учасниць. Вони несуть погрозу масової загибелі, локально і глобально впливають на міжнародні відносини. Їх розділяють на конфлікти:

· ідеологій;

· метою яких є політичне панування, захист економічних інтересів, територіальної цілісності і т.п.

Головна особливість таких конфліктів полягає в тому, що часто вони реалізуються у формі війни.

Беручи до уваги особливості перебігу і реалізації конфліктів, соціологія визначає їх як прості та складні.

До простих конфліктів належать:

· бойкот – повна чи часткова відмова від дій, що можуть бути корисними для іншої сторони. Здебільшого він стосується економічних, політичних, організаційних аспектів взаємин;

· саботаж – одна з форм боротьби, найчастіше схованої, у якій використовують дезінформацію, яка принижує авторитет суперника, знищення його матеріальних засобів;

· переслідування – його мета ослаблення або компрометація супротивника;

· вербальна і фізична агресія – виявляються через обвинувачення, дискредитацію, поширення чуток, фізичне насильство, теракти, вбивства.

До складних форм соціальних конфліктів належать:

· суспільний протест – виникає як публічна дія з метою вираження невдоволення ким-небудь чи чим-небудь;

· бунт – його формами є заколот, повстання, путч. Як правило, вони короткочасні, вкрай агресивні, стихійні;

· соціальна революція – виникає в процесі різких і радикальних якісних змін, а також суттєвих суспільно-політичних перетворень;

· війна – тотальна боротьба між великими суспільними групами, що здійснюється шляхом збройного насильства.

Дата добавления: 2014-01-07