Теорія особистих прав 4 страница

Головне завдання декоративно-ужиткового мистецтва — зробити гарним речове середовище людини, її побут.

Краса творів ужиткового мистецтва досягається завдяки декоративності. Декоративність є єдино можливим засобом вираження змісту та художньої образності. Поділ декоративно-ужиткового мистецтва на жанри здійснюється за призначенням предмета - меблі, одяг,посуд тощо, за технікою виконання - різьблення, ткацтво, розпис, за матеріалом - дерево, кераміка, текстиль,камінь,лоза, тобто використання природних матеріалів; метали та їх сплави, пластмаси, скло, порцеляна, папір та ін.,тобто використання штучних, винайдених людиною матеріалів.

Бази даних є одним із найбільш складних об’єктів правової охорони, тому що під базами даних розуміють зовсім різні і часом не сумісні об’єкти. Міжнародні норми щодо баз даних останнім часом зазнали істотних змін.

База даних (БД) — впорядкований набір логічно взаємопов'язаних даних, що використовується спільно, та призначений для задоволення інформаційних потреб користувачів. У технічному розумінні включно й система керування БД.

Головним завданням БД є гарантоване збереження значних обсягів інформації (т.зв. записи даних) та надання доступу до неї користувачеві або ж прикладній програмі. Таким чином БД складається з двох частин — збереженої інформації, та системи управління нею. З метою забезпечення ефективності доступу записи даних організовують як множину фактів (елемент даних).

База даних являє собою файл спеціального формату, який містить інформацію, належним чином структуровану.

Більшість сучасних баз даних (БД) належить до реляційного типу. Реляційною називається база даних, у якій всі дані, що доступні користувачеві, організовані у вигляді таблиць, зв'язані між собою, а всі операції, що виконуються з даними, зводяться до дій із цими таблицями.

Таблиця складається з рядків і стовпців. Кожний стовпець містить дані одного типу. У базах даних рядки таблиці називають записами, а стовпці — полями

Поля утворять структуру бази даних, а записи складають інформацію, що у ній міститься.

Законодавство віднесло електронні бази даних до об’єктів авторського права і надало їм правову охорону як збірників.

Хореографія (від грец. танець та пишу}інтерпретується як танцювальне мистецтво взагалі.Хореографічне мистецтво – це дуже об'ємне поняття, яке містить балет, мистецтво народного сучасного танцю.Хореографія сформулювала цілу систему специфічних засобів і прийомів, свою художньо виразну мову, за допомогою чого створюється хореографічний образ, який виникає з музично-ритмічних рухів. Він має умовно-узагальнений характер і розкриває внутрішній стан і духовний світ людини. Основу хореографічного образу складає рух, який безпосередньо пов'язаний з ритмом.Специфічною особливістю мистецтва хореографії є її безпосередній зв'язок з музикою, яка допомагає розкрити хореографічний образ у всій яскравості і повноті, впливає на його темпоритмічну побудову.

Хореографічні та пантомімічні твори підлягають правовій охороні як об’єкти авторського права. Основною формою використання хореографічних та пантомімічних творів є публічне виконання.

Фотографічний твір — це зображення, що отримане засобами фотографії або фотограми.

Фотографічний твір є об'єктом права інтелектуальної власності, а саме: об'єктом авторського права. Фотографічний твір є охороноздатним за умови, що він є оригінальним.

До неоригінальних фотографічних творів відносяться репродукції малюнків, карт, планів, креслень, гобеленів, вітражів та інші похідні фотографії, які передають суть сфотографованого об'єкта не вносячи до зображення творчої складової.

Таким чином, репродукції не охороняються авторським правом. При цьому слід мати на увазі, що використання репродукції є насправді використанням того об'єкту авторського права, який зображений на ній. Якщо твори скульптури, архітектури та містобудівництва постійно знаходяться на місцях, які відкриті для вільного відвідування, то будь-яка людина може виконувати фотозйомку цих об'єктів авторського права, посилаючись на свободу панорами. Однак у окремих країнах публічне використання такого фотографічного твору у публічних цілях буде можливим тільки з дозволу власника прав на зображений об'єкт авторського права. Це правило діятиме навіть у тому випадку, якщо об'єкт авторського права є фоном, а не основним об'єктом фотографії.

Використовувати фотографічний твір без дозволу власника прав на зображений об'єкт авторського права можна тільки за умови, що такий фотографічний твір було зроблено з метою висвітлення поточних подій в обсязі, виправданому інформаційною метою. Однак і у цьому випадку необхідно зазначати ім'я автора зображеного твору^[1].

Фотографічний твір може містити зображення фізичної особи. Згідно законодавства України, публікування, виконання та розповсюдження твору образотворчого мистецтва, на котрому міститься зображення фізичної особи, можливе тільки за згоди цієї особи^[2]. Якщо фізична особа позувала фотографу за платню, то такий фотографічний твір може бути використаний без згоди цієї особи.

У випадку, коли зйомка фізичної особи здійснювалась відкрито на вулицях, зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру, вважається, що згода фізичної особи на зйомку отримана.

ТЕМА 3. СУБ’ЄКТИ ТА ЗМІСТ АВТОРСЬКОГО ПРАВА

У теорії права прийнято вважати суб'єктом права того, хто може мати права; того, хто може бути носієм права. Найбільш загальним визначенням суб'єкта права є таке: «Суб'єкт права — це людина або організація чи інше соціальне утворення, які законом наділені здатністю мати суб'єктивні права та нести юридичні обов'язки і, отже, бути учасниками правовідносин».
Отже, суб'єктом права може бути будь-яка людина (фізична особа) незалежно від громадянства, постійного місця проживання, роду занять та інших її особистих чинників. Це може бути громадянин України, громадянин іншої держави і особа без громадянства. Не має значення і вік фізичної особи — носієм права може бути і щойно народжене немовля, не має значення і психічний стан фізичної особи. Суб'єктами права можуть бути і юридичні особи, і держава в тому числі. Проте в рамках цього курсу нас цікавлять суб'єкти цивільних правовідносин, якими можуть бути ті ж самі особи. Право інтелектуальної власності до якого належить авторське право є підгалуззю цивільного права, отже, ті ж самі особи можуть бути і суб'єктами авторського права. Останніх прийнято поділяти на дві основні групи. Перша група — це творці (автори) які є первинними суб’єктами авторського права. Творцями можуть бути тільки фізичні особи — люди, творчою працею яких створюється об’єкт авторського права. Другу групу суб'єктів авторського права складають як фізичні, так і юридичні особи, які самі не створювали об'єктів авторського права, але вони стали суб'єктами цього права згідно з законом або договором. Суб'єктом права інтелектуальної власності може бути також і держава.

Чинне законодавство України про інтелектуальну власність використовує термін «автор» в широкому та вузькому розуміннях. В вузькому авторами визнають лише творців творів у галузі науки, літератури і мистецтва тощо (тобто власне об’єктів авторського права), в широкому – творців інших об’єктів права інтелектуальної власності (зокрема, промислових зразків). Автором може бути лише людина, що створює той чи інший об'єкт інтелектуальної власності. Перерахувати авторів у сфері інтелектуальної діяльності просто неможливо, адже кожна людина щось творить.

Авторська дієздатність не збігається із загальною цивільною правоздатністю. Цивільною дієздатністю визнається здатність фізичної особи до вчинення певних юридичних дій. Така здатність у фізичної особи виникає тоді, коли вона здатна правильно розуміти значення своїх дій та може керувати ними. За цивільним законодавством України така здатність настає з досягненням фізичною особою вісімнадцятирічного віку. Проте слід мати на увазі, що на дієздатність фізичних осіб може впливати наявність душевної хвороби. Наявність цивільної дієздатності ніяким чином не впливає на наявність у людини здатності до творчої діяльності. Здатність бути автором будь-якого результату інтелектуальної творчої діяльності не залежить від віку та інших чинників. Автором (творцем) може бути неповнолітня фізична особа. Історії розвитку науки, літератури, мистецтва, техніки відомо немало випадків, коли авторами досить серйозних результатів інтелектуальної діяльності були діти.

Для виникнення правової охорони твору не існує будь-яких обмежень з точки зору громадянства автора. Іноземні громадяни, твори яких вперше опубліковані, випущені у світ іншим чином або перебувають у будь-якій об'єктивній формі на території іноземної держави, визнаються авторами з усіма наслідками, що з цього випливають, відповідно до міжнародних договорів або угод. У зв'язку з приєднанням до Бернської конвенції з охорони авторських прав Україна взяла на себе обов'язки за цією конвенцією. Відповідно до її положень кожна держава-учасниця Конвенції надає громадянам інших країн-учасниць Конвенції таку саму охорону авторських прав, як і власним громадянам. Цей важливий акт забезпечує охорону прав вітчизняних авторів, закладає кращу правову основу використання вітчизняних творів за кордоном.

Авторське право за іноземними правонаступниками вітчизняних авторів може бути визнане на території України у разі передачі їм цього права у порядку, встановленому законодавством.

Право на твір належить його творцеві, тому, хто написав книгу, картину, створив музику, скульптуру, аудіовізуальний твір тощо. Автором наукового, літературного чи мистецького твору може бути громадянин України, іноземець або особа без громадянства. Поняття "автор твору" і "суб'єкт авторського права" не тотожні як за змістом, так і за значенням.

Автором твору, як уже зазначалося, може бути тільки його творець, тобто тільки фізична особа, причому незалежно від віку. Суб'єктом авторською права може бути автор твору, а також інші фізичні і юридичні особи, для яких право може виникати внаслідок закону або договору. Так, наприклад, відповідно до статей 20, 21, 25 і 27 Закону право на наукові збірники, енциклопедичні словники, журнали, інші періодичні видання належить організаціям, що випустили їх у світ. Авторське право на кіно- або телефільми належить підприємству, яке здійснило його зйомку, на телепередачі — відповідним телевізійним організаціям. Майнові права автора можуть бути також об'єктом цивільних правочинів. Але в усіх випадках за автором залишаються його особисті немайнові права. Отже, суб'єкти набуття авторських прав не можуть мати весь комплекс прав, які мають автори творів. Особисті немайнові права автора є невід'ємними від нього.

Авторське право автора прийнято називати первісним, а авторське право правонаступників — похідним. При цьому слід зауважити, що творців похідних творів також називають авторами. До авторів похідних творів належать упорядники, перекладачі, аранжувальники, тощо.

Автори похідних творів мають самостійне авторське право на здійснений переклад, переробку, аранжування або будь-яку іншу зміну. Переклад, аранжування або переробка твору не повинна завдавати шкоди авторським правам автора твору, що зазнав перекладу, аранжування чи іншої переробки. Переклади чи переробки творів можуть здійснюватись кількома різними особами.

Авторське право упорядника не перешкоджає іншим особам здійснювати самостійний добір або розташування тих само матеріалів для створення власних творів.

Особливе місце серед суб’єктів набуття авторського права посідають роботодавці. Це за загальним правилом юридичні особи, але не виключено, що ними можуть бути й фізичні особи. Роботодавця не можна визнавати правонаступником, оскільки право інтелектуальної власності до нього не переходить від автора, а він за певних умов визнається суб'єктом цього права незалежно від волі автора.

За радянським авторським правом право на твір науки, літератури і мистецтва, виконаний у порядку виконання службового завдання, належало державі в особі тієї юридичної особи, службове завдання якої виконував автор. За винахідницьким правом переважна більшість об'єктів промислової власності створювалися в порядку виконання службового завдання і також належали державі. На теперішній час також більшість творчих результатів створюються в порядку виконання службового завдання. Але в сучасних умовах право на зазначені результати належать не тільки державним організаціям, а будь-яким підприємствам, організаціям і установам різних форм власності, а також фізичним особам-підприємцям, які мають найманих працівників. Відповідно до цивільного кодексу України право на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належить працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або в якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором. Особливості здійснення права інтелектуальної власності на зазначений об'єкт можуть бути встановлені договором. До 01.01.2004 року (дата набуття цивільним кодексом України чинності) право інтелектуальної власності на службові твори належало роботодавцю, якщо інше не було передбачено договором. Отже, новий ЦК України зробив крок назустріч визнанню за творцем права інтелектуальної власності в усіх випадках його створення, визнавши за ним спільне право з роботодавцем. При цьому особисті немайнові права автора будь-якого досягнення інтелектуальної діяльності в усіх випадках належать автору, адже вони невідчужувані. Мова про право інтелектуальної власності роботодавця на об’єкт авторського права може йтися лише за таких умов:

- творець об'єкта авторського права перебував у трудових відносинах з роботодавцем;

- створення об’єкту авторського права пов’язано із виконанням творцем своїх службових обов’язків (належить до кола службових обов'язків творця);

- об'єкт авторського права слід визнавати службовим за умов, що роботодавець надавав творцю фінансову, матеріальну та іншу допомогу або іншим чином істотно сприяв творцеві у процесі створення зазначеного об'єкта. Ця допомога має бути такою, без якої об'єкт інтелектуальної власності не міг би бути створений.

Суб'єктами авторського права можуть бути також спадкоємці, які стають суб'єктами авторського права згідно із законом або заповітом. До спадщини переходять лише майнові права авторів та інших осіб, які мають виключне авторське право. Не переходять у спадщину особисті немайнові права автора. Разом з тим спадкоємці відповідно до Закону наділяються правом захищати авторство на твір, протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.

Відповідно до чинного законодавства України про інтелектуальну власність правонаступниками творців можуть бути будь-які фізичні і юридичні особи, які стають ними згідно з договором або законом. Так, Закон України «Про авторське право і суміжні права» містить ст. 31 «Передача (відчуження) майнових прав суб'єктів авторського права». Наведена стаття проголошує, що майнові права можуть бути передані автором або іншою особою, яка має авторське право, іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. Наведена норма все ж не містить відповіді на запитання, чи може автор або інша особа, якій належить авторське право, продати свої майнові права на твір іншій особі.

Автором будь-якого творіння вважається лише той, хто власною творчою працею створив той чи інший результат інтелектуальної творчості. Саме творчий характер праці творця, що втілився у творі, — це єдиний і універсальний критерій для виникнення права авторства на твір.
Той чи інший результат творчої діяльності може бути створений не одним автором, а двома і більше особами. Такий вид співучасті у створенні цього результату прийнято називати співавторством. Воно може мати місце у будь-якому виді творчої діяльності. Існує два види співавторства:
1) нероздільне співавторство - коли неможливо виділити працю кожного співавтора.

2) роздільне співавторство - коли складові частки чітко визначені і відомо, хто із співавторів створив ту чи іншу частину.

Для визнання співавторства і, отже, права авторства за особами, які брали участь у створенні творчого результату, необхідні такі умови:

- творчий результат, створений спільною творчою працею співавторів, має бути єдиним цілим, таким, що не може існувати без складових частин як ціле. Наприклад, якщо з підручника, написаного співавторами, вилучити одну або кілька глав, підручник як цілісний твір втрачає своє значення. У балеті, опері, опереті музика поєднується з текстом. Музика без тексту — не опера, танець без музики — не балет. Проте можливе й таке поєднання двох форм творчості, коли жодна з них не втрачає свого самостійного значення, але в такому разі не буде співавторства.

- спільна праця співавторів має бути творчою. Якщо один розповідає сюжет, а інший записує — це не співавторство. Тому не визнаються співавторами особи, які надавали автору будь-яку технічну допомогу - креслярі, друкарки, консультанти, особи, які здійснювали необхідні розрахунки, надавали фінансову чи іншу матеріальну допомогу автору тощо.

- має бути угода про спільну працю. Ця угода не обов'язково має бути укладена в письмовій формі, вона може бути й усною.

- при роздільному співавторстві кожен із співавторів зберігає авторське право на свою частину, водночас він є співавтором результату в цілому.

- співавторство має бути добровільним.

- при нероздільному співавторстві об'єкт спільної праці може використовуватися лише за спільною угодою всіх співавторів. Проте право опублікування та іншого використання твору належить усім співавторам, якщо інше не передбачено угодою між ними.

- винагорода за використання твору належить усім співавторам у рівних частках, якщо інше не передбачено угодою між ними.

Від співавторства слід відрізняти співробітництво, за яким кілька авторів беруть участь у створенні колективного результату творчої діяльності за завданням певної організації (замовника). Такий колективний об'єкт належить особі, за завданням якої він створений.

Співавторство — досить складний інститут, що містить чимало дискусійних положень, що в спеціальній літературі викликають різні думки і погляди, адже не завжди така спільна творчість відповідає умовам співавторства.

Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.

Твір науки, літератури і мистецтва стає об'єктом правової охорони незалежно від того, чи оприлюднений він, чи не оприлюднений. Не мають значення його обсяг, мета, призначення, жанр, а також спосіб відтворення, виражений в усній, письмовій чи будь-якій іншій формі. Як вже зазначалося, авторське право має чинність на території України незалежно від громадянства і постійного місця проживання авторів, твори яких вперше опубліковані або не опубліковані, але перебувають в об'єктивній формі на території України. Авторське право України поширюється також і на твори, які вперше були опубліковані в іншій країні, але протягом ЗО днів після цього опубліковані в Україні, незалежно від громадянства і постійного місця проживання автора. Авторам, які є громадянами України або не є громадянами України, але мають постійне місце проживання в Україні, надається правова охорона незалежно від того, на якій території вперше були опубліковані їх твори. Чинність авторського права поширюється також і на інших осіб, які визнаються суб'єктами авторських відносин.

Особа, яка має авторське право, може використовувати знак охорони авторського права, який вміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі (С), імені (найменування) особи, яка має авторське право, і року першої публікації твору.

За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Це положення застосовується також у разі опублікування твору під псевдонімом, який ідентифікує автора. Тобто, особа яка вказую на себе як на автора твору буде вважатися автором доки не буде доведено іншого. Оскарження авторства здійснюється в судовому порядку.

За бажанням особа для засвідчення свого авторства або будь-якої виключної правомочності може зареєструвати ці права в офіційному державному реєстрі. В такому випадку процедура реєстрації авторського права є формальною та носить явочний характер. Під час реєстрації авторського права жодних експертиз не проводиться. За реєстрацію авторського права сплачується символічний збір. На Україні строк реєстрації авторського права складає два місяця. За наслідками реєстрації авторського права видається авторське свідоцтво.

Бернська конвенція чітко визначає особисті немайнові і майнові права авторів. До особистих немайнових прав за Конвенцією належить право авторства і право протидіяти будь-якому перекрученню твору, його спотворенню, а також будь-якому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі і репутації автора.

Законодавством України окрім наведених прав передбачені також наступні особисті немайнові права авторів:

- право вимагати зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору, якщо це можливо;

- право забороняти зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору;

- право обирати псевдонім у зв'язку з використанням твору.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності належать творцеві об'єкта права інтелектуальної власності. Специфіка особистих немайнових прав полягає у тому, що вони є невід’ємними від особи автора, тобто вони не можуть відчужуватися (передаватися) іншим особам.

Право авторства полягає в тому, що лише дійсний творець того чи іншого твору науки, літератури і мистецтва має право називати себе автором створеного ним твору. Це право абсолютне, оскільки йому кореспондують обов'язки всіх і кожного утримуватися від порушення даної правомочності автора. Право авторства засвідчує факт створення даного твору конкретною особою, а це має значення для суспільної оцінки як твору, так і особи автора.
У теорії цивільного права право авторства прийнято визначати як юридично забезпечену можливість даної конкретної особи вважати себе автором твору і вимагати визнання цього юридичного факту від інших осіб. Визнання права авторства за тією чи іншою особою є своєрідним засобом індивідуалізації творчої праці, а також формою суспільного визнання твору результатом інтелектуальної діяльності за конкретною особою, що має важливе значення для самого автора. Право авторства не потребує для його визнання будь-якої формалізації. Воно породжується самим фактом створення твору. Авторство не відчужуване, його не можна передати іншим особам, але від нього не можна й відмовитися.

Право авторства належить, як уже зазначалось, певній особі, яка створила твір. Зміст твору певною мірою характеризує самого автора, його особистість. Право авторства належить автору протягом його життя і після смерті безстроково. Авторство не припиняється ніколи. Воно продовжує жити і без автора. Авторство Шекспіра, Пушкіна, Булгакова, як і багатьох інших видатних авторів, буде існувати вічно, як, наприклад, твори стародавніх римських юристів. Право авторства зумовлює всі інші авторські права.

Право на авторське ім'я включає у це поняття кілька правомочностей автора. Воно надає автору право обнародувати свій твір під власним іменем; видати твір під вигаданим іменем (псевдонімом) або взагалі без згадування свого імені (анонімно). Отже, автор має право забороняти згадувати своє ім'я під час використання його твору, якщо він з тих чи інших причин цього не бажає. Автор має право вимагати називати його ім'я і авторство при будь-якому використанні його твору. Ім'я автора не згадується при використанні його твору лише у тих випадках, коли це неможливо з технічних причин.
Право на вибір способу зазначення імені автора, а також на розкриття псевдоніма або аноніма є особистим правом автора. Лише у разі, коли автор у своєму творі порушив чиїсь права (наприклад, образив когось), на вимогу слідчих органів або суду видавництво, редакція газети чи театр, кому відоме справжнє ім'я автора, можуть розкрити його справжнє ім’я.
Автор має право вимагати від користувачів, щоб його ім'я згадувалося чи позначалося при кожному використанні твору, наприклад, при виданні книги ім'я автора має бути зазначене на кожному примірнику, воно має згадуватися при кожному публічному виконанні, при цитуванні, передачі по радіо чи телебаченню. При цьому автор може просити при зазначенні його імені вказувати також його титули, звання тощо. При виданні, наприклад, наукової роботи може зазначатися науковий ступінь і вчене звання автора, при виданні військових мемуарів — військове звання автора та інші почесні звання. Але такі додатки до імені автора можуть здійснюватися лише з дозволу самого автора. Ім'я автора може зазначатися прізвищем та його ініціалами або зазначенням імені і прізвища. Автор має право вимагати, щоб при використанні твору не перекручувалося його ім'я.
При використанні твору, створеного кількома авторами, їх імена зазначаються у такій послідовності, яку вони визначають за своєю згодою.

Авторство твору може позначатися спеціально вигаданим ім'ям — псевдонімом, наприклад, Марк Твен, Остап Вишня, та ін. Псевдонімом можуть користуватися також автори спільної праці. Вносити будь-які зміни у позначення імені автора без його згоди не допускається.
Проте право на позначення свого імені псевдонімом в окремих випадках може бути обмежено. Такі обмеження можуть мати місце у разі порушення норм моралі, образливого характеру твору. Не прийнято використовувати псевдонім, який може ввести в оману споживача, наприклад, використовувати як псевдонім ім'я відомого автора.

Нарешті, автор має право взагалі не зазначати своє ім'я, тобто обнародувати твір без зазначення свого імені або зазначити його лише ініціалами. В окремих випадках видавець має право не зазначати ім'я автора, але лише з його згоди. Справжнє ім'я аноніма проти волі самого автора, може бути розкрито лише з дозволу суду.

Нерідко автори бажають свій твір присвятити певним особам (батькам, певній організації тощо) або певним подіям чи датам. Це питання чинним законодавством України не врегульовано, проте і не забороняється, хоча видавці йдуть на це без задоволення.

Одним із досить важливих особистих немайнових прав автора є його право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора. Це право інакше називається «право на недоторканність твору». Автор не тільки має право на свій твір, він також несе відповідальність, принаймні моральну перед суспільством, за зміст твору, його художній рівень тощо. У будь-якому творі в тій чи іншій мірі відображається індивідуальність автора, його світосприйняття, бачення реальності тощо. Тому він не може допускати, щоб цей прояв його індивідуальності був би ким-небудь переіначений. Тому Закон встановив право автора на недоторканність його творіння. Наведена норма Закону передбачає протиправність таких дій, що можуть розцінюватися як порушення особистих немайнових прав автора: перекручення твору; спотворення твору; інша будь-яка зміна твору; будь-яке інше посягання на твір, що може зашкодити честі і репутації автора. Зазначені дії можуть стосуватися не лише змісту твору, а також його назви та позначення імені автора. Не допускається також без дозволу автора супроводжувати твір при його виданні ілюстраціями, передмовами, коментарями і будь-якими іншими поясненнями, доповнювати або скорочувати. За типовими видавничими договорами раніше не дозволялося без згоди автора визначати малюнок і навіть колір обкладинки. У разі смерті автора недоторканність твору охороняється особою, уповноваженою на це автором. За відсутності такого уповноваженого недоторканність твору охороняється спадкоємцями автора, а також іншими заінтересованими особами, серед яких можуть бути творчі спілки, творчі фонди тощо.

Всі особисті немайнові права є виключними, абсолютними і невідчужуваними.

За своєю вагомістю майнові права суб'єктів права інтелектуальної власності є найбільш важливими. Далеко не всі автори шедеврів інтелектуальної діяльності створюють їх заради свого особистого морального задоволення, хоча такі також не виключаються. Переважна більшість творців, що наділені талантом, використовують цей дар для здобуття певної вигоди для себе та для своїх близьких. Адже творіння, творчий процес — це, передусім, важка і копітка праця, якою певна група людей заробляє на життя. Тому варто визнати, що здебільшого мета інтелектуальної творчої праці — це здобуття певних матеріальних благ. Саме тому законодавство всіх країн прагне належним чином забезпечити творців відповідними матеріальними благами і правами за використання їх творінь. Одні країни, економічно більш розвинені, надають творцям більше матеріальних благ і відповідних прав, інші — менше. Але в усьому світі творці нового, суспільно значимого наділені певними правами, у тому числі майновими. Майнові права творців наділяють їх юридично забезпеченою можливістю одержувати певні матеріальні блага за рахунок монопольного використання результатів інтелектуальної діяльності.

Відповідно до міжнародних норм майновими правами авторів є право на переклад, право на відтворення творів будь-яким способом і в будь-якій формі (що включає будь-який звуковий або візуальний запис), право на публічне виконання драматичних, музично-драматичних і музичних творів, право на передачу в ефір або публічне сповіщення засобами бездротового і дротового зв'язку, за допомогою гучномовця або іншого подібного апарата, право на публічне читання, право на переробку, аранжування та інші зміни твору, право на кінематографічну переробку і відтворення творів тощо.
Передбачена охорона може бути витребувана в будь-якій країні Союзу за умови, що законодавство країни, до якої належить автор, це дозволяє в обсязі, що допускається законодавством країни, в якій витребується ця охорона.

Дата добавления: 2014-01-07