Тема 7. Вихід на зовнішні ринки

Вибір і ранжування зарубіжних ринків. Підходи до вибору зарубіжного ринку. Сутність суб’єктивного підходу. Сутність дискретного підходу. Сутність комплексного підходу. Сегментування світового ринку. Критерії та етапи сегментації міжнародного ринку. Стратегії виходу на зарубіжні ринки.

Вибір зарубіжного ринку та можливість виходу з нього – це суттєва відмінність міжнародного маркетингу від внутрішнього. Виходячи з того, управлінське рішення щодо виходу на певний зарубіжний ринок може мати як позитивні, так і негативні довгострокові наслідки.

Залежно від глибини обгрунтування управлінського рішення можна виділити три підходи до вибору зовнішнього (зарубіжного) ринку (табл. 7.1).

Таблиця 7.1

Підходи до вибору зовнішнього (зарубіжного) ринку

Підходи	Змістове наповнення
1.Суб’єктивний підхід	Грунтується на суб’єктивних відчуттях, очікуваннях, досвіді осіб, які приймають рішення щодо виходу на конкретний ринок (зовнішній). Основною та єдиною перевагою даного підходу виступає відсутність витрат на обгрунтування рішення. Ризик при цьому максимальний (max), а ступінь обгрунтованості рішення, відповідно – мінімальна (min). У “чистому вигляді” поданий підхід майже не зустрічається. Проте, він найчастіше буває пріоритетним, який доповнюється елементами дискретного підходу. Найбільш поширеними причинами застосування підходу є: 1) добре ставлення осіб, що приймають рішення, до країни або її культури; 2) наслідки ознайомчого візиту або несподіваних зустрічей; 3) інтуїтивна довіра до зарубіжного партнера; 4) марнолюбне прагнення працювати на новому або дуже складному ринку, бути першим; 5) бажання легалізувати за кордоном які-небудь дії.
2.Дискретний підхід	Базується на оцінці 2-3 найбільш важливих для підприємства показників розвитку ринку або інших критеріїв. Успішність використання підходу, як прийому обгрунтування вибору зарубіжного ринку на підставі аналізу 2 – 3-х показників, залежить від правильного вибору цих показників. Обрані для аналізу показники повинні: 1) відповідати цілям виходу фірми на зовнішній ринок; 2) об’єктивно характеризувати стан чи особливості розвитку зару­біжного ринку; 3) бути дослідженими за певний період часу. Загальною вимогою до інформаційної бази за підходу є надійність, правдивість та перевіреність обраних показників. Єдиних правил відбору показників не існує, але найчастіше для обгрунтування рішення щодо вибору зарубіжного ринку за підходом використовуються такі показники та критерії: 1) розмір ринку; 2) динаміка зростання ринку; 3) власні конкурентні переваги; 4) потенціал та доступність ринку; 5) сприймання ринку; 6) стабільність (оцінка ризиків). Різновидом поданого підходу можна назвати дискретно-матричний, в якому використовуються 3-и критерії: 1) привабливість ринку; 2) власні конкурентні переваги; 3) ризик (рис. 7.1).
3.Комплексний підхід	Передбачає кількісну оцінку кожного ринку за системою показників (критеріїв, факторів) або глибоке аналітичне обгрунтування. Ідея підходу до обгрунтування вибору зарубіжного ринку полягає у всебічному аналізі та оцінці системи показників, що характеризує не тільки ринок певної продукції, а й економічні, політико-правові та соціально-культурні процеси, що відбуваються в досліджуваних країнах.

Для організації підходу комплексного дослідження (третій підхід до вибору зовнішнього ринку – див. табл. 7.1) розробляється спеціальна таблиця (перша методика), яка містить:

а) перелік показників, критеріїв та факторів, що аналізуються;

б) кількісну чи якісну характеристику показника, критерію, фактора (наприклад: місткість ринку (млн. грн.) – більше 500, в межах 300 – 500, 150 – 300, 80 – 150, 20 – 80, до 20; ставлення до продукції посередників – негативне, нейтральне, сприятливе чи байдуже);

в) коефіцієнт вагомості (бал) за кожну оцінювальну характеристику (кількісну та вартісну) показника (критерію, фактора);

г) перелік досліджуваних країн (І, ІІ, ІІІ і т.д.) (табл. 7.2).

Таблиця 7.2

Модель таблиці для визначення найбільш привабливого для підприємства ринку

Показник, критерій, фактор	Характеристика фактора, критерію, показника	Коефіцієнт вагомості	Досліджувані країни
І	ІІ	ІІІ
...	...	...	...	...	...
		Загальна сума	А	В	С

Для порівняння ринків між собою для кожної досліджуваної країни визначають усі вказані в табл. 7.2 показники та їхні характеристики, проставляють бали, а потім підсумовують усі ці бали (коефіцієнт вагомості) за кожною країною окремо. Ринок, який набрав максимальну кількість балів, вважається найбільш сприятливим. Так, наприклад, якщо А більше В та С, то ринок країни І буде цільовим для підприємства.

Друга методика, яка також грунтується на складанні аналогічних таблиць, але охоплює ширше коло показників та критеріїв, дістала назву концепції “чотирьох фільтрів” відбору зарубіжного ринку (рис. 7.3).

	Дослідження макрорівня
Фільтр 1	· економічна ситуація; · політична ситуація; · соціально-культурні особливості; · географічні особливості	®	Виключення з подальшого аналізу неадекватних ринків
	¯
	Попередні ринки
	¯
	Галузеве дослідження
Фільтр 2	· тенденції зростання ринку аналогічних товарів; · стадія розвитку; · розмір ринку; · можливість отримання інформації; · податки та збори; · культурне сприйняття продукту	®	Виключення з подальшого аналізу неадекватних ринків
	¯
	Можливі ринки
	¯
	Дослідження мікрорівня
Фільтр 3	· існуючі та потенційні конкуренти; · механізм виходу на ринок та пов’язані з цим витрати; · перспективи реалізації та можливе сприйняття товару; · потенціал прибутковості	®	Виключення з подальшого аналізу неадекватних ринків
	¯
	Вірогідні ринки
	¯
Фільтр 4	Оцінка адекватності цільових ринків конкурентним перевагам та потенціалу фірми
	¯
	Список країн (цільових ринків) у порядку пріоритетності

Рис. 7.3. Модель відбору зарубіжних ринків (Адаптовано R Walvoord,1980)

Комплексний підхід є найбезпечнішим, оскільки мінімізує ризик від виходу підприємства на неадекватний ринок, підвищує обгрунтованість управлінського рішення, проте потребує значних витрат на проведення дослідження. Тому за обмеженості фінансових ресурсів підприємства найчастіше застосовують дискретний підхід (див. табл. 7.1 та рис. 7.1).

Після вибору зарубіжного ринку здійснюють його сегментування.

Об’єктивна необхідність сегментації зумовлена існуванням різно­манітних потреб споживачів одного й того ж самого товару. Маркетологи вважають, що вдала сегментація забезпечує ринковий успіх суб’єкта господарювання (підприємства)

Сегмент ринку – сукупність споживачів, які однаково реагують на один і той же набір спонукальних стимулів маркетингу.

Сегментація ринку – це: 1) процес виявлення найбільш сприятливих умов на ринку з метою вибору варіанту орієнтації виробничо-збутової політики; 2) поділ ринку на окремі частинки (сегменти) за видом товару, територіальним розташуванням, типом більшості покупців, соціальними ознаками (потребами) тощо.

Міжнародний ринок – це частина національних ринків, яка безпосередньо зв’язана з закордонними ринками.

Сегмент міжнародного ринку – група споживачів з однаковими очікуваннями та вимогами стосовно товарів, незважаючи на культурні та національні відмінності.

Міжнародна сегментація ринку – процес ідентифікації специфічних сегментів потенційних споживачів у вигляді групи країн або груп індивідуальних покупців з однаковими характеристиками, що з великою вірогідністю продемонструють схожу поведінку під час купівлі.

Специфічною формою сегментації ринку є пошук власної ринкової ніші (вузького сегмента ринку з чітко обмеженою кількістю споживачів та асортименту товару). Суттєва ознака ринкової ніші – повна відсутність конкуренції або її мінімальний рівень. Стратегія пошуку власної ніші використовується переважно середніми та малими підприємствами.

Сегментація – це функція стратегічного маркетингу, тому що в її процесі визначаються області діяльності та ідентифікуються ключові фактори успіху на обраних ринках. У процесі сегментації має бути послідовність дій, яка складається з наступних 3-х стадій:

1) виділення груп споживачів за однією або кількома ознаками та характеристиками їх можливої кількості;

2) визначення розміру сегмента та його місткості;

3) оцінка ефективності сегмента.

Більшість виробників та торговельних посередників на світовому ринку орієнтуються на певні групи споживачів (сегменти світового ринку), тобто дотримуються сегментаційної стратегії маркетингу в протилежність стратегії масового маркетингу (без виділення сегментів). При цьому підприємства переслідують цілі та контролюють умови ефективності сегментації (рис. 7.4).

Наявність суттєвих та усталених відмінностей між споживачами необхідна для реальної диференціації ринку.

Можливість моніторингу параметрів сегмента – наявність інформаційної бази для оцінки розміру, динаміки та інших показників та характеристик сегмента в майбутньому. До основних параметрів сегмента слід віднести:

а) прибутковість (сегмент повинен бути достатньо великим для забезпечення нормальних доходів підприємства);

б) доступність сегмента (можливість здійснення маркетингового впливу на сегмент, яка вимагає наявності відповідних каналів розподілу продукції та можливості організації ефективного процесу маркетингової комунікації); в) перспективність сегмента (сприятливий прогноз розвитку параметрів сегмента, отриманий за результатами маркетингового дослідження).

Існують три різні підходи до міжнародного сегментування:

1) ідентифікація країн з попитом на подібні товари;

2) ідентифікація сегментів, що присутні у всіх чи в багатьох країнах;

3) вихід на різні сегменти в різних країнах з тим самим товаром.

Кожен з підходів має певні умови застосування, недоліки та переваги (табл. 7.3).

Таблиця 7.3

Підходи до міжнародної сегментації

Підходи (Takeuchi and Porter, 1987)	Сутність	Умови	Недоліки	Переваги
Ідентифікація груп країн з попитом на подібні товари	Виділення груп однорідних країн	Схожі кліматичні, мов­ні, інфраструктурні, комерційні, інформаційні умови	Високий ступінь однорідності, часто уявний. Нехтує можливістю існування однорідних сегмен­тів за межами групи. Характеристики країн, а не покупців	Простота, традиційність
Ідентифікація сегментів, що існують в усіх або в багатьох країнах	Виділення універсальних сегментів	Існування груп споживачів з однаковими характеристиками	Невеликий розмір сегмента в кожній країні. Порівняно великі витрати на вихід на ринок	Cтабільність іміджу. Економія на масштабах та ефектах досвіду. Загальний обсяг реалізації
Вихід з одним і тим самим товаром на різні сегменти в різних країнах	Виділення в кожній країні різних сегментів, потреби яких відрізня­ються від краї­ни до країни	Адаптація стратегії продажу та комунікацій. Диференційований оперативний маркетинг	Може погіршити стабільність іміджу підприємства (див. умови)	Адаптація до місцевих умов

Точних правил та визначених методик сегментації світового ринку не існує. Кожне підприємство залежно від специфічних особливостей продукції та інших обставин обирає власні критерії сегментації та механізми моніторингу параметрів сегмента.

З методологічної точки зору фундаментальних відмінностей між сегментацією ринків товарів виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання не існує, хоча критерії, що застосовуються, мають різну змістовну навантаженість. Найпоширенішими критеріями сегментації ринку виробничих товарів є належність підприємства до певного сектора економіки, форма власності, розмір підприємства, рівень спеціалізації.

Найпростіший варіант міжнародного сегментування – це знайти групу країн, однорідних в економічному і культурному плані. Багато товарів не мають потреби в значній модифікації стосовно до кожної країни і цілком сумісні з чеканнями покупців у країнах з подібними кліматичними, мовними, культурними, комерційними та інформаційними умовами.

Тенденція глобалізації світової економіки приводить до того, що багато товарів і торгових марок сьогодні відомі та прийняті в масштабах світового ринку. Універсальні сегменти відповідають ідентичним групам покупців з однаковими потребами в кожній країні. Для стратегії такого типу маркетингова програма залишається практично однаковою для всіх країн. Необхідно відзначити, що розмір сегмента в кожній окремій країні може бути невеликим. Привабливим є загальний обсяг.

Сукупність критеріїв сегментації світового ринку, враховуючи, складається з таких п’яти основних груп:

1) економіко-географічні (регіональна демографія, розміщення регіону, клімат, чисельність та щільність населення, наявність виробничої і транспортної інфраструктури);

2) економічні (структура комерційної діяльності, рівень конкуренції, динамічність регіону, рівень інфляції, форма власності, розмір підприємств);

3) політико-правові (доступність засобів масової інформації, юридичні обмеження, можливий ризик);

4) культурно-історичні (релігійна приналежність, освіта, ступінь і характер розподілу суспільства на прошарки, сформовані за смаками, ознаками елітарності, прихильність побутовим традиціям, мовні особливості, наявність комунікативних бар’єрів).

5) персоніфіковані (стиль життя, персональні демографічні характеристики, рівень прихильності до торгової марки, ставлення до країни/фірми, соціальний статус, переваги продукції у використанні).

Знання особливостей конкурентного середовища необхідне як у стратегічному плані при виборі довгострокових напрямків спеціалізації, науково-технічного вдосконалювання виробничої діяльності, так і в плані тактики протистояння суб’єктів поточної пропозиції товарів на ринку. Воно може бути використане також і при оцінці конкурентоспроможності господарської організації, що прагне до виходу на закордонний ринок. Таку оцінку в ряді випадків доцільно проводити за алгоритмізованою матричною формою, що включає в себе, з одного боку, параметри продукції, з іншого боку – реальних конкурентів.

В середині обраного цільового сегмента товар потрібно позиціо­нувати. Позиціонування визначає характер сприйняття товару, підприємства споживачами визначеного сегмента.

Позиціонування товару на ринку – це забезпечення для товару бажаного місця на ринку і в свідомості цільових споживачів на відміну від товарів-конкурентів.

Після вибору сегмента на ринку, який підприємство збирається обслуговувати, вона проводить аналіз конкурентів у ньому. Саме це дозволяє приймати ефективне рішення про позиціонування своєї продукції. При цьому можливі два варіанти подій:

1) посісти місце поруч з одним із конкурентів та вести з ним конкурентну боротьбу за панування в цьому сегменті;

2) вийти на ринок з новим продуктом, розробленим з урахуванням вимог споживачів

Американський учений-маркетолог Бінг сформулював 6-ть альтернатив­них типів позиціонування марки:

1) позиціонування, яке грунтується на якості товару;

2) позиціонування, яке базується на перевагах або на вирішенні проблеми;

3) позиціонування, яке грунтується на особливому засобі вико­ристання;

4) позиціонування, орієнтоване на певну категорію споживачів;

5) позиціонування щодо конкуруючої марки;

6) позиціонування, в основі якого закладено бойкот певної категорії товарів.

Залежно від рівня інтернаціоналізації діяльності та цілей на зовнішньому ринку фірма обирає певну стратегію організації міжнародної маркетингової діяльності та підходи до сегментації ринку (табл. 7.4).

Таблиця 7.4

Стратегії маркетингу та сегментація ринків залежно від цілей на зовнішньому ринку

Цілі на зовнішньому ринку	Стратегія маркетингу	Сегментація ринку	Різноманітність товарів	Витрати на рекламу та торгівлю
1.Короткострокові цілі	Недиференційований маркетинг	Сегменти не досліджуються і не виділяються	Пропонується один товар	Мінімальні
2. Довгострокова заінтересованість у торгівлі	Концентрований маркетинг	Виділяється декілька сегментів	Товар зовні пристосовується до кожного сегмента	Великі Реклама розрахована на кожен сегмент
3. Орієнтація на зовнішню торгівлю	Диференційований маркетинг	Виділяється багато сегментів	Велика кількість різноманітних щодо асортименту та видів товарів	Дуже великі

Після вибору найбільш адекватного конкурентним перевагам та потенціалу фірми зарубіжного ринку логічно постає питання щодо форм присутності на цьому ринку, а отже, і стратегій виходу на нього.

Міжнародна практика в бізнесі виділяє наступні основні стратегії виходу на зовнішній ринок, а саме: 1) експортування; 2) спільне підприємництво; 3) пряме інвестування (рис. 7.5).

У випадку стратегії експортування виробництво залишається на національній території, що має свої недоліки та переваги. Спільне підприємництво та пряме інвестування потребують вже організації виробництва за кордоном. При цьому деякі форми спільного підприємництва реалізуються на основі укладення контрактів, без додаткових інвестицій, а спільне володіння та пряме інвестування передбачають інвестиції, тобто довгострокові капіталовкладення в підприємства, соціально-економічні програми, підприємницькі та інноваційні проекти. Це зумовлює виділення контрактних та інвестиційних форм стратегій виходу на зовнішній ринок (рис. 7.6).

Експорт (англ. export – вивезення) – 1) продаж товарів чужоземним суб’єктам господарювання та вивезення товарів через митний кордон держави, включаючи реекспорт товарів, крім передавання майна суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності чужоземному суб’єктові господарювання за кордоном як натуральної частки участі у формуванні статутного капіталу для спільної господарської діяльності; 2) кількість і вартість вивезених за кордон товарів. Експорт підрозділяється на два види: прямий (продаж товарів на зовнішньому ринку самостійно) і непрямий (продаж товарів на зовнішньому ринку за допомогою незалежних маркетингових посередників).

Інтернаціоналізація господарського життя – розвиток стійких економічних зв’язків між країнами, вихід відтворювального процесу за межі національних кордонів. Вона обумовлена зростанням продуктивних сил, поглибленням міжнародного поділу праці; є основою посилення взаємозалежності економік країн, що виражається у міжнародному усуспільненні процесу виробництва й розширенні ринків.

Спільна підприємницька діяльність відрізняється від експорту тим, що формується партнерство, у результаті якого за кордоном створюються ті або інші виробничі потужності. Спільне підприємництво – об’єднання зусиль партнерів щонайменше з двох країн з метою організації спільної комерційної справи. Форми спільного підприємництва представлено у табл. 7.5.

Таблиця 7.5

Форми спільної підприємницької діяльності

Форми спільного підприємництва	Змістове наповнення
1. Ліцензування	Це один з найбільш простих шляхів залучення виробника в міжнародний маркетинг. Ліцензіар вступає в угоду з ліцензіатом на закордонному ринку, пропонуючи права на використання виробничого процесу, товарного знаку, патенту, торгового секрету, або якоїсь іншої цінної значимості в обмін на гонорар або ліцензійний платіж. Ліцензіар одержує вихід на ринок з мінімальним ризиком, а ліцензіатові не доводиться починати з нуля, тому що він відразу одержує виробничий досвід, добре відомий товар або ім’я. Потенційні недоліки ліцензування в тому, що при ньому фірма має у своєму розпорядженні менший контроль над ліцензіатом, ніж над своїм знову створеним підприємством.
2. Підрядне виробництво	Одним з варіантів діяльності за кордоном є укладання контракту з місцевими виробниками на виготовлення своєї продукції. Недолік підрядного виробництва складається в недостатньому контролі підприємства-експортера за процесом виробництва. У той самий час воно дає підприємству можливість розгорнути діяльність швидше і з меншим ризиком.
3. Управління за контрактом	Форма спільного підприємництва, за якої національний експортер передає зарубіжному партнеру “ноу-хау” в галузі управління, а той забезпечує необхідний капітал.
4. Підприємства спільного володіння	Підприємство спільного володіння - це об'єднання зусиль закордонних і місцевих вкладників капіталу з метою створення місцевого комерційного підприємства, яким вони володіють і керують спільно. Закордонний інвестор може купити собі частку в місцевому підприємстві, місцева фірма може купити собі частку у вже існуючому місцевому підприємстві закордонної фірми або обидві сторони можуть спільними зусиллями створити зовсім нове підприємство.

Ліцензіат – одна із сторін ліценційного договору (угоди), фізична або юридична особа, яка за відповідну винагороду, на певних умовах та на визначений термін набуває прав на промислове і комерційне використання винаходу, патента, ноу-хау тощо.

Ліцензіар – одна із сторін ліцензійного договору (угоди) – власник (фізична чи юридична особа) ліцензії, винаходу, патента, виробничих чи інших знань, досвіду тощо, який передає на певних умовах та у відповідних межах своєму контрагентові (ліцензіату) права на їх використання за передбачену ліцензійним договором винагороду.

Ноу-хау – сукупність знань, відомостей наукового, технічного, виробничо-технологічного, управлінського, фінансово-економічного, комерційного характеру, а також досвіду їх застосування на практиці, які ще не стали предметом загального надбання.

Найбільш повною формою залучення партнерів у діяльність на закордонному ринку є інвестування капіталу в створенні за кордоном власних виробничих або складальних підприємств. Пряме інвестування заохочується з боку приймаючої країни багатьма торговими, фінансовими і податковими пільгами, що дозволяє знижувати рівень витрат на матеріали, транспорт і робочу силу.

Кожна із розглянутих вище стратегій виходу підприємства на зовнішній ринок має свої переваги та недоліки, які необхідно розглядати в контексті, насамперед, особливостей продукції. Водночас доцільно зіставити стратегії за наступними критеріями (табл. 7.6).

Проблема вибору стратегії (стратегій) виходу підприємства на зовнішній ринок виникає в таких двох ситуаціях:

1) при вироблені міжнародної маркетингової стратегії фірми;

2) при виникненні можливості (або необхідності) розвитку діяль­ності на певному зарубіжному ринку.

Перше рішення є стратегічним, а друге – тактичним. В обох випадках на остаточне рішення щодо стратегії виходу підприємства на зовнішній ринок впливає сукупність внутрішніх до зовнішніх (відносно підприємства) факторів (рис. 7.7). Наведені фактори мають комплексний (інтегральний) характер і, у свою чергу, складаються з сукупності детермінант.

Таблиця 7.6

Порівняльна характеристика стратегій виходу на зовнішній ринок

Критерій	Змістове наповнення	С т р а т е г і ї
Експорт	Спільне підприємство	Пряме володіння
1. Контроль ринку	Близькість до споживача, можливість швидко реагувати на зміни потреб, контролювати тенденції попиту та пропонування	Низьке значення (Н)	Середнє значення (С)	Високе значення (В)
2. Гнучкість	Можливість швидко та адекватно адаптувати діяльність до елементів бізнес-середовища, що змінюються	С	В	Н
3. Ресурсні вимоги	Необхідність мати певну кількість фінансових, матеріальних та трудових ресурсів для організації та розвитку діяльності	Н	С	В
4. Ризик	Загроза виникнення непередбачених втрат очікуваного прибутку, доходу або майна, коштів у зв’язку з випадковими змінами умов економічної діяльності або інших обставин	Н	С	В
5. Причетність до міжнародного маркетингу	Необхідність та ступінь використання концепції міжнародного маркетингу в організації діяльності фірми	Н	С	В

Контрольні запитання та завдання:

1. Назвіть та охарактеризуйте існуючі підходи до вибору зарубіжних ринків.

2. Як будується матриця визначення найбільш ефективного для підприємства зовнішнього ринку за дискретно-матричним підходом? Вкажіть абсолютно несприятливу та абсолютно сприятливу зони.

3. Назвіть критерії оцінки привабливості ринку та власних конкурентних переваг.

4. У чому сутність моделі “чотирьох фільтрів” відбору зарубіжних ринків? Охарактеризуйте, які показники та процеси досліджують маркетологи на кожному з етапів використання цієї моделі.

5. Дайте визначення сегмента та процесу сегментації світового ринку.

6. Назвіть основні цілі та умови ефективної міжнародної сегментації?

7. Назвіть існуючі підходи до міжнародної сегментації та охарактеризуйте їх (які умови необхідні для застосування цих підходів? Їх переваги та недоліки).

8. Які стратегії маркетингу та рішення щодо сегментації приймаються підприємством залежно від її цілей на зовнішньому ринку?

9. Охарактеризуйте існуючі типи стратегій виходу підприємства на зовнішній ринок.

10. Дайте порівняльну характеристику стратегій виходу підприємства на міжнародний ринок за критеріями: контроль ринку, ресурсні вимоги, ризик, гнучкість, причетність до міжнародного маркетингу.

11. Охарактеризуйте внутрішні та зовнішні фактори вибору стратегії виходу підприємства на міжнародний ринок.

12. Охарактеризуйте існуючі типи стратегій виходу фірми на зовнішній ринок.

13. Які умови застосування, переваги та недоліки стратегії експортування?

14. Дайте порівняльну характеристику прямого та непрямого експорту як стратегій виходу фірми на зовнішній ринок.

15. У чому сутність спільного підприємництва як стратегії виходу фірми на зарубіжний ринок?

16. Охарактеризуйте форми спільного підприємництва. Які умови застосування, переваги та недоліки кожної з форм?

17. У чому сутність прямого інвестування як стратегії виходу фірми на зовнішній ринок?

18. Охарактеризуйте форми прямого інвестування. Які умови застосування, переваги та недоліки кожної з форм?

19. Дайте порівняльну характеристику стратегій виходу фірми на зарубіжн ий ринок за критеріями: контроль ринку, ресурсні вимоги, ризик, гнучкість, причетність до міжнародного маркетингу.

20. Охарактеризуйте внутрішні та зовнішні чинники вибору стратегії виходу фірми на зовнішній ринок.

Дата добавления: 2014-01-07