Об’єкти та суб’єкти права природокористування

Право природокористування виникає з приводу використання різноманітних екологічних об’єктів, якими можуть бути як конкретні природні ресурси або їх складові частини, які піддаються або не піддаються індивідуалізації, так і окремі властивості та якості цих об’єктів природи.

Таким чином, об’єкти права природокористування – конкретні, індивідуально визначені та юридично відособлені природні ресурси (об’єкти, їх частини або властивості), які закріплюються на праві користування за конкретними фізичними або юридичними особами.

В залежності від виду природокористування об’єкти права природокористування можуть поділятися на:

- об’єкти права загального природокористування (парки, пасовища, землі природоохоронного призначення, землі оздоровчого, рекреаційного призначення тощо);

- об’єкти права спеціального природокористування (землі сільськогосподарського призначення, землі транспорту, зв’язку, лісові угіддя, призначені для заготівлі деревини, корисні копалини загальнодержавного значення тощо).

Необхідно зазначити, що вищевказана класифікація об’єктів НПС носить умовний характер, оскільки той самий об’єкт може одночасно бути як об’єктом загального, так і спеціального природокористування. Наприклад, ліс, в залежності від мети використання, може використовуватись і в порядку загального природокористування (відпочинок, збирання грибів, ягід для власних потреб), і в порядку спеціального природокористування (здійснення порубок, заготівля живиці, пеньків, кори тощо).

Об’єкти загального природокористування мають наступні особливості:

- не передаються і не закріплюються за конкретними суб’єктами, а використовуються без спеціального дозволу широким колом осіб;

- використовуються на безоплатній основі.

Особливості об’єктів спеціального природокористування полягають в тому, що вони навпаки:

- передаються та закріплюються за конкретними суб’єктами;

- використовуються на підставі спеціальних дозволів та на платній основі.

Об’єктом права природокористування, як уже зазначалося, може бути конкретний, індивідуально визначений природний об’єкт (його частина): земельна ділянка із визначеними межами, гірничий відвід для використання надр, конкретна водойма тощо. Проте, в зв’язку з тим, що між об’єктами НПС існує тісних нерозривний взаємозв’язок, в деяких випадках, право користування одним видом природних ресурсів викликає необхідність надання одному суб’єкту права на використання двох або більше природних об’єктів. Так, наприклад, розробка родовища корисних копалин неможлива без одночасного надання зацікавленому суб’єкту ділянки надр та земельної ділянки, в межах якої буде здійснюватися розробка родовища. Так само право водокористування породжує право на використання мінімум двома об’єктами: водоймою та земельною ділянкою на якій вона розташована (включаючи водоохоронні землі). Крім цього, водокористування може поширюватися ще і на об’єкти тваринного або рослинного світу.

Важливим інститутом природокористування є інститут суб’єктів, які мають право використовувати об’єкти НПС для задоволення своїх індивідуальних або суспільних потреб.

Суб’єкти права природокористування – юридичні або фізичні особи, які у встановленому законом порядку набули прав по користуванню природними ресурсами, і зобов’язані здійснювати комплекс заходів щодо їх ефективного використання, відтворення та охорони.

В залежності від природного об’єкта, наданого в користування, суб’єкти природокористування іменуються водокористувачами, лісокористувачами, землекористувачами тощо. Такими суб’єктами можуть бути юридичні особи (засновниками яких є як громадяни України, так і іноземні інвестори), фізичні особи, включаючи окрім громадян України, іноземців та осіб без громадянства. Таким чином, за загальним правилом, суб’єктами природокористування можуть бути і представники іноземних держав. Так, наприклад, Земельний кодекс України, обмежуючи право іноземців щодо власності на землі сільськогосподарського призначення, передбачає їх право використовувати такі землі на умовах оренди.

Для характеристики суб’єктів природокористування важливе значення має з’ясування поняття екологічної правоздатності, тобто передбаченої екологічним законодавством можливості суб’єкта виступати носієм прав та обов’язків по використанню природних ресурсів.

Необхідно зазначити, що екологічна правоздатність, пов’язана із загальним природокористуванням, може належати тільки фізичним особам, оскільки лише жива людина може мати потреби, пов’язані із рекреацією, задоволенням духовних або естетичних потреб. Така правоздатність виникає у людини в момент її народження та зникає внаслідок смерті окремого індивіда.

Екологічна правоздатність, пов’язана із спеціальним використанням об’єктів НПС, може належати як фізичним так і юридичним особам, причому необхідно пам’ятати, що відповідно до ч. 1 ст. 91 Цивільного кодексу України, юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов’язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Момент виникнення правоздатності юридичної особи необхідно пов’язувати з моментом її державної реєстрації як такої.

Щодо екологічної правоздатності фізичних осіб, достатньої для здійснення спеціального природокористування, то в повному об’ємі, за загальним правилом, вона виникає з 18 років. Хоча, зазвичай, із загального правила завжди можуть бути виключення. Наприклад, відповідно до ч.1 ст. 3 Закону України ”Про фермерське господарство” від 19 червня 2003 року[44], членами такого господарства (тобто, в контексті екологічного права – землекористувачами) можуть бути особи, які досягли 14 річного віку.

Окрім необхідності досягнення певного віку, в законодавстві можуть встановлюватися і інші додаткові умови виникнення спеціальної екологічної правоздатності. Наприклад, відповідно до ст. 5 Закону України ”Про фермерське господарство” право на створення фермерського господарства має лише той громадянин України, який пройшов професійний відбір на право створення фермерського господарства. Такий відбір громадян, які виявили бажання створити фермерське господарство, проводить районна (міська) професійна комісія з питань створення фермерських господарств, склад якої формується і затверджується районною (міською) радою. Висновок професійної комісії з питань створення фермерських господарств про наявність у громадянина достатнього досвіду роботи у сільському господарстві або необхідної сільськогосподарської кваліфікації є умовою для державної реєстрації фермерського господарства і надання (передачі) громадянину у власність або оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства із земель державної і комунальної власності відповідно до Земельного кодексу України.

Додаткові вимоги щодо професійного, матеріально-технічного рівня суб’єкта можуть пред’являтися не лише фізичним, а й юридичним особам. Наприклад, відповідно до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з пошуку (розвідки) корисних копалин, затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва Міністерства екології та природних ресурсів України 13.02.2001 р. N 31/51[45], суб’єкт господарювання, що проводить діяльність з пошуку (розвідки) корисних копалин, повинен мати:

- фахівців, які мають відповідну геологічну або гірничотехнічну освіту та професійну підготовку з проведення робіт, що засвідчується документами державного зразка. При цьому технічне керівництво геологорозвідувальними роботами можуть здійснювати особи, які мають закінчену гірничотехнічну освіту з відповідної спеціальності;

- обладнання, машини та механізми, що виготовлені у відповідності до стандартів або технічних умов, згідно з галуззю застосування, зазначеною в інструкції з експлуатації;

- технологічні засоби, експлуатація яких відповідає вимогам нормативно-технічної документації заводу-виготовлювача, ремонтній документації, вимогам з охорони праці та довкілля;

- будівлі, приміщення, виробничі майданчики, які обладнані з урахуванням шкідливості виробництва та відповідають вимогам санітарних норм.

Правомочності природокористувачів по використанню природних об’єктів втілюються у конкретних правах і обов’язках, визначених Конституцією України, Законом “Про охорону навколишнього природного середовища”, екологічними кодексами і законами України, іншими нормативними актами.

Права і обов’язки природокористувачів можна поділити на загальні і спеціальні. Загальними є такі, що притаманні усім без винятку суб’єктам природокористування. Спеціальні ж встановлюються в залежності від особливостей природного об’єкта, який використовується, його природних якостей, специфіки виду природокористування.

Основними правами природокористувачів в галузі ефективного використання природних ресурсів є:

- використовувати корисні властивості природних ресурсів;

- передавати природні ресурси у відповідному порядку у вторинне природокористування;

- здійснювати у встановленому порядку загальне і спеціальне природокористування.

У галузі відтворення та комплексної охорони природних ресурсів:

- отримувати компенсацію за поліпшення якості природних ресурсів у випадку їх вилучення;

- користуватися пільгами у разі виконання заходів щодо відтворення і охорони природних ресурсів;

- отримувати пільгове оподаткування на виконання заходів щодо відтворення і охорони природних ресурсів.

У галузі реалізації майнових і немайнових прав:

- отримувати доходи від використання природних ресурсів;

- реалізовувати на свій розсуд продукцію, отриману від використання природних ресурсів;

- оскаржувати у встановленому порядку рішення державних органів і посадових осіб, що порушують права природокористування;

- вимагати через судові органи компенсувати шкоду, заподіяну природним ресурсам, що знаходяться у користуванні.

Необхідно зазначити, що права природокористувачів є недоторканими і можуть обмежуватися лише у випадках, передбачених законодавством України. Наприклад, такі обмеження допустимі при введенні на відповідній території надзвичайного стану як особливого правового режиму, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров’ю громадян (ст. 1 Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану»[46]).

Гарантіями забезпечення законних прав та інтересів природокористувачів є:

а) проведення широкомасштабних державних заходів щодо підтримання, відновлення і поліпшення стану навколишнього природного середовища;

б) встановлення обов’язку міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій здійснювати технічні та інші заходи для запобігання шкідливому впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, виконувати екологічні вимоги при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві та експлуатації господарських об’єктів;

в) здійснення державного та громадського контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

г) передбачення компенсації шкоди, заподіяної здоров’ю і майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

д) невідворотність відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

Головним обов’язком усіх природокористувачів є раціональне та ефективне використання природних об’єктів, бережливе становлення до них у відповідності до вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Якщо узагальнити обов’язки природокористувачів, які викладені в нормах екологічного законодавства, то можна прийти до висновку, що основними обов’язками природокористувачів у галузі ефективного використання природних ресурсів є:

- забезпечувати використання природних ресурсів відповідно до їх цільового призначення;

- раціонально та економно використовувати природні ресурси;

- впроваджувати передові (маловідходні, безвідходні, ресурсозберігаючі) технології у процесі використання природних ресурсів;

- додержуватись строків природокористування;

- не допускати безгосподарного використання природних ресурсів;

- своєчасно вносити плату за використання природних ресурсів.

У галузі відтворення і комплексної охорони природних ресурсів передбачено такі обов’язки:

- не допускати зниження якості природного об’єкту;

- здійснювати комплекс заходів по поліпшенню якості природних ресурсів;

- здійснювати заходи щодо попередження псування, забруднення і виснаження природних ресурсів;

- суворо дотримуватись вимог екологічної безпеки у процесі використання природних ресурсів.

У галузі реалізації майнових і немайнових прав:

- не порушувати права інших власників і користувачів природними ресурсами;

- підтримувати у належному стані засоби, за допомогою яких здійснюється експлуатація природних ресурсів;

- своєчасно компенсувати шкоду, заподіяну природним ресурсам;

- приводити порушені природні ресурси у стан, придатний для їх подальшого використання.

Дата добавления: 2014-01-07