Час – 4 години

Аналіз структури капіталу відповідно до стратегії його розвитку і показників, зумовлених нею.

Політика стратегії розвитку капіталу.

Структура капіталу і ризик, їх взаємозв’язок та прогнозування.

ТЕМА 8. СТРАТЕГІЧНИЙ АНАЛІЗ СТРУКТУРИ КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА.

План:

Мета: зрозуміти сутність стратегічного аналізу структури капіталу.

У результаті вивчення теми студент повинен:

знати: сутність структури капіталу, поняття і види ризиків, сутність політики стратегії розвитку капіталу, систему показників для оцінки стратегії структури капіталу;

вміти: застосовувати придбані знання на практиці.

Література: [2 c.79-94], [3 c.372-382].

8.1. Структура капіталу і ризик, їх взаємозв'язок та прогнозування

Структура капіталу – це характеристика пасиву балансу, відносне співвідношення зобов’язань і власного капіталу.

Зі структурою капіталу пов'язані два поняття ризику: підпри­ємницький та фінансовий.

Підприємницький ризик — це ризикованість вкладень у ак­тиви підприємства, що не має боргів. Він зумовлений сукупністю чинників:

Ø коливаннями вартості матеріальних ресурсів;

Ø здатністю підприємства змінювати ціни на свою продукцію залежно від зміни ринкової ситуації;

Ø зміною попиту на продукцію підприємства;

Ø зниженням конкурентоспроможності продукції;

Ø високим рівнем операційного важеля (левериджу).

Ризики, які супроводжують фінансову діяльність підприємст­ва, формують великий портфель ризиків і визначаються загаль­ним поняттям — фінансовий ризик. Фінан­совий ризик виникає за певної структури капіталу і впливає на дохідність звичайних акцій.

Капітал — основна категорія ринкового суспільства, яка постійно перебуває у русі. Він є головною економічною базою створення та розвитку підприємства і у процесі свого функціону­вання забезпечує інтереси держави, власників та персоналу.

За джерелами формування виділяють власний і залучений капітал.

Власний капітал характеризує загальну вартість ресурсів під­приємства, що належать йому на правах власності і використо­вуються ним для формування відповідної частини активів.

Залучений капітал відображає кошти для фінансування роз­витку підприємства, залучені на умовах повернення грошей, або іншого майна. Усі форми залученого капіталу, які використовую­ться підприємством, є його зобов'язаннями, що підлягають пога­шенню у передбачені терміни.

Фінансовий леверидж — це використання підприємством за­лучених коштів, яке впливає на зміну дохідності власного капіта­лу і дає йому можливість одержати додатковий прибуток на вла­сний капітал.

Показник, що відображає рівень додаткового прибутку на влас­ний капітал за різних варіантів структури капіталу, називаєть­ся ефектом фінансового левериджу.

Розрахунок впливу (ефекту) фінансового левериджу можна представити у такому вигляді:

(1).

де Е — ефект фінансового левериджу, пов'язаний з підвищенням Дохідності власного капіталу; ЗК— сума залученого капіталу; ВК— сума власного капіталу; ДА — рівень дохідності активів; ПК — рі­вень відсотків за кредит; РП— рівень податку на прибуток.

Зі збільшенням у структурі капіталу залу­чених джерел фінансування підвищується рівень дохідності вла­сного капіталу тобто ефект фінансового ле­вериджу зростає.

Показники формули (1) можна розподілити на такі компо­ненти:

Коефіцієнт структури капіталу — характеризує фінансову стійкість підприємства і показує, яка величина залучено­го капіталу припадає на одну гривню власного капіталу. Критич­ним значенням цього коефіцієнта є одиниця. Зі збільшенням коефіцієнта для підприємства підвищується фінансовий ризик і знижується фінансова стійкість.

Диференціал фінансового левериджу (ДА - ПК) — показує різ­ницю між рівнем дохідності активів і рівнем відсотків за залучений капітал. При зниженні дохідності активів вплив фінансового леве­риджу зменшується.

Коли середній рівень дохідності активів нижчий, ніж середня ставка за залучені ресурси, отримуємо від'ємне значення дифе­ренціалу. Це вказує на можливість та ефективність використання залученого фінансування лише за умови, коли дохідність активів вища, ніж ринкова відсоткова ставка за кредитні ресурси.

Податковий коректор (1 - РП) — відображає ступінь впливу на ефект фінансового левериджу рівня оподаткування прибутку.

8.2. Політика стратегії структури капіталу

Одним з найбільш важливих і складних завдань, які вирішую­ться у процесі стратегічної оцінки фінансування підприємства, є оптимізація структури капіталу. Це таке співвідношення викори­стання власних і залучених коштів, при якому забезпечується найефективніша пропорційність між коефіцієнтами дохідності та фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість.

Стратегічна політика структури капіталу — це його оптимізація. Вона передбачає такі напрями дослідження:

Ø аналіз капіталу підприємства;

Ø оцінку основних чинників, що визначають формування структури капіталу;

Ø оптимізацію структури капіталу за критерієм максимізації рівня дохідності;

Ø оптимізацію структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості.

Основною метою аналізу капіталу підприємства є з'ясування тенденції динаміки обсягу і структури капіталу в наступному пе­ріоді та їх впливу на фінансову стійкість та ефективність викори­стання капіталу.

У процесі оцінки діяльності підприємства можуть бути спрогнозовані:

Ø середні темпи зростання фінансових ресурсів, які формую­ться із власних джерел;

Ø мінімальна частина власного капіталу в загальному обсязі капіталу, який використовується підприємством;

Ø коефіцієнт дохідності власного капіталу підприємства;

Ø співвідношення оборотних і необоротних активів підпри­ємства;

Ø мінімальний рівень ліквідних активів, що забезпечують по­точну платоспроможність підприємства.

Не існує єдиного рецепта ефективного співвідношення влас­ного і залученого капіталу. Проте, існує ряд об'єктивних і суб'єк­тивних факторів, використання яких дає можливість цілеспрямо­вано формувати структуру капіталу, яка забезпечує умови най­більш ефективного його використання підприємством.

На структуру капіталу впливають галузеві особливості діяль­ності підприємства, які визначають структуру активів та їх ліквід­ність. Підприємства, для яких характерний великий рівень нео­боротних активів, як правило, мають низький кредитний рейтинг. Такі підприємства у своїй господарській діяльності значною мі­рою орієнтуються на використання власного капіталу. Галузеві особливості визначають також тривалість операційного циклу. Чим менший період операційного циклу, тим більше у підприєм­ства можливостей для використання залученого капіталу. Стадія життєвого циклу підприємства також впливає на структуру капі­талу. Підприємство, яке перебуває на ранній стадії життєвого цик­лу і випускає конкурентоспроможну продукцію, може для фінан­сування своєї діяльності залучати більшу суму позикового капі­талу, на стадії зрілості — більшою мірою повинне використову­вати власний капітал.

Кон'юнктура товарного і фінансового ринків також впливає на структуру капіталу. Чим стабільніше кон'юнктура товарного ринку, тим безпечнішим є використання залученого капіталу, і навпаки — при падінні обсягів реалізації продукції використання залученого капіталу треба зменшувати. Чинники фінансового рин­ку впливають на збільшення або зменшення власного капіталу.

Високий рівень дохідності дає можливість підприємству за рахунок капіталізації одержаного прибутку скоротити рівень ви­користання залученого капіталу.

З урахуванням цих факторів стратегічна політика структури капіталу на підприємстві зводиться до:

Ø визначення оптимальної для даного підприємства пропорції використання власного і залученого капіталу;

Ø забезпечення залучення необхідних видів і обсягів капіталу для досягнення розрахункових показників його структури.

Кожне підприємство прагне досягти оптимального співвідно­шення між джерелами фінансування, оскільки структура капіталу впливає на його вартість. При розробці стратегічної політики структури капіталу головна мета — прогноз такої структури ка­піталу, яка за найнижчої вартості капіталу допомагатиме підтри­мувати стабільні доходи і дивіденди для акціонерів.

Фінансування за рахунок залучених джерел ефективне для підприємства, але до певної межі. Переваги фінансового левериджу зникають у підприємств, які мають у структурі капіталу за­надто високу частину боргів, що посилює ризик і підвищує потен­ційну загрозу неплатоспроможності. Надмірне фінансування за рахунок випуску акцій теж має свої недоліки, тому що середньо­зважена вартість капіталу стає занадто високою. У деяких випад­ках випуск надмірної кількості звичайних акцій може призвести до втрати контролю над акціонерним капіталом. Незбалансованість у структурі капіталу — наявність великої кількості боргів або значної частки акціонерного капіталу — можуть зашкодити позиції підприємства на ринку.

Таким чином, головна мета стратегічного аналізу структури капіталу — це формування такого співвідношення, за якого дося­гається найвищий прибуток на звичайні акції.

Врахову­ючи стратегію розвитку, фінансовий стан, ринкову ситуацію і дивідендну політику, підприємство може обрати для себе найоптимальніший варіант.

8.3. Аналіз структури капіталу відповідно до стратегії його розвитку і показників, зумовлених нею

Економічна література пропонує різні методичні підходи до вирішення завдання оптимізації структури капіталу. Найпошире­нішими з них є методичні підходи, що визначаються на основі:

Ø управління величиною ефекту фінансового левериджу, який використовується підприємством;

Ø формування політики фінансування активів з урахуванням вартості, ризику та термінів залучення капіталу;

Ø мінімальної вартості залучення капіталу.

На оптимізацію структури капіталу впливає політика фінансування активів підприємства з урахуванням вартості, ри­зику та термінів залучення окремих джерел капіталу.

Під політикою фінансування активів слід розуміти певну су­купність управлінських рішень та дій щодо вибору джерел кош­тів, які використовуються для формування активів підприємства та дотримання найоптимальнішого співвідношення між ними.

Обґрунтована політика фінансування активів підприємства має велике значення для його діяльності, оскільки вона забезпе­чує ефективне використання капіталу, фінансову стійкість та платоспроможність, збалансування зниження ціни формування капіталу та зменшення ризику витрат.

Відповідно до призначення активи підприємства з урахуван­ням часу класифікують на три групи:

Ø необоротні;

Ø постійна частина оборотних активів;

Ø змінна частина оборотних активів.

Розрізняють три основних різновиди політики фінансування ак­тивів підприємства, а саме:

Ø консервативну;

Ø агресивну;

Ø компромісну.

Консервативна політика фінансування передбачає викорис­тання власного капіталу та довгострокових зобов'язань для фор­мування необоротних активів та половини змінної частини обо­ротних активів. Перевагою цього підходу є забезпечення міні­мізації ризику, оскільки короткострокові зобов'язання викорис­товуються у незначних обсягах для формування змінної частини оборотних активів. Водночас така політика фінансування дуже обтяжлива для підприємства у зв'язку з високою вартістю капіта­лу, що використовується. Крім того, вона передбачає витрати, пов'язані з неповним використанням залученого довгострокового капіталу в періоди зменшення змінної частини оборотних акти­вів.

Агресивна політика фінансування активів націлена на викорис­тання власного капіталу та довгострокових зобов'язань тільки для формування необоротних активів. Оборотні активи у пов­ному обсязі формуються за рахунок короткострокових зобов'я­зань.

Ця політика фінансування активів забезпечує найнижчу вар­тість капіталу підприємства, проте вона обмежена занадто висо­ким ризиком можливості втрат та недостатності капіталу.

Компромісна політика фінансування активів (рис. 4) має на меті використання власного капіталу та довгострокових зобов'я­зань для формування необоротних активів та постійної частини оборотних активів. При цьому вся змінна частина оборотного ка­піталу фінансується короткостроковими зобов'язаннями.

Така політика фінансування активів дає змогу досягти компро­місу між вартістю капіталу та ризиком його втрати.

В реальній діяльності підприємства, крім розглянутих трьох видів політики фінансування активів, можуть бути те й інші, які передбачають зміну пропорцій використання окремих джерел ка­піталу для формування певних категорій активів.

Аналіз чинників формування структури капіталу в поєднанні з використанням теоретичних вимог дає змогу забезпечити форму­вання найоптимальнішої структури фінансування активів підпри­ємства.

У стратегічному аналізі структури капіталу велике значення має оцінка вартості капіталу.

Під вартістю капіталу розуміють суму коштів, яку підприємст­во, що одержує капітал, сплачує за використання одиниці капіталу його власнику.

Капітал підприємства формується з різноманітних джерел, кож­не з яких має свою вартість залучення капіталу.

Вартість власного капіталу дорівнює сумі отриманих дивіден­дів (спожитий дохід) та частини прибутку, яка спрямована у ре­зервний капітал та реінвестована в активи (нерозподілений прибу­ток). Формула розрахунку вартості власного капіталу має такий вигляд:

ВВК = • 100, (2)

де ВВК— вартість власного капіталу, %;

ЧП — чистий прибуток:

ВК— середня вартість власного капіталу.

Додаткове залучення власного капіталу за рахунок зовнішніх джерел відбувається шляхом додаткової емісії акцій підприємс­тва або додаткових внесків у його статутний капітал. Для ви­значення суми чистого прибутку, який належатиме власникам акцій додаткового випуску відповідно до питомої ваги цих ак­цій у загальному обсязі статутного капіталу, використовують таку формулу:

ЧПд =, (3)

де ЧПд — чистий прибуток, що залишається у розпорядженні вла­сників від додаткового випуску;

НА — кількість випуску «нових» акцій;

СА — кількість випуску «старих» акцій:

ЧП— чистий прибуток, який залишається у розпорядженні власників підприємства.

Сума залучення капіталу від емісії нових акцій залежить від курсу їх продажу і витрат, пов'язаних з емісією. Його вартість розраховується за формулою:

СДК = КП • НА - ВЕ, (4)

де СДК — сума залучення додаткового капіталу від емісії нових акцій;

КП— курс продажу «нових» акцій;

ВЕ— витрати, пов'язані з емісією.

Формула розрахунку вартості залучення додаткового власного капіталу (ВДК) має такий вигляд:

ВДК= (5)

Вартість залучення капіталу у формі банківських позик визна­чається на основі відсоткової ставки за кредит і може бути розра­хована за такою формулою:

ВП=П-(1-РП), (6)

де ВП— вартість капіталу за рахунок позики, %;

П— відсоткова ставка за кредит банку, %;

РП — рівень податку на прибуток.

У процесі господарської діяльності підприємство іноді може використовувати для розрахунків такий фінансовий інструмент, як товарний кредит у формі короткострокової відстрочки платежу. Для обчислення його вартості використовують формулу:

ВТК=, (7)

де ВТК— вартість товарного кредиту, %;

Цз — сума цінових знижок;

Кз — середній розмір кредиторської заборгованості за товар­ним кредитом.

Таким чином, капітал підприємства може формуватися з кіль­кох джерел, кожне з яких має свою вартість. Прогнозна вартість капіталу, який використовуватиметься підприємством, розрахову­ється як його середньозважена вартість. Аналізуючи різні прогноз­ні варіанти структур капіталу, підприємство може обрати опти­мальну за критерієм середньозваженої вартості.

Структура капіталу тіс­но пов'язана із системою прогнозування показників підприємства.

Розробка усіх видів управлінських рішень неможлива без вико­ристання системи показників, за допомогою яких можуть бути реа­лізовані логіка, принципи та методичні підходи стратегічного аналі­зу і подальшого довгострокового і короткострокового планування.

Під показником у стратегічному аналізі, прогнозному обліку та звітності слід розуміти кількісно-якісні характеристики соціально-економічних явищ, факторів і процесів, які відбуваються у бізнесі. Причому якісна сторона його відображає суть явищ або процесів у конкретних умовах місця і часу, а кількісна — розмір, абсолютну або відносну величину.

Система прогнозних показників повинна відповідати таким ос­новним вимогам:

Ø єдність і обов'язковість показників для даного рівня прогно­зування;

Ø здатність до агрегатування і дезагрегатування;

Ø мати одиниці вимірювання;

Ø забезпечувати комплексну характеристику всіх аспектів функціонування об'єктів прогнозування;

Ø бути гнучкою, здатною до адаптації та відображення всіх змін стану об'єкта прогнозування.

Кількість показників, які використовуються у прогнозах, по­винна бути обмеженою.

У стратегічних оцінках розрізняють такі основні групи показ­ників: кінцеві і проміжні; натуральні та вартісні: абсолютні і від­носні; регламентовані, розрахункові та інформаційні.

У сучасному ринковому господарюванні надзвичайно велику роль відіграють вартісні показники. Вони відображають загальні ре­зультати діяльності підприємства, дають змогу забезпечувати взаєм­ну узгодженість усіх видів прогнозів, визначити напрямки розвитку підприємства. За допомогою вартісних показників у прогнозній си­стемі обліку і звітності розробляються господарські операції; визна­чаються обсяги та структура реалізації продукції; прогнозуються доходи, витрати і кінцеві результати діяльності; складаються прог­нозний баланс та звіт про фінансові результати.

Запитання для самоперевірки:

1. Що таке підприємницький ризик?

2. Дайте визначення фінансового ризику.

3. Сутність фінансового левериджу.

4. Назвіть напрямки стратегічної політики структури капіталу

5. Назвіть метричні підходи до оптимізації структури капіталу.

6. В чому сутність консервативної політики фінансування активів?

7. В чому сутність агресивної політики фінансування активів?

8. В чому сутність компромісної політики фінансування активів?

9. Як розраховується вартість власного капіталу?

Дата добавления: 2014-01-07