Початок Другої світової війни і Україна

Тема 13. Україна в Другій світовій війні.

Список літератури

1. Історія України /Під ред. В. А.Смолія. - К.: Альтернатива, 1997. - С.265-270,
274-275, 281-288, 294-296.

2. Кормич Л. І., Багацький В. В. Історія України від найдавніших часів і до XXI
століття: навчальний посібник. Видання третє.- К.: ООО «Одісей», 2002. - с. 386-
390, 392-397.

3. Король В. Ю. Історія України. -Київ: «Феміна», 1995. - c. 143-146, 151-153.

4. Лановик Б. Д., Лазарович М. В. Історія України: Навч. посіб. - 2-ге вид.,
перероб. і доп. - К.: Знання -Прес, 2003. - с.448-452, 454-462, 465-475.

5. Мирончук В. Д., Ігошкін Г. С. Історія України: Навч. посіб. - К.: МАУП,
2001. - c. 187-205.

6. Світлична В. В. Історія України: Навчальний посібник для студентів
неісторичних спеціальностей вищих закладів освіти. Друге видання, виправлене й
доповнене. - К.: «Каравела», Львів: «Новий світ – 2000», «Магнолія плюс», 2003. - с. 171-173, 176-182.

7. Чайковський А. С., Шевченко П. Ф. Історія України: Посібник для
старшокласників та абітурієнтів. - К.: А.С.К., 1999. - с. 182-190, 195-202.

План

1. Початок Другої світової війни і Україна

2. Українські землі в умовах окупації фашистською Німеччиною. Рух Опору

3. Звільнення України від німецько-фашистських загарбників. Воз’єднання
українських земель

Агресивна політика фашистської Німеччини, захоплення нею ряду європейських країн, провал радянських ініціатив щодо колективної безпеки, політика «умиротворення» агресора, авторами якої були Англія і Франція привели до зміни зовнішньополітичного курсу СРСР. 23 серпня 1939 р. між Німеччиною та СРСР було підписано пакт про ненапад. До договору додавався секретний протокол про розмежування сфер впливу сторін в Європі. Секретний протокол давав можливість Сталіну збільшити територію СРСР майже до кордонів Російської імперії 1913 р. Німеччина давала згоду на приєднання до Радянського Союзу Фінляндії, Естонії, Латвії, Білорусі, Західної Волині та Східної Галичини. В свою чергу, Німеччина отримала повну свободу дій у Європі і забезпечила собі поставки з Радянського Союзу воєнно-стратегічних матеріалів і продовольства.

1 вересня 1939 р. Німеччина напала на Польщу. Зв’язані з нею договірними зобов’язаннями, Англія і Франція оголосили війну Німеччині. Почалася Друга світова війна. Польща виявилася непідготовленою до війни, а її уряд не зміг організувати захист країни і 17 вересня емігрував за кордон. Польща перестала існувати як самостійна держава. Деякі західноукраїнські землі - Холмщина, Підляшшя, Лемківщина з населенням понад 500 тис. чол. були включені до створеного німцями на окупаційній території генерал-губернаторства з центром у Кракові.

Згідно з пактом і таємним протоколом та з врахуванням означеної на карті за особистим підписом Сталіна і Ріббентропа лінії розмежування, частини Червоної Армії 17 вересня вступили на територію Західної України, яка до цього часу перебувала у складі Польщі, і протягом 12 днів зайняли майже всю цю територію, що було узаконено Договором про дружбу і кордон між СРСР і Німеччиною 28 вересня 1939 р.

У червні 1940 р. були розв’язані проблеми Бессарабії, звільненої з-під влади Румунії. Повернення Бессарабії й Північної Буковини відбулися мирним шляхом. Переважна більшість їх населення мали спільну з народом України долю і мову.

Відповідно до угод про сфери впливу західноукраїнські і придунайські землі ввійшли до складу СРСР, що відповідало споконвічним прагненням українців до воз’єднання в межах однієї держави. Незабаром відбулося оформлення нового політичного і територіального статусу цих земель (рішення Народних зборів у Львові, сесій Верховної Ради УРСР та Верховної Ради СРСР у жовтні-листопаді 1939 р. та серпні 1940 р.).

Ці події і досі неоднозначно оцінюються істориками. Різні дослідники по-різному називають сам факт входження українських земель до складу СРСР: «анексія» (Д. Бофора), «включення» (Н. Верт), «формальне інкорпування, назване воз’єднанням» (А. Жуковський, О. Субтельний), «воз’єднання, що носило характер акції окупаційного типу» (С. Кульчицький), а дехто з істориків розглядає це як звільнення поневолених західноукраїнських земель і воз’єднання Західної України з Наддніпрянською.

Після приєднання західноукраїнських земель до СРСР почалася їх активна радянізація - здійснення перетворень відповідно до радянського зразка.

Перетворення носили суперечливий характер. Ряд політичних заходів радянської влади отримали позитивну оцінку українського населення. Почала здійснюватись українізація. До середини 1940 р. в Західній Україні стало діяти близько 6900 початкових шкіл, із них 6000 українських. Поліпшилось медичне обслуговування населення. Створювалася система соціального забезпечення. Були націоналізовані промислові й торговельні підприємства, які раніше контролювались переважно поляками та євреями. Були також експропрійовані землі польських землевласників (понад мільйон гектарів). Проте все це здійснювалося командно-адміністративними методами без врахування відмінностей в духовному та економічному житті.

Кадри, що прибули сюди із східних областей, не знали місцевих особливостей і допустили ряд помилок у галузі податкової політики, хлібозаготівель, а особливо колективізації, до якої вони приступили у 1940 р., використовуючи досвід Східної України. Тобто у селян відбирали землю, усуспільнювали худобу, реманент і т. д.

Радянська влада принесла жорстокий репресивний режим: були розгромлені всі політичні партії і громадські організації, в т. ч. «Просвіта», «Рідна школа», Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка. Арешту підлягали власники підприємств і банків, керівники кооперативів, великі, а часто і середні землевласники, уніатське духовенство, службовці старого держапарату, офіцерський склад польської армії. Всього, за 1939-1940 рр. було репресовано без суду і слідства, близько 10% населення Західної України. На листопад 1940 р. із цих районів виселили, за неповними даними 1 млн. 173170 чол.

Великих утисків зазнало релігійне життя. Всі церковні заклади, наукові установи та організації підлягали ліквідації, а їх майно - конфіскації.

Отже жителі західноукраїнських земель, як українці, так і поляки та представники інших національностей відчули на собі наслідки пакту про ненапад між Сталіним та Гітлером. І хоча, в економічному, політичному і культурному житті Західної України були певні досягнення, в цілому вони значною мірою зводились нанівець реліктами сталінізму.

У 1940-1941 рр. Гітлер підкорив всю Західну Європу і, згідно з «планом Барбароса», затвердженому у грудні 1940 р., почав інтенсивну підготовку війни проти СРСР.

22 червня 1941 р. нападом нацистської Німеччини на СРСР розпочався новий етап Другої світової війни. Народ назвав її Великою Вітчизняною війною, бо в ній боронив свою Вітчизну - Україну, від її наслідків залежала доля народу - існувати йому чи ні. В Україні радянські війська за чисельністю, кількістю танків, літаків, гармат не поступалися противникові. Але ця сила не була належним чином використана.

План «Барбароса» передбачав «бліцкриг» - блискавичну війну: протягом 2-2,5 місяців знищити Червону армію і вийти на лінію Архангельськ - Астрахань. Німецька армія наступала у трьох головних напрямках: північному - на Ленінград, центральному - на Москву, південному - на Київ. Згідно з планом передбачалося загарбання України вже в перші тижні війни і створення плацдарму для прориву на Кавказ і Закавказзя.

Наступ в Україну здійснювала група німецьких армій «Південь» на чолі з фельдмаршалом Рундштедтом. Для оборони України були створені Південно-Західний фронт на чолі з генералом М. Кирпоносом та Південний фронт на чолі з генералом Я. Чередніченком.

Гітлерівська група армій «Південь» швидко просувалася вперед. 25 червня вони захопили Луцьк, 28-го - Рівне, 30-го Львів і Тернопіль, 2 липня - Станіслав, 9-го - Житомир.

З 23 по 29 червня 1941 р. в районі Луцьк - Броди - Рівне - Дубно тривала найбільша танкова битва початкового етапу війни, в якій з обох боків взяло участь близько 2 тис. танків. Через брак пального, боєприпасів, прорахунки командування радянські війська програли цю битву і зазнали значних втрат, але затримали просування німців майже на тиждень, порушили їхні плани «блискавичної» війни. Проте, в цілому, вже на кінець третього тижня війни німці просунулися углиб України на 300-350 км. На північному напрямку німецькі війська просунулися углиб радянської території на 500 км., на центральному напрямку - на 600 км. Червона армія за перші три тижня війни втратила 850 тис. чоловік (у 10 разів більше, ніж Німеччина), 3,5 тис літаків, 6 тис. танків. Отже, початковий період війни склався вкрай невдало для Радянського Союзу.

Причинами вражаючих невдач радянських військ були серйозні прорахунки вищого керівництва СРСР на чолі з Й. Сталіним, низька ступінь готовності військ до ведення воєнних дій, некомпетентність багатьох командирів, загибель основної частини підготовлених військових кадрів під час репресій 30-х початку - 40-х рр., фактор несподіванки нападу. Крім того, Німеччина, яка завоювала більшу частину Європи, за воєнно-економічним потенціалом значно перевищувала Радянський Союз.

Невдале розташування значної кількості радянських військ у прикордонних зонах дало змогу противникові обхідними танковими маневрами оточити й ліквідувати їх. Легкою здобиччю ворога стали склади зброї, матеріально-технічного постачання, паливно-мастильних матеріалів та провіанту. Тільки в районі Умані в липні-серпні були оточені й знищені дві радянські армії.

З районів, яким загрожувала окупація, почали перебазовуватися на схід державні установи України, промислові підприємства та інші важливі об’єкти. Евакуація (не кажучи вже про пуск на новому місці) великих заводів (лише на перевезення металургійного комбінату «Запоріжсталь» до Магнітогорська пішло 8 тис. вагонів) виявилася надзвичайно складним, але посильним завданням.

В Україні розпочалася підготовка до оборони великих міст. Головною воєнно-політичною подією літньої кампанії була оборона Києва, яка тривала з 7 липня по 26 вересня 1941 р. і відволікала значні сили ворога. Проте, німецьким арміям вдалося оточити велике угрупування захисників Києва: в полон потрапило понад 665 тис. солдатів і офіцерів, було знищено командування Південно-Західного фронту.

Причиною трагедії стали прорахунки вищого військового командування, зокрема те, що Сталін не давав згоду на відведення військ з-під Києва.

Здобувши Київ, німецькі армії розгорнули наступ на Донбас і Крим: 30 жовтня вони підійшли до Севастополя. Героїчна оборона Києва, Одеси (5 серпня - 16 жовтня 1941 р.), за що вони отримали звання «місто – герой», увійшли золотими сторінками в літопис Великої Вітчизняної війни.

Наприкінці 1941 р. німецькі війська групи армій «Південь» окупували майже всю Україну. Однак, ціною величезних жертв, героїчного опору народу план «блискавичної війни» був зірваний.

Навесні 1942 р. радянське командування припустилося нової помилки в оцінці становища на фронтах. У квітні було видано наказ готуватися до наступу в районі Харкова, в Криму та інших місцях. Розрахунки на швидке виснаження німецьких військ не виправдалися, а тактика «оборона – наступ» одночасно на кількох напрямках призвела до катастрофічних наслідків.

12 травня 1942 р. розпочався наступ в районі Харкова силами Південно-Західного фронту з метою визволення міста й розгрому німців на південному фланзі. Проте вже 17 травня стало ясно, що наступ треба припинити, бо гітлерівці прорвали фронт у районі Краматорська. Наприкінці травня німецькі війська, які наступали з півночі і півдня, замкнули кільце оточення. В полон потрапило 240 тис. бійців і командирів Червоної Армії. Трагічно завершилася і спроба розгромити гітлерівців у Криму. 4 липня 1942 р. після 250-денної оборони Севастополь захопили німецькі війська.

Поразки в Україні різко змінили воєнно-стратегічну ситуацію, ініціатива знову перейшла до рук ворога. У червні 1942 р. німецькі війська великими танковими з’єднаннями за підтримки авіації почали навальний наступ на воронезькому напрямку. Наслідком цього був прорив фронту вглиб на 200-400 км. протяжністю 600-650 км.

22 липня 1942 р. після захоплення м. Свердловська Ворошиловградської області гітлерівці остаточно окупували всю територію Української РСР.

Дата добавления: 2014-01-07