В українському політичному житті лобізм міцно утвердився в ролі напівкримінальної діяльності

У США практика лобіювання розширюється, число лобістів неухильно росте (у 1975 р. – 3 тис. чоловік, в 2000 р. – 35 тис. чоловік), але їх діяльність належним чином зареєстрована і носить офіційний характер.

Американські лобісти відстежують і аналізують вплив, який здатні надати обговорювані законопроекти у разі їх підтвердження на життєдіяльність організації, що представляється ними. При цьому вони:

1. Покращують відношення з відповідальними працівниками державних установ і організацій.

2. Стежать за роботою законодавчих і виконавчих органів влади в тих сферах і по тих питаннях, які роблять вплив на життя людей певного виборчого округу.

3. Активізують участь виборців в справах державного управління на всіх рівнях.

4. Впливають на законодавство, що зачіпає економічні інтереси виборців певної місцевості і розташованих там підприємств.

5. Завчасно інформують законодавців і досягають розуміння з їх боку відносно організації, що діє в певному виборчому окрузі.

Лобіювання не припускає:

– проведення загальних PR-кампаний, спрямованих на зміну громадської думки відносно тих або інших проблем;

– виступів перед законодавчими органами і відповідних публікацій в пресі, стимулюючих проходження або, навпаки, неприйняття того або іншого закону;

– контактів з членами виконавчої влади, які потім вирішують питання з тим або іншим членом законодавчих органів.

Лобісти добиваються успіху або ж терплять поразку залежно від того, наскільки вони володіють необхідними для своєї роботи якостями і навичками. До основних з них відносять:

– володіння загальними методами науки і мистецтва PR;

– здатність налагоджувати особисті відносини з об'єктами впливу і подавати переконливу інформацію, з одного боку, законодавчим і державним чиновникам, з іншої – рядовим виборцям і зацікавленим громадянам;

– володіння всесторонніми знаннями по питаннях державної структури управління, законотворчого процесу, соціальної політики, формування громадської думки.

Специфіка дій того або іншого лобіста залежить від напряму законодавства, на яке він збирається вплинути, і від характеру діяльності організації, що представляється ним. Але у будь-якому випадку лобістові доводиться виконувати наступні види робіт:

1. Збирати факти.

Державне управління – це нескінченна безліч конкретних відомостей, статистичних даних, економічних показників, думок, рішень, які необхідно знати і розуміти. Важливо виявити потенційних прихильників і супротивників позиції організації, чиї інтереси відстоює лобіст.

Існують два основні джерела такої інформації:

– відкриті слухання, які плануються і проводяться спільно законодавчими і старанними органами державної влади для розгляду законопроектів або ухвал;

– обмін думками з офіційними представниками виконавських органів влади, відповідальними працівниками профспілок, інших об'єднань, які володіють фактичним матеріалом.

Сем Блек відзначав: «Корисно заздалегідь з'ясувати, хто з парламентаріїв виступить з питаннями і заздалегідь підготовленими повідомленнями по проблематиці, що цікавить. Зробити це можна лише при особистій зустрічі з членами парламенту, переконавши їх в необхідності відстоювання того або іншого законопроекту або рішення»[6]. І далі: «Важливу роль грає вибір часу спілкування з ним (парламентарієм). Та інформація, яка в певний момент може представляти цінність лише для одного-двух фахівців, через певні причини може бути об'єктом підвищеного попиту в інший час. Тому при виході на членів парламенту особливо важливо поставити потрібне питання в потрібний момент часу»[7].

2. Інтерпретувати управлінські акції.

Ключова функція лобіста полягає в тому, щоб пояснювати керівництву організації значення управлінських акцій і потенційні наслідки законодавчих актів, які повинні бути прийняті. Лобісти часто прогнозують, що може відбутися у сфері законодавства, і пропонують заходи по запобіганню вірогідним небажаним наслідкам.

З метою зміни закону на користь кого-небудь при спілкуванні з урядовцем треба переконати його в існуванні переваг, які при цьому виникнуть. Англійський лобіст Тім Белл настільки успішно працював з Маргарет Тетчер, що вона називала його своєю «нішею зв'язку з британським народом». За словами колишнього прем'єр-міністра, він володів чутливішими антенами, ніж більшість політиків, і швидше за інших уловлював зміни в настрої громадськості[8].

3. Інтерпретувати дії організації.

В ході практично щоденних контактів з членами парламенту і їх помічниками лобіст доводить до їх зведення думки організації і конкретних груп громадськості щодо законодавства. Лобіст повинен добре розбиратися в справах клієнта і знати всі нюанси відношення організації до акцій державного управління.

Сем Блек небезпідставно затверджував: «Особисті контакти – кращий спосіб встановлення довірчих відносин, тому багато організацій запрошують членів парламенту від різних партій на неофіційні сніданки або обіди, в ході яких можна обговорити різні питання на неформальній основі»[9]. Його практичні рекомендації широко відомі в європейських учбових закладах, повчальних основам Паблік рилейшнз, де обов'язково є і учбові дисципліни по лобізму.

4. Захищати позиції організації.

Крім надання окремих фактів лобіст захищає інтереси клієнта, тобто переконує законодавця в необхідності підтримки певного законопроекту або протидії йому.

У даному контексті лобізм мав місце і в СРСР. В умовах планово-розподільної системи існував лобізм міністерств і відомств, який полягав в підкилимовій боротьбі за ресурси, пріоритетне фінансування і постачання.

У сучасній Росії лобісти виступають виразниками інтересів значних груп людей. Наприклад, за нафтовим і газовим лобі коштують більшість жителів Півночі Росії, за машинобудівним – працівники найбільших підприємств, за будівельним – творці житлових районів, транспортних магістралей, за рибним – жителі Далекого Сходу і Примор'я і так далі

Лобісти завчасно інформують законодавця про позицію організації щодо передбачуваного законодавства. Адже не дуже багато депутатів парламенту мають час для того, щоб не те що вивчити, але хоч би просто прочитати кожен законопроект, з приводу якого їм доведеться голосувати. Тому депутати значною мірою залежать від інформації лобістів, що особливо розкриває вірогідні наслідки затвердження обговорюваного законопроекту для виборців.

І знову Сем Блек: «Оскільки робочий графік парламентаріїв завжди дуже переобтяжений, доцільніше звертатися до них не від імені однієї фірми, а від імені декількох компаній... Іноді для користі справи необхідно “провентилювати” своє питання заздалегідь» [4][10].

5. Служити трампліном для паблісіті.

Більшість новин країни народжуються в столиці. Вони є базовими для сотень журналістів і репортерів різних ЗМІ. Зосередження ЗМІ в столиці – прекрасний трамплін для розгортання паблісіті на користь організації, яку представляє лобіст.

Як приклад можна пригадати кампанію по зміні закону про податки на банки в США в 1982 р. Американська Асоціація банків звернулася до PR-фірми з проханням допомогти змінити невигідний закон. PR-фирма проаналізувала ситуацію і прийшла до висновку, що громадськість не знала про намір законодавців за допомогою прийнятого закону вилучити у громадян певні суми грошей. Також з'ясувалося, що більшість ЗМІ вважали даний законопроект «нецікавою» інформаційною подією. На основі отриманих відомостей почалася робота із зміни ситуації. Керівники банків роз'яснювали свою позицію через пресу. PR-фирма організувала масові звернення громадян в Конгрес, у тому числі і письмові. Ретельне планування і аналіз результатів зробили свою справу – закон був відмінений.

6. Сприяти збуту продукції.

Держава є одним з найбільших замовників продукції і послуг. Лобіст нерідко служить сполучною ланкою, за допомогою якої здійснюються торгові операції. Підтримуючи дружні взаємини з державними чиновниками, він стає каналом, що сполучає державні установи і компанію (організацію).

Існують різні методи лобіювання. У США, наприклад, лобіювання включає у тому числі і чинення прямого тиску на членів конгресу шляхом штучно стимульованої кампанії по написанню листів. Найбільш дотепні лобісти використовують так зване «масове лобіювання», проблемну рекламу (присвячену вирішенню певних суспільних проблем), роз'яснювально-пропагандистську рекламу (у підтримку або, навпаки, для обструкції конкретних дій або заходів з боку якої-небудь комерційної, суспільної або державної установи).

Лобіст вибудовує свою роботу залежно від того, на користь якої організації він діє. Вибір того або іншого методу лобіювання залежить від області законодавства, кола депутатів, з якими лобістові доведеться спілкуватися, від характеру особистих контактів з останніми. У будь-якому випадку лобістові потрібно визначити пріоритети і загальну стратегію діяльності, яка залежить від:

– обговорюваних питань;

– особливостей законодавців;

– уміння лобіста з ними розмовляти;

– особливостей законодавчого процесу;

– бюджетного процесу.

Узагальнюючи розгляд піднятих вище питань, відзначимо наступне:

Лобізм як особлива система практичної реалізації інтересів окремих організацій і різноманітних груп громадськості шляхом цілеспрямованого впливу на законодавчі і виконавчі органи державної влади стали невід'ємною складовою частиною політичного процесу демократичного суспільства. Він виступає легальною і юридично регламентованою формою прояву взаємин між окремими групами, особами, партіями, є важливим компонентом демократичних механізмів обліку і узгодження інтересів останніх. Лобізм – засіб зворотного зв'язку між законодавчими органами і суспільством або його окремими сегментами.

Лобіювання здійснюють окремі люди або організації, як правило, зареєстровані відповідним чином.

Лобіст – це професіонал, який представляє інтерес певної групи, громадській організації в процесі законодавчої діяльності з метою ухвалення нормативних актів. Безумовно, в процесі ухвалення законів і втілення їх в життя депутати, а потім урядовці можуть звертатися і, як правило, звертаються за консультаціями до професійних фахівців і експертів. Але, на відміну від професійних аналітиків, точка зору самих громадян, що представляється лобістами, виявляється важливішою як з погляду розуміння проблем життя, так і з позиції легітимності ухвалюваних рішень.

Лобізм виконує функцію захисту і узгодження різноманітних суспільних інтересів. Оскільки в ході законотворчої діяльності доводиться враховувати думки і пристрасті різних людей і суспільних об'єднань, які можуть бути діаметрально протилежними, необхідне вироблення способів і механізмів зіставлення точок зору і визначення пріоритетів. Навіть якщо лобіювання здійснюється на користь незначної групи людей, наслідки його можуть торкнутися інтересів величезного числа громадян країни.

Лобізм певною мірою зміцнює конституційну систему демократичного правління. Він допускає до участі в ухваленні і реалізації політичних рішень ті групи громадськості, які так чи інакше позбавлені цієї можливості.

Методи лобіювання (П. П. Шляхтун): І. Законні: - направлення листів і особистих звернень до законодавців або представників виконавчої влади;- підготовка для парламентарів проектів законів;- надання консультативної допомоги;- контроль за дотриманням законів і рішень;- організація кампаній у ЗМІ;- проведення демонстрацій, маршів, пікетування або інших пулічних акцій;- підтримка кандидатів у депутати на виборах;- сприяння призначенню чи просуванню по службі працівників органів державної влади;- налагодження особистих контактів із членами законодавчих чи виконавчих органів; ІІ. Незаконні: - прямий підкуп (корупція);- непрямий підкуп (подарунки);- контроль за особистим життям законодавців і чиновників;- збирання компрометуючого матеріалу;- шантаж, погрози. Функція лобізму: покращення якості рішень державних органів. Типи “цивілізованого лобіювання” (Г. Г. Почепцов):- персональні контакти з представниками влади;- участь у засіданнях комітетів і комісій парламенту та міністерств;- робота в експертних групах по підготовці проектів документів парламенту і уряду;- з’їзди та нарди підприємців за участю представників влади;- участь у громадських слуханнях законопроектів у парламенті;- вплив на громадську думку через ЗМІ;- доповіді, послання з боку бізнесу до владних структур;- зустрічі з вищим керівництвом держави; Технології лобіювання і тиску на політичну владу: 1. Інформаційний вплив на громадську думку через ЗМІ;2. Узгодження інтересів та участь у прийнятті урядових рішень (консультативні групи, ради і палати при Уряді);3. Вплив на вибори до владних органів шляхом фінансування та організації виборчої кампанії;4. Різноманітні форми взаємодії з державними чиновниками та депутатами (участь у різного роду слуханнях, неформальні контакти);5. Контроль за виконанням законів з боку зацікавлених груп;6. Страйки;7. Тероризм8. Хабарі та інші незаконні способи винагородження державних чиновників;

Дата добавления: 2014-01-07