Комунікативна основа сучасних виборчих компаній

ВИБОРЧІ КОМУНІКАТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ.

Лекція 7

1. Комунікативна основа сучасних виборчих компаній.

2. Стратегія і тактика виборчої кампанії.

3. Фактори формування іміджу в рамках виборчої кампанії.

5 Політичний перфоманс. Програма кандидата.

4. Медіа і вибори.

Література

1. Почепцов Г.Г. Теория коммуникаций. – М.К., 2001.–446с.

2. Почепцов Г.Г.Коммуникативные технологии ХХвека. – М.-К.,2001.– 352 с.

3. Медиа в выборах: между поли-тикой и культурой.– К.,1999.- 218с.

4. Іщук В. Україна: проблема престижності та ідентичності. Масова комунікація і культура як суб’єкти формування громадянської та національної свідомості. – К., 2000. – 92 с.

5. Матвієнко В.Я. Соціальні технології. – К., 2001. – 446 с.

Здійснення політичних комунікацій, пов'язаних з організацією і проведенням виборів, стало невід'ємною частиною PR. Вибори в демократичному суспільстві служать найважливішим показником відношення населення до політичних інститутів, партій і рухів. А результати їх стають основою для зміни або продовження того або іншого політичного курсу.

Напередодні виборів будь-якого рівня в країні складається особлива ситуація, на формування якої робить вплив ряд чинників. Найбільш значущими з них є:

1. законодавча і правова база, що регламентує проведення передвиборних заходів і самих виборів з урахуванням національно-державних особливостей (наприклад, по англійських законах заборонена платна політична реклама);

2. політична, економічна і екологічна ситуація в країні і за кордоном.

3. розстановка політичних сил (партій, рухів, фінансових груп);

4. власне політична боротьба, її характер і особливості;

5. політична культура суспільства;

6. соціальні особливості електорату.

Передвиборна ситуація багато в чому нагадує звичайну ділову операцію, в якій кандидати на виборні посади виступають в ролі товару на продаж.

Передвиборна робота має схожість з процесом маркетингу, і тому на Заході відносно неї давно застосовується назва «Політичний маркетинг». У світовій практиці прикладного маркетингу накопичений великий досвід його застосування у всіх сферах, де присутня конкурентна боротьба. Відповідно і ми маємо право говорити про політичний маркетинг в політичній сфері.

А. Ковлер в роботі «Основи політичного маркетингу» дав визначення цьому явищу:

Політичний маркетинг – це «сукупність теорій і методів, якими можуть користуватися політичні організації і органи влади з двоякою метою: визначити свої завдання і свої програми і вплинути на поведінку громадян»[1].

Виборчі технології є частиною політичних технологій; виборчий маркетинг – частиною політичного маркетингу.

Виборчий маркетинг має більш обмежену мету: допомогти політичним партіям і кандидатам оптимально розробити і провести виборну кампанію. Він же є системою дій, що дозволяє ефективно впливати на поведінкові реакції електорату, виходячи з результатів аналізу специфіки останнього, його структури, настроїв і готовності підтримати ті або інші програми.

Політичні маркетологи до початку виборів з'ясовують:

– На яке число прихильників може розраховувати кандидат або політична партія?

– Який ідеальний портрет кандидата на виборну посаду?

– Які характеристики абсолютно неприйнятні для кандидата на виборну посаду з погляду виборця?

– Які демографічні характеристики потенційних прихильників кандидата або програми партії?

– Яка демографічна ситуація у виборчому окрузі?

– Який рівень популярності і популярності кандидата?

З. Лісовський, досліджуючи феномен політичного маркетингу, приходить до поняття «Маркетингові комунікації»:

«Комплекс комунікацій політичного маркетингу можна представити як сукупність наступних елементів:

– політична реклама, що використовує всі можливі канали розповсюдження інформації (телебачення, радіо, преса, поштова розсилка, вулична комунікація) і рекламні звернення, що існують в рамках цих каналів (ролики, фільми, рекламні публікації, буклети, листівки, засоби зовнішньої реклами);

– організація громадської думки – через спеціальні публікації в пресі, організація теледебатів, телевізійних виступів, інтерв'ю;

– «особистий продаж» – зустріч кандидатів і їх довірених осіб з виборцями, мітинги;

– «стимулювання збуту» – різні форми матеріального стимулювання виборців (подарунки, безкоштовні обіди)»[2].

З приведеного визначення видно, що технології політичного і звичайного маркетингу дійсно багато в чому схожі. І в тому і в іншому випадку особлива потреба в маркетингу відчувається тоді, коли «виробник» стикається з проблемою збуту своїй продукції – «продажі» свого кандидата – адже споживач може віддати перевагу товару конкурента.

Між принципами політичного маркетингу і маркетингу в інших сферах, що також припускають конкуренцію, існують певні паралелі:

– Потрібний товар – в потрібний час і в потрібне місце.

– Покупець завжди має рацію.

– Хто володіє інформацією – володіє миром.

– Створюючи товар, створюйте споживача.

– Конкуренти задають критерії, які необхідно перевершити.

Дата добавления: 2014-01-07