Визначення стилю

Л. Булаховський

Тестовий контроль

1 Національна мова – це:

а) державна мова країни;

б) мова певної нації;

в) літературна мова нації.

2 Літературна мова – це:

а) унормована форма національної мови;

б) національна мова;

в) територіальна мова.

3 Зачинатель нової української літературної мови:

а) І. П. Котляревський;

б) Т. Г. Шевченко;

в) Г. С. Сковорода.

4 Основоположник сучасної української літературної мови:

а) І. П. Котляревський;

б) Т. Г. Шевченко;

в) Г. С. Сковорода.

5 Українська літературна мова характеризується наявністю таких ознак:

а) унормованість;

б) ділектність;

в) монофункціональність.

6 Орфоепічна норма – це норма:

а) правильної вимови;

б) правильного слововживання;

в) правильного вибору граматичної категорії слова.

7 Правописними мовними нормами називають:

а) графічні, пунктуаційні, орфографічні;

б) графічні, лексичні, морфологічні;

в) орфографічні, орфоепічні, синтаксичні.

8 Перший офіційний український правописний кодекс було видано:

а) 1919 року;

б) 1928 року;

в) 1933 року.

9 Український правопис, що є чинним на сьогодні, виданий у:

а) 1993 році;

б) 1991 році;

в) 1996 році.

10 В українському алфавіті:

а) 33 літери;

б) 32 літери;

в) 31 літера.

ТЕМА 4. СТИЛІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

1 Визначення стилю

2 Розмовний стиль та його підстилі

3 Книжні стилі та їх підстилі

Засоби нашої мови, що припускають можливість вибору, бувши відповідним способом використані тим, хто пише або говорить, утворюють те, що ми звемо словесним стилем

Обслуговуючи найрізноманітніші сфери суспільного життя, літературна мова залежно від її функцій, спрямування й суспільного призначення може характеризуватися певними специфічними засобами, не втрачаючи, звичайно, своїх загальнолюдських властивостей. Колективно усвідомлені різновиди літературної мови, що об’єднують мовні одиниці за їх призначенням у певні структури, становлять систему функціональних стилів.

Слово “ стиль ” походить від латинського stilus (“загострена паличка для писання”) і вживається як термін у літературі, мистецтві, архітектурі, соціології, менеджменті та в інших науках.

Мовний стиль – це сукупність мовних засобів, вибір яких зумовлюють зміст, мета й ситуація мовлення.

Щодо мовного стилю є чимало визначень. За образним висловом Дж. Свіфта, “ стиль – це потрібні слова на потрібному місці ”. Так, наприклад, слово говорити – нейтральне й може використовуватися в будь-якій ситуації, ректи – застаріле й урочисте, балакати – розмовне, мовити – урочисте, гомоніти – розмовно-голубливе, просторікувати – зневажливе, патякати – просторічно-зневажливе.

Кожний мовний стиль має:

1) сферу поширення й уживання (коло мовців, які ним послуговуються);

2) призначення (виконує функції засобу спілкування, повідомлення, впливу і под.);

3) форму й спосіб викладу (діалог, монолог, полілог);

4) характерні мовні засоби (слова, вирази, типи речень, граматичні форми й т. ін.).

Досконале знання специфіки кожного стилю - запорука успіху в будь-якій сфері спілкування.

Якими ж стилями слід послуговуватися під час професійного спілкування?

У сучасній українській літературній мові виділяють розмовний і книжні стилі.

2 Розмовний стиль та його підстилі

Розмовний стиль має такі підстилі:

1 Розмовно-побутовий.

2 Світський.

3 Ораторський.

4 Підстиль усної народної творчості.

Перший є власне розмовним, решта об’єднує ознаки розмовного стилю з елементами ділового й наукового (світський підстиль), ділового, наукового й публіцистичного (ораторський підстиль), розмовно-побутового й художнього підстилів (підстиль усної народної творчості).

Оскільки комунікація в розмовному стилі здійснюється шляхом безпосереднього діалогу, головною метою мовця є встановлення психологічного контакту зі співрозмовником (співрозмовниками), без якого адекватне спілкування залишається на рівні бажання. Виходячи із цього, мовні засоби, які б сприяли досягненню мети, мають бути максимально простими й зрозумілими.

Так, у найдавнішому й найпоширенішому розмовно-побутовому підстилі, що пояснюється виконанням ним найголовнішої функції мови – комунікативної, цій меті підпорядковані й вимова, і синтаксис, і лексичні засоби.

Вимова дозволяє вживати фонетичні різновиди, які не завжди відповідають літературним нормам, але не виходять за межі національної мови. Інтонаційні барви увиразнюють спілкування.

Синтаксис характеризується неповними реченнями, простими синтаксичними конструкціями з вільним порядком слів, активними зворотами, великою кількістю вставних слів і конструкцій. Психологічну напруженість діалогу підтримують питальні й окличні речення.

Лексика побутового спілкування, як правило, розмовно-побутова, загальновживана, без використання спеціальної термінології. Для неї характерне вживання професіоналізмів, емоційно забарвлених слів, діалектизмів і жаргонізмів.

Світський підстиль. Якщо побутова розмова переходить у межі світської або ділової бесіди, то мовець вимушений стримувати свої почуття, а отже, обмежувати вживання емоційно забарвлених слів, уникати жестикуляції. Доцільним стає використання урочистих слів, фразеологізмів, загальновживаної наукової й громадсько-політичної термінології, ускладнених синтаксичних конструкцій, вишуканих і ввічливих звертань.

Ораторський підстиль функціонує в політичному житті й використовується на мітингах, засіданнях, зборах, доповідях, лекціях тощо, збігаючись за своїми мовними ознаками з публіцистичним стилем. Він стає в нагоді тоді, коли потрібно вплинути на слухача, спонукати його мислити або діяти так, як того хоче оратор. Словесні вирази беруться з народної мови, але треба уникати збитих висловлювань, шаблонів та штампів, характерних для ділового мовлення. Мова проста, доступна, яскрава, максимально емоційна, повинна впливати на розум і почуття. Широко використовуються народні прислів’я та приказки, крилаті вислови та образи художньої літератури. Важливим є логічний зв'язок між фактами й положеннями виступу, уміння робити правильні логічні наголоси. Наприклад: «Пане голово! Панове судді! У своїй країні, перебуваючи біля керма правління, підсудні знищили всі законні форми правосуддя, відкинули всі засвоєні культурним людством принципи судочинства. Але їх самих судить Міжнародний суд. Ми запитуємо: «Чи підтвердилось на Суді звинувачення, чи доведена їхня вина?» … Ці злочини доведені, спростувати їх неможливо, бо не можна спростувати істину!»

(Із матеріалів Нюрнберзького процесу над фашистськими злочинцями).

Підстиль усної народної творчості відображає художнє й фразеологічне багатство національної мови, тому тут повною мірою вживаються епітети, порівняння, метонімія, гіперболи, зменшувально-пестливі суфікси, різноманітні синтаксичні конструкції. Це мова народних казок, легенд, переказів, пісень, дум, прислів’їв, приказок, загадок та ін. Наприклад: «Стоїть пані молода перед Богом святим, перед батьком і ненькою, перед братами і сестрами, перед родичами далекими і близькими, перед подругами милими, перед сусідами дорогими, перед вами, чесні і шановні гості, і просить, аби ви провини її простили і до вінця благословили. Дякую тобі, дорога ненько, що рано вставала, добра научала. Втрачаєш, ненько, робітницю, помічницю та добру послушницю. Прощайте, рідні пороги, вже вас не переступатимуть ці малі ноги. Пробачте і ви, рідні братчики та сестрички…»

(З весільного обряду).

3 Книжні стилі та їх підстилі

У мовній практиці, як правило, виділяють такі книжні стилі – офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній.

Щоправда, сьогодні все більшу вагу набуває й конфесійний стиль, який був усунутий разом із секуризацією релігійного життя з кінця 20-х до майже 80-х років минулого століття. Для останнього характерними рисами є вживання старослов’янізмів, застарілих слів, реалій потойбічного світу, використання метафор, символів, порівнянь, алегорій, а також непрямого порядку слів у реченні, повторів слів і синтаксичних конструкцій.

Зразок конфесійного стилю

1 Спочатку було Слово. І з Богом було Слово, і Слово було – Бог.

2 З Богом було воно споконвіку.

3 Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього.

4 У ньому було життя, і життя було – світло людей.

5 І світло світить у темряві, і не пойняла його темрява.

(Євангеліє від Іоанна, 1, 1 – 8)

Публіцистичний стиль реалізує перш за все інформативну й волюнтативну функції мови. Сфера його використання – засоби масової інформації. Цей стиль існує для спілкування з публікою, а отже, метою, яку ставить перед собою автор публіцистичної статті чи промови, є не стільки інформування громадськості із приводу тієї чи іншої проблеми, а передусім формування громадської думки, спонукання до активної дії й прийняття рішень. Мета зумовлює відповідний підбір мовних засобів, фактів, інформації, які б примусили читача, слухача або глядача діяти так, а не інакше.

Оскільки співрозмовник у межах публіцистичного стилю визначений абстрактно, вимова на відміну від розмовного стилю має бути максимально нормативною. Інтонаційні засоби надають тексту урочистого, гумористичного, сатиричного, іронічного або нейтрального звучання.

Синтаксис характеризується постановкою риторичних питань, гасел, закликів або імперативів з окличною інтонацією, а також наявністю різних типів складних речень, вставних і вставлених конструкцій, звертань, однорідних членів, інверсій, цитувань, на авторитет якого можна спиратися.

Для лексики характерна емоційність, фразеологічна й метафорична насиченість, наявність великої кількості абстрактних слів, загальновживаної наукової й громадсько-політичної термінології, мовних кліше.

Публіцистичний стиль існує в різних формах, поділяючись на підстилі:

1 Інформативний підстиль – випуски новин, інтерв’ю, репортаж.

2 Аналітичний підстиль – аналітичні статті, аналітичні передачі.

3 Урочисто-декларативний підстиль – привітання і побажання з нагоди ювілеїв, днів народження, важливих подій у житті окремих осіб і колективів.

4 Агітаційний підстиль – оголошення і реклама. У цьому підстилі він наближений до ділового стилю.

5 Художньо-публіцистичний – нариси, фельєтони. Використовує образність і зображально-виражальні засоби художнього стилю.

Зразок публіцистичного стилю

Спробуймо уявити собі, як виглядала б російська куль­тура і наука без своїх українських гілок, тобто без внеску українців (у літературі: Богданович, Гнідич, Наріжний, Капніст, Гоголь, Данилевський, Мордовцев, Мачтет, Короленко та багато-багато інших; у живопису: Левицький, Боровиковський, Трутовський, Куїнджі, Рєпін — так, так, Рєпін завжди підкреслював своє українське походження і свої українські симпатії—та багато-багато інших; у му­зиці: Бортнянський, Березовський, Стравинський; у різних галузях науки: Остроградський, Ушинський, Миклухо-Маклай, Гамалія, Лобачевський, М. Ковалевський, Овсянико-Куликовський, Вернадський та багато-багато інших, аж до наших днів). Немалий внесок зробили українці і в польську науку та культуру. Це слід би знати — не задля національної гордині, а для подолання власного комплексу неповноцінності та чужого нехтування. (Інша річ – чим це оберталося для самої української культури. Якось Драгоманов на питання про те, чому українська інтелігенція виглядає такою слабосилою, відповів: а як би виглядала французька інтелігенція, коли б третина її вважала себе німцями, третина англійцями і третина – італійцями).

(І. Дзюба).

Художній стиль відрізняється від усіх інших стилів тим, що може включати в себе елементи будь-якого стилю. Його призначення – різноманітними мовними засобами виразити художнє бачення світу. Цей стиль формує загальнолюдські й національно свідомі естетичні, культурні, психологічні смаки окремої людини й нації в цілому.

У межах художнього стилю виділяються епічні жанри (оповідання, повість, роман тощо), ліричні (гімн, елегія, епіталама, ідилія, мадригал, пісня, послання та ін.) і драматичні (драма, комедія. трагедія).

Художній стиль поділяється на такі підстилі:

1 Епічний

2 Ліричний

3 Комбінований

Дата добавления: 2014-01-07