Склад витрат за всіма видами діяльності підприємств

Категорія собівартості продукції і характеристика її видів

Собівартість як економічна категорія являє собою відокремлену частину вартості. Основу цієї категорії становлять вартість спожитих засобів виробництва і вартість необхідного продукту. В економічному сенсі собівартість – це грошовий вираз витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг).

Собівартість – один з найважливіших показників господарської діяль- ності аграрних підприємств, оскільки він свідчить, у що саме обходиться господарству виробництво відповідного виду продукції і наскільки економі- чно вигідним воно є в конкретних природно-економічних умовах господарю- вання даного аграрного формування.

У сільськогосподарському виробництві розрізняють кілька видів собівартості:

- індивідуальна собівартість – визначається по кожному аграрному формуванню. По окремих видах продукції її рівень залежить від місцевих агро-, зоотехн-, технічних, організаційно-економічних і природних умов;

- суспільна собівартість – розраховується за сукупністю аграрних форму- вань і відображає середні витрати на виробництво продукції. Розрізняють такі її форми, як середньогалузева (обчислюється по країні в цілому в розрізі кожного виду продукції), середньозональна і зведена. Остання визначається відповідно до адміністративно-територіального принципу – по району, області.

За економічним змістом і видами витрат, що включаються у собівартість продукції, розрізняють виробничу і повну (комерційну) собівартість. Виробничу собівартість формують витрати, пов'язані з вироб- ництвом і доробкою продукції, її транспортуванням до франко-місця зберігання. В повну собівартість включають виробничу собівартість і витра-

ти підприємства, пов'язані з реалізацією продукції.

Залежно від поставленої мети і строків визначення собівартості про-

дукції розрізняють планову, фактичну й очікувану собівартість. Планова собівартість визначається до початку планового періоду, а фактична – за результатами господарської діяльності в кінці звітного періоду (тобто після завершення календарного (фінансового) року) на основі фактичних витрат і обсягу одержаної продукції за звітний рік.

Очікувана (провізорна) собівартість визначається протягом року на основі як фактичних, так і прогнозних (очікуваних) даних, одержаних шляхом розрахунку з метою контролю за витрачанням коштів.

В загальноекономічному розумінні витрати звітного періоду, згідно з СБО 16 "Витрати", визнаються або як зменшення активів, або як збільшення зобов'язань, що призводять до зменшення власного капіталу підприємства.

За характером виникнення і функціональним призначенням усі витрати в Україні прийнято поділяти на такі групи:

- операційні витрати, що виникають в процесі операційної діяльності аграрного формування. Вони за складом, в свою чергу, також є різнома- нітними, тому не всі вони включаються до виробничої собівартості. До тих, що включаються, відносяться прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати (найважливіші з них – орендна плата за майно і за земельні ділянки, амортизація основних засобів, відрахування на соціальні заходи ), загальновиробничі витрати.

Існують також витрати, що не включаються у виробничу собівартість продукції, але є складовою повної (комерційної)

собівартості – адміністративні, витрати на збут, інші операційні витрати;

- фінансові витрати, які виникають у разі необхідності залучення позикового капіталу - витрати на виплату процентів за користування кредитами і процентів за випущені облігації та витрати за фінансовою орендою;

- витрати, що виникають в процесі звичайної діяльності і не є операційними та фінансовими -до таких відносять собівартість реалізованих фінансових інвестицій, необоротних активів за їх залишковою вартістю та реалізованих майнових комплексів;

- надзвичайні витрати – виникають у результаті появи надзвичайних подій, які відрізняються від звичайної діяльності і не очікується, що вони виникатимуть періодично або в кожному наступному періоді. Ці витрати враховуються при визначенні чистого прибутку і включаються до фінансової звітності за вирахуванням суми, на яку зменшується податок на прибуток від діяльності підприємства внаслідок збитків від надзвичайних подій.

3. Групування операційних витрат за економічними елементами та статтями має велике значення для аналізу операційної діяльності аграрного формування. Якщо розрахувати абсолютну величину кожного елемента цих витрат на одиницю продукції та їх питому вагу в загальних витратах у динаміці і простежити за їх змінами, то можна зробити досить ґрунтовні висновки про ефективність менеджменту на всіх його рівнях.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) кожне підприємство встановлює самостійно. Аграрним формування рекомендовано групувати операційні витрати за такими статтями (табл.. 1).

Таблиця 1

Групування витрат за статтями

Статті витрат	У рослин- ництві	У тварин- ництві	У допомі- жних (обслу- говуючих) виробництвах	У підсобних промислових виробництвах
Витрати на оплату праці їз соціальни- ми нарахуваннями	+	+	+	+
Насіння і садивний матеріал	+
Добрива	+
Засоби захисту рос- лин і тварин	+	+
Корми		+
Сировина і матері- али (без зворотних відходів)				+
Роботи і послуги	+	+	+	+
Витрати на ремонт необоротних акти- вів	+	+	+	+
Інші витрати на ут- римання основних засобів	+	+	+	+
Загальновиробничі витрати	+	+	+	+
Інші витрати	+	+	+	+
Непродуктивні вит- рати (в обліку)		+

Аналіз витрат за статтями дає змогу виявити резерви їх скорочення і

досягнення завдяки цьому вищої ефективності виробництва.

Для правильного визначення собівартості та її всебічного аналізу витрати з виробництва сільськогосподарської продукції класифікують за кількома ознаками. За роллю і значенням у створенні продукції витрати поділяються на основні (обов'язкові) та неосновні (необов'язкові). Основні витрати безпосередньо пов'язані з технологічним процесом і без них виробництво даного виду продукції немислиме взагалі (на насіння, корми, заробітну плату тощо). Неосновні витрати – це такі витрати, без яких виробництво продукції можливе, але з меншою ефективністю.

За способом включення у собівартість продукції всі витрати поділяються на прямі і непрямі. Прямі – витрати, які в момент виникнення можна безпосередньо віднести на відповідний об'єкт планування та обліку. Такими є витрати на заробітну плату, насіння, корми, мінеральні та органічні добрива, на амортизацію і поточний ремонт спеціалізованих основних засобів та ін.. Непрямі витрати пов'язані з виробництвом кількох видів про- дукції і не можуть бути віднесені безпосередньо на певний об'єкт планування та обліку. З огляду на це виникає необхідність у застосуванні відповідної методики їх розподілу за вказаними об'єктами, а тому цей вид затрат нерідко називають розподільним. До них належать загальновиробничі витрати, а також частина основних витрат, наприклад, амортизація і поточний ремонт тракторів, витрати на зрошення тощо.

Залежно від часу виробничого споживання всі витрати класифікують як витрати поточного року і витрати минулих років. У собівартість продукції звітного року включають не всі витрати поточного року. Частину їх у вигляді незавершеного виробництва відокремлюють і відносять на собівартість продукції наступного року. Водночас частина витрат минулого року включається в собівартість продукції звітного року, що зумовлено тривалим виробничим циклом окремих видів продукції і незбігом робочого періоду з періодом виробництва.

Залежно від матеріально-речової форми понесених товарови- робником витрат усі вони поділяються на готівкові і безготівкові. До перших відносяться заробітна плата працівників, на ресурси виробничі, що купуються, на оплату сервісних послуг та ін.. Другий вид витрат включає амортизацію основних виробничих засобів, власні корми і насіння, оплату праці натурою.

Дата добавления: 2014-01-07