Поняття виробничого бюджету і обґрунтування шляхів зниження собівартості продукції

На слідуючому етапі визначається собівартість продукції підсобних промислових виробництв з переробки рослинницької продукції. Далі розподіляються витрати на утримання кормоцехів і розраховується собівартість виробництва продукції тваринництва, а потім і продукції промислових виробництв з переробки тваринницької продукції.

Далі розподіляються загальні витрати на зрошення земель, іх вапнування і гіпсування. Потім розподіляються загальновиробничі витрати, списуються з витрат основного виробництва суми надзвичайних витрат. На закінчення таких дій по кожному об'єкту обліку можна обчислити загальну суму операційних витрат і загальну собівартість продукції рослинництва.

Собівартість робіт і послуг допоміжних і обслуговуючих вироб- ництв також визначається в певній послідовності, оскільки вони, в свою чергу, взаємно обслуговують один одного. Тому визначення собівартості починають з того виробництва, яке порівняно менше споживало послуги інших допоміжних і обслуговуючих виробництв. Витрати цих виробництв за об'єктами планування й обліку розподіляються пропорційно наданим послугам і виконаним роботам.

Послідовність і методика визначення собівартості с.г. продукції

Усі витрати виробничі для одержання продукції мають не однаковий зв'язок з обсягом її виробництва. Залежно від характеру такого зв'язку витрати виробництва поділяють на постійні і змінні.

Постійні – це такі витрати, що безпосередньо не змінюються при збільшенні або зменшенні масштабів виробництва в короткостроковому періоді. Особливістю постійних витрат є те, що в короткостроковому періоді товаровиробнику їх важко зменшити.

Змінними називають такі витрати, величина яких безпосередньо залежить від масштабів виробництва продукції.

Визначення собівартості різних видів продукції (робіт, послуг) здійс- нюється на підставі загальних для планування та обліку принципах і знахо- дить своє відображення в єдності об'єктів калькуляції, статей витрат і мето- дики їх розподілу. В плануванні й обліку розраховуються і використовуються такі показники собівартості: 1) собівартість усієї продукції; 2) собівартість одиниці продукції; 3) витрати на одну грошову одиницю вартості продукції.

Собівартість одиниці продукції визначають діленням загальної собівартості всієї продукції відповідного виду на її обсяг у натуральному виразі, а витрати на одну грошову одиницю продукції – відношенням собівартості всієї продукції до її обсягу у вартісному виразі.

При визначенні собівартості дотримуються певної послідовності: насамперед уточнюють обсяг виробленої продукції і витрати на її виробництво; потім розподіляють за призначенням витрати на утримання основних засобів відповідно до визначених товаровиробником об'єктів планування й обліку.

Собівартість сільськогосподарської продукції (робіт і послуг) розраховується в певній послідовності, оскільки продукція і послуги одніх виробництв у процесі господарської діяльності виробничо споживаються іншими. Розрахунок собівартості потрібно починати з допоміжних і обслуговуючих виробництв, що надають послуги основному виробництву (автомобільний парк, ремонтна майстерня, гужовий транспорт, енерго- і водопостачання).

Собівартість одиниці продукції визначається з використанням певних методів. Їх вибір здійснюється в залежності від особливостей технології та організації виробництва, характеру продукції, що виробляється. В сільськогосподарському виробництві використо- вуються такі методи:

1. Пряме віднесення витрат на відповідні види продукції. Здійснюється в тих галузях, де одержують лише один вид продукції. Собівартість одиниці продукції при цьому визначають діленням загальної суми виробничих витрат щодо даного об'єктами планування й обліку на загальний обсяг її виробництва (робіт, послуг). Так визначається собівартість 1 центнера зеленої маси, а також собівартість 1 куб. метра води, 1 кВт*год, 1 ткм;

2. Вилучення із загальної суми витрат побічної продукції, вираженої у грошовій формі. При цьомув рослинництві побічна продукція (солома, гичка, стебла кукурудзи та ін.) оцінюється за нормативною собівартістю її збирання і транспортування до франко-місця споживання, що розраховується по кожному підприємству. У тваринництві гній також оцінюється за аналогічною нормативною собівартістю. Залишок витрат, що дорівнює різниці між загальною сумою витрат і вартісною оцінкою побічноі продукції, ділять на одержаний обсяг основної продукції;

3. Розподіл витрат між видами продукції пропорційно кількісному значенню однієї з головних ознак, спільної для видів одержаної продукції. Такою ознакою може бути, наприклад, вміст повноцінного зерна в цих видах продукції, вміст поживних речовин тощо;

4. Коефіцієнтний метод. Застосовується у тому разі, коли в процесі відповідного виду діяльності одержують понад один вид продукції з наступним визначенням собівартості кожного з них. Витрати між цими видами продукції розподіляються пропорційно їх питомій вазі в загальному обсязі умовної продукції. Її розраховують шляхом переведення за допомогою прийнятих коефіцієнтів усіх видів продукції в основну (продукція вівчарства);

5. Пропорційний метод. Передбачає розподіл витрат між окремими видами продукції пропорційно вартості продукції, оціненої за реалізаційними цінами (наприклад, в овочівництві);

6. Комбінований метод. Включає два або більше розглянутих вище методів.

Визначення собівартості одиниці продукції розглянемо на прикладі зерновиробництва – однієї з галузей рослинництва.

В товарному зерновому виробництві розраховується собівартість тонни зерна, зерновідходів і нормативна собівартість 1 тонни соломи. Наприклад, у аграрному формуванні одержано 50000 ц зерна озимої пшениці, 3750 ц зерновідходів з концентрацією повноцінного зерна 45 % і 5000 тонн соломи. Загальна сума витрат на одержання всіх видів продукції у зерновиробництві становить 3 558 000 грн.. Нормативні витрати на збирання і транспортування тонни подрібненої соломи за розрахунками у технологічній карті (в умовах господарства) становлять 50 грн.

Спочатку розраховуємо нормативну собівартість усього обсягу одержаної соломи

5000 х 50 = 250 000 грн..

Потім зменшуємо загальну суму витрат у зерновиробництві на нормативну собівартість всієї соломи

3558000 – 250 000 = 3308 000 грн..

Визначимо кількість умовного повноцінного зерна у загальній кількості одержаних зерновідходів

3750 х (45: 100) = 1687 ц

Загальна кількість повноцінного зерна з врахуванням зерновідходів становить

50000 + 1687 = 51687 ц

Собівартість 1 ц повноцінного зерна становить

3 308 000: 51687 = 64,00 грн.

Собівартість 1 ц зерновідходів становить 64,00 х (45: 100) = 28,80 грн.

Сільськогосподарські товаровиробники у розвинутих країнах для знаходження найбільш ефективних галузей та окремих видів сільськогосподарської продукції складають по кожній з них виробничий бюджет. Він являє собою визначені по відповідній галузі або сільськогосподарській культурі всі види постійних та змінних витрат, а також доходи з розрахунку на одиницю зібраної площі з метою визначення прибутковості.

Дата добавления: 2014-01-07