Сутність непу: часткове повернення до ринкових відносин, різних форм власності, економічних методів управління господарством.

Неп передбачала такі зміни:

у сільському господарстві заміна продрозкладки продподатком, який був відомий заздалегідь весною до початку посівної; дозвіл на торгівлю надлишками сільськогосподарської продукції, дозвіл на оренду землі і використання найманої праці.

у промисловості: продаж у приватні руки і в оренду дрібних і середніх підприємств(у 20-ті рр. в Україні було здано в оренду 5200 підприємств, майже половину наявної кількості), децентралізація управління промисловістю, коли багато підприємств об’єднувались у трести і переводились на госпрозрахунок; ліквідація загальної трудової повинності і зрівнялівки в оплаті праці, залучення іноземного капіталу у формі концесій (в Україні не було). Найбільші трести «Центротрест», «Хімвугілля», «Донвугілля».

у галузі фінансів: перехід до вільної торгівлі і відмова від продуктообміну, на великих підприємствах відкрились товарні біржі. У 1922 – 1924 р. було проведено грощову реформу – випущені червонці і казначейські білети, знизилась інфляція (автор– голова Наркомату фінансів СРСР Г.Я.Сокольников (1888-1839)

В Україні процес впровадження нової економічної політики мав свої особливості.

· Неп почав втілюватися набагато пізніше, ніж в інших союзних республіках, через намагання радянського уряду задовольнити величезну потребу держави в зерні і сільськогосподарській продукції шляхом збереження в регіоні продрозкладки.

· Запровадження непу супроводжувалося боротьбою з селянським повстанським рухом (За даними на липень 1921 р., в Україні діяли 42 великих партизанських загони, а також повстанське з’єднання Н.Махна чисельністю близько 30 тис. осіб).

· Продподаток для українського селянства був вищим. ніж в інших республіках СРСР.

Результати непу виявилися вражаючими.

· Швидко відновилося сільське господарство, промисловість і транспорт. Вже у 1925/26 господарському році Донбас давав 20 млн. т. вугілля (78% довоєнного рівня).

· Із середини 20-х рр. вперше почали будувати районні державні електростанції.

· Інтенсивно розвивалося машинобудування. Шляхом злиття десятків підприємств було утворено 32 великі заводи сільськогосподарського машинобудування, які постачали свою продукцію і за межі України.

· У 1925—1926 pp. вперше було перевищено довоєнний рівень промислового виробництва і з’явилася перспектива будівництва нових промислових підприємств.

· Почала розвиватися торгівля.

· Зросла чисельність міського населення.

· З початком непу і впродовж 1922 р. українське селянство припинило організовану збройну боротьбу проти радянської влади.

· Обсяг валового сільськогосподарського продукту в 1925—1926 pp. досягнув довоєнного рівня. А вже у 1927—1928 pp. він на 6% перевищив рівень 1913 р.

Втім, незважаючи на помітні успіхи нової економічної політики, сталінський уряд виступав за повернення до „соціалістичного” способу господарювання. Почалася поступова й цілеспрямована реалізація курсу на ліквідацію непу і „розгорнуте будівництво соціалізму по всьому фронту”.

Але неп почали згортати, оскільки вважали його як тимчасовий захід: це поступка капіталізму і суперечила вона політиці Сталіна.

2. По закінченні Громадянської війни одним з ключових питань для Радянської Росії залишалося питання національно-державного будівництва. Наприкінці 1920 р. на території Наддніпрянської України, де у 1919 р. більшовики проголосили про створення Української Соціалістичної Радянської республіки (УСРР) зі столицею в місті Харків, було утворено єдину державу із Російською Федерацією. Згідно першої Конституції УСРР, прийнятої 1919 р., УСРР вважалася юридично незалежною: республікою керував власний уряд (Рада Народних Комісарів України; скорочено – РНКУ, або Раднарком), який мав право самостійно приймати закони. Але загальне керівництво і контроль за діяльністю республіканських органів влади здійснював федеративний уряд. Втім більшість радянських лідерів, зокрема, Й.Сталін, вважали недоцільним подальше збереження незалежності національних республік через нібито існуючу загрозу загострення „націоналістичних тенденцій”, особливо в Україні. Окремі українські більшовики, серед яких був голова Раднаркому УСРР Х.Раковський (1873-1941), виступали проти обмеження суверенітету України, відстоюючи ідею конфедеративного союзу радянських республік, але вони залишилися у меншості. Ще під час громадянської війни на території колишньої Російської імперії утворилося 6 радянських республік: Російська федерація, Україна, Білорусія, Азербайджан, Вірменія, Грузія та 2 народні – Бухарська і Хорезмська. Республіки вважалися формально незалежними, а фактично управлялися ЦК РКП(б), між Росією і іншими республіками існували воєнно-політичні і воєнно-господарські двосторонні договори.

У питанні про створення єдиної держави існувало 2 підходи:

1.Сталінський – план «автономізації республік»

2.Ленінський – план федерації республік з правом виходу.

СРСР був створений на І з’їзді Рад СРСР 30.12. 1922 р. у складі Росії, України, Білорусії і Закавказької республіки (5 грудня 1924 р. вона була ліквідована і на її базі було створено Грузинську, Азербайджанську і Вірменську Радянські Соціалістичні республіки).

31 січня 1924 р. була прийнята перша Конституція СРСР, яка декларувала широкі автономні права союзних республік, але, насправді, всі найважливіші рішення приймалися лише в Москві – столиці Радянського Союзу.

Втім, не можна стверджувати, що Україна у складі СРСР абсолютно не мала прав і свобод. Вона, дійсно, остаточно втратила свій суверенітет, однак,

· отримала власну територію і стала чітко окресленим національно-територіальним цілим, чого не було, навіть, за часів козацької Гетьманщини,

· отримала республіканський адміністративний та державний апарат, який обмежено, але здійснював місцеве керівництво.

· Загальними були визначені права на зовнішню торгівлю і політику, розвиток транспорту і зв’язку, оборонної промисловості.

Сучасна оцінка утворення СРСР

Формально СРСР був не федерацією, а унітарною державою і Україна не мала державного суверенітету, однак ознаки державності були: територіальна цілісність, адміністративний і державний апарат.

Утворення СРСР і входження в нього України було обумовлено:

об’єднанням територій колишньої Російської імперії, існуванням воєнно – політичного, воєнно – господарського союзу республік, посиленням впливу на Україну ВКП (б).

3. Українізація – це політика в національно – культурній сфері, яка здійснювалась радянським керівництвом у 20 – х роках ХХ ст. Її зміст:

- висування українців на керівні посади (коренізація);

- запровадження української мови в державні та культурні установи, пресу, навчальні заклади;

- розвиток національної за формою і радянської за змістом культури;

- створення умов для розвитку культури національних меншин, які проживали в Україні.

Керували українізацією керівники Наркомпросу України Г.Гринько, О.Шумський, М.Скрипник.

Наслідки українізації:

- у 1930 р. чисельність шкіл з українською мовою становила 85%, 75%діловодства велось українською мовою, 90% газет і журналів видавалось українською мовою. Кількість українських службовців становила 54%.

- відбувся бурхливий розвиток української культури: видавалося 20 літературно – художніх альманахів і збірників, 55 журналів, виникли літературно – художні об’єднання, 45 професійних театрів.

- З’явились літературні імена: М.Хвильового, М.Рильського, В.Сосюри, О.Довженка, Л.Курбаса, Г.Верьовки.

Причини згортання українізації:

- українізація вступила в протиріччя з владою,

- українська інтелігенція була ідейним конкурентом партії,

- українізація сприяла зростанню національної самосвідомості і стимулювала національний комунізм (М.Хвильовий, О.Шумський, М.Волобуєв). Прибічники національного комунізму вважали, що кожен народ повинен іти до комунізму власним шляхом, пристосовуючи його до до специфічних національних умов. М. Хвильовий звертався до українських письменників із закликом виявити національну свідомість, не копіювати культурні надбання російського народу. О. Шумський доводив необхідність прискорення темпів українізації, наполягав на відкликанні Л.Кагановича, який гальмував українізації. М. Волобуєв закликав створити в Україні єдиний народно-господарський комплекс. Який може обходитись і без російської економіки. Націонал-комунізм об’явили небезпечним національним ухилом. З кінця 20-х років українізацію почали згортати. У 1933 р. Сталін назвав місцевий націоналізм головною загрозою єдності СРСР. Радянська влада повертається до політики зросійщення, активних учасників українізації було репресовано.

Дата добавления: 2014-01-07