У воєнні роки українська культура збагатилася цілою низкою творів, що стали класичними, хоч було й чимало агітаційної поденщини та голої пропаганди

Національно-демократична революція і здобуття Україною національної державності (УНР, ЗУНР), незважаючи на їх поразку від більшовиків у 1919-20 рр., дали потужний історичний імпульс для національно-культурного будівництва навіть за умов обмеженої і затиснутої радянської державності 20-х рр. (український ренесанс, трагічно обірваний 1929 р.).

Шостий період розвитку української культури (початок XX ст.- кінець 80-х р. XX ст.) – це час міжвоєнного та повоєнного поневолення України її східними та західними сусідами.

Високий ступінь розвитку та історичної зрілості української культури початку XX ст. зумовили її активну і плідну участь в загальноєвропейському культурному процесі.

Характерні риси української культури цього періоду:

- сформованість розгалуженої жанрової системи в літературі;

- демократизація і модернізація мови більшості мистецтв (образотворчого, графіки, скульптури, музики);

- цілісність загальнонаціонального (Східна і Західна Україна) культурного розвитку;

- видатні здобутки, що збагатили і європейську художню культуру (українська народна пісня, соціальний роман, імпресіоністична та експресіоністична новела XX ст., театр корифеїв, гуцульське народне мистецтво і багато іншого).

Аналізований період розвитку української культури доцільно розподілити на кілька підперіодів, які відрізняються один від одного соціально-економічними та політико-психологічними факторами, що впливали на процеси розвитку культури:

1. Перший підперіод (початок ХХ ст. - 20-ті рр. ХХ ст.):

- культурне життя в Україні активізується навіть в умовах національного гніту, переслідування і заборон, позбавлення національної школи з рідною мовою навчання;

- виникають художні музеї, архіви, нові бібліотеки;

- діють засновані на нових засадах мистецькі навчальні заклади;

- посилюються зв'язки із зарубіжними художніми центрами (Париж, Рим, Мюнхен, Краків).

2. Другий підперіод (30-ті - початок 50-х рр.):

- часи особливо жорстокого тоталітаризму.

Цей період позначений у суспільному житті України гострими суперечностями, трагічними подіями, породженими антинародною сталінською диктатурою. Наша культура зазнала величезних втрат: загинули сотні талановитих її майстрів, були ліквідовані численні наукові і творчі інституції та заклади.

Навіть за таких жахливо нестерпних умов процес розвитку української культури тривав, щоправда, дещо уповільненими темпами.

Він не міг зупинитися зовсім хоча б тому, що масова ліквідація неписьменності, створення широкої мережі шкіл та інших культурно-освітніх установ і мистецьких колективів сформували справді зацікавленого споживача культури. Але й цей, надзвичайно слабкий за своїм характером процес, деформувався і спотворювався терористичним режимом.

- політичний режим наклав тяжкий прес на наукову думку, примітивізував, засмічував вульгарними світоглядними міфами народну освіту, в галузі літератури та мистецтва вів до загального зниження естетичного рівня, фальшування і перекручення життєвої правди, прославляння культу "вождя всіх часів і народів".

3. Третій підперіод (1941-1945 рр.)

Роки Великої Вітчизняної війни для значної частини діячів української культури стали періодом творчого піднесення.

- антинародна культурна політика поступилася частково суворій логіці боротьби з ворогом;

- духовна напруга воєнних часів, а також підвищення ступіню творчої свободи зумовили піднесення української культури;

4. Четвертий підперіод (1945- 60-ті рр.ХХ ст.)

Із закінченням Великої Вітчизняної війни мали б скластися сприятливі умови для подальшого багатобарвного та інтенсивного художнього процесу. Сприяти цьому могли б і набутий у воєнні роки досвід, і об'єднання українських земель у єдиній державі.

Проте відомі партійні акції з ідеологічних питань деформували духовне життя суспільства. Незважаючи на те, що українська культура повоєнного періоду мала чимало досягнень, її ідейний, сюжетний, стильовий та емоційний зміст виявився досить звуженим і збідненим. Багатьом творам притаманна певна соцреалістична заданість, а не вільне самовиявлення таланту. Партійно-державні "концепції" вели до остаточного одержавлення культури, піддавали її суворому контролю та некомпетентному керівництву. Після відомих постанов 1946-1948 рр. з активного творчого процесу вилучалося багато талановитих представників творчої інтелігенції, сталася остаточна деградація принципів соцреалізму.

5. П’ятий підперіод (60-ті – початок 80-тих рр. ХХ ст.)

В часи "розвинутого соціалізму" під гаслами "нової історичної спільноти" та "єдиної загальнорадянської інтернаціональної культури", посилюються процеси цілеспрямованої денаціоналізації неросійських народів, потрапляють на межу загибелі національні мови.

- краща частина української інтелігенції розпочинає рух, який успішно переріс у боротьбу за демократичні права й свободи (у тому числі й свободу творчості), за сприятливі умови розвитку національної культури.

Це відомі рухи "шістдесятників", "сімдесятників" та "вісімдесятників".

- активізується так звана підпільна або захалявно-шухлядна культура, творча думка, ідейні пошуки, нагромаджується інтелектуальний потенціал української нації.

6. Шостий підперіод (80-ті рр. Хх ст.)

Тоталітарний режим на кінець XX ст. несподівано для багатьох зазнав краху, вичерпавши всі свої потенційні можливості, виявившись неспроможним дати відповіді на виклики сучасної світової історії. Кінець XX ст. владно покликав до життя нові імперативи.

Ера постіндустріального, інтенсивного розвитку, в який втягується все людство, не сприймає надцентралізованого, державно-бюрократичного управління всіма сферами суспільного життя. Новими імперативами сучасності стали молоді суверенні держави, що виникли на теренах колишнього СРСР, у тому числі й Україна.

Дата добавления: 2014-01-07