Структура педагогічної діяльності

Педагог як суб’єкт педагогічної системи

Педагогічна професія відноситься до професії типу «людина-людина» і містить такі напрями діяльності: 1) перетворювальна діяльність; 2) керуюча діяльність; 3) взаємодія з іншими людьми щодо задоволення їхніх потреб, запитів; 5) облік суспільних цінностей.

В професійних навчальних закладах педагоги підрозділяються на такі групи: 1) педагоги, що здійснюють загальноосвітню підготовку; 2) педагоги, що здійснюють професійну підготовку.

Таким чином, у межах педагогічної професії має місце внутрішньо­професійна диференціація. Кожен педагог має певну педагогічні спеціальність, спеціалізацію та кваліфікацію.

Педагогічна спеціальність – це вид діяльності у межах педагогічної професії, що характеризується сукупністю знань, умінь, навичок, набутих у результаті освіти, та забезпечує підготовку до розв’язання визначеного класу професійно-педагогічних завдань відповідно кваліфікації.

Педагогічна спеціалізація – це вид діяльності у межах педагогічної спеціальності, пов’язана з конкретним предметом праці та конкретною функцією фахівця.

Педагогічна кваліфікація – рівень і вид професійно-педагогічної підготовленості, що характеризує можливості фахівця розв’язання визначеного класу професійно-педагогічних завдань (педагогічні працівники у ПТНЗ: викладач II категорії, викладач I категорії, викладач вищої категорії).

Діяльність інженера-педагога здійснюється переважно в закладах професійно-технічної освіти. Закон України «Про професійно-технічну освіту» (стаття 45) надає характеристику інженерно-педагогічним кадрам. Зокрема, до педагогічних працівників належать: викладачі, вихователі, майстри виробничого навчання, старші майстри виробничого навчання, інструктори виробничого навчання, методисти, практичні психологи, соціальні педагоги, керівники професійно-технічних навчальних закладів та інші працівники, які беруть безпосередньо участь в навчально-виховній роботі.

Згідно цього Закону педагогічною діяльністю в професійно-технічних навчальних закладах та установах можуть займатися особи, які мають:

– відповідну професійну освіту та професійно-педагогічну підготовку;

– моральні якості і фізичний стан, який дає змогу виконувати обов’язки педагогічного працівника.

Педагогічна діяльність – вид соціальної діяльності, яка спрямована на передачу накопичених людством культури й досвіду, створення умов для розвитку особистості та її підготовки до виконання визначених соціальних ролей у суспільстві.

На відміну від батьків, громадських організацій, керівників, для педагога ця діяльність – професійна.

Існують два основних види педагогічної діяльності.

1. Виховна робота – це педагогічна діяльність спрямована на організацію виховного середовища і керування різними видами діяльності учнів з метою їх гармонійного розвитку.

2. Викладання – вид діяльності, спрямований на управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів.

Педагогічний процес передбачає єдність навчання і виховання. Виявлення специфіки основних видів педагогічної діяльності показує, що викладання і виховна робота в їх діалектичній єдності мають місце в діяльності педагогів будь-якої спеціальності.

Педагогічна діяльність багатофункціональна. Кожному компоненту педагогічної діяльності відповідають певні здібності.

Педагогічні здібності – сукупність якостей педагога, які забезпечують досягнення високих результатів в педагогічній діяльності.

Функціональними компонентами педагогічної діяльності, на думку Н. Кузьміної, є гностичний, проектувальний, конструктивний, організаторський і комунікативний компоненти.

Гностичний компонент – пов’язаний зі сферою знань педагога (йдеться про знання не лише навчального предмету, а й засобів педагогічної комунікації, психологічних особливостей особистості, психології власної діяльності тощо).

Проектувальний компонент – містить віддалені, перспективні цілі навчання та виховання, а також стратегії та способи їх досягнення.

Конструктивний компонент – розкриває особливості конструювання педагогом власної діяльності та діяльності тих, хто навчається, з урахуванням близьких (урок, заняття, цикл занять) цілей навчання та виховання.

Організаторський компонент – характеризує вміння педагога організовувати діяльність як тих, хто навчається, так і власну.

Комунікативний компонент – розкриває специфіку взаємодії педагога з учнями у контексті досягнення педагогічних цілей, забезпечення ефективності педагогічної діяльності.

Усі названі компоненти взаємопов’язані. Мало того, іноді вони досить сильно переплітаються.

А. Щербаков в педагогічній діяльності виділяє і такий компонент як дослідницька робота, яка вимагає наукового підходу до педагогічних явищ, володіння уміннями евристичного пошуку і методами науково-педагогічного дослідження, у тому числі аналізу власного досвіду і досвіду інших педагогів.

Педагогічна наука визначає вимоги до особистості педагога, що забезпечують його готовність до професійної діяльності. Насамперед до них відносяться педагогічний професіоналізм як сукупність особистісних характеристик людини, необхідних для успішного виконання педагогічної діяльності. Важливою характеристикою особистості педагога є професійна компетентність, яка передбачає єдність теоретичної та практичної підготовки педагога до здійснення діяльності.

А. Маркова виділяє декілька видів професійної компетентності, наявність яких вказує на зрілість людини в професійній діяльності:

1) спеціальна компетентність – володіння власне професійною діяльністю на достатньо високому рівні, здатність проектувати свій подальший професійний розвиток;

2) соціальна компетентність – володіння умінням вести спільну професійну діяльність, співпрацювати, а також оперувати прийнятими в цій професії прийомами професійного спілкування;

3) особистісна компетентність – володіння способами особистісного самовираження й саморозвитку, засобами протистояння професійним деформаціям особистості;

4) індивідуальна компетентність – володіння способами самореалізації та розвитку індивідуальності у межах професії, готовність до професійно-особистісного зростання, самоорганізації і самореабілітації.

Основою професіоналізму і професійної компетентності викладача вважають володіння педагогічними уміннями й навичками, які забезпечують грамотну і педагогічно доцільну організацію педагогічного процесу. Вищим ступенем професіоналізму є педагогічна майстерність – сплав індивідуально-ділових якостей та професійної компетентності викладача, комплекс властивостей особистості, що забезпечують високий рівень самоорганізації професійно-педагогічної діяльності.

У своєму розвитку становлення педагога в професії формується через проходження таких етапів як: 1) формування педагогічних умінь, які забезпечують ефективну організацію педагогічного процесу; 2) формування педагогічного професіоналізму, який дозволяє результативно організувати педагогічний процес.

Дата добавления: 2014-01-07