Типологія та ієрархія міжнародних інтересів. Міжнародний та національний інтерес, їх співвідношення

Умови

Вартості

Інтерес в міжнародних відносинах. Взаємозв’язок інтересів, мотивів і цілей міжнародних відносин

ІНТЕРЕСИ, ЦІЛІ ТА ЗАСОБИ СУБ’ЄКТІВ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Поняття інтересу у теорії міжнародних відносин вважається головним атрибутом міжнародного актора, що виступає основою для формування мотивів та цілей його міжнародної діяльності. Про це стверджував і Г.Моргентау, вважаючи, що проблематика, що пов’язана із дослідженням інтересів держав, є центральною, адже поняття інтересу пов’язує між собою думку дослідника та явища міжнародної політики.

Схематично співвідношення між цілями, інтересами та мотивами міжнародної діяльності можна зобразити так:

▼

потреби ► інтереси ► цілі ► діяльність

▲

Інтерес є тим поняттям, яке вказує на зв’язок між потребами, вартостями та можливостями, умовами реалізації цих потреб у сфері міжнародних взаємодій. Інтерес формується на основі усвідомлених потреб, тобто він є функцією потреб, усвідомлених суб’єктом міжнародних відносин та які необхідні для існування й функціонування суб’єкта в системі міжнародних відносин (забезпечення власної екзистенції, політичної незалежності, умов суспільного розвитку, досягнення і підтримання престижу тощо). Інтерес суб’єкта міжнародних відносин, особливо держав, формується внаслідок усвідомлення потреб передусім внутрішнього характеру із врахуванням значної кількості чинників зовнішнього походження. Ю. Ку­кулка вважає, що потреби виростають із об’єктивних умов існування учасників міжнародних відносин і взаємодій між ними, творячи таким чином передумови для намірів їх задоволення та втілення. Поняття інтересу є досить індивідуалізоване, змінне в часі, просторі та залежить від розвитку суб’єкта та його позиції в системі міжнародних відносин. Інтерес дає можливість сформувати мотиви діяльності суб’єкта, з метою реалізації цих потреб. В цьому випадку йдеться про формулювання базових суспільних цілей (насамперед, зовнішньополітичних), через які суб’єкт висловлює себе в міжнародному середовищі та які формують його міжнародну ідентичність. Цілі є імпульсом, мотивом до активності суб’єктів. Ціль – це бажаний результат дій, які є його причиною (спонукаючим мотивом).

П.Циганков вважає, що цілі можуть бути основними (головними), важливими, неосновними (другорядними), реальними та нереальними, короткостроковими, середньостроковими, довгостроковими та перспективними, локальними, субрегіональними, регіональними, континентальними, глобальними, воєнно-політичними, економічними, гуманітарними, соціокультурними тощо. На думку Г. Моргентау, найближчою метою міжнародної політики є влада. Державні діячі та окремі громадяни можуть прагнути до свободи, безпеки, процвітання чи особистої влади. Для досягнення своїх цілей вони можуть використовувати власні сили, надприроднє втручання чи природній хід людських відносин. Однак коли вони реалізують свої цілі засобами міжнародної політики, вони це роблять тільки через боротьбу за владу. До загальних цілей будь-якої держави дослідники відносять безпеку, суверенність, мир, добробут, розвиток, поширення ідеології, справедливості, а також могутності.

Не остання роль у процесі міжнародних взаємодій належить міжнародним цінностям, які є домінуючими для учасників міжнародних відносин, це ідеї або уявлення, що відображають ставлення міжнародних акторів до інтересів і вартостей інших учасників та міжнародної спільноти. Міжнародні цінності знаходять своє відображення у правових і моральних нормах. Таким чином, можна погодитись з думкою вчених, які стверджують, що інтерес є категорією абстрактною та суб’єктивною, адже її параметри визначаються картиною світу та ціннісною системою, що панує в суспільстві та державі.

У процесі міжнародних взаємодій інтереси виконують дві головні функції: по-перше, надають зовнішній активності суб’єкта загальних орієнтацій, по-друге, служать критерієм вибору діяльності суб’єкта в конкретних ситуаціях. Міжнародний інтерес не може бути реалізований без взаємовідносин між учасниками міжнародних відносин. В цьому випадку виникають певні зв’язки учасника із власним середовищем, міжнародним середовищем, іншими учасниками міжнародних відносин. Таким чином, через реалізацію власних інтересів учасник міжнародних взаємодій намагається забезпечити власне існування, вплинути на міжнародні процеси і явища, а як наслідок, забезпечити собі відповідну позицію та роль серед інших міжнародних учасників.

У рамках теорії міжнародних відносин існують різноманітні підходи до трактування інтересів, які відображаються у численних їх типологіях.

Дослідники зазначають, що зміст інтересів може бути егоїстичним, тобто інтереси міжнародних суб’єктів спрямовані на захист власного існування, охорону власної ідентичності та альтруїстичним, коли інтереси міжнародних акторів спрямовані на розвиток міжнародної системи, на співпрацю. Інтереси також можуть бути базові, сталі, загальні; загальні і специфічні; постійні і змінні; матеріальні та абстрактні.

Ю. Кукулка виділяє інтереси екзистенціональні (прагнення гарантувати територіальну цілісність, безпеку буття, ідентичність, умови для сталого розвитку, впевненість і перспективи учасників міжнародних відносин тощо), коекзистенціональні (охоплюють інтереси співпраці, автономності, суверенності, участі у міжнародних взаємодіях, вигоди та взаємності), функціональні (прагнення до ефективності, інноваційності, результативності діяльності суб’єкта).

До цієї типології можна додати інтереси операційні, що пов’язані з безпосередньою дією чи взаємодією у міжнародному середовищі, тактичні, що є ширшими за операційні та пов’язані з реаліями міжнародного середовища, та стратегічні, які вважаються найважливішими та визначають генеральні цілі, поставлені перед учасниками міжнародних відносин і досягнути яких вони прагнуть.

Я. П′єтрась виділяє інтереси найважливіші (які вимагають безумовної реалізації), важливі (які можуть бути предметом переговорів) та другопланові (які можуть стати поступками іншим учасникам).

За функціональним змістом інтереси поділяють на політичні, економічні, воєнні, культурні тощо.

За критерієм часу інтереси можуть бути короткотривалі, які пов’язують з конкретною дією у міжнародних відносинах та обмежуються часом її здійснення, середньої тривалості, пов’язані з діями, зміст яких становить логічну цілісність та веде до реалізації важливих інтересів сторін, та довготривалі, які охоплюють досить значний період, пов’язаний з послідовними діями, спрямованими на реалізацію найважливіших інтересів учасника міжнародних відносин.

За критерієм типу учасника міжнародних відносин виділяють інтереси: універсальні, що пов’язані з діяльністю міжнародних організацій; національні, які репрезентує й реалізує держава; групові, які виражають потреби та прагнення будь-яких організованих суспільних груп, особисті, які мають індивідуальний характер та визначаються потребами конкретної фізичної особи.

Усі ці інтереси можуть мати різні форми та характер взаємодії. Йдеться про форму подібності (тотожності чи усвідомлення суб’єктами їх такими), форму повного несприйняття (розбіжності) інтересів, та форму неперетинання міжнародних інтересів. Такі принципи взаємодії інтересів формують і відповідні форми чи моделі міжнародних взаємодій: модель кооперативності (співробітництва), конфронтаційну модель і нейтральну модель відносин.

Особливе місце у теорії міжнародних відносин займає аналіз національних інтересів, які визначають цілі зовнішньої політики держав на міжнародній арені. П.А.Циганков виділив три основні підходи до розуміння категорії «національний» стосовно його застосування до терміна «національний інтерес». Перший підхід об’єднує групу дослідників, які сумніваються у можливості застосування поняття «національний інтерес» до поліетнічних держав. Виходячи з цієї позиції, вони пропонують говорити не про національні, а про державні інтереси, протиставляючи їх один одному. Прихильники другого підходу намагаються примирити етнічне та державне та висловлюються на користь терміна «національно-державні інтереси». Третю групу становлять дослідники, які виходять із розуміння нації як політичного суб’єкта, вважаючи, що при визначенні принципів, що лежать в основі національного інтересу, слід відмовитися від асоціації з національністю/етнічністю.

Більшість дослідників погоджується, що національний інтерес не є простим механічним накопиченням різноманітних інтересів. Він виникає із складної взаємодії цих інтересів та з їх узгодження через інститути представництва інтересів (партії, групи тиску тощо). Національний інтерес – це компроміс, який є відображенням домінуючої системи вартостей й місця країни в системі міжнародних відносин. Національний інтерес є наслідком взаємодії об’єктивних чинників (зовнішніх і внутрішніх умов існування держав) та суб’єктивних (особливостей усвідомлення суспільством потреб і артикуляції (висловлення) цих потреб політичною елітою).

На думку Г. Моргентау, національний інтерес містить два елементи: центральний (сталий), який вважається фундаментальним, та другорядний (змінний), який змінюється під впливом обставин. Центральний елемент визначається трьома чинниками: природою інтересу, політичним оточенням, в якому інтерес реалізується, та раціональною потребою його реалізації. Окремо виділяють постійні (інтереси національної безпеки, національні економічні інтереси та інтереси щодо підтримки світового порядку) та проміжні (життєві інтереси та інтереси виживання, запобігання потенційним загрозам для держави, проблеми локального характеру) національні інтереси.

Дж.Френкель розробив класифікацію національних інтересів, що визначають особливості та напрями зовнішньої політики держав, виділивши три їх групи:

1) аспіраціональні, що пов'язані та відображають основні ідеали та духовні цінності суспільства;

2) операціональні, тобто практичні інтереси, досягнення яких відповідає потребам практичної діяльності та є безпосередньою метою поточної політики держави;

3) дескриптивні, що охоплюють усі пануючі в суспільстві уявлення та стереотипи та є предметом суперечок дискусій у парламенті, пресі, серед громадськості при визначенні зовнішньої політики країни.

За направленістю національні інтереси можуть бути внутрішніми та зовнішніми (геополітичними). Внутрішні інтереси пов’язані з підтримкою національної єдності та згоди, забезпечення громадського спокою, цілісності, із формуванням повноцінної та всесторонньої особистості та забезпеченням захисту її прав і свобод. Геополітичні інтереси стосуються процесів, які розгортаються у різних регіонах і впливають на безпеку нації та перспективи її розвитку.

Таким чином, сутність національного інтересу визначається різними дослідниками по-різному. Одні вважають, що його можна визначити за допомогою об’єктивних критеріїв (економічна могутність, обсяг ресурсів, військовий потенціал тощо), інші підкреслюють роль суб′єктивних чинників (моральність, законність, ідеологія тощо). Однак спільною ідеєю є те, що національний інтерес дає змогу зрозуміти, що спонукає ті чи інші держави до певних дій на міжнародній арені щодо захисту, збереження та примноження цінностей, які є істотними для існування певної держави.

Дата добавления: 2014-01-07