Тема 8. Приватні інвестиції

Ключові категорії

Автономне споживання; автономні видатки; гіпотеза життєвого циклу; гіпотеза постійного (перманентного) доходу; гранична схильність до заощаджень; гранична схильність до споживання; заощадження; інвестиції; індуковане споживання; міжчасовий вибір; основний психологічний закон Кейнса; середня схильність до заощаджень; середня схильність до споживання; споживання.

Контрольні запитання та завдання для самопідготовки.

1. Назвіть основні складові споживання.

2. Напишіть кейнсіанську функцію споживання.

3. Сформулюйте і прокоментуйте основний психологічний закон Кейнса.

4. Назвіть і прокоментуйте основні фактори заощаджень.

5. Що таке автономне споживання?

6. У чому полягають гіпотеза життєвого циклу і теорія перманентного доходу?

ПЛАН

1. Сутність і види інвестицій.

2. Кейнсіанська і класична інвестиційні функції.

3. Модель "заощадження - інвестиції" і макроекономічна рівновага.

8.1. Відповідно до Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиції — усі види майнових і інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об`єкти підприємницької й інших видів діяльності, внаслідок чого утворюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Інвестиції — це витрати, що здійснюються з метою створення нового і відшкодування зношеного капіталу. Вони впливають на економіку з боку сукупного попиту і сукупної пропозиції.

По-перше, зміна величини інвестицій у короткостроковому періоді ілюструє збільшення попиту на інвестиційні товари, що викликає відповідну зміну сукупного попиту i ВВП. По-друге, виникають зміни у сукупній пропозиції під впливом руху капіталу.

Валові інвестиції обумовлюють величину сукупного попиту і ВВП. Їхню величина визначають за формулою

I_g = A +I_n=d·K_t+I_n, (8.1)

де А – сума амортизаційних відрахувань;

I_n – чисті внутрішні приватні інвестиції;

d – норма амортизації;

K_t - середня вартість капіталу за період t.

З формули (8.1.) можна визначити величину чистих інвестицій:

I_n = I_g - d·K_t. (8.2)

Приріст капіталу в поточному періоді ΔK_t залежить не від валових, а від чистих інвестицій:

ΔK_t = I_g - d·K_t. (8.3)

Приріст капіталу збільшує потенційний ВВП, тобто довгострокову сукупну пропозицію. Здатність економіки до збільшення потенційного ВВП може виникати лише тоді, коли валові інвестиції перевищують амортизацію ( I_g> d·K_t ). За таких умов чисті інвестиції є допоміжною величиною. Якщо валові інвестиції менші, ніж амортизація ( I_g< d·K_t ), то потенційний ВВП зменшується. Це означає, що чисті інвестиції є від’ємною величиною, i тому споживання капіталу перевищує його нагромадження.

Визначимо головні види інвестицій за критеріями:

1. За джерелами походження: офіційні (державні); приватні; інвестиції міжнародних організацій; змішані.

2. За характером отримання: власні (амортизаційні відрахування, прибуток від основної та непрофільної діяльності) і залучені кошти (кредити, продаж цінних паперів).

3. За строком вкладень: короткострокові (до 1 року); середньострокові (від 1 до 5 років); довгострокові (понад 5 років).

4. За особливостями функціонування:

- прямі - з метою одержання довготермінової зацікавленості при забезпеченні фінансового і управлінського контролю над об`єктом розташування інвестицій;

- портфельні – недостатні для здійснення контролю, як правило у вигляді цінних паперів;

- резервні, що пов`язані з наявністю золотовалютних запасів;

- інші, що пов`язані з міждержавними кредитами й банківськими депозитами.

6. За об`єктом вкладень: фінансові (придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів) і капітальні — вкладення коштів у реальні активи, придбання будинків, споруд, інших об'єктів нерухомого майна, інших основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації;

7. За територіальною ознакою: внутрішні й зовнішні.

8. За залежністю від динаміки ВВП:

- автономні, незалежні від змін ВВП;

- індуковані, що відчувають вплив руху величини ВВП.

9. За напрямами вкладень:

- виробнич і;

- інвестиції в житлове будівництво;

- інвестиції в товарно-матеріальні запаси.

Центральне місце займають виробничі інвестиції, або інвестиції в основний капітал. Тому об’єктом теорії приватних інвестицій є переважно основний капітал.

Попит на інвестиції складається з двох частин: з попиту на заміщення використаного капіталу з попиту на збільшення чистого реального капіталу.

Кількість інвестиційних проектів, які приваблюють виробників, залежить від обсягу інвестицій, а також від величини відсоткової ставки. Для того, щоб інвестиційний проект був прибутковим, дохід від його реалізації має перевищувати витрати на його впровадження. Підвищення ставки проценту призводить до того, що зменшується кількість прибуткових інвестиційних проектів та, відповідно, скорочується попит на інвестиційні товари.

Незалежно від того, яким методом визначається прибутковість інвестиційних проектів, спільним є те, що між процентною ставкою i попитом на інвестиції існує обернена залежність. На рис. 8.1 показано, що при зниженні процентної ставки від r₁ до r₂ інвестиції збільшуються від I₁ до І₂. Отже останні є спадною функцією від процентної ставки. Тому крива інвестиційного попиту має від’ємний нахил. Якщо інвестиції високочутливі до зміни рівня процентної ставки, то її несуттєве зниження спричинятиме велике збільшення інвестицій, а крива інвестиційного попиту буде похилою, тобто тяжітиме до горизонтальної лінії. Якщо ж інвестиції малочутливі до зміни рівня процентної ставки, ці крива буде крутою, тобто тяжітиме до вертикальної лінії.

Крім процентної ставки, на стан кривої інвестиційного попиту впливають чинники, від яких залежить величина автономних інвестицій. Зміна останньої зміщує криву інвестиційного попиту праворуч (збільшення інвестиційного попиту) або ліворуч (зменшення попиту на інвестиції). Серед чинників автономних інвестицій можна виділити виробничі запаси (майна) і потужності; очікуваний прибуток; податки і субсидії; динамікe цін на ресурси; науково-технічний прогрес та ін.

Рис. 8.1 - Попит на інвестиції

8.2. Економісти різних шкіл по-різному тлумачать сутність і чинники автономних інвестицій, а також обґрунтовують інвестиційну функцію. Проаналізуємо кейнсіанський і неокласичний погляди.

Кейнсіанська функція автономних інвестицій спирається на такі передумови:

1) чистий прибуток - головний мотиваційний чинник попиту на інвестиції;

2) необхідність дисконтування майбутніх прибутків;

3) очікуваний прибуток від інвестування зіставляється з відновлювальною вартістю капітального майна, що визначається витратами, пов'язаними з його заміщенням.

Фактор часу спонукає відрізняти теперішню и майбутню вартість грошей. Теперішня вартість грошей — це наявна сума грошей у поточному періоді. Її майбутня вартість визначається за допомогою нарахування складного процента на їхню теперішню вартість:

FV = PV·(1 + r)ⁿ, (8.4)

де FV — майбутня вартість;

PV— теперішня вартість;

r — ставка дисконту, тобто така ставка процента, що використовується для приведення поточних грошей до їхньої вартості в базисному періоді;

n — кількість років майбутнього періоду.

Таким чином, теперішня вартість майбутньої вартості грошей як нинішній еквівалент суми коштів, що буде отримана або витрачена в наступному періоді, розраховується за формулою:

PV = , (8.5)

За методом чистої дисконтованої вартості ефективність інвестиційного проекту визначається як різниця між дисконтованими доходами й дисконтованими витратами:

, (8.6),

де NPV — чиста дисконтована вартість;

D_i і C_і — відповідно доходи i витрати в періоді і.

Якщо чиста дисконтована вартість додатна (NPV> 0), то інвестиційний проект є прибутковим; якщо від’ємна (NPV < 0) — збитковим, i від нього слід відмовитися. Чим нижча ставка процента, за допомогою якої дисконтуються грошові потоки, тим більша дисконтована вартість інвестиційних проектів i тим вищим є попит на інвестиції.

Для порівняння очікуваних прибутків з вартістю вкладеного капіталу кейнсіанці використовують граничну ефективність капіталу. Під нею він розуміє таку ставку процента, яка врівноважує дисконтовану вартість очікуваних (майбутніх) прибутків з теперішньою вартістю інвестиційних проектів, тобто за формулою

, (8.7)

де К — вартість інвестиційного проекту;

PR_і — очікуваний чистий прибуток в і-році;

R^е — гранична ефективність капіталу;

n — тривалість здійснення інвестиційного проекту.

Кожний вид вкладень має різну норму прибутковості й тому різну граничну ефективність капіталу. Роль граничної ефективності сукупного капіталу відіграє такий рівень доходу, який є максимальним серед усіх можливих варіантів вкладання інвестицій.

Щоб вкладення коштів у інвестиційний проект було економічно доцільним, процентна ставка, за якою купуються інвестиційні кошти, має бути нижчою за ставку процента, що відіграє роль граничної ефективності капіталу. Лише за цієї умови дійсна дисконтована вартість очікуваних прибутків перевищить вартість інвестиційного проекту, унаслідок чого інвестор, крім окупності своїх коштів, отримає додатковий прибуток. Це означає, що гранична ефективність капіталу є верхньою межею для процентної ставки, яка є ціною інвестицій.

Якщо процентна ставка знижується, інвестиційний попит зростає. Це свідчить про те, що інвестиції перебувають в оберненій залежності від процентної ставки, рівень якої не може перевищувати граничної ефективності капіталу. Одночасно кейнсіанство підкреслює ключову роль суб’єктивного фактора, наприклад уподобань і очікувань інвестора, за допомогою категорії «гранична схильність до інвестування». Виходячи з цього, кейнсіанську функцію автономних інвестицій можна виразити таким рівнянням:

I_a = MPI ·( R^е – i), (8.8)

де I_a – автономні інвестиції;

MPI – гранична схильність до інвестицій;

R^е — гранична ефективність капіталу;

і – величина поточної (номінальної) процентної ставки.

Вплив автономних інвестицій на величину наявного доходу має мультиплікаційний ефект. Мультиплікатор автономних інвестицій означає, що зростання загального обсягу інвестицій призводить до зростання обсягів доходу на величину, яка в декілька разів більша, ніж приріст інвестицій, тобто:

М_I =, (8.9)

де М_I - мультиплікатор інвестицій,

∆Y – приріст наявного доходу (ВВП у закритій ринковій економіці;

∆І – приріст автономних інвестицій.

Неокласична функція автономних інвестицій спирається на дві передумови:

1) інвестиційний попит залежить від розриву між бажаним i наявним обсягами основного капіталу;

2) розрив між наявним i бажаним обсягами основного капіталу не може усуватися відразу (в межах поточного періоду), тому попит на інвестиції в кожному періоді залежить від швидкості усунення зазначеного розриву.

Попит на інвестиції в поточному періоді залежить від розриву між наявним i бажаним обсягом основного капіталу і швидкості усунення цього розриву. Тому неокласичну функцію інвестицій можна виразити таким рівнянням:

I_t = d·K_t + k·(K^е-K_t-1), (8.10)

де I_t — попит на інвестиції в поточному періоді;

d — норма амортизації;

K^e - бажаний обсяг основного капіталу, який підприємці хотіли б мати в майбутньому періоді;

K_t, K_t-1 — основний капітал на початок відповідно поточного й попереднього періодів;

k — частка, на яку усувається розрив між наявним i бажаним обсягом капіталу в поточному періоді.

Рівняння неокласичної функції інвестицій складається з двох компонентів: d · K_t — відновлювальні інвестиції; k·(K^е-K_t-1), — чисті інвестиції, які визначають приріст основного капталу.

Для економістів-неокласиків ключову роль для формування інвестиційного попиту має процентна ставка. Тому використовується проста інвестиційна функція, в якій єдиною екзогенною змінною є лише процентна ставка. Вплив інших чинників на інвестиційний попит ураховується в автономній складовій інвестиційної функції.

Алгебраїчно проста інвестиційна функція описується формулою:

I = I_a - b·r (8.11)

де І – інвестиційні витрати;

I_a – автономні інвестиції, які не залежать від процентної ставки, а визначаються зовнішніми економічними факторами,;

b – коефіцієнт чутливості інвестицій до динаміки процентної ставки;

r – реальна відсоткова ставка.

За умов досконалої конкуренції прибуток максимальний, якщо граничний продукт капіталу MPK дорівнює граничним витратам, які складаються з норми амортизації і реальної ставки відсотка.

Таким чином, за неокласичною теорією попит на інвестиції прямо залежить від граничної продуктивності капіталу і обернено від ставки проценту, якщо значення амортизації не змінюється, тобто є постійним. Неокласична функція інвестицій більш об’єктивна порівняно з кейнсіанською, тому що враховує зміни технології виробництва, а не тільки зміни значень відсоткової ставки.

Якщо мультиплікаційний ефект стосується впливу автономних інвестицій на величину доходу, то ефект акселерації пов’язує залежність індукованих інвестицій від наявного доходу за формулою

β =, (8.11)

де Δ I_t — приріст попиту на інвестиції в періоді t;

β — простий акселератор, що показує, на скільки одиниць змінюються інвестиції в разі зміни ВВП на одиницю;

Δ Y=Y_t-Y_t-1 — приріст ВВП за період t.

Завдяки математичному моделюванню можна знайти таке поєднання процесів мультиплікації та акселерації, що забезпечує незгасаюче зростання інвестицій.

8.3. Заощадження є джерелом (пропозицією) тимчасово вільних коштів, а тому й інвестицій. Інвестиції можуть або не дорівнювати заощадженням, або врівноважуватися з ними.

За класичним підходом, рівновага між заощадженнями та інвестиціями досягається на фінансовому ринку завдяки коливанню процентної ставки. При цьому заощадження перебувають у прямій залежності від неї, a інвестиції — в оберненій. Тому на графіку фінансового ринку крива заощаджень має додатний нахил, а крива інвестицій — від’ємний.

Якщо в умовах повної зайнятості рівновага на фінансовому ринку порушується внаслідок скорочення інвестицій, тобто попиту на фінансові ресурси, то процентна ставка зменшується. Це викликає скорочення заощаджень, які у класиків є високочутливими до процентної ставки. Оскільки С = Y - S, то скорочення заощаджень супроводжується адекватним збільшенням споживання. Тому за класичною теорією обсяг виробництва не зменшується, а повна зайнятість відновлюється за нижчих параметрів рівноваги між заощадженнями та інвестиціями. Графічна інтерпретація класичного механізму врівноваження заощаджень з інвестиціями подана на рис. 8.2:

Рис. 8.2 - Класична рівновага інвестицій та заощаджень

Механізм урівноваження інвестицій із заощадженнями, за кейнсіанською теорією, спирається на нечутливість заощаджень до процентної ставки. У зв'язку з цим на графіку фінансового ринку крива заощаджень набуває вигляду вертикальної лінії.

Якщо в умовах повної зайнятості порушення рівноваги на фінансовому ринку викликається скороченням інвестицій, за кейнсіанською теорією, як i за класичною, процентна ставка зменшується. Але, відповідно до поглядів перших, заощадження нечутливі до такої ставки. Тому її зменшення не впливає на величину заощаджень. Згідно з кейнсіанською теорією зміна останніх до врівноваження з iнвecтицiями спирається на інший механізм, в основі якого лежить залежність заощаджень від доходу.

Алгоритм кейнсіанського механізму врівноваження інвестицій з заощадженнями такий: скорочення інвестицій зменшує дохід, що спричиняє адекватне скорочення заощаджень, що є функцією від доходу: ∆S = MPS · ∆Y.

Отже, рівновага між заощадженнями та інвестиціями досягається не завдяки зниженню процентної ставки, а внаслідок зменшення доходу порівняно з потенційним ВВП. Це означає, що за кейнсіанською теорією рівновага на фінансовому ринку може забезпечуватися i в умовах неповної зайнятості. Графічна інтерпретація кейнсіанського механізму врівноваження заощаджень з інвестиціями наведена на рис. 8.3.

Рис. 8.3 - Кейнсіанська рівновага інвестицій та заощаджень

Незалежно від того, що є джерелом інвестицій (влас­ний капітал, запозичений капітал чи капітал, залуче­ний шляхом випуску цінних паперів), інвестиційний попит перебуває в обернено пропорційній залежності від ставки проценту, тобто зростання процентної ставки зу­мовило (у зв'язку із зменшенням інвестиційного попиту і сукупних витрат взагалі) зменшення доходу. Таким чином, можна зробити висновок, що рівень процент­ної ставки має зворотний вплив на обсяг доходу.

Крива IS (інвестиції-заощадження) є геометричним місцем точок рівноваги інвестицій (І) і заощаджень (S) за будь-яких значень процента (вісь ординат) і доходу (вісь абсцис). Крива "інвестиції — заощадження" показує, що із збільшенням рівня процентної ставки рівень доходу знижується.

Рис. 8.4 - Крива IS (інвестиції-заощадження)

Дата добавления: 2014-01-07