Управління валютною позицією банку

В Україні відповідно до чинного законодавства операції з інозем­ною валютою здійснюють комерційні банки, які мають генеральну ліцензію, видану НБУ, на основі валютної позиції - співвідношен­ня вимог і зобов'язань банку в іноземній валюті. Якщо вимоги й зобов'язання однакові, валютна позиція вважається закритою, якщо зобов'язання перевищують вимоги - короткою, а якщо вимоги пе­ревищують зобов'язання — довгою.

Відкрита валютна позиція (ВВП) поділяється на оперативну і стра­тегічну. При розрахунку оперативної ВВП враховуються зобов'язання банку перед клієнтами. При розрахунку стратегічної ВВП зобов'язан­ня обчислюються величиною капіталу банку першого рівня (статут­ний фонд) плюс нерозподілений прибуток, отриманий банком у неконвертованій валюті (капітал другого рівня). При цьому для розрахун­ку активів при розрахунку ВВП основні кошти банку враховуються як активи в іноземній валюті (за винятком амортизації).

За тривалістю ВВП поділяється на:

> денну відкриту валютну позицію (змінюється протягом дня);

> балансову відкриту валютну позицію (переходить наступного дня і відображується на відповідних рахунках реструктурованого ба­лансу).

Стан валютної позиції для комерційного банку є головним чин­ником валютного ризику і тому НБУ з метою регулювання ризико­ваності валютних операцій затвердив норматив ризику загальної від­критої валютної позиції. При його розрахунку уповноважений банк приймає суму регулятивного капіталу, розраховану за балансом за станом на початок минулого робочого дня, що передує дню розрахунку цих нормативів. Валютна позиція уповноваженого банку ви­значається щоденно, окремо щодо кожної іноземної валюти.

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н₁₃) визначається як співвідношення загальної вели­чини відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валюта­ми у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу банку. Нор­мативне значення загальної відкритої валютної позиції банку (Н₁₃) має бути не більше ніж 35%.

При цьому встановлюється обмеження ризику окремо для довгої відкритої валютної позиції та короткої відкритої валютної позиції банку: загальна довга відкрита валютна позиція (Н_13-1,) має бути не більше ніж 30%; загальна коротка відкрита валютна позиція (Н_13-2) має бути не більше ніж 5%.

Управління відкритою валютною позицією означає, що банк у певних межах допускає для себе валютний ризик. Оцінюючи мож­ливі зміни курсу, а також визначаючи ліміт можливих збитків (при­бутків) у зв'язку з коливаннями курсів, встановлюються ліміти опе­ративної і стратегічної ВВП щодо термінів і операцій.

Для управління валютною позицією використовується хеджирування валютного ризику. Хеджирування - це страхування, зниження ризику від втрат, зумовлених несприятливими умовами. Суть основ­них методів хеджирування полягає в тому, щоб за рахунок валютних угод компенсувати збитки від несприятливої зміни курсів.

Управління валютною позицією банку може здійснюватися на базі структурного балансування валютних потоків за строками і су­мами (натуральне хеджирування) або за допомогою позабалансових операцій (штучне хеджирування).

Управління валютною позицією на основі методів структурного балансування валютних потоків полягає в узгодженні обсягів і стро­ків активних і пасивних операцій з усіма іноземними валютами, з якими проводить операції банк, таким чином, щоб валютна пози­ція на кінець дня була закрита або дорівнювала запланованому зна­ченню. Змінювати об'єми активів і пасивів в іноземній валюті мож­ливо за рахунок проведення конверсійних операцій на валютному Ринку, а за рахунок випередження чи відставання вирівнюються строки платежів відповідно до очікуваної зміни курсів.

Управляють також структурою активів і пасивів в іноземній ва­люті за рахунок проведення форфейтингових операцій. Форфейтинг - переуступка банку права отримання заборгованості в іноземній валюті замість негайної виплати відповідної суми в національній або іншій іноземній валюті. Банк в цьому випадку одержує вексель на всю суму та на повний термін, беручи на себе всі комерційні ризики (без права регресу цих векселів на колишнього вкладника). Через проведення форфейтингових операцій банк використовує прийом дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті.

Вирівнювання валютної структури балансу банку можливо з ви­користанням моделі валютного метчінгу, яка розглянута в темі 9, як складової частини процесу управління активами і пасивами банку.

Управління валютною позицією за допомогою строкових валютних угод полягає у проведенні операцій з валютними деривативами. У світо­вій банківській практиці комерційні банки мають можливість управляти валютною позицією за допомогою таких угод: форвардні валютні конт­ракти, валютні ф'ючерси, валютні опціони, валютні своп-контракти.

Форвардні угоди являють собою операції купівлі-продажу валю­ти з постачанням у термін, що перевищує два робочі дні з дня укладання угоди. Згідно з форвардним валютним контрактом одна сторона бере на себе зобов'язання здійснити поставку валюти за узгодженим в контракті курсом на визначену дату, а інша сторона бере зобов'язання прийняти цю поставку і виплатити відповідну суму коштів у іншій валюті. Форвардні зобов'язання є твердими, тобто обов'язковими для виконання. Сума та тривалість контракту не стандартизовані і визначаються за домовленістю сторін.

Форвардний курс визначається за курсом спот на момент укла­дання угоди і відсотковою ставкою за депозитами у національній та іноземній валютах. Різниця курсів становить величину премії чи дисконту, що обчислюється за формулою:

Премія (дисконт) = {[КВ(%В - %А) * СФ]/360} *100,

де КВ — курс валюти спот;

%В — ставка за депозитами у валюті В;

%А — ставка за депозитами у валюті А;

СФ - термін форварда.

Розраховуючи вартість покриття і прогнозуючи зміну валютного курсу, можна визначити, що буде більш вигідним — хеджирування ризику чи прийняття ризику. Розрахункова річна вартість по­криття на термін може бути підрахована за формулою:

(С_ф-С_с)*12 / (С_С*t₎

де С_ф — форвардний курс;

С_с - курс спот;

t — час у місяцях відповідно до терміну угоди.

Ф'ючерсні угоди. Валютним ф'ючерсом називається контракт на купівлю чи продаж стандартизованої суми іноземної валюти за узго­дженим валютним курсом на конкретну дату в майбутньому. Валют­ний курс фіксується в момент укладання угоди, за ним відбудеться купівля-продаж валюти в майбутньому. Ф'ючерсні контракти уклада­ються і перепродаються на біржовому ринку, що підвищує їх надій­ність і рівень страхування валютних ризиків. Ефективність укладеної ф'ючерсної угоди визначається маржею, тобто різницею між курсами валют на день укладання угоди і на день виконання контракту.

Прибутковість ф'ючерсного контракту можливо оцінити за допо­могою базису рівноваги, який розраховується за формулою:

Б_{р =}К_с – (С_д-С_є ) – Д / 100-365

де Б; — базис рівноваги;

Кс —спот- курс валют;

Сд — євродоларова відсоткова ставка за депозитами;

Сє - євроставка за депозитами для валюти, що обмінюється на долари США;

Д — кількість днів.

Загальним правилом є зіставлення поточної ціни ф’ючерсу Ц_ф і базису рівноваги. Якщо Ц_ф>Б, то очікується зниження ринкової ціни ф'ючерсів, збільшення обсягу їх продажу. Якщо ж Ц_ф < Б _р, то ринкова ціна буде підвищуватися і збільшуватиметься обсяг купівлі.

Валютні опціони — це угода між покупцем опціону і продавцем валют, що надає право покупцеві опціону купувати чи продавати за визначеним курсом суму валюти протягом обумовленого часу за ви­нагороду, що сплачується продавцю.

Валютні опціони застосовуються, якщо покупець опціону пра­гне застрахувати себе від втрат, пов'язаних зі зміною курсу валю­ти у визначеному напрямку. Розрізняють опціони на купівлю ва­люти (саll) і опціони на продаж валюти (put)' Опціон покупця надає право на купівлю певної кількості іноземної валюти за фік­сованою ціною, причому продавець опціону зобов'язаний прода­ти визначену кількість валюти за фіксованою ціною. Опціон продавця дає покупцю право на продаж певної кількості валюти за Фіксованою ціною. Угода здійснюється за курсом форвард з додатковою премією. Валютний опціон захищає власника від несприя­тливих коливань валютних курсів, якщо ж валютний курс змінився у сприятливому напрямку, власник опціону має можливість від­мовитися від його виконання і обміняти валюту не користую­чись опціоном.

Угода своп — угода пов'язана з купівлею чи продажем валюти на умовах фіксованого курсу з одночасним укладанням зворотної уго­ди. При укладанні валютних своп-контрактів терміни розрахунків, як правило, не зберігаються. Комерційні банки використовують своп-контракти для страхування ризиків валютних операцій, а також для отримання прибутку з різниці у відсоткових ставках, в операціях з іншими валютними цінностями, здійснення яких може привести до появлення короткострокової валютної позиції.

Уповноважені банки України та уповноважені фінансові уста­нови здійснюють валютні операції на міжнародних валютних рин­ках відповідно до правил, які встановлені на цих ринках, і норма­тивно-правових актів Національного банку України, що регулю­ють здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України.

Валютний ринок України - це перш за все міжбанківський ри­нок. З метою регулювання його діяльності НБУ встановив Правила здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України, які затверджено постановою Правління НБУ від 18.03.99 р. за № 217, зі змінами і доповненнями, затвердженими постановою Правління НБУ від 17.09.2003 р. за № 400.

Згідно із вказаними Правилами операції на міжбанківському ва­лютному ринку України дозволяється здійснювати лише суб'єктам цього ринку, до яких належать:

> Національний банк України;

> уповноважені банки (комерційні банки, що отримали ліцен­зію Національного банку України на здійснення операцій з валют­ними цінностями);

> уповноважені фінансові установи (що отримали ліцензію На­ціонального банку України на здійснення операцій з валютними цін­ностями).

Суб'єкти ринку купують іноземну валюту для власних потреб і за дорученням клієнтів (резидентів і нерезидентів) виключно у ви­падках і на підставах, передбачених Правилами. Операції з купівлі-продажу безготівкових іноземних валют за гривні уповноважені банки (уповноважені фінансові установи) мають право здійснюва­ти лише на умовах «тод» (поставка валюти відбувається сьогодні), «том» (поставка валюти відбувається наступного робочого дня) або «спот» (поставка валюти відбувається на другий робочий день з дня укладення угоди).

Валютні операції з іноземними валютами І групи Класифікатора на умовах «форвард» дозволяється здійснювати лише для хеджирування ризиків зміни курсів іноземних валют щодо інших іноземних валют, що виникають під час виконання клієнтами-резидентами, які є суб'єктами господарської діяльності, зовнішньоекономічних дого­ворів у разі дотримання таких обов'язкових умов:

> угоди на умовах «форвард» уповноважені банки (уповноваже­ні фінансові установи) укладають за дорученням та за рахунок кош­тів вищезазначених клієнтів і лише з банківськими установами;

> валюти угоди є іноземними валютами І групи Класифікатора.

Проведення операцій з іншими деривативами, базовим активом яких є іноземна валюта І групи Класифікатора (ф'ючерс, опціон тощо), не дозволяється.

Укладення і підтвердження угод з купівлі-продажу іноземних валют за гривні між уповноваженими банками (уповноваженими фінансовими установами) проводиться виключно під час прове­дення Торговельної сесії, яка являє собою визначений проміжок часу, що встановлюється та змінюється на підставі постанови Правління Національного банку України. Проведення операцій з купівлі-продажу іноземних валют за гривні між уповноваженими банками (уповноваженими фінансовими установами) поза межа­ми Торговельної сесії забороняється, крім випадків, передбачених цими Правилами. Національний банк України має право змінити режим Торговельної сесії, попередивши про це уповноважені бан­ки (уповноважені фінансові установи) не пізніше ніж за два робо­чих дні до часу зміни.

Як висновок необхідно відзначити, що українські комерційні банки здійснюючи управління валютною позицією можуть використову­вати в повному обсязі тільки структурне балансування. На сьогодні­шній день на валютному ринку України банкам дозволено проводи­ти тільки касові валютні операції та операції на умовах форвард з валютою І групи, що значно обмежує можливості хеджування валют­ного ризику.

Дата добавления: 2014-01-07