Джерела основних прав

ПЛАН

Мета

ПРАВ ЛЮДИНИ

Освітня (навчальна): поглиблення знань студентів і слухачів магістратури з питань стандартів прав людини, історії розвитку наукових доктрин та відповідної науки прав людини; конкретизація посутніх ознак галузевого предмету і методології науки прав людини, предмету і методу відповідної навчальної дисципліни; систематизація знань, засвоєних на попередньому освітньо-кваліфікаційному рівні, стосовно розуміння основних концепцій і теорій прав людини, їх особливостей в контексті національних і міжнародних стандартів; вироблення вміння користуватися інструментарієм науки прав людини, визначати тенденції розвитку прав людини на сучасному етапі розвитку України.

Розвивальна: розвиток логічного мислення студентів і слухачів магістратури в контексті питань стандартів прав людини в Україні; набуття ними умінь працювати з нормативними актами та спеціальними літературними джерелами; формування умінь і навичок аналізу юридичних фактів, явищ і проблем реалізації прав людини і громадянина в Україні.

Виховна: виховання відповідальності, працездатності, науково-правової культури спілкування і мислення в контексті принципів прав і свобод людини, поваги до прав людини; прищеплення інтересу до вивчення питань стандартів прав людини в Україні, формування потреби раціоналізації навчально-пізнавальної діяльності та організації дозвілля.

1. Права людини як наука і навчальна дисципліна

2. Основні права: поняття і генезис.

3. Етапи розвитку теорії прав людини

4. Джерела основних прав.

1. Права людини як наука і навчальна дисципліна

Наприкінці ХХ ст. в системі гуманітарних правових наук започаткувалася наука прав людини, – предметом якої стали однойменні суспільні відносини. Наука вивчає права людини не тільки як юридичне явище, але й розкриває їх зв’язок з політикою, мораллю, філософією, релігією, так як права людини – це складне і багатовимірне утворення[1]. Найбільш пріоритетною проблемою науки прав людини є їх захист і гарантування.

Наука прав людини це комплексна галузь знань. Вона складається з національних норм і міжнародно-правових стандартів; інтегрує різноманітні положення і висновки щодо статусу людини, які вивчаються іншими юридичними та суспільними науками.

Наука прав людини складається з розділів (інститутів), які формують:

- вчення про права людини; поняття і обґрунтування ідеї про права людини;

- каталог прав і свобод, їх зміст, форма виявлення, відмінності між суміжними категоріями (суб’єктивні права, права громадянина, та ін.);

- умови і способи реалізації прав людини, гарантії здійснення прав і свобод; причини порушення прав людини та способи їх відновлення; механізми і процедури захисту прав людини.

Наука прав людини спирається на власні методи пізнання:

1) системний;

2) порівняльний;

3) логічний

Процес формування науки умовно розподіляють на декілька етапів (періодів), пов’язаних з теоріями прав людини та їх нормативним закріпленням[2]. Перший етап характеризується критичним аналізом чинних правових актів, практики їх застосування, узагальнення правозастосовної практики, поглибленим вивчення проблем, пов'язаних з правовим регулюванням цих суспільних відносин. Другий етап відзначений формуванням наукових шкіл і зростанням кількості наукових робіт і статей з проблематики прав людини (наукові праці В.Ф. Погорілка, М.І. Козюбри, П.М. Рабіновіча, А.М. Колодія, А.Ю. Олійника, О.М. Гончаренко, В.Ф.Бойко, В.Тація, Ю.М.Тодики, Ю.Шемшученко, С.Шевчука і інших авторів).

Третій етап в розвитку науки - формування наукової правової доктрини, вироблення аксіом в теорії прав людини.

Поняття стандарти прав людини наука пояснює як обов'язкові вимоги, норми, закріплені в міжнародних актах (документах). Залежно від того, в рамках якої міжнародної організації прийняті документи з прав людини, вони розподіляються на універсальні стандарти та регіональні стандарти (локальні) стандарти.

Прикладом універсальних стандартів з прав людини є Загальна декларація прав людини, а національних – Конституція України.

Навчальна дисципліна прав людини має свій предмет і для неї властиві свої методи: 1) системний, 2) історичний, 3) порівняльний, 4) соціологічний (спосіб збору і аналізу інформації) і 5) логічний.

Вивчення прав людини нерозривно пов'язане з вивченням інших галузей правової науки і ґрунтується на знаннях історії, філософії, культурологи, політології, соціології, економіки, етики, моралі.

2. Основні права: поняття і генезис

Основні права людини, це права, сфера дії яких не обмежується певним колом осіб і їх дотримання та забезпечення повинно здійснюватись на всіх рівнях державної влади у тому разі й місцевого самоврядування [3]. Права і свободи людини являють собою закріплені в законі соціальні можливості особи як індивіда щодо володіння і користування певним благом з метою забезпечення особистих інтересів.

Головним завданням сучасної демократичної, правової держави, є безумовне визнання, дотримання, охорона й гарантування прав людини. Певною мірою це правило наразі стосується й Української держави, Конституція якої (ст.3) покладає на неї головний обов’язок - утверджувати і забезпечувати права і свободи людини.

Між поняттями «права» і «свободи» є спільне і відмінне.

Розглядаючи генезис прав, свобод і обов’язків людини слід, враховувати періодизацію як самих цивілізацій, так і державних утворень. На кожному відрізку історії цивілізацій мали місце певні філософсько-правові думки, теорії про права і свободи людини. З огляду на це можна визначити такі історичні віхи:

q розуміння, закріплення та спроби забезпечення прав і свобод людини у суспільствах античного періоду;

q розуміння, закріплення та спроби забезпечення прав і свобод людини у суспільствах доби середньовіччя;

q філософсько-правові концепції прав людини у суспільствах Нового часу;

q та у суспільствах ХХ -поч. ХХІ століття.

У ХХ столітті права і свободи людини набули планетарного (глобального) значення і це призвело до появи міжнародних документів, у яких визначались своєрідні стандарти щодо означення меж правового статусу людини. На сьогодні цей масив утворюють документи ООН та регіональних правозахисних організацій:

1) Загальна декларація прав людини 1948 р.;

2) Міжнародний пакт про громадянські та політичні права;

3) Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права;

4) Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання; Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини та ін.

3. Етапи розвитку теорії прав людини

На зламі ХХ-ХХI сторіч в системі гуманітарних наук сформувалась наука «Права людини», предмет якої складають права, свободи і обов’язки людини і громадянина. Це комплексна галузь знань, яка «збирає» і узагальнює знання про людину з різних галузей науки, у тому числі провідних галузей права – конституційного, адміністративного, цивільного, сімейного, трудового, кримінального, процесуального та ін. До того ж вона співвідносить національні норми про права людини з міжнародними стандартами; інтегрує різноманітні висновки й оцінки гуманітарних і суспільних наук (ТДП, філософії, етики, культурології, психології, політології, соціології, економіки та ін.); запозичує результати досліджень, що з’являються на стиках гуманітарних та природничих дисциплін (біоетики, генетики, біології, антропології, екології, медицини та ін.).

В поглядах на права людини наука спирається на відповідні теорії 1) класичну; 2) некласичну і 3) після некласичну. Певною мірою їм притаманні: природно-правова концепція прав людини, доктрина юридичного позитивізму (в різних конструкціях - нормативізм, соціологічний юридичний позитивізм), соціалістична теорія правового статусу особи та ін. В основу конституційної теорії прав людини в Україні покладені природно-правова (юснатуралізм) та позитивістська (легістська) доктрини прав і свобод людини і громадянина.

Класична теорія прав людини заснована на ідеях індивідуалізму, лібералізму, природно-правових постулатах та позитивізму. Ця теорія пов’язана з ідеологією «персона-центризму».

Класичне розуміння прав людини всіляко асоціюється з поглядами про природні і невідчужувані права людини. Діє принцип: все, що не заборонене законом, то дозволено.

Некласична теорія прав людинисформувалася під впливом процесів соціалізації і колективізації на рубежі ХІХ-ХХ ст. Цей варіант теорії прав людини не відкидає пояснень класичної моделі, а доповнює і розширює розуміння об'єкту, а відтак і каталогу прав людини.

Некласична теорія прав обґрунтувала новий вид прав - соціально-економічні права. Засади «персона-центристської» ідеології були змінені на ідеологію «системо-центризму».

Некласична схема прав людини прийняла обґрунтувала можливості колективних форм захистуіндивідуальних інтересів.

У останній третині ХХ століття під тиском кризи техногенної цивілізації і у зв'язку з переходом до економіки, заснованої на знанні, почала складатися після некласична теорія прав людини, в основу якої покладені екосоціогуманістичні та холістичні принципи.

Їй притаманний світогляд гуманізму (екосоціогуманізм). Персоналізм прав людини вмонтований в контекст з соціалізованим і колективізованим суспільством, з принципами соціально орієнтованої ринкової економіки, соціальної солідарності, поєднанням прав з обов'язками тощо.

До джерел основних прав і свобод людини і громадянина в Україні насамперед відноситься Конституція України 1996 р.

У статтях з 21 по 68 Конституції України права і свободи «позитивовані», їм надана форма безпосередньо діючої норми права.

Крім писаних (зафіксованих у конституції) основних прав Конституція передбачає існування неписаних основних прав людини. Неписані права єдругим важливим джерелом основних прав людини в Україні.

Третім важливим джерелом основних прав людини в Україні є загальновизнані норми міжнародного права та міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Саме за таких умов вони розглядаються як складова частина законодавства України (ст. 9 Конституції).

У пункті 2 статті 17 Закону України «Про міжнародні договори України» записано: «Якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України».

ТЕМА 2. МІЖНАРОДНІ ДОКУМЕНТИ І СТАНДАРТИ В СФЕРІ ПРАВ ЛЮДИНИ

Дата добавления: 2014-01-07