Підстави звільнення страховика від виплати страхової суми чи відшкодування

За наявності достатніх підстав страховик може відмовити у виплаті страхової суми чи відшкодування. Такими підста­вами є:

1) умисні дії страхувальника (або особи, на користь якої укладено договір страхування), спрямовані на настання страхо­вого випадку. Водночас якщо дії страхувальника були пов'язані з вико­нанням ним громадського чи службового обов'язку, вчинялися в стані необхідної оборони або захисту життя, здоров'я, майна, честі, гідності та ділової репутації, це не може бути підставою для відмови у виплаті;

2) вчинення страхувальником чи вигодонабувачем умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

3) надання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування;

4) несвоєчасне повідомлення про настання страхового випадку;

5) створення перешкод для проведення страхового розсліду­вання для визначення обставин, характеру та розміру збитків;

6) отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від винної особи.

Залежно від виду страхування підставами для відмови у виплаті страхової суми можуть бути й інші обставини. Так, за обов'язковим особистим страхуванням такими підставами можуть бути: відмова пасажира виконати законні вимоги на­чальника потягу чи водія автобусу; порушення правил трену­вання спортсменом вищої кваліфікації; недотримання правил особистої гігієни лікарем тощо.

Рішення страховика про відмову у виплаті страхової суми страхувальник може оскаржити в судовому порядку.

2. Договір позики.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошо­вих коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ч. 1 ст. 1046 ЦК).

Договір позики — це один із небагатьох реальних (оскільки вважається укладеним у момент передачі грошей чи речей, які визначені родовими ознаками) та односторонніх договорів ( по­зикодавець має лише право, позичальник — лише обов'язок).

Форма договору позики залежить від суб'єктного складу та суми грошей чи вартості речей, які надаються:

Письмова форма договору позики є обов'язковою:

· якщо позико­давцем виступає юридична особа, договір повинен укладатися в письмовій формі.

· якщо його сума перевищує не менш як в 10 разів встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян

Необхідно пам'ятати, що при порушенні форми до­говору сторони позбавлені права посилатися на свідчення свідків на підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одер­жані позичальником або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Договір позики за загальним правилом є відплатним (тобто позикодавець має право на отримання від позичальника про­центів за користування грошима), якщо інше не встановлено законом чи договором. Якщо розмір процентів договором не визначений, вони визначаються на рівні облікової ставки Національного банку України.

Водночас законодавець передбачає випадки, коли договір позики вважається безпроцентним:

· коли він укладений між фізичними особами на суму, яка не
перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму
доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємниць­
кої діяльності;

· коли позичальнику передані речі, визначені родовими оз­наками.

Позичальник повинен повернути гроші в обумовлений строк. Якщо договором строк повернення не встановлено або він визна­чений моментом пред'явлення вимоги, то позику необхідно повернути протягом 30 днів від дня пред'явлення вимоги кре­дитором, якщо інше не передбачено договором.

У випадку коли позичальник своєчасно не поверне грошову позику, він зобов'язаний сплатити борг з урахуванням вста­новленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

3. Кредитний договір.

Кредитний договір є різновидом договору позики, невипад­ково до кредитних відносин застосовуються положення договору позики, якщо інше не випливає із суті кредитного договору.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК).

Загальними принципами банківського кредитування є:

а) за­безпеченість кредиту;

б) його строковість;

в) оплатність;

г) цільо­вий характер.

Для отримання кредиту позичальник звертається до банку з листом, заявкою, клопотанням тощо. Банк аналізує діяльність потенційного клієнта, визначає його кредитоспроможність (за­безпеченість власними коштами, репутацію, оцінку продукції, яка ним виробляється, кон'юнктуру ринку) та приймає рішення про надання чи відмову в кредиті.

Кредити можуть бути забезпечені: а) заставою (майном, май­новими правами, цінними паперами); б) гарантією іншого банку, фінансами чи майном третьої особи; в) порукою; г) свідоцтвом страхової компанії. Крім того, існують бланкові (не забезпечені) кредити. Вид і характер забезпечення безпосередньо впливає на розмір відсотків за користування кредитом.

В кредитному договорі сторони повинні визначити:

· суму кредиту;

· його мету;

· строк повернення;

· умови повернення;

· зобов'язання банку (відкрити рахунок позичальнику, за­безпечити його консультаційними послугами тощо);

· зобов'язання позичальника (використовувати кредит за призначенням, забезпечити повернення кредиту та відсотків з
користування, надавати бухгалтерський баланс та звітні доку­
менти тощо);

· права банку (перевіряти забезпеченість позики, а також
заставних можливостей поручителей та гарантів, обмежити на­
дання кредиту за недостатності його забезпеченості тощо).

Дата добавления: 2014-01-07