Конституційні засади розподілу гілок влади в Україні

Конституція України 1996 року є засадним теоретичним та нормативним джерелом вивчення особливостей державного управління в Україні.

Судова влада та здійснення контролю.

Організаційна та функціональна структура виконавчої влади.

Конституційні засади розподілу гілок влади в Україні.

2. Верховна Рада та інститут Президента в державному управлінні.

Література:

1. Мельник А.Ф. Державне управління: підручник. /А.Ф.Оболенський, А.Ю. Расіна; за ред А.Ф.Мельник.- К.; Знання, 2009 – 582.

2. Авер'янов В.Б. Державне управління: теорія і практика. — Київ, Дрінком-Інтер, 1998 р.с.432

3. Атаманчук Г. В. Государственное управление (организационно-функциональные вопросы): учебн. пособие / Г. В. Атаманчук. - М.: ОАО "НПО "Экон-ка", 2000. - 302 с.

4. Бандурка О.М. Основи управління в органах внутрішніх справ України: теорія, досвід, шляхи удосконалення. - X., 1996. - 398с.

5. Гладун З.С. Поняття і зміст державного управління: адміністративно-правовий аналіз. — Львів, 1996. —21с.

6. Удовик С. Л. Государственность Украины: истоки и перспективи / С. Л. Удовик. - К.: Ваклер, 1999. - 208 с.

Звернути увагу на сторінки 253-307 підручника: Державне управління: підручник /А.Ф. Мельник, О.Ю.Оболенський, А.Ю.Васіна; за ред. А.Ф.Мельник, - К.: Знання, 2009. – 582 с.

В попередніх трьох темах було розглянуто теоретико-методологічні базові положення, що розкривають суть державного управління. його відмінність від приватного, розкрито функції з точки зору його реалізації як процесу і як форми прояву суспільних функцій держави, виокремлено роль інституційних чинників у формуванні особливостей національних моделей державного управління. Важливою місією цієї теми є розкриття суспільної значимості конституції, як засадного інституту, що визначає форми та типологію державного устрою, принципи та модель державного управління, права, свободи і обов’язки громадян.

Отримання професійних знань з державного управління в Україні неможливе без достовірного і детального знання статей Конституції України. Це начало начал розуміння національної специфіки держави та державного управління. А дотримання положень конституції закладає міцні підвалини довго тривалості та стабільності держави.

Конституція (лат. constitution установлення) – основний закон (або сукупність законів) держави, яким імплементовано статус вищої юридичної норми. Конституція визначає устрій держави. політичну, економічну і соціальну системи. визначає принципи організації і діяльності органів державної влади, управління, судочинства, основні права, свободи і обов’язки громадян. Людство в процесі цивілізаційного поступу виробило універсальні принципи спільного співіснування в межах такої організаційної форми як держава.

Зазначені в конституції основні положення є базовими та вихідними при розробці конкретних законів, які предметно визначають форми та методи державного управління в окремих сферах людської діяльності. В більшості випадків положення конституції є виваженими, усталеними і можуть залишатись в незмінному вигляді довготривалий час.

Становлення інститутів державної влади – базовий політичний процес, оскільки потенційно його результатом є забезпечення легітимації конкретної форми держави з усіма її структурними елементами. У ході цього процесу встановлюються відносини влади з різними верствами суспільства незалежно від того, суспільство є закритим, становим, чи відкритим для вертикальної соціальної мобільності.

Основними політико-правовими інститутами традиційно виступають Парламент, Уряд, Глава Держави, Суди, політичні партії. Зважаючи на винятково важливий вплив таких інститутів, як органи територіального представництва і місцевого самоврядування, засобів масової інформації на процес ухвалення політичних рішень, тому їх також можна включати в якості опосередкованих інститутів політико-правової системи.

Півторатисячолітній шлях українців до власної державності характеризується злетами і падіннями.

Особливості національного характеру державотворчого процесу прослідковуються в історичних формах правління, виборності органів влади і управління, судочинстві. Можна говорити про наявність таких рис державотворення як сплетіння запозичених і національних традицій, правовий нігілізм і широку ініціативу судів.

На історичну арену слов'янська держава вийшла у ІV ст. (Антський союз), а найбільшої могутності досягла під час правління князя Кия (кінець V початок VI ст. н.е.). Стародавні джерела, насамперед візантійські, свідчили про наявність в антів і слов’ян військових союзів племен під керівництвом вождів, а також загальних народних зборів.

Натомість значно зростає роль князів, які спираються на доволі вузьке коло земельної аристократії та військової верхівки. Княжий двір стає уособленням політичної влади, державного управління, суду, економічної потуги.

Якщо ІХ-Х ст. характеризуються періодом формування княжих держав, що завершується християнізацією Русі, то ХІ-ХІІ ст. – концентрацією політичної і військової влади, єдністю виконавчої та судової влади, зростанням ролі народних зборів. Відбувається розподіл судової влади (світські і церковні суди), зростає роль віча, яке, однак так і не стало постійним органом влади.

Дата добавления: 2014-01-07