Актуальні питання стандартизації в галузі зв’язку України

В останні роки в Україні активно створюється й удосконалюється національна система технічного регулювання, наближена до міжнародних правил і норм.

При цьому стандартизація є ключовим напрямком для створення нової для України ринково орієнтованої системи технічного регулювання, що повною мірою відповідав би вимогам міжнародних і європейських норм і правил.

Це пояснюється тим, що:

- з одного боку, саме стандартизацією забезпечується створення належних умов для функціонування внутрішнього ринку. Тобто, шляхом використання стандартів по взаємній згоді виготовлювачів і споживачів може бути гарантований мінімально необхідний рівень якості і безпеки продукції і послуг;

- з іншого боку, шляхом гармонізації національних стандартів з міжнародними забезпечується:

· доступ на світові ринки продукції українських товаровиробників;

· їхня участь у міжнародній виробничій кооперації;

· залучення іноземних інвестицій;

· реалізація таких стратегічних задач як вступ у всесвітню організацію торгівлі (ВOT), а в перспективі – у Європейський Союз (ЄС).

Однак, саме в сфері розвитку національної системи стандартизації (на національному рівні, галузевому рівні та на рівні організацій і підприємств) в останні роки зібралася значна кількість проблем.

Ось декілька з них.

Як відомо, Україна успадкувала від колишнього СРСР розгалужену систему стандартизації, відповідала вимогам адміністративно - планової економіки.

Деякі статистичні дані. Із загальної кількості діючих нормативних документів (НД) Україні дісталися у спадщину 18.000 ГОСТ – державних стандартів, 511РСТ УРСР – республіканських стандартів, більше як 42.000ОСТ, РД, Р – галузевих стандартів, керівних документів, рекомендацій, Норм, а також значна кількість СТП - стандартів підприємств.

При цьому, фонд нормативних документів УНДІЗ нараховував близько 3.000ГОСТ, 2.500 ОСТ, РД, Р, Норм, якими користалися розроблювачі технічних засобів для мережі зв'язку загального користування, спеціального призначення, засобів вимірювальної техніки для телекомунікацій.

Як видно із наведених даних, характерними засадами тієї системи стандартизації були:

- проведення стандартизації на чотирьох рівнях (загальносоюзному, республіканському, галузевому, та на рівні підприємств чи установ);

- тотальне регламентування усіх аспектів життя, через що вимоги всіх нормативних документів зі стандартизації були обов’язковими (пам’ятається: „ Несоблюдение стандарта преследуется по закону ”).

До того, що у національній системі перевищують регіональні стандарти ГОСТ (18.000 шт.) і галузеві стандарти колишнього СРСР – ОСТи (42.000 шт.), ще й склалася ситуація, коли цих нормативних документів не супроводжують наукові установи у відповідних галузях України, тобто, основна частина нормативних документів не переглядалася вже протягом останніх 15 і більше років.

Цілком очевидно, що така ситуація не відповідає ані принципам ринкової економіки, ані практиці розвинених країн.

Таким чином, зі здобуттям незалежності України перед економікою встали складні питання по її трансформації з планової в ринкову.

Саме тому виникла насущна проблема в реформуванні національних систем стандартизації, сертифікації й акредитації.

Указ Президента від 22 січня 2000 року, № 89 «Про введення єдиної державної регуляторної політики в області підприємництва», акцентував на необхідність розробки законопроектів, що закладають основи реформування систем стандартизації і сертифікації, у першу чергу, для задоволення потреб національного виробника, підприємця, споживача.

Виконуючи Програму інтеграції України в Європейський Союз в області стандартизації, сертифікації, акредитації і метрології, затверджену Указом Президента від14.09.2000 р., №1072 виходять Закони України «Про стандартизацію», «Про акредитацію органів з оцінки відповідності» і «Про підтвердження відповідності», прийняті 17 травня 2001 року, «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» від 1 грудня 2005 року, що вводять нову прогресивну систему технічного регулювання, гармонізовану з європейської.

Таким чином, в Україні розроблено та послідовно проводиться державна політика у сфері технічного регулювання з метою реформування національної системи стандартизації на підставі міжнародної та європейської практики.

Принциповими засадами цієї політики можна назвати такі:

1. Залишити обов’язковими лише ті вимоги, що:

- забезпечують захист життя, здоров’я та майна людини, захист тварин і рослин, охорону довкілля, безпеку продукції чи послуг;

- запобігають уведенню в оману стосовно призначення та безпеки продукції;

- усувають загрози для національної безпеки.

2. Дозволити суб’єктам господарювання застосовувати усі інші вимоги добровільно, але, виходячи з продукцією та послугами на ринок, декларувати відповідність певним вимогам згідно з Законом України „Про підтвердження відповідності”.

Тобто, відповідно до міжнародного і європейського досвіду самі стандарти перестають бути обов'язковими для використання, а встановлення обов'язкових вимог переноситься в нормативно - правові акти – технічні регламенти, які у значній мірі є аналогом європейських директив.

Державні стандарти України – ДСТУ, називаються тепер національними стандартами.

Поступовий перехід до добровільності застосування національних стандартів буде здійснюватися в міру прийняття національних технічних регламентів.

Було визначено механізм і здійснено рішення проблеми галузевих стандартів колишнього СРСР.

У відповідність з Постановою КМУ від 03 січня 2002року, № 2 «Про порядок та терміни дії галузевих стандартів і прирівняних до них інших нормативних документів колишнього СРСР» центральні органи виконавчої влади до червня 2002 року заявили свої права на галузеві стандарти СРСР, які доцільним було застосовувати в галузі.

У галузі зв'язку наказами Голови ДКЗУ від 6 червня 2002 року, № 118, та від 4 грудня 2002 року, № 239 затверджено Переліки галузевих стандартів і прирівняних до них інших НД колишнього СРСР, які і надалі (а саме – до 2007 року) використовуватимуться в галузі зв’язку України. Таких документів – 107 і в сфері будівництва – 18.

Виходячи з принципів ринкової економіки, де не існує адміністративного підпорядкування підприємств певних галузей народного господарства відповідним галузевим міністерствам і відомствам, ставиться під сумнів сам факт подальшого існування галузевих нормативних документів зі стандартизації (тобто, немає сенсу ні розробляти, ані затверджувати нормативні документи на рівні галузей).

Це зумовило потребу створити систему нормативних документів з технічного регулювання, що має два рівні прийняття:

- національний (державний); - окремих організацій (суб’єктів господарювання, наукових товариств тощо).

Згідно з рівнями суб'єктів стандартизації в Україні розрізняють такі НД:

— національні (ДСТУ;
— організацій. (СОУ) (ДСТУ 1.0:2003, розділ 7.5).

Стандартом ДСТУ 1.0:2003, п.8.2, установлено такі індекси документів:

а) для національного рівня:

“ДСТУ” — національний стандарт;

“ДСТУ- П” — пробний стандарт;

“ДСТУ- Н” — настанова, правила, звід правил, кодекс усталеної практики,

щоне є стандарт;

“ДК” — державний класифікатор;

“ДСТУ- ЗТ ” — технічний звіт.

б) для інших рівнів:

“СОУ” — стандарт організації;

“ТУУ” — технічні умови, що не є стандарт;

“СТУ” — стандарт наукового, науково - технічного або інженерного

товариства чи спілки.

Тут виникає, природно, питання: „Чи є необхідність змінювати застосовуване у великій кількості позначення стандартів підприємства – СТП, або застосовувати якесь інше, на відміну від СОУ ”? Відповідь пошукаємо у системних документах.

Індекси інших документів у сфері стандартизації, а також документів інших суб'єктів стандартизації цей стандарт не встановлює; їх надають суб'єкти, які ухвалили ці документи (ДСТУ 1.0:2003, розділ 8.3).

Тобто, суб’єкт господарювання може застосовувати позначення для своїх нормативних документів як „СТП”, так і „СОУ” (див. роз’яснення заступника директора НДІ стандартизації, Я. Юзьківа у журналі „Стандартизація, сертифікація, якість”, №2’2005, с.12).

Правила, як розробляти НД інших суб’єктів стандартизації, встановлюють самі суб’єкти з урахуванням положень основоположних стандартів національної стандартизації (див. ст. 10 Закону України „Про стандартизацію” та ДСТУ 1.0:2003, розділ 9.5.5).

У позначенні НД інших суб'єктів стандартизації рекомендовано (див. ДСТУ 1.0:2003, розділ 8.8) після індексу НД зазначати коди державних класифікаторів:

— групу згідно з ДК 009 (перші три цифри кодового позначення виду

економічної діяльності);

— через дефіс — код суб'єкта стандартизації, якому належить право власності на документ.згідно з ЄДРПОУ.

Інші складники позначення НД установлюють згідно ДСТУ 1.3, п.9.2

суб’єкти, які схвалили ці НД, а саме:

— порядкового реєстраційного номера — три знаки (проставляється власником

оригіналу НД);

— року прийняття — чотири знаки.

Наприклад, можливе таке позначення НД підприємства (за п.7.10 ДСТУ 1.0:2003) :

СОУ –

32. 2 – 01181529

– 001: 2005

(СТП, КНД, Р)

Індекс НД УНДІЗ

Група по ДК 009: „Виробництво продукції зв”язку ”

Код УНДІЗ згідно з ЄДРПОУ

Порядковий реєстрацій-ний номер СОУ 45

Рік прийняття

Підсумовуючи вищенаведене, а саме, оскільки системні документи надають організаціям право визначати правила розроблення та застосування своїх стандартів самостійно і в той же час встановлюють необхідність дотримуватися стосовно стандартів організацій загальних принципів національної стандартизації, то є важливим, щоб побудова, викладення, оформлення і позначення стандартів різних організацій (актуально для нас – у галузі зв’язку) було уніфіковано.

Немає чіткого розуміння стосовно місця у системі національної стандартизації стандартів галузевого рівня. Доля цієї категорії документів, що раніше були прийняті, системою не визначена. Де факто сьогодні вони є чинними і застосовуються в галузі зв’язку як під час надання послуг, так і для підтвердження відповідності технічних засобів. Певно, є доцільним для умов ринкової економіки розробити рекомендації щодо переходу від галузевої стандартизації на інші рівні (національний, корпоративний або фірмовий).

Тут, розуміючи необхідність розроблення, в першу чергу, Концепції системи стандартизації в галузі зв’язку, здається доцільним навести також і короткий перелік першочергових нормативних документів, що складають її основу і потребують відповідної уваги - див. таблицю 1.

Таблиця 1. Нормативні документи, що складають основу системи стандартизації галузі зв’язку і потребують перегляду або розроблення

Назва	Примітка
нормативного документа
1 Концепція системи стандартизації галузі зв’язку України	Підлягає перегляду
2 Система стандартизації галузі зв’язку України Основні положення	Діючий КНД 45-001-98 підлягає перегляду
3 Порядок проведення науково - дослідних робіт Загальні положення	Діючий КНД 45-003-98 підлягає перегляду
4 Порядок проведення дослідно - кон­структорських робіт Загальні положення	Діючий КНД 45-004-98 підлягає перегляду
5 Порядок розроблення галузевих стандартів	Діючий КНД 45-005-98 підлягає перегляду
6 Порядок розроблення технічних умов на продукцію зв’язку	Діючий КНД 45-006-98 підлягає перегляду
7 Планування робіт з стандартизації	Діючий КНД 45-011-98 підлягає перегляду
8 Система розроблення та постановки продукції на виробництво в галузі зв’язку. Загальні положення	Розроблення.
9 Порядок впровадження нормативних документів	Розроблення.
10 Порядок розроблення керівних нормативних документів і рекомендацій з стандартизації	Розроблення.
11 Порядок узгодження нормативних документів, що розробляються сторонніми організаціями	Розроблення.
12 Порядок проведення науково - технічної експертизи нормативних документів	Розроблення.
13 Порядок реєстрації нормативних документів	Розроблення.
14 Порядок видання та розповсюдження галузевих нормативних документів	Розроблення.

Є необхідним принципово визначитися із нормативними документами, що містять обов’язкові вимоги (їх загальна назва, наприклад: „нормативно – правовий акт”, реєстрація, забезпечення і т. ін.) і ті, які апріорі застосовуються на добровільних засадах, наприклад: „НД із стандартизації”.

Класифікація нормативних документів, використовуваних для технічного регулювання, може бути такою, яка наведена на рисунку 1. Тут терміни застосовані у таких визначеннях.

Нормативний документ: Документ, який установлює правила, загальні принципи чи характеристики різних видів діяльності або їхніх результатів.

		1. Конституція України
		Стандарти, настанови

Рисунок 1. Класифікація нормативних документів

Нормативно-правовий акт (НПА):

Нормативний документ, прийнятий чи виданий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить нормативні приписи (він має неперсоніфікований характер, розрахований на багаторазове застосування, його дія не ви­черпується одноразовим виконанням).

Примітка. Нормативно-правові акти перебувають у суворій ієрархічній співпідлеглості, від якої залежить юридична сила того чи іншого акта.

Залежно від юридичної сили розрізня­ють такі нормативно-правові акти:

1) Конституція України (документ найвищої юридичної сили);

2) кодекси;

3) закони України;

4) підзаконні акти.

Підзаконний акт:

Нормативно-правовий акт, прийнятий компетентним органом державної влади чи уповно­важеним державою іншим суб'єктом на підставі закону, відповідно до закону і в порядку його виконання.

Примітка 1. Залежно від сфери регламентації та органу державної влади, що їх затвердив, можна виділити такі основні види підзаконних актів у сфері технічного регулювання:

1) укази та розпорядження Президента України;

2) постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України;

3) накази та інші розпорядчі документи центральних органів виконавчої влади

(ЦОВВ) України;

4) положення, інструкції, правила тощо, затверджені указами Президента

України, роз­порядчими документами Кабінету Міністрів України та ЦОВВ

України;

5) технічні регламенти;

6) нормативно-правові акти з охорони праці (НПАОП);

7) нормативно-правові акти з пожежної безпеки (НПАПБ);

8) санітарні норми (ДСанПІН, ДСП, ДСН); 9) будівельні норми (ДБН).

Примітка 2. Оскільки нормативно – правові акти входять до системи українського законодавства, то дотримуються вимог щодо

· реєстрації усіх без винятку НПА з питань технічного регулювання в Мінюсті України;

· занесення їх до Єдиного державного реєстру нормативно – правових актів.

Нормативний документ зі стандартизації (НДС):

Нормативний документ, що встановлює положення, які:

• забезпечують відповідність виробу, процесу, послуги своїй призначеності та безпечність його (її) щодо життя чи здоров'я людей, тварин, рослин, а також щодо майна й охорони при­родного довкілля;
• створюють умови для раціонального використовування всіх видів національних ресурсів;
• сприяють усуненню технічних бар'єрів у торгівлі та підвищують конкурентоспроможність продукції, робіт та послуг до рівня розвитку науки, техніки і технологій.

Примітка 1. Нормативні документи зі стандартизації застосовують на добровільних заса­дах, якщо інше не встановлено законодавством. На відміну від нормативно-правових актів НДС не підлягають реєстрації в Міністерстві юстиції України та їх не вносять до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Примітка 2. Залежно від об'єкта стандартизації, положень, які містить документ, та про­цедур надавання йому чинності розрізняють такі нормативні документи зі стандартизації:

· стандарт,

· настанова,

· технічні умови,

· державний класифікатор соціально-економічної інформації.

Залежно від рівня суб'єкта стандартизації, що їх затвердив, в Україні розрізняють такі рівні НДС:

· міжнародний;

· регіональний;

· національний;

· організацій.

Дата добавления: 2014-01-07