Правові засади захисту економічної конкуренції

Законодавство про захист економічної конкуренції. Види порушень законодавства про економічну конкуренцію. Функціонування ринкових відносин, в основі яких лежить багатоукладна економіка, передбачає створення рівних можли­востей для суб'єктів господарської діяльності, а також їхню конкуренцію, під якою розуміється змагальність суб'єктів гос­подарювання, коли їхні самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потре­бує споживач.

З набуттям чинності ЗУ від 11 січня 2001 р. «Про захист економічної конкуренції»2Закон «Про об­меження монополізму та недопущення недобросовісної конку­ренції в підприємницькій діяльності» втратив чинність. Вер­ховна Рада України 26 листопада 1993 р. прийняла Закон «Про Антимонопольний комітет України»3, яким визначено правове становище Комітету, його органів та посадових осіб. Правові засади захисту господарюючих суб'єктів і споживачів від не­добросовісної конкуренції визначає ЗУ від 7 черв­ня 1996 р. «Про захист від недобросовісної конкуренції»4.

Порядок розгляду АМкУ і його територіальними відділеннями справ про порушення ан­тимонопольного законодавства визначається нормами розділів VII та XI Закону «Про захист економічної конкуренції» та при­веденими у відповідність до них Правилами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конку­ренції, затвердженими Розпорядженням АМкУ від 19 квітня 1994 р. (у редакції Розпоряд­ження від 29 червня 1998 р. зі змінами і доповненнями від 12 лютого 2002 р.).

На сьогодні законодавство про захист еконо­мічної конкуренції, яке грунтується на нормах, установлених Конституцією України і складається із законів України «Про захист економічної конкуренції», «Про Антимонопольний ко­мітет України», «Про захист від недобросовісної конкуренції», інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів, можна вважати сформованим.

Одним з основних нормативно-правових актів законодав­ства про захист економічної конкуренції є Закон «Про захист економічної конкуренції», яким регулюються відносини органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб'єктами господарювання; суб'єктів господарювання з іншими суб'єктами господарювання, із споживачами, іншими юридич­ними та фізичними особами у зв'язку з економічною конку­ренцією.

Під економічною конкуренцією (конкуренцією) відповідно до закону розуміють змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома про­давцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Закон визначає групи порушень законодавства про захист економічної конкуренції, однією з яких є антиконкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання.

Перша група. Узгодженими діями відповідно до ст. 5 Закону є укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийнят­тя об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, без­діяльність) суб'єктів господарювання, а також створення суб'єкта господарю­вання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили зазначений суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання.

Антиконкурентними узгодженими діями (ст. 6 Закону), зокрема, визна­ються узгоджені дії, які стосуються: 1) встановлення цін чи інших умов придбання або реалі­зації товарів; 2) обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними; 3) розподілу ринків чи джерел постачання за територіаль­ним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками; 4) спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тен­дерів; 5) усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб'єктів господарювання, покупців, продавців; 6) застосування різних умов до рівнозначних угод з інши­ми суб'єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції; 7) укладення угод за умови прийняття іншими суб'єктами господарювання додаткових зобов'язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в під­приємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод; 8) суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправда­них на те причин.

Вчинення антиконкурентних узгоджених дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Разом з тим, зазначені вище узгоджені дії можуть бути дозволені відповідними органами АМкУ, якщо їх учасники доведуть, що ці дії сприяють: - удосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару;- техніко-технологічному, економічному розвитку; - розвитку малих або середніх підприємців;- оптимізації експорту чи імпорту товарів;- розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари;- раціоналізації виробництва.

Вчинення узгоджених дій забороняється до отримання в установленому порядку дозволу органів АМкУ.

Відповідно до ст. 12 Закону «Про захист економічної кон­куренції» суб'єкт господарювання займає монопольне (домі­нуюче) становище на ринку товару, якщо:

- на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

- не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості мож­ливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо за­купівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наяв­ності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Монопольним (домінуючим) також може бути визнане ста­новище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції.

Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:

- сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарю­вання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків; - сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господарю­вання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків — і при цьому вони не дове­дуть, що стосовно них не виконуються умови ч. 4 ст. 12 Закону.

Друга група. Саме по собі монопольне становище того або іншого суб'єк­та господарювання не визнається порушенням антимонопольного законодавства. Таким порушенням Закон «Про захист еко­номічної конкуренції» визнає зловживання монопольним ста­новищем на ринку. Відповідно до ст. 13 зазначеного Закону зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможли­вими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:

1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; 2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівно­значних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин; 3) обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом гос­подарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у під­приємницькій діяльності не стосуються предмета договору; 4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвит­ку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам гос­подарювання, покупцям, продавцям; 5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи при­дбання; 6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єк­тів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин; 7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів гос­подарювання.

Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

До третьої групи порушень входять антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміні­стративно-господарського управління та контролю. Такими діями ст. 15 Закону «Про захист економічної конкуренції» ви­знає прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укла­дення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів вла­ди, органів місцевого самоврядування, органів адміністратив­но-господарського управління та контролю (колегіального орга­ну чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конку­ренції.

Антиконкурентними діями органів влади, органів місцево­го самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема, визнаються:

- заборона або перешкоджання створенню нових підприємств; - пряме або опосередковане примушення суб'єктів господа­рювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіо­нальні чи інші форми об'єднань; - пряме або опосередковане примушення суб'єктів господа­рювання до пріоритетного укладення договорів, першочерго­вої поставки товарів певному колу споживачів чи першочерго­вого їх придбання у певних продавців; - будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл то­варів, а також розподіл ринків між суб'єктами господарюван­ня за територіальним принципом; - встановлення заборони на реалізацію певних товарів з одного регіону країни в іншому; - надання окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання пільг чи інших переваг; - дія, внаслідок якої окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами; - дія, якою встановлюються не передбачені законами Ук­раїни заборони та обмеження самостійності підприємств.

Вчинення антиконкурентних дій органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-госпо­дарського управління та контролю забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Четверту групу порушень законодавства про захист еконо­мічної конкуренції складає обмежувальна та дискримінаційна діяльність суб'єктів господарювання, об'єднань, яка полягає в тому, що суб'єктам господарювання, об'єднанням забороняється схиляти інших суб'єктів господарювання до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції чи сприяти вчиненню таких порушень, а також примушувати інших суб'єктів господарювання:

- до антиконкурентних узгоджених дій, визначених ст. 6 Закону;

- до узгоджених дій, визначених статтями 7, 8, 9 та 10 Закону;

- до участі у концентрації суб'єктів господарювання, виз­наченої ст. 22 Закону (ст. 18 Закону «Про захист економічної конкуренції»).

Статтею 21 ЗУ «Про захист економічної конкуренції» не допускається обмежувальна діяльність об'єднань (об'єднань юридичних та (або) фізичних осіб, у тому числі об'єднань підприємств, а також громадських організацій) шляхом відмо­ви суб'єктові господарювання у прийнятті до такого об'єднан­ня, яка ставить його у невигідне становище в конкуренції, якщо така відмова є необґрунтованою і невиправданою.

Значної шкоди розвитку конкуренції в економіці України завдає недобросовісна конкуренція — будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності (ч. 1 ст. 1 Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції»).

ЗУ «Про захист від недобросовісної конкуренції» визнає недобросовісною конкуренцією, зокрема, такі дії: - неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки; - неправомірне використання товару іншого виробника; - копіювання зовнішнього вигляду виробу; - порівняльну рекламу; - дискредитацію господарюючого суб'єкта (підприємця); - купівлю-продаж товарів, виконання робіт, надання по­слуг із примусовим асортиментом; - схилення до бойкоту господарюючого суб'єкта (під­приємця); - схилення постачальника до дискримінації покупця (за­мовника); - схилення господарюючого суб'єкта (підприємця) до розір­вання договору з конкурентом; підкуп працівника постачальника; - підкуп працівника покупця (замовника); - досягнення неправомірних переваг у конкуренції; - неправомірне збирання комерційної таємниці; - розголошення комерційної таємниці; - схилення до розголошення комерційної таємниці; - неправомірне використання комерційної таємниці (статті 4—19 Закону).

Правове становище АМкУ. З метою за­безпечення державного контролю за дотриманням законодав­ства про захист економічної конкуренції, захисту інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень утворено спеціальний державний орган — Антимонопольний комітет України. Основними завданнями АМкУ є:

- здійснення державного контролю за додержанням законо­давства про захист економічної конкуренції;

- захист законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції, накладання стягнень за порушення цього законо­давства в межах своїх повноважень;

- сприяння розвитку добросовісної конкуренції у всіх сфе­рах економіки.

Правове становище АМкУ визначене Законом «Про Антимонопольний комітет України», а його діяльність щодо контролю за концентрацією суб'єктів господарювання, розгляду заяв та справ про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання, роз­гляду справ про порушення законодавства про захист еконо­мічної конкуренції та про недобросовісну конкуренцію регла­ментується законами «Про захист економічної конкуренції» та «Про захист від недобросовісної конкуренції».

Антимонопольний комітет та утворені ним територіальні відділення (в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі) становлять систему органів АМкУ, яку очолює Голова Комітету.

Антимонопольний комітет відповідно до покладених на нього завдань:

- контролює дотримання антимонопольного законодавства;

- розглядає справи про порушення антимонопольного за­конодавства та приймає рішення за результатами розгляду в межах своїх повноважень;

- звертається до суду чи господарського суду з позовами (заявами) у зв'язку з порушеннями антимонопольного законо­давства, в тому числі:

а) про визнання недійсними актів центральних та місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого й регі­онального самоврядування та припинення ними дій, що обме­жують конкуренцію, в разі невиконання ними у встановлені строки розпорядження АМкУ про ска­сування неправомірних актів, припинення правопорушень тощо; б) про відшкодування збитків, заподіяних порушенням ан­тимонопольного законодавства; в) про вилучення прибутку, незаконно одержаного суб'єктами підприємницької діяльності в результаті порушення антимо­нопольного законодавства; г) з інших підстав, передбачених чинним законодавством, а також надсилають до суду протоколи про адміністративні по­рушення для накладання штрафів на посадових осіб відповід­но до чинного законодавства;

- дає рекомендації державним органам щодо провадження заходів, спрямованих на розвиток підприємництва і конку­ренції;

- бере участь у розробці та вносить у встановленому поряд­ку проекти актів законодавства;

- бере участь в укладенні міждержавних угод, розробці й реа­лізації міжнародних проектів та програм;

- узагальнює практику застосування антимонопольного за­конодавства, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення;

- розробляє і організовує провадження заходів, спрямованих на запобігання порушенням антимонопольного законодавства;

- систематично інформує населення України про свою діяль­ність;

- здійснює інші дії з метою контролю за дотриманням ан­тимонопольного законодавства.

Антимонопольний комітет України утворюється у складі Голови та десяти державних уповноважених.

Державні уповноважені є незалежними у здійсненні покла­дених на них повноважень щодо контролю за дотриманням антимонопольного законодавства та під час розгляду справ про його порушення. Для виконання покладених на них функцій державні уповноважені наділені широкими правами, серед яких, наприклад, право безперешкодно входити на підприємства і в організації, мати доступ до документів та інших матеріалів, необхідних для проведення перевірки; право вимагати усні або письмові пояснення посадових осіб та громадян; право роз­глядати справи про порушення антимонопольного законодав­ства тощо.

Вимоги державних уповноважених та голів територіальних відділень АМкУ в межах їхніх повноважень є обов'язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачене чинним законодавством. Невиконання зазначених вимог тягне за собою передбачену законом відповідальність.

Територіальне відділення АМкУ є органом АМкУ, утворе­ним для реалізації завдань, покладених на Комітет ЗУ «Про Антимонопольний комітет України», іншими актами законодавства про Антимонопольний комітет України.

Положення про територіальне відділення АМкУ затверджене розпорядженням АМкУ 23 лютого 2001 р.

Відділення утворюються Комітетом в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, інших адміністра­тивно-територіальних одиницях, йому підпорядковані й підзвітні.

Відділення є юридичною особою, має самостійний баланс, реєстраційні рахунки в Державному казначействі України, пе­чатку із зображенням Державного Герба України і своїм най­менуванням.

Основними завданнями відділення є:

- здійснення державного контролю за дотриманням анти­монопольного законодавства;

- запобігання, виявлення і припинення порушень антимо­нопольного законодавства;

- контроль за економічною концентрацією;

- сприяння розвитку добросовісної конкуренції.

Свої завдання відділення здійснює у відповідному регіоні, а у випадках, передбачених законодавством, та за дорученням Голови Комітету — за межами регіону.

Контроль за концентрацією суб'єктів господарювання. З метою запобігання монополізації товарних ринків, зло­вживанню монопольним (домінуючим) становищем, обмежен­ню конкуренції органи АМкУ здійснюють державний контроль за концентрацією суб'єктів господарювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону «Про захист економічної конкуренції» концентрацією визнається:

1) злиття суб'єктів господарювання або приєднання одного суб'єкта господарювання до іншого;

2) набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним або кількома суб'єктами господарювання над одним або кількома суб'єктами господарювання чи частинами суб'єктів господарювання, зокрема, шляхом: а)безпосереднього або опосередкованого придбання, на­буття у власність іншим способом активів у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта гос­подарювання, одержання в управління, оренду, лізинг, конце­сію та ін.; б) призначення або обрання на посаду керівника, заступни­ка керівника спостережної ради, правління, іншого наглядово­го чи виконавчого органу суб'єкта господарювання особи, яка вже обіймає одну чи кілька з перелічених посад в інших суб'єк­тах господарювання; в) створення двома і більше суб'єктами господарювання суб'єкта господарювання, який тривалий період буде самостійно здійснювати господарську діяльність, і при цьому зазначене створення не приводить до координації конкурентної поведін­ки між суб'єктами господарювання, що створили цей суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання;

3) безпосереднє або опосередковане придбання, набуття у власність іншим способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50 відсотків голосів у вищому органі управління відповід­ного суб'єкта господарювання.

Така концентрація може бути здійснена лише за умови по­переднього отримання дозволу АМкУ чи його адміністративної колегії, який необхідний, коли сукупна вартість активів або сукупний обсяг реалізації товарів учасників концентрації, з урахуванням відносин конт­ролю, за останній фінансовий рік, у тому числі за кордоном, перевищує суму, еквівалентну 12 мільйонам євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв у останній день фінансового року, і при цьому:

- вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів, у тому числі за кордоном, не менш як у двох учасників концентрації, з урахуванням відносин кон­тролю, перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону євро, визна­чену за курсом Національного банку України, що діяв у ос­танній день фінансового року у кожного, та

- вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів в Україні хоча б одного учасника концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом На­ціонального банку України, що діяв у останній день фінансо­вого року.

Відповідно до ст. 26 Закону «Про захист економічної кон­куренції» учасники узгоджених дій, учасники концентрації, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адмі­ністративно-господарського управління та контролю у поряд­ку, встановленому АМкУ, звер­таються: із заявою про надання дозволу на узгоджені дії — до АМкУ чи його територіальних відділень; із заявою про надання дозволу на концентрацію — до АМкУ.

За подання заяв про надання дозволу на узгоджені дії або концентрацію справляється плата в розмірах, передбачених ч. 2 ст. 34 Закону «Про захист економічної конкуренції».

Заява вважається прийнятою до розгляду після 15 днів з дня її надходження.

Якщо дозвіл на узгоджені дії було надано на конкретно визначений строк, суб'єкти господарювання мають право звернутися до органів АМкУ із заявою про продов­ження дії дозволу. Така заява подається за три місяці до закін­чення строку дії дозволу.

Органи АМкУ розглядають заяву про надання дозволу на узгоджені дії протягом трьох місяців, а заяву про надання дозволу на концентрацію — про­тягом тридцяти днів з дня прийняття її до розгляду відповід­ним органом АМкУ.

Якщо протягом строку розгляду заяви органи АМкУ не розпочали розгляду справи про узгоджені дії чи концентрацію, рішення про надання дозволу на узгоджені дії чи концентрацію вважається прийнятим.

У разі виявлення підстав для заборони узгоджених дій, кон­центрації, а також у разі необхідності проведення складного поглибленого дослідження чи експертизи відповідні органи АМкУ розпочинають розгляд справи про узгоджені дії чи концентрацію, про що приймається розпорядження та письмово повідомляється особа, яка подала заяву. Разом із повідомленням про початок розгляду справи надсилається перелік інформації, яку заявник повинен надати для прийняття органами АМкУ рішення у справі.

Строк розгляду справи про узгоджені дії чи концентрацію не повинен перевищувати трьох місяців. Якщо протягом стро­ку розгляду справи рішення не прийнято, вважається, що на узгоджені дії чи концентрацію надано дозвіл.

Рішення органів АМкУ про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію може бути обу­мовлено виконанням учасниками узгоджених дій, концентрації певних вимог і зобов'язань, які усувають або пом'якшують не­гативний вплив узгоджених дій, концентрації на конкуренцію. Такі умови і зобов'язання можуть стосуватися, зокрема, обме­ження стосовно управління, користування чи розпорядження майном, а також зобов'язання суб'єкта господарювання здійснити відчуження майна.

Рішення про надання дозволу на узгоджені дії може бути надано на невизначений або конкретно визначений строк, який, як правило, не повинен перевищувати п'яти років.

Інформація про прийняті рішення за результатами розгля­ду заяв, справ про узгоджені дії, концентрацію може бути опублікована в «Офіційному віснику України», інших друко­ваних чи електронних засобах масової інформації або опри­люднена в інший спосіб.

У тридцятиденний строк від дня прийняття рішення АМкУ про заборону узгоджених дій чи концентрації учасники узгоджених дій, учасники концент­рації, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю мо­жуть звернутися до КМУ із заявою про надання дозволу на відповідні узгоджені дії чи концентрацію. Кабінет Міністрів України приймає мотивоване рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію або про відмову у наданні такого дозволу.

Процедура надання КМУ такого дозволу визначається Порядком надання КМУ дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб'єктів гос­подарювання, затвердженим постановою КМУ від 28 лютого 2002 р. № 219.

Відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Питанням відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції присвячений розділ VIII Зако­ну «Про захист економічної конкуренції».

Згідно зі ст. 50 Закону порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є:

1) антиконкурентні узгоджені дії; 2) зловживання монопольним (домінуючим) становищем; 3) антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого са­моврядування, органів адміністративно-господарського управ­ління та контролю; 4) невиконання рішення, попереднього рішення органів АМкУ або їх виконання не в повному обсязі; 5) здійснення учасниками узгоджених дій—суб'єктами гос­подарювання дій, заборонених згідно з ч. 5 ст. 10 Закону; 6) делегування повноважень органів влади чи органів місце­вого самоврядування у випадках, заборонених згідно зі ст. 16 Закону; 7) вчинення дій, заборонених згідно зі ст. 17 Закону; обмежувальна та дискримінаційна діяльність, заборонена згідно із ч. 2 ст. 18, статтями 19 і 20 Закону; обмежувальна діяльність, заборонена згідно із ч. 1 ст. 18 Закону; недотримання умов, передбачених пунктом 2 ч. З ст. 22 Закону; 8) порушення положень погоджених з органами АМкУ установчих документів суб'єкта господарювання, створеного в результаті концентрації, якщо це призводить до обмеження конкуренції; 9) концентрація без отримання відповідного дозволу органів АМкУ; 10) неподання інформації Антимонопольному комітету Ук­раїни; 11) подання недостовірної інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню; 12) створення перешкод працівникам АМкУ, його територіального відділення у прове­денні перевірок, огляду, вилученні чи накладенні арешту на майно, документи, предмети чи інші носії інформації; 13) надання рекомендацій суб'єктами господарювання, об'єд­наннями, органами влади, органами місцевого самоврядуван­ня, органами адміністративно-господарського управління та контролю, що схиляють до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції чи сприяють вчиненню таких порушень; 14) обмежувальна діяльність об'єднань, заборонена згідно зі ст. 21 Закону.

За порушення законодавства про захист економічної конку­ренції до суб'єктів господарювання застосовуються такі види санкцій:

1. Штрафи відповідно до ст. 52 Закону «Про захист еконо­мічної конкуренції» накладаються органами АМкУ на об'єднання, суб'єктів господарювання за такі порушення:

а) антиконкурентні узгоджені дії; зловживання монополь­ним (домінуючим) становищем; невиконання рішення, попе­реднього рішення органів АМкУ або їх виконання не в повному обсязі — у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) за останній звітний рік, що пе­редував року, за який накладається штраф. У разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків зазначеного доходу (виручки), штраф накладається у розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одер­жаного прибутку. Якщо доходу (виручки) немає або відпові­дач на вимогу органів АМкУ, голови його територіального відділення не надав розмір дохо­ду (виручки), штраф накладається у розмірі до двадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

б) здійснення учасниками узгоджених дій —суб'єктами гос­подарювання дій, заборонених згідно із ч. 5 ст. 10 Закону; обмежувальну та дискримінаційну діяльність, заборонену згідно із ч. 2 ст. 18, статтями 19 і 20 Закону; недотримання умов, передбачених пунктом 2 ч. З ст. 22 Закону; порушення поло­жень погоджених з органами АМкУ установчих документів суб'єкта господарювання, створе­ного в результаті концентрації; концентрація без отримання відповідного дозволу; невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов'язань, якими було обумовлене рішення про надання дозволу на узгоджені дії, кон­центрацію — у розмірі до п'яти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, за який накла­дається штраф, а якщо доходу (виручки) немає або відповідач на вимогу органів АМкУ, голо­ви його територіального відділення не надав розмір доходу (виручки), штраф накладається у розмірі до десяти тисяч нео­податковуваних мінімумів доходів громадян;

в) обмежувальну діяльність, заборонену згідно із ч. 1 ст. 18 Закону; неподання інформації, подання інформації в неповному обсязі, подання недостовірної інформації; створення перешкод працівникам АМкУ, його територіального відділення у про­веденні перевірок — у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб'єкта господа­рювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, за який накладається штраф, а якщо доходу (виручки) немає або відповідач на ви­могу органів АМкУ, голови його територіального відділення не надав даних про розмір доходу (виручки), штраф накладається у розмірі до двох тисяч неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян.

Рішення про накладення штрафів у розмірах понад одну тисячу неоподатковуваних мінімумів доходів громадян прий­маються виключно АМкУ, ад­міністративною колегією АМкУ на їх засіданнях.

Відповідно до Закону «Про захист від недобросовісної кон­куренції» вчинення господарюючими суб'єктами—юридични­ми особами та їх об'єднаннями дій, визначених цим законом як недобросовісна конкуренція, тягне за собою накладання на них штрафів у розмірі до трьох відсотків ви­ручки від реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг господарюючого суб'єкта за останній звітний рік, що переду­вав року, в якому накладається штраф. У разі якщо обчислен­ня виручки господарюючого суб'єкта неможливе або виручка відсутня, зазначені штрафи накладаються у розмірі до п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення дій, визначених цим законом як недобросовісна конкуренція, юридичними особами, їх об'єднаннями та об'єднан­нями громадян, що не є господарюючими суб'єктами, тягне за собою накладання на них штрафів у розмірі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

2. Примусовий поділ як вид господарсько-організаційних санкцій за порушення законодавства про захист економічної конкуренції застосовується Антимонопольним комітетом у ви­падках, коли суб'єкт господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, зловживає ним.

Примусовий поділ не застосовується у таких випадках:

- за неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств, структурних підрозділів чи струк­турних одиниць;

- за наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць (якщо обсяг продукції, яка вживається суб'єктом господарювання, переви­щує тридцять відсотків валового обсягу продукції підприєм­ства, структурного підрозділу чи структурної одиниці).

Рішення органів АМкУ про примусовий поділ суб'єкта господарювання підлягає виконан­ню у встановлений строк, який не може бути меншим шести місяців.

3. Відшкодування шкоди. Особи, яким заподіяно шкоду внас­лідок порушення законодавства про захист економічної конку­ренції, можуть звернутися до суду, господарського суду із за­явою про її відшкодування.

Шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченими пунктами 1, 2, 5, 10, 12, 18, 19 ст. 50 Закону «Про захист економічної конкуренції», відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійно­му розмірі завданої шкоди.

Збитки, заподіяні внаслідок вчинення дій, визначених За­коном «Про захист від недобросовісної конкуренції» як недо­бросовісна конкуренція, підлягають відшкодуванню за позо­вами заінтересованих осіб у порядку, визначеному цивільним законодавством України.

4. Вилучення товарів. У разі встановлення факту неправомір­ного використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки або факту копіювання виробів заінтересовані особи можуть звернутися до АМкУ, його територіальних відділень із заявою про вилучення то­варів з неправомірно використаним позначенням або копій виробів іншого суб'єкта господарювання як у виробника, так і у продавця.

Порядок використання вилучених товарів визначається КМУ.

Вилучення товарів із неправомірно використаним позна­ченням та копій виробів іншого суб'єкта господарювання за­стосовується у разі, коли можливість змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання не може бути усунена іншим шляхом.

Слід мати на увазі, що суб'єкт господарювання не може бути притягнений до відповідальності за порушення законо­давства про захист економічної конкуренції, якщо минув строк давності притягнення до відповідальності.

Строк давності притягнення до відповідальності за пору­шення законодавства про захист економічної конкуренції ста­новить п'ять років з дня вчинення порушення, а в разі трива­ючого порушення — з дня закінчення вчинення порушення.

Строк давності притягнення до відповідальності за пору­шення законодавства про захист економічної конкуренції, пе­редбачені пунктами 13—16 ст. 50 ЗУ «Про захист еконо­мічної конкуренції», становить три роки з дня вчинення пору­шення, а в разі триваючого порушення — з дня закінчення вчинення порушення.

Перебіг строку давності зупиняється на час розгляду орга­нами АМкУ справи про пору­шення законодавства про захист економічної конкуренції.

Розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Однією з основних функцій органів, що здійснюють дер­жавний контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, є розгляд справ про його порушен­ня. Ця діяльність АМкУ здійснюється у відповідності з Законом «Про захист економічної конкуренції» та Правилами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, норми яких визначають порядок розгляду АМкУ, його територіальними відділеннями справ про порушення законо­давства про захист економічної конкуренції, виконання, пере­вірки, перегляду прийнятих ними рішень, а також порядок оскарження рішень органів АМкУ.

Справи у межах компетенції розглядаються органами Ко­мітету:

- Комітетом;

- Постійно діючою адміністративною колегією Комітету;

- тимчасовою адміністративною колегією Комітету;

- державним уповноваженим Комітету.

Органи АМкУ розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист еко­номічної конкуренції за:

- заявами суб'єктів господарювання, громадян, об'єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених законом як порушення законодав­ства про захист економічної конкуренції;

- поданнями органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського уп­равління та контролю про порушення законодавства про за­хист економічної конкуренції;

- власною ініціативою органів АМкУ.

У разі виявлення ознак порушення законодавства про за­хист економічної конкуренції органи АМкУ приймають розпорядження про початок розгляду справи, яке надсилається відповідачу протягом трьох робочих днів з дня його прийняття. Заявнику та третім особам надси­лається повідомлення про початок розгляду справи.

Особами, які беруть участь у справі, визнаються: сторони, треті особи, їх представники.

Сторонами у справі є відповідач і заявник (у разі якщо справу розпочато за відповідною заявою).

Відповідачем є особа, щодо якої здійснюється розгляд спра­ви про порушення законодавства про захист економічної кон­куренції.

Третьою особою є особа, залучена до участі у справі у зв'яз­ку з тим, що рішення може суттєво зачепити її права та інтере­си, охоронювані законом. Про визнання третьою особою органи АМкУ приймають розпоря­дження, про що повідомляють особам, які беруть участь у справі.

Особи, які беруть (брали) участь у справі, мають право:

- ознайомлюватися з матеріалами справи (крім інформації з обмеженим доступом, а також інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які беруть (брали) участь у справі, або перешкодити подальшому розгляду справи);

- наводити докази, подавати клопотання, усні й письмові пояснення (заперечення);

- одержувати копії рішень у справі (витяги з них, крім інформації з обмеженим доступом, а також інформації, розго­лошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі);

- оскаржувати рішення в порядку, визначеному законом.

Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм правами.

У процесі розгляду справи органи АМкУ за поданою суб'єктом господарювання заявою про вжиття заходів для відвернення негативних та непоправ­них наслідків для суб'єктів господарювання внаслідок пору­шення законодавства про захист економічної конкуренції мо­жуть прийняти попереднє рішення про:

- заборону особі (відповідачу), в діях якої вбачаються озна­ки порушення, вчиняти певні дії, в тому числі про блокування цінних паперів;

- обов'язкове вчинення певних дій, якщо невідкладне вчи­нення цих дій є необхідним, виходячи із законних прав та інтересів інших осіб.

Попереднє рішення може бути оскаржене у п'ятнадцятиденний строк з дня його одержання.

За результатами розгляду справ про порушення законодав­ства про захист економічної конкуренції органи АМкУ приймають рішення, в тому числі про:

- визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

- припинення порушення законодавства про захист еконо­мічної конкуренції;

- зобов'язання органу влади, органу місцевого самовряду­вання, органу адміністративно-господарського управління та контролю скасувати або змінити прийняте ним рішення чи розірвати угоди, визнані антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністра­тивно-господарського управління та контролю;

- визнання суб'єкта господарювання таким, що займає мо­нопольне (домінуюче) становище на ринку;

- примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку;

- накладення штрафу;

- блокування цінних паперів;

- усунення наслідків порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

- скасування дозволу на узгоджені дії у разі вчинення дій, заборонених згідно зі ст. 19 Закону;

- оприлюднення відповідачем за власні кошти офіційної інфор­мації АМкУ чи його територіаль­ного відділення стосовно рішення, прийнятого у справі про по­рушення;

- закриття провадження у справі.

Розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції підлягає закриттю без прийняття рішення по суті, якщо:

- справа не підлягає розгляду в Антимонопольному комі­теті України, його територіальному відділенні;

- не встановлено відповідача або його місцезнаходження;

- відповідача—юридичну особу ліквідовано;

- вже розглянуто чи розглядається органами АМкУ справа з тих же підстав щодо того самого відповідача;

- не доведено вчинення порушення;

- є інші підстави, передбачені законом.

Рішення (витяг з нього), розпорядження надається для виконання шляхом надсилання або вру­чення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб.

Рішення та розпорядження органів АМкУ, голів його територіальних відділень є обов'яз­ковими до виконання.

Заява про перевірку рішення може бути подана до АМкУ у двомісячний строк з дня одер­жання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

Рішення адміністративної колегії територіального відділен­ня АМкУ перевіряються адміні­стративною колегією АМкУ чи АМкУ, рішення державного уповноваженого АМкУ, адміні­стративної колегії АМкУ — АМкУ.

За результатами перевірки рішення органи АМкУ мають право:

- залишити рішення без змін;

- змінити рішення;

- скасувати рішення частково і направити справу на новий розгляд у цій частині;

- скасувати рішення і прийняти нове рішення або передати справу на новий розгляд чи припинити провадження у справі.

Підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів АМкУ є:

- неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи;

- недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими;

- невідповідність висновків, викладених у рішенні, обста­винам справи;

- порушення або неправильне застосування норм матері­ального чи процесуального права.

Порушення або неправильне застосування норм процесу­ального права може бути підставою для зміни, скасування чи визнання недійсним рішення тільки за умови, якщо це пору­шення призвело до прийняття неправильного рішення.

Заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів АМкУ повністю або частково до суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

Рішення АМкУ, адміністра­тивної колегії АМкУ та держав­ного уповноваженого АМкУ ос­каржуються до Господарського суду м. Києва. Рішення адмі­ністративної колегії територіального відділення АМкУ оскаржуються до Господарського суду АРК, обласних, Київського та Севас­топольського міських господарських судів.

Прийняття судом, господарським судом до розгляду заяви про визнання недійсним рішення органу АМкУ не зупиняє його виконання, крім випадків порушення судом, господарським судом провадження у справі про визнання недійсним рішення органу АМкУ, прийнятого:

- згідно з ч. 1 ст. 48, ч. 1 ст. 30 ЗУ «Про захист від недобросовісної конкуренції»;

- за результатами перевірки відповідно до ч. 5 ст. 57 Закону;

- за результатами перегляду відповідно до ч. З ст. 58 Закону. За загальним правилом перевірка в апеляційному порядку чи перегляд за нововиявленими обставинами за заявою сторо­ни відповідного рішення (постанови) суду, господарського суду зупиняє виконання рішення органу АМкУ, якщо судом, господарським судом не визначено інше.

Дата добавления: 2014-01-07