Ж) генетичні

Що ми розуміємо під хворобою?

В широкому біологічному розумінні тісного взаємозв’язку організму і середовища, хвороба – це реакція організму на ушкодження. Однак хвороба – це не тільки анатомічне або функціональне пошкодження внаслідок дії тривалого чи гострого надмірного подразнення і навіть не сума цих ушкоджень, це – єдність ушкоджень та ланцюжка реакції спочатку переважно адаптивного і компенсаторного характеру, направлених на виздоровлення, та їхній дисбаланс і надмірність чи недостатня реакція, що ведуть до дальших ушкоджень та визначають особливості хвороби.

В чистому вигляді хвороба, як ушкодження чітко визначаються при травмах, гострих інфекціях, опіках.

Нажаль, не всі реакції можна віднести до направлених на пристосування, або компенсацію порушень: ріст пухлин, утворення виразок, гнійне розплавлення тканини і т.п.

Сергій Павлович Боткін писав, що поняття хвороби завжди тісно пов’язане з поняттям її причин.

Причини (етіологія) можуть бути різноманітними найчастіші з них:

а) механічні

б) фізичні

в) хімічні

г) біологічні

д) психогенні

Хвороби поділяють на

· гострі

· хронічні з тривалим перебігом, які характеризуються періодами або стадіями загострення.

Крім того, захворювання якщо їх декілька, діляться на

· основні

· супутні

· ускладнення, що можуть виникати внаслідок несприятливого тривалого перебігу хвороби.

Говорячи про діагностику, не можна знову не згадати видатного клініциста, терапевта першої половини ХУШ ст., яким був професор Московського університету Матвій Якович Мудров. Він перший ввів у клініку систематичне обстеження хворого. Матвій Яковлевич першим запровадив систему ведення клінічної історії хвороби, розробив детальну схему і як потрібно правильно заповнити її. Особисто він сам зібрав 40 томів історій хвороб своїх хворих більше як за 20 років. Мудров виступав за максимальну правдивість і точність історії хвороби: “В ній тільки ті явища слід описувати, котрі у певний час були, а небувалих вигадувати не слід для оправдання свого лікування”.

Історія хвороби допомагає оцінити перебіг захворювання, результати отриманих обстежень і лікування, допомагає лікарю не упустити ніяких симптомів. Історія хвороби це також юридичний документ, який водночас дає можливість оцінити правильність дій лікуючого лікаря.

Отже, діагностика – це наука про методи розпізнання хвороб, яка у великій мірі набула свого розквіту завдяки слав’янським вченим. Наука діагностики складається із 3 розділів:

1) Діагностичної техніки, тобто вивчення методів обстеження хворого: суб’єктивних, об’єктивних та допоміжних, зокрема, інструментально-лабораторних методів;

2) Семіотики – вивчення кожної виявленої ознаки хвороби, або значення симптомів і об’єднання їх у групи, характерні для того чи іншого захворювання-синдромів;

3) Клінічного мислення – вивчення особливостей аналізу і синтезу симптомів, причин і наслідків, як єдиного цілого, що і складає основу клінічного мислення при постановці діагнозу.

Діагноз -це дослівно “розпізнання”, короткий висновок про суть хвороби та стан хворого, сформульований в термінах сучасної медичної науки.

Розрізняють diagnosis morbi – діагноз хвороби і індивідуальний діагноз (d. аegroti) хворого, диференціальний діагноз (d. differencialae), діагноз через спостереження (d. еx observativnae) та діагноз по лікувальному ефектові (d. еx juvantibus).

При встановленні діагнозу в клініці розрізняють

1. діагноз попередній, звичайно це синдромний діагноз, після першого обстеження;

2. діагноз клінічний, після додаткового обстеження і спостереження хворого;

3. остаточний, кінцевий, заключний діагноз.

Наука про взаємовідносини медичного працівника і хворого, взаємовідносини медиків, про обов’язок медичних працівників і створення умов для найкращого одужання хворого – носить назву медичної деонтології.

Поняття медичної деонтології, крім того, включає і професійну етику, або науку про відносини між лікарями, між медперсоналом та в самому медичному колективі, а також взаємовідносини медперсоналу з родиною хворого.

Всі ті, хто доглядає за хворими, повинні добре знати свої обов'язки та їх сенс і роль у загальному процесі ліку­вання, місце та час проведення ліку­вальних процедур, піклуватись про на­лежний гігієнічний та функціональний стан свого місця роботи.
Догляд за хворим вимагає як умін­ня виконати різні гігієнічні та ліку­вальні заходи, так і високоморального, чесного та милосердного ставлення до хворого. Він повинен бути і високопрофесійним, і деонтологічно витри­маним. Милосердне, гуманне ставлен­ня до хворого є не менш важливим, ніж професійна майстерність.

Весь комплекс заходів лікування та догляду повинен грунтуватись на прин­ципах охоронно-стимулювального ре­жиму, законах фізіології і насамперед на таких фундаментальних положеннях її, як травмівний вплив незвичайних подразників різного характеру на організм, і, навпаки, стимулювальна дія подразнень, що не виходить за межі фізіологічного діапазону, на функції' органів, зокрема на регенеративно-ре-паративні процеси. Підтримання ліку­вальними засобами на оптимальному рівні фізіологічних параметрів життє­діяльності організму хворого, зокрема його головних систем — нервової, сер­цево-судинної та дихальної, забезпечує сприятливі умови для одужання.

7. МАТЕРІАЛИ АКТИВІЗАЦІЇ СТУДЕНТІВ

Дата добавления: 2014-01-07