Порошки з важкоподрібнюючими, пахучими і леткими речовинами.
Порошки з густими і рідкими екстрактами.
Порошки з напівфабрикатами.
Пакування і дозування порошків.
Технологія порошків досить проста для виконання. Проте знання, набуті за основними правилами готування порошків, служать базою для вивчення складніших ЛФ: суспензій, супозиторіїв, пігулок як аптечного, так і промислового виробництва. Порошки - тверда ЛФ для внутрішнього та зовнішнього застосування, що складається з однієї або кількох подрібнених речовин і має властивість сипкості. До переваг порошків як ЛФ можні віднести
простота приготування, точність дозування;
універсальність складу (у формі порошків можна сполучити різні за складом і властивостями ЛР);
зручність збереження і транспортування. Недоліки порошків:
повільніша терапевтична дія порівняно з РЛФ;
погана здатність до зберігання через велику питому поверхню (легко втрачають або поглинають воду, окислюються і т.п.);
незручність прийому пахучих, барвних і речовин, що мають неприємний смак;
подразнююча дія на слизову оболонку шлунково-кишкового тракту
Деякі недоліки порошків можна усунути. Наприклад, леткі і барвні речовини відпускаються у капсулах. Для лікарських речовин, що викликають подразнення слизової оболонки (еуфілін, кислота ацетилсаліцилова, натрію бромід та ін.), а також для речовин, що у шлунку піддаються метаболічному перетворенню з утворенням неактивних чи небажаних продуктів, застосовують кишковорозчинні оболонки (у формі таблеток чи капсул). Так, покриття сульфадимезину і сульфапіридазину ацетилфталілцелюлозою (АФЦ)) дозволяє знизити процес їх ацетилування в порожнині шлунку і підвищити вміст активної форми препаратів у крові на 15-20%. На жаль, промисловість випускає обмежену кількість таблеток з кншковорозчинним покриттям (ліобіл, солізим, бонафтол, нафтамон, фурадонІн), причому в одному дозуванні. Розподіл їх на дози неприпустимий через порушення кишковорозчинного покриття. Тому в умовах аптек виникає необхідність одержання кишковорозчинних форм. Для цього порошки вносять у кишковорозчинні капсули.
Залежно від складу порошки розділяють на прості (Pulveres simplices), які складаються з одного інградієнта і складні (Pulveres compositi), що складаються з двох і більше інградієнтів. Залежно від характеру дозування порошки поділяються на розділені на окремі дози (Pulveres divisi) і не розділені (Pulveres indivisi). Залежно від способу застосування порошки ділять: - для внутрішнього - для зовнішнього застосування. До порошків для внутрішнього застосування (Pulveres ad usum enternum) належать більшість екстемпоральних порошків у дозуванні від 0.1 до 1 г на прийом. Більшість порошків для внутрішнього є розділеними на окремі дози для забезпечення правильності дозування ЛР і зручності їх застосування. Порошки для внутрішнього застосування повинні мати порівняно високий ступінь дисперсності, що забезпечує швидке розчинення речовини в соках шлунково-кишкового тракту, високу адсорбційну здатність. До порошків для зовнішнього застосування належать:
присипки - найдрібніші порошки, застосовувані для лікування ран і різних уражень шкіри або слизових оболонок;
порошки для вдувань, застосовувані для вдувань в порожнини тіла (ніс, вуха, носоглотка і т.д.);
зубні порошки;
нюхальні порошки;
порошки, застосовувані для приготування хворими вдома різних розчинів для полоскань, примочок, обливань і т.д.
порошки для боротьби комахами – дусти. Основні вимоги, які висуваються до порошків: сипучість, рівномірний розподіл речовин по всій масі складного порошку, однорідність, точність дозування стабільність.
Залежно від медичного призначення і способу застосування, порошки повинні мати певний розмір частинок. Якщо немає інших вказівок, вони повинні бути подрібнені до 0.16 мм. Порошки, призначені для застосування у вигляді присипок і вдувань, а також як дусти, повинні бути подрібнені до частинок розміром 0.1 мм (сито № 61) з метою досягнення максимальної сумарної поверхні цих порошків. Зубні порошки теж вимають дрібного подрібнення, тому що вміст у них великих твердих частинок може призвести до пошкодження емалі зубів. Нюхальні порошки, навпаки, щоб уникнути попадання їх в гортань, слід подрібнити до середнього розміру частинок (0.2 мм) і просіювати крізь сито № 32. При вдиханні таких порошків він повинен потрапляти лише у верхні дихальні шляхи, а не в бронхи і альвеоли. Порошки, призначені для приготування різних розчинів в домашніх умовах, як правило, відпускаються без додаткового подрібнення. Присипки, призначені для нанесення на рани, пошкоджену шкіру або слизові оболонки, а також порошки для новонароджених повинні готуватися в асептичних умовах, а якщо вони витримують дію високої температури, то піддаватися стерилізації. Це пов’язано з тим, що багато інградієнтів, які входять до складу присипок (біла глина, тальк та ін.), можуть містити правцеві палички, їх спори та інші хвороботворні мікроорганізми. Дозовані порошки виписують двома способами: розподільним, коли в рецепті вказуються кількість речовин на одну дозу і скільки таких порошків треба приготувати (застосовується найчастіше) Rp.: Dibasoli 0.01 Papaverini hydrochloridi 0.02 Sacchari 2.5 Misce fiat pulvis Da tales doses №10 Signa. По 1 порошку 2 р.д.
роздільним, коли в рецепті вказується кількість ЛР відразу на всі порошки і на скільки доз необхідно роділити загальну масу Rp.: Dibasoli 0.01 Papaverini hydrochloridi 0.02 Sacchari 2.5 Misce fiat pulvis Divide in partes aequales №10 Signa. По 1 порошку 2 р.д.
Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав!Последнее добавление