Внесок Аристотеля і Теофраста у розвиток біології

Аристотель (16) (384-322рр. до н.е.),

Аристотель народився в Стагірі, грецькій колонії в Халкідіках, недалеко від Афонскої гори, в 384 р. до н.е. Батька Аристотеля звали Нікомах, він був лікарем при дворі Амінти III, царя Македонського. Нікомах належав до династії лікарів, в якій лікарське мистецтво передавалося від покоління до покоління. Батько був першим наставником Аристотеля. Вже в дитинстві Аристотель познайомився з Філіпом, майбутнім батьком Олександра Македонського, що відіграло не останню роль в його майбутньому призначенні вихователем Олександра.

В 369 році до н.е. Аристотель в 15 років залишився без батьків. Опікуном юного філософа став Проксен (потім Аристотель дуже тепло відзивався про нього, а коли Проксен помер, всиновив його сина Ніканора). Аристотелю залишилися від батька значні кошти, це дало йому можливість продовжувати освіту під керівництвом Проксена. Книги тоді коштували дуже дорого, Проксен купляв йому навіть самі рідкісні. Таким чином, Аристотель з юності полюбив читання. Під керівництвом свого опікуна, Аристотель вивчав рослини і тварин, що в майбутньому розвинулось в окрему роботу «Про виникнення тварин».

Юнацькі роки Аристотеля припали на час початку розквіту Македонії. Аристотель отримав грецьку освіту і був носієм цієї мови, він симпатизував демократичному образу правління, але в той же час він був підданим македонського правителя. Це протиріччя відіграє деяку роль в його долі.

В 17 років він стає учнем академії Платона, в 20 років, після смерті Платона пересилився в Малу Азію на о. Лесбос, цар Філіп ІІ запропонував стати учителем свого сина Олександра Македонського (17). Після того, як Олександр увійшов на престол, Аристотель повернувся в Афіни, заснував власну філософську школу, або періпатетичну школу (від грец. peripatos – крита галерея, прогулянка; прогулюватися, проходжуватися). Назва школи виникла через звичку Аристотеля прогулюватися з учнями під час читання лекцій.

Інша назва школи — Ліке́й (др.-греч. Λύκειον; у середньовічній або традиційній латинській вимові — Ліцей) — через назву розташованого поблизу храму Аполлона Лікейського, в східній частині древніх Афін. Заснована в 335/4 р. до н. э.

В 347 р. до н.е. В 37 років Аристотель одружився на племінниці Гермія, тирана Ассоса в Троаде. В 345 р. до н.е Гермій виступає проти персів, за що був скинутий ними і страчений. Після смерті О. Македонського почалося антимакедонське повстання, його звинуватили в релігійній зневазі, Аристотель був вимушений покинути Афіни і поїхати в Мітіліни. Останні місяці життя Аристотель провів на о. Евбея.

На честь Аристотеля названі:

1. Університет Аристотеля в Салоніках

2. Аристотелия (лат. Aristotelia) — рід квіткових рослин з Південної півкулі з плодами у формі сердечок (1784).

3. Кратер Аристотель (англ. Aristoteles) — місячний кратер діаметром близько 90 км і завглибшки більше 3 км.

4. 6123 Аристотель (англ. 6123 Aristoteles) — мала планета (1987).

Аристотель був самим багатобічним і досконалим з грецьких філософів, він писав майже про всі предмети, від фізики до літератури, від політики до біології. У 4 великих і 11 малих біологічних трактатах Аристотеля з вичерпною повнотою охоплене все коло знань того часу про організми. Це дає право вважати його засновником біології як науки. У своїй творчості він широко користувався працями як сучасних йому грецьких філософів-натуралістів і лікарів, так і попередників.

Досліджував розвиток курчати з яйця від невизначених контурів до суворої форми, отримані данні на птахах він порівнював з розвитком людини – виникнення ідеї про єдність шляхів ембріогенезу тварин і людини; ідея боротьби за існування в природі: тварини, що мешкають разом і вживають подібну їжу, вступають між собою в боротьбу при нестачі їжі, допускав напруженість боротьби між однаковими тваринами. В роботі „Історія тварин”: описав зовнішні і внутрішні органи людини, порівняв будову тварин і людини, заснував порівняльну анатомію. Приділяв увагу способу життя тварин. В роботах „Про частини тварин, „Про виникнення тварин”, „Вчення про рослини” та ін. він відмічає явище аналогії і гомології, кореляції органів, займається питаннями зародкового розвитку та наслідування ознак в потомстві у людини, розвитком відчуттів, розумової діяльності, зв’язку душі і тіла (робота „Про душу”); розмноження організмів, регенерації – відновленню цілого організму з частини (в явищі регенерації він вбачав подібність недосконалих тварин і рослин).

Намагався класифікувати тварин за комплексом ознак, що дозволило йому відокремити водних ссавців від риб. Всіх тварин він поділив: з кров’ю (енайма) і без крові (анайма). З кров’ю, в свою чергу, поділяв на живородящих, яйцеродящих, а без крові – що розмножуються яйцями (вони також неоднорідні) і що виникають мимоволі. Ссавців поділяв на парно- і непарнокопитих, риб на хрящових і кісткових; відзначив відмінності крупних і дрібних тварин в плодючості, це розповсюджував і на рослини.

Побудував драбину істот: визнавав в оточуючому світі неживу і живу природу. Рослинам притаманний нижчий щабель розвитку душі (сила харчування і росту), тваринам – більш вищий (прагнення і відчуття); відмічав у рослин і тварин і деякі загальні властивості (18).

	Щаблі драбини	Характеристика
	Людина	Душа, яка живиться, відчуває, рухається, розумна
	Тварини з кров’ю	Душа, яка живиться, відчуває і рухається
	Перехідні форми („зоофіти”)	Душа, яка живиться і відчуває
	Рослини	Душа, яка живиться
	Мінерали	Без душі
	Земля, повітря, вода і вогонь	Основа всього

Уся його драбина істот існує одночасно, всі форми живої природи вічні і незмінні. Вони можуть зникати в результаті катастроф і з’являтися знову в інших містах. Чарльз Дарвін казав так: «Лінней і Кюв’є були моїми богами, але всі вони тільки діти в порівнянні зі стариною Аристотелем!».

Щаблі в драбині виступають лише як сусіди, без перетворення одних в інші, але не зважаючи на це тут простежується зв’язок між неживою і живою природою і драбина побудована у вигляді висхідного ряду, що удосконалюється.

Ввів поняття „вид” для відображення однакової сутності групи тварин або одиничних предметів на відміну від іншого роду тварин і предметів.

Теофраст (19) (або Феофраст, або Та(і)ртамос - „богонатхненний”, або Тіртам) – (372-287рр. до н.е.), древньогрецький філософ, природодослідник, теоретик музики.

Різнобічний вчений; є разом з Аристотелем засновником ботаніки і географії рослин. Завдяки історичній частині свого вчення про природу виступає як родоначальник історії філософії (особливо психології і теорії пізнання).

Уродженець Ересу на острові Лесбос. Вчився в Афінах у Платона, а потім у Аристотеля, улюблений учень, а в подальшому і найближчий друг Аристотеля, який в 323 до н. е. став наступником на посту глави школи періпатетиків.

Він вважається батьком ботаніки, бо саме він виділив її в окрему науку. Розглядав будову і фізіологію рослин, географічне розташування, вплив умов навколишнього середовища на рослини. Систематизував більш ніж 500 рослин, класифікував їх за життєвими формами: дерева, чагарники, напівчагарники і трави, при цьому він виділив характерні ознаки кожного з цих класів. Написав праці "Історія рослин" в 10-ти томах та 8-томну "Причини рослин". Виділяв дикі і культурні, вічнозелені та з опадаючим листям, рослини суші і води, хвойні. Опис рослин він супроводжував відомостями про їх використання і розповсюдження, виділяв одно- і дводомні рослини. Листя поділяв на просте і складне, кору, деревину та серцевину виділяв як частини рослин. Вивчав проблеми росту і розмноження, походження рослин, описав явище геотропізму (від грець. земля і поворот, напрям: здатність органів рослин набувати певного положення під впливом земного тяжіння, геотропізм обумовлює вертикальне положення осьових органів рослин), руху листя, прийоми щеплень. Вперше ввів до вживання терміни - плід, оплодень (околоплодник) і серцевина. Теофрастом встановлені відмінності між однодольними і дводольними рослинами.

Дата добавления: 2014-01-11