Тема 1. Предмет і методи макроекономіки

Макроекономіка – галузь економічної науки, що вивчає поведінку економіки як єдиного цілого з метою забезпечення умов сталого економічного зростання, повної зайнятості ресурсів, мінімізації рівня інфляції і рівноваги платіжного балансу.

Економічна система є об’єктом вивчення макроекономіки. У економічному аналізі макроекономіка використовує агреговані величини, які характеризують рух економіки як єдиного цілого: валового внутрішнього продукту(ВВП), середній рівень цін, ринкову ставку процента, рівень інфляції, зайнятості, безробіття тощо.

Макроекономіку поділяють на чотири частини (сектори).

І сектор - домашні господарства (переважно це сім'я).

ІІ сектор – приватний сектор (це сукупність бізнесових структур, фірм, основною метою яких отримання максимального прибутку).

ІІІ сектор -державний сектор, який охоплює усі державні інститути та установи. Держава виробляє товари, здійснює перерозподіл доходів, приймає закони, регулює фінансово-кредитні відносини.

IV сектор -закордон, який охоплює всі суб'єкти, що знаходяться за межами країни, а також іноземні інститути всередині країни.

У макроекономіці розглядаються агреговані ринки. При цьому вся множина мікроекономічних ринків групується в такі типи:

1. Ринок товарів і послуг (реальних благ). На ринку благ всі індивідуальні розбіжності мікроекономічних ринків товарів і послуг зникають, для вивчення залишаються питання встановлення розміру сукупного попиту і сукупної пропозиції, загального рівня цін і умов формування рівноваги.

2. Ринок реального капіталу, поданий ринком інвестиційних товарів.

3. Ринок праці, на якому об'єктом купівлі-продажу виступає праця як така, без виділення її окремих видів.

4. Ринок грошей, при цьому під грошима мається на увазі тільки національна валюта.

5. Ринок капіталу, основне призначення якого – забезпечити трансформацію заощаджень в інвестиції.

6. Міжнародний ринок, поданий іноземним сектором (закордоном). При аналізі відкритої економіки міжнародний ринок підрозділяється на ринок товарів і послуг, ринок активів і валютний ринок.

Ринок благ і ринок реального капіталу в сукупності утворять ринок реальних активів. Разом із ринком праці вони складають реальний сектор економіки.

Ринок грошей і ринок капіталу є складовими частинами фінансового ринку, на якому відбувається розподіл коштів між економічними суб'єктами.

Макроекономіка виконує такі функції:

Пізнавальна: вивчення, аналіз і пояснення економічних процесів і явищ.

Практична: надання рекомендацій з економічної політики на основі аналізу підходів до рішення макроекономічних проблем.

Прогностична: виявлення й оцінка перспектив економічного розвитку й економічної кон'юнктури.

Ідеологічна: формування певних світоглядних поглядів з різноманітних економічних питань, що торкаються інтересів всього суспільства.

Розрізняють позитивну і нормативну макроекономіку.

Позитивна макроекономіка має на меті пояснення сутності економічних процесів і явищ, що відбуваються, і вироблення рекомендацій з економічної політики на основі аналізу реальних економічних параметрів. Твердження позитивної макроекономіки можуть бути статистично підтверджені або спростовані. Наприклад, типове позитивне судження: “доходи державного бюджету знаходяться в прямій залежності від ставки прибуткового податку”.

Нормативна макроекономіка виражає світоглядні, ідеологічні принципи, постулати і настанови економічної поведінки, які служать основою для оцінки бажаності тих або інших результатів економічної діяльності. Так, наприклад, твердження типу “бідні не повинні сплачувати податки”, “оподатковування повинно будуватися за прогресивною шкалою” є нормативними.

Макроекономіка здійснюючи аналіз структурних частин економіки виконує позитивну функцію і відповідає на питання що і чому відбувається в реальній економіці.

Економічна політика виконує переважно нормативну функцію і вирішує питання що треба робити, щоб досягти високих темпів економічного розвитку країни.

Економічна політика – це сукупність принципів та важелів, які використовує держава для досягнення визначених економічних цілей. Науково обґрунтована економічна політика має базуватися на використанні висновків економічної теорії та об'єктивних економічних законів.

Основна мета економічної політики – забезпечення умов макроекономічної рівноваги.:

1. Забезпечення високих темпів розвитку виробництва.

2. Підтримання високого рівня зайнятості.

3. Протидія інфляції.

4. Підвищення ефективності економіки.

5. Досягнення високого життєвого рівня народу.

6. Збалансування зовнішньоекономічних відносин.

У системі макроекономічної теорії можна виділити такі світові економічні теорії:

1. Класична.

2. Кейнсіанська.

3. Монетарна.

4. Економіки пропозиції.

5. Теорія раціональних очікувань.

6. Інституціоналізм

Витоки класичної макроекономічної теорії знаходимо у працях А. Сміта. Сьогодні цю теорію прийнято називати ліберальною. На думку лібералів ринковий механізм забезпечує стабільність і держава не повинна втручатися в економіку. Лише ринок на їх думку забезпечує справедливий розподіл доходів. Але світова економічна криза 1929-1933 років підриває основи класичної теорії, і потребує вдосконалення. Світова економічна криза показала, що ринок функціонувати самостійно не може, держава повинна виступати в ролі регулятора.

Основоположником кейнсіанської економічної теорії є відомий економіст Д. Кейнс. Він вважав, що в ринковій економіці мають бути різні форми власності і поряд з дією ринкової економіки має бути активна регулююча роль держави. На думку Кейнса держава передусім має стимулювати попит регулюючи податкову і фіскальну політику.

Згідно з монетарною теорією головну роль у регулюванні економіки країни повинна виконувати грошова-кредитна політика, зокрема політика мінімальних резервів, облікової ставки і дії держави на відкритому ринку. Монетарну політику мають здійснювати національний банк країни і уряд.

Теорія економіки пропозиції полягає в тому, що потрібно стимулювати не тільки попит але і регулювати пропозицію, перш за все через податкову політику. Прихильники пропонують знизити податки на доходи фірм і працівників, це спричинить зростання інвестицій, що сприятиме збільшенню виробництва товарів (пропозицій).

Теорія раціональних очікувань відтворюють класичну теорію. На їх думку саморегулююча здатність економічних суб’єктів можуть бути реалізована без втручання держави. Це по суті неоліберальна теорія.

Світова практика засвідчує, що в процесі державного регулювання економіки найбільший ефект досягається за умов державного регулювання, об’єктивної фіскальної та грошово-кредитної політики.

Інституціоналізм — напрям сучасної економічної думки, об'єктами дослідження якого є певні інститути (корпорація, держава, профспілки), а також правові, психологічні та морально-етичні аспекти. Ці інститути є рушійними силами розвитку суспільства. Теоретики інституціоналізму критикували вади традиційної економічної школи за відрив від соціальних проблем, виступали за соціологізацію економічної науки. Теоретики-інституціоналісти враховують такі нові явища сучасного суспільства, як планування і прогнозування, розширення внутрішнього ринку за допомогою орієнтації на масове споживання. Інституціоналізму належить провідна роль у сучасній економічній науці.

Одним із засобів макроекономічного аналізу є моделювання.

Макроекономічні моделі являють собою формалізовані (логічно, графічно й алгебраїчно) описи різноманітних економічних явищ і процесів із метою виявлення функціональних взаємозв'язків між ними. Функціональні залежності та балансові макромоделі є основними видами макроекономічних моделей. Макроекономічні моделі містять у собі ендогенн і (внутрішні) змінні, розмір яких встановлюється в результаті рішення моделі, і екзогенні (зовнішні) змінні, розмір яких визначається поза даною моделлю.

Дата добавления: 2014-01-11