Первинна медико-санітарна допомога

Реформа охорони здоров’я буде тривати певний час, її різні темпи в окремих регіонах можуть бути обумовлені такими об'єктивними, причинами:

• стан економіки;

• розвиток всієї інфраструктури (у т.ч. медичного забезпечення);

• зміна стану населення;

• характер патології;

• рівень керування розвитком конкретних областей, міст і т.п.

Значну роль зіграють і суто психологічні фактори:

• стан підготовки керівників різних рівнів керування;

• усвідомлення необхідності реформування областей народного господарства (у т.ч. охорони здоров'я) працівниками тієї чи іншої області;

• готовність керівників і підлеглих до втілення в практичну діяльність нових основ, форм і методів роботи;

• необхідність підготовки населення до змін у звичайній для них системі охорони здоров’я.

Реформування вимагає підготовки і перепідготовки медичних працівників до роботи в нових умовах, перерозподілу ЛПД між ЛПУ відповідних рівнів. Це обумовить поділ сфер діяльності між структурами первинної, вторинної та третинної медичної допомоги. При цьому значно зросте роль саме ПМСД.

У світовій практиці з початку 60-х років уведене поняття первинне медичне обслуговування (ПМО), у 70-х роках - первинна медична допомога (ПМД) і ПМСД.

Комітет Інституту медицини США (1995р.1 запропонував таке визначення

ПМО - це забезпечення інтегрованих доступних послуг щодо охорони здоров'я клініцистами, що відповідають за значну більшість потреб охорони здоров'я особистості, розвиток довгодіючого партнерства з пацієнтами і практикують на рівні родини і громади.

Європейське регіональне бюро ВООЗ дало таке визначення ПМСД включає консультацію і першу допомогу, яку надають одноосібно або разом з фахівцями з охорони здоров'я, із суміжних професій із профілактичною і лікувальною метою.

В основах законодавства України по охороні здоров'я (1992 р.)

Поняття про первинну лікувально-профілактичну допомогу збігається з іншим визначенням ВООЗ, а саме:

ПМД - це основна лікувальна і профілактична допомога, проста діагностика, направлення у складних випадках на консультацію більш високого рівня й основні санітарно-освітні заходи.

Дане визначення звужене порівняно з визначенням Алма-Атинської конференції (1978 р.), що започаткувала термін «первинна медико-санітарна допомога (ПМСД)».

ПМСД - це не тільки лікування розповсюджених захворювань і травм основними засобами, але і сприяння в організації раціонального харчування, забезпеченні доброякісною водою, проведенні санітарно-оздоровчих заходів, охорона здоров'я матері і дитини, імунізація проти основних інфекційних захворювань, профілактика ендемічних хвороб і боротьба з ними, санітарно-просвітня робота серед населення.

Реформування охорони здоров'я в Україні в умовах адаптації області до нових економічних відносин передбачає насамперед визначення місця і ролі ПМСД у всій медичній допомозі. Вона може забезпечити значний обсяг ЛПД при істотному поліпшенні її якості.

Функції ПМСД не обмежуються тільки медичною допомогою. Пріоритетність її розвитку зв'язана також з потребою забезпечити:

- гарантований обсяг медичної, психологічної і соціальної допомоги;

- приступність відповідних медичних і соціальних послуг для всього населення;

- безперервність спостереження за пацієнтами.

ПМСД - це ланка, робота якої може забезпечити вирішення більшості проблем здоров'я населення за участю фахівців і установ інших рівнів.

Забезпечення ПМСД можливе при дотриманні основних принципів, визначених ВООЗ (Алма-Атинська конференція, 1978 р.):

• максимальна наближеність до місця проживання і роботі людини;

• відповідність професійної підготовки фахівців і матеріально-технічної бази його потребам;

• забезпечення потреб особливо сприйнятливих груп населення (жінок, дітей, осіб, які мають шкідливі умови роботи);

На ПМСД покладається вирішення таких задач:

• діагностика і лікування хворих на найбільш розповсюджені захворювання, у т.ч. і нетерапевтичного профілю;

• доліковування після одержання інших видів допомоги;

• проведення комплексу профілактичних заходів;

• диспансеризація хворих з орієнтацією на своєчасну діагностику і медико-соціальну профілактику:

• надання невідкладної допомоги.

Ефективність лікувально-профілактичної роботи

Ефективність лікувально-профілактичної роботи в основному залежить від роботи поліклініки, що значною мірою залежить від налагодженої діяльності всіх її підрозділів і медичного персоналу.

Важливу роль у наданні ЛПД відповідного рівня відіграє робота лікарів усіх спеціальностей, які повинні забезпечити діагностику, повноцінне лікування і реабілітацію переважної частини хворих у поліклініці, диспансеризацію, проведення експертизи працездатності і профілактичних оглядів.

Значна участь лікарів-фахівців у первинному обслуговуванні хворих є одним з недоліків позалікарняної допомоги на сучасному етапі. При реформуванні в Україні ПМСД на основах сімейної медицини, буде відбуватися поступова заміна лікарів-фахівців сімейними лікарями, відповідно зміниться їхнє співвідношення в штатному розкладі поліклінік.

Доцільним і можливим є також передача окремих видів ЛПД зі стаціонарів в установи ПМСД. Цьому сприяє створення:

- денних стаціонарів в поліклініках;

- домашніх стаціонарів;

- лікарняних стаціонарів (відділення, палати) денного перебування.

У денний стаціонар направляють хворих, що активно пересуваються, при відсутності протипоказань для лікування у позалікарняних умовах, і потреби строгого постільного режиму. У денних стаціонарах можна лікувати хворих у випадках:

- прийому деяких медикаментів, що вимагає спостереження за станом пацієнта протягом певного часу;

- внутрішньовенного краплинного введення ліків;

- підготовки хворого до складних діагностичних обстежень;

- потреби в наданні невідкладної допомоги з приводу раптового погіршення стану під час перебування в поліклініці.

Організація денних стаціонарів в умовах впровадження економічного методу керування в охороні здоров'я дозволяє інтенсифікувати діяльність поліклініки, повніше задовольнити потреби населення в стаціонарній допомозі.

Робота цього підрозділу спрямована на активне планове оздоровлення і лікування диспансерних хворих, часто і довгостроково хворіючих, на скорочення термінів непрацездатності у працездатному віці, на проведення в поліклінічних умовах деяких діагностичних досліджень, на розширення обсягу хірургічних утручань. Усе це сприяє раціональному використанню ліжкового фонду.

З огляду на потужність поліклініки і стаціонару і профілізацію стаціонарного ліжкового фонду для лікування хворих створюють денні стаціонари 1-2 профілів або широкопрофільні.

Домашній стаціонар організовується для хворих з гострими і ХЗ, що за станом здоров'я не потребують госпіталізації. Завідувач відповідного відділення відбирає хворих для лікування, по представленню лікуючого лікаря, що забезпечує систематичне спостереження і надання кваліфікованої медичної допомоги, проведення необхідних досліджень і консультацій, заносить усі дані в медичну карту амбулаторного хворого.

Така форма надання медичної допомоги, як домашні стаціонари, вимагає подальшого удосконалення. Для їхнього повноцінного функціонування варто забезпечити хворих кваліфікованим сестринським доглядом, необхідними дослідженнями, належними методами і методиками лікування, корекцією харчування і т.п.. У випадку погіршення стану здоров'я пацієнтів при лікуванні в домашніх або денних стаціонарах, їх терміново госпіталізують у стаціонарні відділення лікарні.

При лікуванні в денних і домашніх стаціонарах варто використовувати всі можливості лікувально-діагностичних підрозділів відповідного установи.

Для своєчасного оздоровлення хворих, підвищення економічної ефективності, а також з метою раціонального використання різних структур ЛПУ, в останні роки здійснюється переорієнтація і розширення обсягу надання кваліфікованої медичної допомоги саме в поліклінічній ланці, а не в стаціонарі. Прикладом може бути організація відділень (центрів) хірургії одного дня, дія яких регламентована наказом МОЗ України № 127 від 03.06.93 р. У наказі затверджені перелік, види, обсяг лікувально-діагностичної допомоги і перераховані конкретні операції по профілях: загальна хірургія (хірургічна обробка ран, видалення доброякісних пухлин шкіри, сторонніх тіл і т.п.); офтальмологія (видалення папілом і атером, виправлення заворотів і виворотів повік) і т.п. Перелік операцій може змінюватися в залежності від умов оснащення і кваліфікації лікарів. Такі підрозділи вже працюють у різних містах країни.

Відділення (центри) хірургії одного дня, як нові форми організації медичної допомоги хворим хірургічного профілю, створюються при поліклініках чи лікарнях у залежності від місцевих умов.

Відбираючи хворих для надання хірургічної допомоги в амбулаторно-поліклінічних умовах, враховують їхню супутню патологію, стан нервової системи, рівень житлово-комунальних умов. Після її надання варто забезпечити подальше медичне спостереження, навчити рідних у разі потреби доглядати за хворим у післяопераційний період. При потребі хворих госпіталізують у післяопераційне відділення стаціонару.

В умовах надання медичної допомоги по районах, властивим великим містам, сучасні поліклініки надають багатопрофільну спеціалізовану медичну допомогу, обсяг якої залежить від їхньої потужності, розподілу спеціалізованих відділень і фахівців.

До спеціалізованої АПД (амбулаторно-поліклінічної допомоги) відноситься: спеціалізована кардіологічна і пульмонологічна допомога.

Надання високоякісної кваліфікованої допомоги таким хворим забезпечують: науково-дослідний інститут серцево-судинної хірургії (ССХ) АМН України, Український НДІ кардіології ім. М.Д. Стражеско, кардіологічні центри, диспансери, спеціалізовані відділення, кабінети в поліклініках, бригади станцій ШМД (швидкої медичної допомоги).

Первинною ланкою надання допомоги є кардіологічний кабінет поліклініки, у якому працюють лікар-кардіолог, який пройшов підготовку по функціональній діагностиці, у т.ч. по електрокардіографії, і медична сестра, що володіє методикою реєстрації ЕКГ. Його функції, види й обсяг діяльності регламентуються спеціальними наказами МОЗ України.

Основні задачі кабінету:

- надання на поліклінічному етапі спеціалізованої діагностичної і лікувальної допомоги хворим із серцево-судинними захворюваннями;

- напрямок їх у разі потреби в кардіологічні відділення або центри;

- проведення організаційно-методичних заходів.

На консультацію до лікаря-кардіолога хворих направляють завідувач поліклініки, дільничні терапевти (сімейні лікарі) та інші фахівці.

До лікаря-кардіолога направляють хворих з невстановленим чи сумнівним діагнозом для вирішення питань щодо госпіталізації, направлення на медико-соціальну експертну комісію, після виписки зі стаціонару, після лікування з приводу гострих і підгострих форм ІХС, резистентних до проведеного лікування і т.п.

Після консультації, уточнення діагнозу і призначення необхідного лікування хворі повертаються до лікаря, який при необхідності знову направляє їх до кардіолога для подальшого лікування і диспансерного спостереження.

Лікар кардіологічного кабінету разом з дільничними терапевтами (сімейними лікарями) підбирає хворих для лікування в спеціалізованих кардіологічних відділеннях стаціонарів. Він також направляє деяких хворих на доліковування в місцеві санаторії (після гострого інфаркту міокарда, хірургічних утручань із приводу аневризми серця, аортокоронарного шунтування, з нестабільною стенокардією).

До установ по наданню спеціалізованої пульмонологічної допомоги відносяться: державний пульмонологічний центр, пульмонологічне відділення обласних і міських лікарень, пульмонологічні кабінети міських і районних лікарень.

Пульмонологічний кабінет у поліклініці забезпечує спеціалізовану лікувально-діагностичну допомогу при неспецифічних захворюваннях легень (НЗЛ).

Дата добавления: 2014-01-11