Силосні добавки

Мікробна біомаса на різних раціонах (г азоту на кожні 100 г перетравної органічної речовини) (Van Soest P. J., 1994).

Ефективність підгодівлі концентратами на силосних раціонах

Ефективність підгодівлі легкоферментативними вуглеводами на силосних раціонах дуже висока (значно зростає кількість мікробної біомаси), значно перевищуючи ефективність підгодівлі тварин, що споживають грубі корми і пасовищну траву (таблиця 1.14). Біомаса мікроорганізмів мало змінюється, проходять лише зміни у різних групах мікроорганізмів рубця- зменшується доля целюлолітичної мікрофлори, а збільшується частка мікробів, що розщеплюють крохмаль.

Раціон	Межі коливання	Середнє значення
Силос без підгодівлі концентратами	1,1-2,7	1,57
Силос+концентрати	2,6-3,1	2,85
Грубі корми без концентратів	1,6-4,9	3,03
Грубі корми+концентрати	1,7-4,7	2,78
Висококонцентратні раціони	1,3-2,6	2,11

Склад і поживна цінність силосу можна значно змінити шляхом внесення у силос протягом його закладання різних речовин, добавок. Добавки вносяться в силос для вирішення двох головних завдань: (1) вплинути на хід ферментативних процесів таким чином, щоб сприяти його кращому зберіганню; (2) поліпшити хімічний склад силосу і його поживну цінність.

Речовини і добавки, що вносяться в силос можна класифікувати на основні групи згідно рисунку 1.10.

Інгібітори ферментації (речовини, що гальмують ферментативні процеси). Серед інгібіторів, найбільший інтерес представляють кислоти, які виробляються промисловістю. Широкомасштабні дослідження добавок мінеральних кислот-інгібіторів ферментації були проведені Віртаненом у Фінляндії в 1933 році, за що він у 1945 році здобув Нобелівську премію. В результаті внесення розчинів сірчаної, соляної та фосфорних кислот у силос з метою зниження рН до 4, суттєво зменшувались втрати поживних речовин внаслідок припинення всіх ферментативних процесів, та створювались оптимальні умови для його збереження. Основним негативним наслідком введення розчинів мінеральних солей є насичення корму аніонами, які є небажаними з точки зору їх участі у метаболічних процесах в організмі тварин. Негативний ефект застосування мінеральних кислот можна мінімізувати шляхом вапнування силосу перед згодовуванням. Тим часом мінеральні кислоти широко застосовуються в Скандинавії.

Стимулятори ферментації	Інгібітори ферментації
				Анаеробної
Інокулянти	Ферменти	Цукри	Аеробної	Кислоти	Інші
Молочно кислі бактерії (Lactobacilli, Pediococci, Streptococci), дріжджі	Целюлази, амілази, геміцелюлази, пектинази, протеази	Меляс, цукри, глюкоза	Пропіонова кислота, оцтова кислота, амоній	Мінеральні, молочна, мурашина, оцтова, бензойна, лимонна, акрилова	Формальдегід, диоксид сірки, метабісульфіт натрію

Рис. 1.10. Добавки, що використовуються для покращання якості силосу в процесі його зберігання (Van Soest P. J., 1994).

Органічні кислоти, як інгібітори ферментації, в більшій мірі відповідають особливостям обмінних процесів в організмі тварин, оскільки вони можуть виступати додатковим джерелом енергії при їх метаболізмі. Негативною стороною їх застосування є те, що вони відносно слабкі кислоти, і тому для досягнення оптимального рівня рН силосу необхідно вносити їх значну кількість. Об’єми застосування органічних кислот оберненопропорційні їх молекулярній масі. Розчинність органічних кислот значно зменшується при довжині молекулярного ланцюга більше ніж 6 атомів вуглецю. Серед органічних кислот найбільш сильною є мурашина. При застосуванні кислот ферментативні процеси можуть припинятись не лише за рахунок їх кислотності але й інших властивостей кислот, про що свідчать дані таблиці 1.15.

Дата добавления: 2014-01-11