Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Філософські концепції культури




Концепція культури Й. Гердера: Німецький філософ ХVІІІ ст. Й. Гердер відстоював ідею історичного прогресу людства, пов’язуючи його з розвитком культур. Він підкреслював, що творення і засвоєння набутої людством культури є необхідною умовою становлення людини, її «другим народженням». Суть культури пояснював через розумну усвідомлену діяльність людей та усвідомлення божественного порядку в природі. Велику місію покладав на просвіту та виховання. Тому у Й. Гердера культура – це є відродження людей, які передають традиції від покоління до покоління. Велику роль відводив українській культурі, дивився на неї як на майбутню Елладу. Й. Гердер висловлював геніальну думку про незбіг мети, яку люди ставлять перед собою, і тими результатами, з яких складається ланцюг подій. Шлях культурного прогресу лежить через помилки, страждання.

Концепція культури І. Канта (1724–1804) та Г. В. Ф. Гегеля (1770–1831). Шлях до культури, згідно І. Канта, є шляхом індивіда до свободи. Філософ розмежовує світ свободи і світ природи. За І. Кантом культура – це здатність індивіда піднятись над чуттєвим буттям до буття морального. Найвищою метою культурного розвитку вважає дотримання «золотого» правила моралі: вчиняти відносно інших так, як би ти хотів, щоб вони ставились до тебе. Проте, мислитель визнавав, що більшість людей повністю поглинена своїм приватним життям й шлях до істинного призначення у цьому світові може бути проблемним. Виділяє три задатки: тваринні (прагнення до самозбереження, продовження роду); задатки людяності (прагнення до визнання власної гідності); задатки особи (здатність розуміти і виконувати моральний закон).

Гегель вважав, що досягнення свободи, а значить і культури, можливо лише через дії людства як цілого роду, а не окремої людини. Процес залучення до культури можливий лише у формі філософсько-теоретичної свідомості, понятійного мислення. Історія культури – це історія становлення індивідуального суб’єктивного духу та його прямування до загального – абсолютного духу.

Концепція культури З. Фрейда (1856–1939). Відкривши несвідоме як незалежний від свідомості людини безособовий початок людської душі, природну сутність людини, філософ стверджує, що несвідоме активно втручається у наше життя. «Все витіснене є несвідомим, проте не все несвідоме є витісненим». Тобто, за думкою філософа, нашим життям керує не наше свідоме «Я», а природний безособовий початок, що є несвідомою основою нашої душі – «Воно». В ньому зосереджені всі первинні нахили людини: сексуальні бажання; потяг до смерті, який звертаючись у середину є потягом агресії, руйнування. Отже, культура може керувати людиною лише постільки, постільки вона сама є частиною несвідомого, сформувалася у якісно особливій несвідомій установці – «Зверх-Я» як цензор, що панує у душевному житті людини й завдяки тому людина може жити як культурна істота, стримуючи свої таємні пристрасті.

Концепція культури О. Шпенглера (1880–1936). У праці «Присмерк Європи» (1918) О. Шпенглер стверджує, що культури не співвідносні одна з іншою, оскільки у кожної культури є своя душа. Філософ виділяє декілька типів душі: «аполлонівську», «магічну», «фаустівську», що знаходяться, на його думку, в основі грецької, середньовічної, арабської та європейської культур, вважаючи, що в основі європейської культури знаходиться душевно-смисловий тип бунтівника (гетевський Фауст), який намагається подолати світ своєю волею. Жити означає для нього боротися, долати, добиватися.

Смерть культури є вичерпанням її душі, коли її сенси вже не надихають людей. Вони звернені тепер не на створення культурних цінностей, а на утилітарні інтереси, добробут життя. Цей період О. Шпенглер пов’язує із наступом цивілізації, вбачаючи її небезпечною. Немає нічого поганого у добробуті, але тільки якщо він не затягує тебе повністю, бо тоді вже не лишається душевних сил для чогось іншого. Якщо культура перестає притягувати й надихати людські душі, вона приречена.

Концепція культури М. Бердяєва (1874–1948). О. Шпенглер навіть не говорить про людину як творця культури – навпаки, розглядається душа культури, що формує відповідну їй людину. У М. Бердяєва на перший план виходить саме людина як свободна творча особистість, що стоїть вище культури. Такий підхід дає можливість побачити протиріччя, що коріниться всередині самого культурного творчого процесу – протиріччя між безмежністю духу та вже існуючими символічними формами культури, що сковують її. Трагедія культури у О. Шпенглера починається лише з ростом цивілізації, для М. Бердяєва ж проблема знаходиться глибше – в самій сутності культури є елемент, що обмежує й тягне до низу творчий порив духу. Культура та її форми неодноразово протистоять особистості як щось примусове й те, що сковує творчу свободу. З одного боку це береже від свавілля (і тоді це благо) а з іншого – це обмеження творчої свободи вже існуючими предметно-символічними формами, що стискають свободу людини та заважають прямувати до безмежності.

Еволюціоністськї концепції культури Л. Моргана (1818–1881) та Е. Тейлора (1832–1917) пов’язані з узагальненням матеріалів етнографічних досліджень, на основі яких і були визначені основні особливості історії розвитку культури. А саме, вони наголошують на єдності людського роду, а звідси й спільності людської культури, не дивлячись на її різноманіття. Вважають, що розвиток культури відбувається від простого до складного. Людство однорідне за своєю природою й приходить різні стадії розвитку культури. Л. Морган пропонує таку періодизацію культури людства: дикість, варварство та цивілізація (для якої властиво виникнення та розвиток міст, обробка та використання металів, виникнення писемності, держави та органів влади).

Ігрова концепція культури Й. Хейзінги (1872–1945). Дослідження ролі міфів, фантазій, казок у світовому поступі людства дозволяє виділити гру як загальний принцип становлення культури. Отже, гра розглядається як основа людських стосунків у будь-яку епоху розвитку людства та світової культури. Так, Й. Хейзінга вважав, що цивілізаційна роль гри полягає у добровільному дотримуванні певних правил (що є дуже важливим), й стримуванні таким чином стихії пристрастей. Філософ вміщує у ігровий простір мистецтво, науку, побут, юриспруденцію та військове мистецтво культурних епох минулого.

3. Співвідношення понять «культура» та «цивілізація», «культура» та «ментальність»

У сучасній філософській літературі поряд з поняттям «культура» поширений термін «цивілізація». У повсякденному житті і в історії людської думки досить часто поняття «культура» ототожнюється із поняттям «цивілізація». Термін «цивілізація» (лат. сіvis – громадянин) близький за значенням терміну «культура». Ці терміни увійшли в науковий обіг у XVIII ст., в епоху Просвітництва, де вони фігурували як синоніми.

Нам важливо визначити сутність цих понять. У ході дискусії щодо давніх міст, яка відбувалась 1958 року в Чикаго, вчені запропонували три ознаки цивілізації: монументальна архітектура, писемність, міста. Отже, цивілізація сформувалася лише на певному етапі розвитку людства, являючи собою якісну межу на еволюційному шляху. Виділяються різні типи, етапи, рівні цивілізації. Принциповою позицією вчених радянського періоду було виділення формаційних типів цивілізації (рабовласницький тип, феодальний тип і т. д.). Такий підхід відрізнявся від поглядів багатьох західних вчених, які в основному спираються на концепцію британського культуролога та історика А. Тойнбі, згідно якої при всій відмінності і несхожості культур різних народів всі вони належать до єдиної цивілізації і в своєму розвиткові рано чи пізно проходять ідентичні етапи, які характеризуються однаковими ідеями, і хоча мають свої особливості, та сутність їх єдина. Наприклад, парламент – феномен розвитку англійського генія культури, але поширившись як невід’ємний елемент демократії на всі країни, він є фактором сучасної цивілізації. Таким чином, поняття «культура» підкреслює неповторність, а в окремих випадках і тупикове відгалуження розвитку етносів, країн. Поняття ж «цивілізація» означає схожість, загальність культурно-історичного процесу для всіх народів. Коли окремі ідеї культури стають в силу умов, що склалися, стереотипами поведінки великих груп людей, визначають особливості їх світобачення, тоді можна говорити про певний етап розвитку цивілізації. Цивілізація відображує технічну сторону досягнень людства, успіхи у справі зростання індустріальної могутності разом з усіма її складовими (наука, інженерія, система освіти, заводи-гіганти, урбанізація, системи зв’язку й транспорту тощо), хоч інколи несе в собі й морально-правовий аспект (напр., у виразах «цивілізована поведінка», «цивілізовані стосунки»). Цивілізація є деяким функціональним підрозділом культури. Якщо культура є всією системою смислів людського буття, як ідеальних, так і упредметнених, то цивілізація може розумітися як частина цієї системи, котра пов’язана саме з предметним ресурсом культури. Російський філософ М. О. Бердяєв вважав, що цивілізація керується користю, матеріальною зацікавленістю, а культурою рухає безкорисливе прагнення самореалізації. Тому цивілізація знищує культуру, на місце якої приходить псевдокультура, що керується неконтрольованими вибухами негативної енергії споживацтва та наживи.

Історія розвитку цивілізації може бути адекватно представлена лише у вигляді різноманітних культурно-історичних епох, що взаємодіють, мають специфічні та спільні характеристики й закономірності розвитку.

Поняття ментальності. Особливою категорією філософського дослідження культури є ментальність. Ментальність народжується з природних даних та соціально зумовлених компонентів і розкриває картину світу, яка закріплює єдність культурної традиції певної культурної спільноти. Сприйняття світу формується в глибинах підсвідомості. Ментальність фіксує не лише усвідомлені людьми типи мислення, а й процеси, які протікають позасвідомо. Це сукупність способів орієнтації у світі, яка при реалізації набуває автоматизму думок та дій. Ті чи інші типи ментальності можуть бути властиві певній культурній добі або соціальній групі. Образ світу, закарбований у ментальності, – стійке утворення, і змінюється дуже повільно. Ментальність формується: 1) природним середовищем та способом виживання; 2) під впливом соціально-політичних факторів; 3) під впливом культурних факторів, зокрема, «сусідніх» культур у часі та просторі; 4) взаємодією між свідомим, несвідомим і підсвідомим як характер психічних реакцій та процесів.

Висновки. Відповідно до поставлених завдань було розглянуто і проаналізовано філософські аспекти поняття «культура», окреслено її основні ознаки, функції, типи, закони дії, розглянуто питання взаємозв’язку понять «культура» і «цивілізація», «культура» і «ментальність».

Підводячи підсумок, зазначимо, що ставлення людини до себе та до оточення визначають цінності, які об’єднують предмети і явища дійсності з людиною та її буттям. Те, що позбавлене цінності, перестає бути значущим для людини. Вони можуть усвідомлюватися людиною на раціональному рівні, або ховатись у темних глибинах несвідомого. Цінності, що стають значимими для певної групи людей, об’єднують їх подібними переживаннями й поглядами, утворюючи цим простір культури. Смисловий світ культури зберігається і передається нащадкам як значущі принципи світобачення і способи буття людей, через щокультуру потрібно культивувати, бо вона для кожного народу є джерелом стійкості й гарантом існування, фактором національної гідності, служить підґрунтям для творчого та духовного розвитку наступних поколінь.

Питання до самоконтролю

1. Чим займається філософія культури, що ми відносимо до філософських аспектів культури?

2. Що таке культура, чим відрізняється від природи, які її характерні риси, поясніть їх сутність?

3. Назвіть типи культури та її структурні елементи.

4. Назвіть головний закон, що притаманний культурі.

5. Що означає вислів: «культуру потрібно культивувати»?

6. Які концепції культури вам відомі? Розкрийте їх сутність.

7. Хто протиставив культуру та цивілізацію, підкресливши небезпеку останньої для культури?

8. Як культура співвідноситься із цивілізацією?

9. Що таке ментальність й як вона себе виявляє?

10. Що таке культурність та культурна норма?

11. Яку роль відіграє культура у розвиткові людини та суспільства?

12. Чи є культура залежною від ментальності суспільства?

 





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-11-16; Просмотров: 12883; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.019 сек.