КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Давня філософія
Філософія Стародавньої Індії і Стародавнього Китаю має ряд особливостей, що полягають у специфіці суспільного розвитку цих країн. Розклад первіснообщинних відносин і заміна їх рабовласницькими тут ускладнені й уповільнені феодально-ієрархічною організацією суспільства (чинозницько-бюрокра-тична система в Китаї, кастовий устрій в Індії), яка сприяла консервації традиційних релігійно-міфологічних уявлень і підвищенню ролі їх у формуванні перших філософських учень. Ця обставина, в свою чергу, зумовила перевагу в давньосхідному світогляді релігійно-моральної проблематики над науково-теоретичною, ідеалізму над матеріалізмом. При своєму виникненні філософія в цих регіонах не стільки критично заперечувала міфологію й релігію, скільки переборювала їх із середини, шля- 4 Аристотель. Метаїфизика.— Т. 1.— С. 67. хом раціоналізації і концептуального розвитку закладених у них світоглядних можливостей. З цим тісно пов'язані і цільові настанови давньосхідної філософії. Пізнавальне ставлення до світу тут не доходить до типового для греків культу знання заради знання, воно підпорядковане практичному завданню 'поведінки (в- Китаї) або ж завданню рятування, тобто припинення страждань через звільнення душі від нескінченного кола народжень (в Індії). Відповідно до цих настанов конструювалася характерна для східної філософії картина світу. Природа трактувалася в основному не як предмет теоретичного роздуму і дослідження, а як об'єкт релігійно-моральної рефлексії; вчення про світ розгорталося як варіація і продовження етичного вчення про людину, натурфілософія шукала в бутті не природні причинно-наслідкові зв'язки, а вселенський моральний світолорядок (типу індійської карми), який визначає життєвий шлях і долю людини.
І все ж східну думку не слід ототожнювати з ідеалізмом,, що не знає альтернативи. Розвиток філософії через конфронтацію матеріалізму й ідеалізму, який був однією з типових форм давньогрецької філософії, тут не зникає, а своєрідно прокладає собі шлях. У китайській філософії матеріалістичні та наївно-діалектичні тенденції особливо характерні для даосизму (засновник— Лао-цзи, V ст. до н. є.) з його вченням про дао —-першопричинну основу Всесвіту, яка породжує всю різноманітність видимого світу. Крім того, всій давньокитайській філософії притаманне натурфілософське уявлення про п'ять елементів (воду, вогонь, дерево, метал, землю), які становлять фізичний фундамент Космосу. Подібні течії філософської думки спостерігаються і в Стародавній Індії. Особливо безкомпромісною щодо ідеалізму і вірувань предків є філософська школа чарваків, яка узагальнила волелюбні і богоборчі настрої народу. Згідно з цим ученням, основою світобудови є повітря, вогонь, вода і земля, комбінації яких утворюють речі, в тому числі людину. Духовної реальності не існує, душі як такої немає, особистість людини тотожна з її фізичним складом, тому розпад тіла після смерті веде до безслідного розсіювання того, що умовно називають душею. Існування богів — фікція, а священні тексти, які розповідають про них,— вигадка жерців і ошуканців. Єдині достовірні джерела пізнання — відчуття і сприйняття, а єдиний критерій і мета швидкоплинного життя — це радість тілесного існування і на-'солода благами цього світу. 1, Виникненню античної філософії сприяла низка таких обставин, без яких воно було б неможливим. По-перше, філософія за-;|юдилася за умов утвердження зрілих рабовласницьких відносин і встановлення демократичного ладу, який дав індивідові (вільному громадянинові) можливості для його зростання і
самоствердження. По-друге, античне міфологічне мислення розвивалося в основному поза будь-яким культом і незалежно від нього і вже в передісторичну епоху досягло досить високого рівня раціоналізації і змирщення, які передують появі філософської раціональності. По-третє, антична філософія складалась в обстановці плідних ділових і світоглядних контактів греків з країнами Стародавнього Сходу, які значно розширили їхні культурні й пізнавальні інтереси, спонукавши тим самим до самостійних теоретичних пошуків і узагальнень. Завдяки цим обставинам античній філософії вдається рішучіше, ніж східній, розлучитися і релігійно-міфологічним минулим, енергійніше самовизначитися в ролі нетрадиційної форми суспільної свідомості, виявити «ту непрагматичну любов до істини і знання, яка найвищою мірою була притаманна грекам і яку вони виразили своїм власним словом — філософія» '. Грецька філософія, особливо рання, за своїми проблемними інтересами є космоцентричною, тобто орієнтованою насамперед на Космос як на безумовну реальність і найвищу цінність. Вона починається з постановки питання про першооснову всього сущого («архе»), про ту невидиму і розумовоосяжну єдність світу, яка схована за чуттєво сприйнятною різноманітністю явищ. Уже у найдавніший період свого становлення в ній намітилися протилежні підходи щодо вирішення цього питання, а разом з тим і розкол на конфронтуючі тенденції. Мілетська школа {від назви міста Мілет у Мгалій Азії) відповіла на це питання з позицій наївного матеріалізму. Першооснову речей вона вбачала в образі певного тілесного елемента, або матеріальної стихії («стойхейон»). Для Фалеса (625—547 рр. до н. є.) — це вода, для Анаксимена (VI ст. до н. є.) — повітря, для Анаксимандра (VI ст. до н. є.) — «апей-рон», середнє між ними, а тому невизначений стан речовини. Вже тут, на перших кроках філософської думки, повністю окреслився початковий стихійний натуралізм, головним достоїнством якого було те, що він невіддільний від елементів діалектики, яка сприймає світ у його народженні, становленні і розвитку. Варті на увагу щодо цього погляди Геракліта Ефеського (520 — 460 рр. до н. є.). За Гераклітом, буття Всесвіту здійснюється на основі віковічних перетворень природної стихії вогню, «міра-
1 ОиіНгіе №. К. С. А Нізіогу ої Огеек РЬііоворЬу.— СатЬгійде, 1962.— Уоі. 1.— Р. 13. ми згасаючого» і «мірами спалахуючого». Разом з тим Геракліт розвинув наївні діалектичні уявлення своїх попередників, започаткувавши усвідомлення діалектики як філософського методу мислення, він указав на універсальне джерело руху і змінений речей: це джерело — протиріччя як єдність («гармонія») і боротьба протилежностей, які пронизують космос у цілому і кожне явище окремо. Однак первісний матеріалізм греків мав ряд недоліків, які істотно обмежували його світоглядні можливості. Найтиповіші з них такі. По-перше, найдавніші стихійні матеріалісти ще не перейшли від образу до поняття і тому сутність речей ототожнювали з явищем, загальне — з одиничним, субстанцію— з її конкретним речовинним вираженням. Отже, їхня філософія ще не є вільною від наочності буденної свідомості. По-друге, їхня увага була поглинута здебільшого плинністю, універсальною рухливістю процесів, які відбуваються в природі, внаслідок чого вони нехтували структурно-стійким планом буття, сталістю, законодоцільністю космосу. По-третє, головна обмеженість їх полягала в тому, що вони нечітко розрізняли матеріальне й ідеальне, дух і природу, фізичне і психічне, часто ютотожнювали їх (у дусі первісного анімізму), наділяючи речовину, як і світобудову в цілому, життям, душею і свідомістю. Згідно з Фалесом, наприклад, «все повне богів» і «магніт має душу»; об'єктивна реальність, таким чином, пояснюється за аналогією до життєдіяльності людини (суб'єкта). Отже, матеріалізм іонійських філософів за своєю копкретно-історичною формою гілозої стичний (від грецьк. ЇКг\ — речовина і £<мг| — життя), в чому головним чинбм і проявляється його світоглядна непослідовність. Можливість ідеалізму була реалізована ще у початковий період давньогрецької філософії — у піфагорійській і елеатській школах (виникли в містах Кротон і Елея — західних грецьких колоніях на узбережжі Італії). Подібно до своїх попередників, піфагорійці та елеати шукали першопричинні основи буття, але їхня увага при цьому була сконцентрована не на речовинному субстраті світобудови, а на пануючому «управлінському началі» (на незмінному конструктивно-розумовому принципі), яке надихає все рухливе і мінливе, а саме непідвладне просторово-часовій стихії становлення.
Виходячи насамперед з регулярності і повторюваності астрономічних явищ, Піфагор (VI ст. до н. є.) і його послідовники дійшли висновку, що цей принцип, згідно з яким створюється й упорядковується космос, є числа і числові відношення із центром, що об'єднує їх,— одиницею (монадою). Звідси основоположна теоретична впевненість піфагорійців, що числа є сутностій структурні постійні речей. Це переконання не позбавлено раціонального смислу: по-перше, при цьому по-своєму долається наївна «фізика» іонійських натурфілософів і за багато століть передбачається ідея математичного природознавства; по друге, філософське міркування досягає рівня абстракції, при якому вперше висловлюється думка про закономірності Всесвіту. Однак числова філософія піфагорійців опинилася не на шкоті висунутої ними програми і переродилася у так званий нумероло-гічний містицизм (математичну міфологію), який разом і:і їхньою теорією безсмертя і переселення душ започаткуиаи античний ідеалізм. Елеати заперечують числовий ідеалізм піфагоріііціп І постулюють абстрактний символ єдиного, неділимого, пічного і нерухомого Буття, незалежного від чуттєво сприйнятих речей і народженням їх, мінливим існуванням і смертю. Це надмате-ріальне Буття, згідно з Парменідом (VI—V ст. до и. є.), є завжди рівне собі мислення її істина и образі спочшкночої, досконалої і самодостатньої у сноїй граничній здійсненності Вселенської Кулі. Ця умоглядна фантазія, безумовно, має спою заслугу: в особі елеатів раціоналізм греків підноситься над предметного безпосередністю буденного уявлення, філософська думка здійснює спробу оперувати «чистими», вільними від чуттєвих асоціацій поняттями. Разом з тим він втрачає довіру до само-очевидності емпіричного досвіду, до реальності зовнішнього світу і відкриває шлях метафізиці як ученню про потойбічні і недоступні для чуттєвого пізнання сутності.! Найбільш закінченої форми грецький матеріалізм набуває у світогляді Демокріта (460—370 рр. до н. с.). К. Маркс назвав його «...першим енциклопедичним розумом серед греків» у. Таке особливе місце Демокріта в історії античної філософії визначається тим, що він пов'язав увесь накопичений на той час досвід науки і практики з послідовною матеріалістичною теорією буття й пізнання. У своєму вченні про буття Демокріт головне завдання вбачав у поясненні феномена руху. У пошуках причин його він висуває гіпотезу щодо найдрібніших неподільних часток, або атомів, і пустоти, в якій ці частки рухаються завдяки притаманній їм силі ваги. Отже, всі процеси в природі є продуктом протиріччя між атомами і пустотою як умовою можливості руху їх. Послідовно проводячи цей детерміністичний принцип, Демокріт дає матеріалістичне пояснення походженню Космосу із спонтанного вихровбго руху атомів (у новоєвропейській філософії до цієї гіпотези повернеться Декарт). З' позицій ато- Маркс К-, Знгельс Ф. Немецкая идеология//Соч.: 2-е изд. Т. 3.— С. 126. містики Демокріт тлумачить сутність і функції психічних явищ, зводячи душу й усі розумові процеси до руху й асоціацій особливих вогнеподібних атомів, що відзначаються тонкістю, легкістю та інтенсивною здатністю проникати будь-куди. У теорії пізнання філософ, вірний висхідній атомістичній передумові, доходить до припущення подвійного роду якостей об'єктів, що пізнаються: якостей справжніх, притаманних самим об'єктам (їхні фізико-математичні параметри), і якостей уявних, залежних від нашої здібності чуттєвого сприйняття (колір, смак, за пах та ін.). У політиці Демокріт був прихильником демократії; у філософії історії заперечував доктрину, «золотого віку», згідно 3і якою людське суспільство поступово деградує щодо ідеального первісного стану. Отже, він одним із перших в античні часи виступив з ідеєю суспільного прогресу. В етиці філософ об-# межував принцип насолоди (гедонізм) і відстоював ідеал здорового, помірного, життєздатного і миролюбного настрою. Традиція античного ідеалізму набула свого систематизованого вираження у філософії Платона (427—347 рр. до н. є.). Ця філософія за своїми світоглядними цілями і призначенням змикається із релігією і є її теоретичним обгрунтуванням і виправданням. У своєму вченні про світ Платон протиставляє попередній матеріалістичній космології і космогонії довільну умоглядну конструкцію, щось подібне до язичницького варіанта міфа про творення. Він допускає ізольоване існування позачасового і позапросторового світу ідей (безтілесних сутностей, увінчаних ідеєю Блага), згідно з якими вселенський художних-творець (Деміург-Творець) з нерозумної і хаотичної стихії матеріального світу формує і впорядковує Космос і кожну окрему річ у ньому. У механізмі світоутворення, таким чином, ідеї виступають щодо речей як їх одвічні взірці, причини виникнення, смислові структури й цілі, тим часом речі лише причетні до ідей, наслідують їх, є їхніми копіями, тінями, подобами або відображеннями. Гносеологія Платона грунтується на догматі безсмертя душі: до свого народження душа мала всю сукупність істинного знання; з втіленням її вона втрачає безпосередній контакт із світом ідей І зберігає у собі лише згадку про них. Пізнання, за Платоном, і є оживлення і пробудження пам'яті (пригадування) про сутності, що їх колись споглядала людська-душа безпосередньо у світі ідей. Засобом, що веде, керує і наближає душу, яка пізнає, до потойбічної реальності, є діалектика, яка символізується Платоном у міфопоетичному образі Ероса — філософсько-естетичного натхнення, що звільняє душу з полону поцейбічного світу і спрямовує її погляд на нетлінні і самосущі Істину, Добро і Красу. У соціології Платон виступив проти теорії і практики давньогрецької рабовласницької демократії, протиставивши їй утопічний ідеал замкнутого авторитарного суспільства із жорсткою соціальною стратифікацією (філософи - правителі, воїни і ремісники). Науково-теоретичний синтез попереднього розпитку античної філософії був здійснений Арістотелем (384—322 рр. до и. є.), учнем Платона. В особі Аристотеля грецька філософія досягає найвищого розквіту й продуктивності. К. Маркс псдпрма назвав його Александром Македонським грецької філософії. Арі-стотель висунув ідеал науки, гранично очищеної від релігійно-культових потреб і міркувань (характерних для теоретичного знання Платона і піфагорійців), створив науку про закони мислення— формальну логіку — як засіб систематизації категоріального апарату науки і філософії. За своїми світоглядними настановами вчення Лрістотеля неоднозначне, воно коливається між матеріалізмом та ідеалізмом. Як дослідник і вчений, він керується довірою до чуттєвого досвіду, до сфери індивідуального й одиничного буття, а тому з позицій матеріалістичного сенсуалізм у піддає платоиівський ідеалізм критиці, яка не втратила свого значення й досі. Однак у вченні про першооснови буття він зраджує власному матеріалізмові і конструює картину світу, що дістала назву телеології (від грецьк. тєЛос; — мета, кінцевий пункт). Хоча арістотелівський Космос є вічним і непорушним, він, однак, не є самодостатнім, не є самозумовленим. Світовий процес здійснюється, за Арістотелем, не в результаті притаманних йому самостійних причин, а внаслідок понадсвітової мети (Першого Двигуна, Розуму, Бога), яка стоїть за межами Космосу і генерує п ньому внутрішній мотив (потяг) до руху й удосконалення.
Дата добавления: 2014-11-20; Просмотров: 1069; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |