КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Творчість і особа. Психологічні особливості творчої особи
Унікальність творчості — у неможливості розділити в ній об'єктивні і суб'єктивні сторони. Однак при всій своїй утаємниченості вона детермінована, тобто має об'єктивну основу. З іншого боку, творчість продукується всією людською суб'єктивністю: свідомістю, волею, емоціями, пам'яттю, інтуїцією, інстинктами. Творчість корелюється із всією психічною діяльністю людини, із світом ідеального, якого не було до людини і який є онтологічною основою свободи і творчості. Щастя людини — це творчість, бо вона сприймається як найвищий акт життя, джерело духовної насолоди. Саме тому вона може бути активним засобом формування особи і подолання відчуження.- Функція розсудку — відображення дійсності в думках. В акті творчості виражається ставлення людини до дійсності і внутрішнє перетворення людини. Саме останнє через вкорінення його в суб'єктивність «я» визначає таємничість творчості. Це особливо видно на прикладі інтуїції і геніальності. У психологічному плані творчий акт і феномен геніальності до кінця не з'ясовані. Успіхи у вивченні інтуїції значно скромніші, ніж у дослідженні свідомості, особливо дескурсивного мислення, яке перетворилося на об'єкт виміру. Найбільш цікава спроба відділити інтуїцію від інтелекту і зрозуміти її як ірраціональний потік образів була зроблена А. Бергсоном у його творі «Творча еволюція». На думку Бергсона, саме інтуїція відповідальна за'творчий процес. З іншого боку, має місце недооцінка ролі інтуїції в людській діяльності. М. Бунге, наприклад, вважав роль інтуїції в пізнанні і мисленні незначною. Нині намітилась тенденція розглядати інтелект ширше, ніж здібність до абстрактного мислення. До нього включаються афективна, вольова, мотиваційна сфери. Л. С. Виготський, а також його послідовники підкреслювали єдність афекту й інтелекту. З цих позицій інтуїція розглядається як форма інтелекту, а не інстинкту чи містичного озаріння. Неоднозначним є тлумачення природи геніальності. Згідно з Платоном, інтуїція, натхнення, талант у цілому є дар божого Еросу. Арістотель вважав талант природним даром. Кант також схилявся до думки, що геніальність дана від природи. Геній творить своє розуміння свободи, створюючи при цьому принципово нові цінності, а складовими геніальної творчості є розсудок іпродуктивне явище, тобто чуттєва інтуїція. Кант рішуче відкинув концепцію інтуїції як різновиду раціонального пізнання (інтелектуальна інтуїція), яку обґрунтовували Декарт, Лейбніц, Спіноза. Одного лише розсудку, стверджував він у «Критиці здібності судження», недостатньо для створення художнього твору, необхідне уявлення. В подальшому, в рамках філософії інтуїтивізму (А. Бергсон, М. Лосський, В. Кроче, Е. Гуссерль), було піддано різкій критиці сцієнтистське, суто раціоналістичне розуміння творчості. Однак тільки на початку XX ст. було по-справжньому осмислено той факт, який недооцінив Кант: інтуїція властива не лише художній, а й будь-якій творчості. Інтуїція має універсальний характер, а отже, феномен геніальності не обмежений певною сферою діяльності.
Геніальність є талантом найвищого рівня. Правда М. О. Бер-дяєв намагався довести, що геніальність нічого спільного з талантом не має. У таланті є помірність і розміркованість. У геніальності завжди присутня безмірність. Природа геніальності завжди революційна. Талант діє в середині культури з її науками і мистецтвом. Геніальність не знає граней. Талант є послуш-ність. Геніальність — це зухвалість. Талант... від світу цього... геніальність — від світу іншого. У долі геніальності присутня святість жертовності, якої позбавлена доля таланту.
Талант покликаний служити позитивній меті. Руссо одним Із перших виступив проти фетишизації таланту, підняв проблему егоїзму генія (егоїзм він вважав за найбільше моральне зло). Проте ця позиція не має нічого спільного із спробою дискредитувати талант, яку зробив Ч. Ламброзо, ототожнюючи геніальність з безумством, позбавляючи її будь-якого змісту. Загальна тенденція в дослідженні феномена геніальності зводиться до такого висновку: сутність генія неможливо зрозуміти, якщо ігнорувати продукти його творчості, а також епоху. Психологічний, а тим більше біологічний підхід (Ф. Гальтон, 3. Фрейд) до розв'язання проблеми геніальності є безперспективним. Американський вчений-психолог Р. Ельберт виділив чотири ознаки генія: величезна продуктивність праці, розробка стрижневої проблеми, довговічність визнання, наявність прихильників і послідовників, нерідко після смерті. Д. Саймонтон (США), досліджуючи соціокультурні детермінанти творчості, виділив сім факторів, які сприяють прояву геніальності, тобто перетворенню генетичної обдарованості на продуктивну творчість. Серед них особливе місце посідає «дух часу», соціальний клімат, наявність потреби в таланті. «Якщо суспільство говорить своїм членам, що творчість врешті-решт не багато що значить, то струмки творчості в такому суспільстві пересихають й ані багатство, ані генетичний потенціал талановитості не врятують положення! 348 " клімату для великих звершень не буде і маловірогідно, що великі звершення відбудуться» І5. Такою є думка американського вченого Л. Тахмена, і важко не погодитися з ним, хоча в нашій пресі час від часу з'являються публікації, в яких проблема геніальності по суті зводиться до генетичного наслідування. Геніальність — максимальний вираз творчої обдарованості, цим даром, безумовно, володіє далеко не кожний, хоча Ш. Фур'е мріяв про суспільство, в якому такий унікальний феномен, як геніальність, стане масовим явищем. Проте якщо геніальність — це доля небагатьох, то здібністю до творчості може і повинен володіти кожний. Безумовно, для цього треба докласти зусиль, які були б спрямовані на саморозвиток. На які індивідуальні цінності слід орієнтуватися? Які основні риси творчої особи?
Першою з них, безперечно, є гнучкість розуму, як протилежність зашкарублості, відсталості мислення, що несумісне з почуттям новизни. В особистому плані вона може бути наслідком невпевненості в собі, в своїх здібностях, що призводить до стійкої орієнтації на чужу думку й авторитет, на традиційні стереотипи. І навпаки, сміливість, незалежність, рішучість спростувати, відкинути сформований у попередньому досвіді шаблон сприяють творчим устремлінням. Звичайно, творець у даному разі ризикує бути незрозумілим сучасниками. Подібних фактів в історії багато. Досить нагадати випадок з Ф. Беконом, який не прийняв коперникової системи, не оцінив її революційного змісту. Гегель не був визнаний природознавцями свого часу і навіть пізніше, хоча він передбачив (особливо у критиці ньютоні-анства) деякі ідеї, які стали частиною сучасної наукової картини світу. Друга риса творчого стилю — це широта мислення, тобто здібність вирватися з вузького кола ідей, усвідомити скінчен-ність тієї проблеми або кола проблем, якими.займається вчений або художник. Протилежною даній властивості є заскорузлість мислення, його бідність, обмеженість. Своїм супутником творчий пошук має широкий кругозір. Широта думки, пошук нового передбачають цілеспрямованість, шукання оптимального варіанта в дослідженні. Ідея оптимуму підказана природою. Книга природи написана точною й економною мовою, і, досліджуючи її, ичепі усвідомили, що оптимальними можуть бути не лише траєкторія руху або форма бджолиних сот, а й сам процес мислення, науковий пошук. Принцип економії мислення («бритва Оккама») саме і полягає в тому, що число речень, які викори- 139. " Вопросьі истории естествознания и техники.— 1986.— № 1.— С. 138—стовуються для побудови теорії, повинно бути найменшим. І якщо в процесі пояснення одного і того самого явища виникають конкуруючі теорії або гіпотези, то критерій простоти буде надійним орієнтиром для спільноти вчених при виборі однієї із них. До речі, система Коперника спочатку імпонувала саме цим якостям, вона була чіткішою і простішою порівняно з птоломеєвсь-кою, а тим більше з громіздкою системою Тихо Браге.
Наступна риса творчого підходу — це самостійність. Протилежним їй є епігонство. Гнучкість і широта думки, цілеспрямованість у пошуку неминуче передбачають самостійну постановку проблеми, а тим більше розв'язання її. Самостійність же передбачає критичність, яка проявляється не лише в прагненні осмислити через сумнів чужі ідеї, а й свої власні. Всі знають, що догматизм— ворог науки, але далеко не всі мають мужність визнати власне прагнення до нього. Філософія Декарта стала справжнім гімном сумніву, але водночас у нього була присутня чітка тенденція створити завершену систему (це було характерним для всіх найвизначніших мислителів XVII ст.), що дало Канту привід назвати філософію цього часу догматичною. Самостійність породжує рішучість порвати з традицією і переглянути усталені канони. «Сміливість всупереч скутості і наповнення традиції хвилюючою новизною — ось у чому бачить художник свою мету і своє найперше завдання, і думка про те, що «цього ще ніхто і ніколи не робив», незмінно стає рушійною силою його творчих зусиль» 16. Ці слова Т. Манна з повним правом можна віднести до будь-якого виразу творчої діяльності. Безумовно, відмічені ознаки не вичерпують психологічного портрета творчої особи. В науковій літературі виділяються також інші ознаки. Підкреслюється величезна роль емоційно-образної сфери психіки для розв'язання нестандартних завдань і проблем. Креативність як здатність до творчості вимагає розвитку всіх духовних якостей особи, постійної праці над собою. Проте це завдання не кожному під силу, оскільки не кожній людині властиві творчі задатки. Для цього потрібні принаймні дві умови: заінтересованість суспільства в талантах й індивідуальні зусилля, спрямовані на розвиток власних здібностей. Та спочатку повинна здійснитись духовна мутація, тобто раціональні зрушення в індивідуальній і суспільній свідомості, в уявленнях про саму людину, призначення її, оскільки досить стійка концепція людини як «продуктивної сили», «масового працівника», «особистого фактора виробництва» і тим більше пасивного споживача хліба і видовищ не стимулює формування «людини творця» і виявлення повною мірою діяльнісної сутності людини. 16 Манн Т. Иосиф и его братья//Собр. соч.: В 12 т —М„ 1966 —Т. 9.— С. 179. Контрольні запитання 1. Що таке евристика? 2. Наведіть приклади духовної творчості. 3. У чому полягає принципова відмінність наукової творчості від художньої творчості? 4. Наведіть приклади з історії XX ст., які свідчать про негативні наслідки соціальної антитворчості. Б. Чи є суб'єктом творчості лише особа чи ця властивість притаманна також сучасним інформаційно-кібернетичним системам?
Дата добавления: 2014-11-20; Просмотров: 1596; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |