КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Джерела водопостачання 1 страница
V 470
Пiсля цього фактичну величину КОП порівнюють з необхідною, тобто тiєю, що повинна бути i обгрунтовують висновок щодо ефективності вентиляцiї. Методика оцінки теплового балансу людини шляхом розрахунку тепловиділення Оцінка теплового самопочуття людини виконується шляхом порівняння величини теплоутворення при виконанні роботи і тепловиділення, визначених шляхом розрахунку – кількості тепла, яке виділяється людиною випромінюванням, проведенням, випаровуванням вологи. Вихідні показники: а) теплопродукція організму у спокої складає 0,8 – 1,5 ккал (3,34 – 6,27 кДж) на 1 кг маси тіла за 1 годину, при виконанні важкої роботи – 7-9 ккал/кг год; б) поверхня тіла “середньої” людини зі зростом 170 см та масою тіла 65 кг складає приблизно 1,8 м2 (див. табл. 7); в) у виділенні тепла проведенням та випаровуванням поту приймає участь 100 % поверхні тіла; г) у виділенні тепла випромінюванням бере участь 80 % поверхні тіла (див. дані табл. 6). Якщо є однобічне джерело теплової радіації, то по відношенню до нього у теплообміні випромінюванням бере участь 40 % поверхні тіла. Таблиця 7 1. Формула для розрахунку тепловиділення випромінюванням (радіацією):
де: Q – кількість тепла, що виділяється випромінюванням, ккал/год; Т1 – температура тіла, °С; Т2 – температура внутрішньої поверхні стін °С; S –площа поверхні тіла, кв. м.
2. Формули для розрахунку тепловиділення проведенням:
де: Q – кількість тепла, виділеного проведенням, ккал/год; 6; 0,5 – постійні коефіцієнти при швидкості руху повітря менше 0,6 м/с; Т1 – температура тіла, °С; Т2 – температура повітря,°С;
7,2; 0,27 – постійні коефіцієнти при швидкості руху повітря більше 0,6 м/с; V – швидкість руху повітря, м/с; S –площа поверхні тіла, кв. м.
3. Формула для розрахунку максимальної кількості води, яка може випаровуватися з поверхні тіла:
де: Рвип – кількість води, яка може випаровуватися з поверхні тіла при даних умовах, мл/год; 15 – постійний коефіцієнт; Fmax – максимальна вологість при температурі шкіри тіла; Fабс – абсолютна вологість при даній температурі повітря. “Fабс” – можна визначити за формулою:
де: F max– максимальна вологість при температурі шкіри тіла, мм рт.ст.; Fвідн.– відносна вологість при даній температурі повітря, %; (Fmax – Fабс) – фізіологічний дефіцит насичення, мм рт.ст.; V – швидкість руху повітря, м/с; S – площа поверхні тіла, м2. Кількість тепла, що виділяється при цьому, можна розраховувати,помноживши результат на 0,6 (калорійний коефіцієнт випаровування 1 г води), або замість коефіцієнта “15” у формулі (3.1) поставити цифру “9” (0,6 × 15 = 9). При цьому необхідно врахувати, що нормальне теплове самопочуття зберігається, якщо величина випаровування поту не перевищує 250 мл, на що витрачається 150 ккал. Приклад розрахунку: Оцінити теплове самопочуття “стандартної людини” (поверхня тіла 1,8 м2, зріст 170 см, маса 65 кг) у легкому одязі при температурі поверхні тіла 36° С, яка виконує важку роботу (570 ккал/год) у приміщенні, де температура повітря 32° С, середня радіаційна температура 22° С, швидкість руху повітря 0,7 м/с, відносна вологість 70 %. За спрощеною формулою (1) визначаємо тепловіддачу за рахунок випромінювання (віддачі тепла з 80 % поверхні тіла) та проведення: Qрад = 4,5(36-22) × 1,8 × 0,8 = 90,72 ккал/год Qпров = 7,2 × (36-22) × (0,27 + 0,83) × 1,46 = 160 ккал/год Для розрахунку максимальної кількості води, яка може випаровуватись з поверхні тіла, за таблицею “Максимальна напруга водяних парів при різних температурах” визначаємо величину максимальної вологості при температурі 36° С. Вона складає, згідно таблиці, 42,2 мм рт. ст.
Абсолютну вологість при температурі повітря 32° С визначимо за спрощеною формулою (3.2): Fабс. = = 29,5 мм рт.ст. Підставимо знайдені результати у формулу (3.1): Рвип =15 × (42,2 – 29,5) × (0,5 = 0,83) × 1,8 = 456 мл/год. Кількість тепла відданого випаровуванням при цьому складає: 456 × 0,6 = 273,6 ккал/год. Розраховуємо сумарне тепловиділення: Q = 90, 72 + 160,0 + 273,6 = 524,32 ккал. Зіставляючи розрахункове тепловиділення і теплопродукцію (570 ккал/год) для оцінки теплового самопочуття людини можна прийти до висновку, що в умовах даного приміщення теплопродукція людини перевищує величину тепловиділення. Мікроклімат приміщення викликає нагріваючий ефект.
ТЕМА №6. МЕТОДИ ГІГІЄНІЧНОЇ ОЦІНКИ ВПЛИВУ КЛІМАТО-ПОГОДНИХ УМОВ НА ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ
Клімат – багаторічний режим погоди в даній місцевості; середній стан погоди в даній місцевості, що повторюється протягом багатьох років. Кліматоформуючі чинники: 1. Географічна широта, довгота 2. Ландшафт 3. Циркуляція повітряних мас 4. Близькість до морів, океанів
Кліматохарактеризуючі чинники: 1. Метеорологічні чинники: температура, вологість, атмосферний тиск, рух повітря 2. Інсоляція 3. Роза вітрів 4. Індекс мінливості погоди 5. Глибина промерзання грунту Акліматизація – адаптація організму людини до незвичних кліматичних умов Фази акліматизації: І Початкова ІІ Перебудови динамічного стереотипу ІІІ Стійкої акліматизації Види акліматизації: 1. Повна – супроводжується лише фізіологічними змінами в функціональному стані організму 2. Часткова – супроводжується деякими патологічними змінами в функціональному стані організму Погода – комплекс фізичних властивостей повітря в даній точці земної кулі (температура, вологість, швидкість руху повітря, атмосферний тиск, радіаційна температура). * Примітка: Радіаційна температура повітря у приміщенні – середня інтенсивність інфрачервоного випромінювання всіх оточуючих людину предметів і поверхонь.
Погодохарактеризуючі фактори: 1. Хімічний склад атмосфери 2. Геофізичні показники 3. Метеорологічні чинники (температура, вологість, швидкість руху повітря, атмосферний тиск) 4. Електричний стан атмосфери: газові розряди, грози 5. Синоптичні чинники: опади, хмарність, мряка *Примітка: Метеорологія – наука про атмосферу, її властивості. Механізм формування погоди Причина змін погоди – рух повітряних мас (із різними властивостями). * Примітка: Синоптична метеорологія – розділ метеорології, що присвячений вивченню великомасштабних атмосферних процесів (виникнення та переміщення циклонів та антициклонів, повітряних мас та атмосферних фронтів) та прогнозуванню погоди. Фронт атмосфернний: – перехідна зона між двома повітряними масами з різними фізичними властивостями; – причина швидкої зміни погоди (за 1 добу). Види атмосферних фронтів: Теплий атмосферний фронт Холодний атмосферний фронт Погода оклюзії – результат нашарування холодного фронту на теплий, результатом якого є зникнення атмосферного фронту. Фронтальна погода – погода, що формується в даній місцевості в момент проходження атмосферного фронту. Погодопереніс – явища формування певних погодних умов в момент проходження над даною територією повітряної маси із певними властивостями. Два основні синоптичні стани: Циклон – ділянка пониженого атмосферного тиску із зниженням від перфіферії до центру – в зоні циклону погода нестійка: значний перепад тиску, значний перепад температури, підвищена вологість, опади
Антициклон – ділянка підвищеного атмосферного тиску із підвищенням від перфіферії до центру – в зоні циклону погода стійка: незначний перепад тиску, незначний перепад температури, без опадів
Геліометеотропні реакції = фронто-синдром – реакції організму людини на швидку зміну погодних умов. Фази геліометеотропних реакцій: І Фаза клініко-фізіологічної адаптації – настає за 2 доби до зміни погоди
Причина: атмосферики – електричні імпульси з зони грозових розрядів. ІІ Фаза підвищеної чутливості до погоди - настає за 6 годин до зміни погоди Причина: атмосферики – електричні імпульси з зони грозових розрядів + зміна електромагнітного поля Землі, потенціалу “Земля-повітря”Þ зміна іонного складу повітря ІІІ Фаза дезадаптації – в момент гострої погоди (безпосередньої зміни погоди) Метеотропний синдром – симпотомокомплекс, що пов’язаний з певним типом погоди. Категорії найбільш чутливих до зміни метеоумов хворих: 1. Із кардіоваскулярним синдромом 2. Із церебральним синдромом 3. Із суглобним (ревматоїдним) синдромом 4. Із катаральним синдромом Метеопати – люди із підвищеною чутливістю до змін погодних умов.
Всі люди – метеопати, тільки ступінь чутливості до метеоумов в кожного – свій, індивідуальний.
Категорії людей за метеолабільністю: 1. Метеолабільні. 2. Віднсно метеостабільні
МЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ ТИПУ ПОГОДИ ЗА РІЗНИМИ КЛАСИФІКАЦІЯМИ В ході заняття студенти знайомляться з медичними класифікаціями погоди за І.І.Григор’євим (табл.1), за Г.П.Федоровим (табл.3) та за В.Ф.Овчаровою (табл. 4), орієнтованою схемою медичної оцінки погодних умов за І.І.Нікбергом (табл. 2).
МЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ ІНДЕКСУ МІНЛИВОСТІ ПОГОДИ Далі, за даними ситуаційних задач, визначають тип погоди за кожною з наведених класифікацій, указують особливість впливу погодних умов на здоров’я людини та найбільш доцільні проведення профілактики загострень серцево–судинної патології (табл.5), визначають індекс та ступінь мінливості погоди (табл.6). Індекс мінливості визначається за формулою (1):
N К = –––. 100; (1) n
де, К – індекс мінливості погоди; N – кількість днів з різкою зміною погоди; n – загальна кількість днів протягом періоду спостереження.
Таблиця 1 Медична класифікація погоди за І.І.Григор’євим
Таблиця 2 Таблиця 3 Медична класифікація погод за Г.П.Федоровим
Таблиця 4 Медична класифікація погоди за В.Ф.Овчаровою і спіавт.
Таблиця 5 Ступінь мінливості погоди (за В.І.Русаковою)
Таблиця 6 .
ТЕМА №7. МЕТОДИКА ГІГІЕНІЧНОЇ ОЦІНКИ ГРУНТУ ЗА ДАНИМИ САНІТАРНОГО ОБСТЕЖЕННЯ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ ТА РЕЗУЛЬТАТАМИ ЛАБОРАТОРНОГО АНАЛІЗУ .
Методика санітарного обстеження ділянки та відбору проб ґрунту Санітарне обстеження земельної ділянки включає: – визначення призначення ділянки (територія лікарні, дитячих закладів, шкіл, промислових підприємств, об'єктів знешкодження відходів комунально-побутового, виробничого, будівельного походження тощо); – візуальне обстеження території ділянки, визначення характеру, розміщення (віддаленості) джерел забруднення ґрунту, рельєфу місцевості, напряму стоку метеорних вод по відношенню до цих джерел, напрямку руху ґрунтових вод; – визначення механічного складу ґрунту (пісок, супісь, суглинок, чорнозем); – визначення місць відбору проб ґрунту для аналізу: ділянки біля джерела забруднення і контрольної ділянки завідомо чистого ґрунту (на віддаленні від цього джерела).
Показники санітарного стану ґрунту
Проби відбираються “методом конверту” на прямокутних чи квадратних ділянках розміром 10х20 чи більше метрів. У кожній з п’яти точок “конверта” відбирають 1 кг ґрунту на глибину 20 см. З відібраних зразків готують середню пробу масою 1 кг. До відібраної проби заповнюють супровідний бланк, у якому вказують: місце, адресу і призначення земельної ділянки, тип ґрунту, рельєф, рівень стояння ґрунтових вод, мету і об’єм аналізу, результати досліджень, виконаних на місці, дату і час відбору, погодні умови попередніх 4-5 днів, ким відібрана проба, його підпис. Проби упаковують у скляний закритий посуд, поліетиленові мішечки. Усі показники поділяються на прямі (дозволяють безпосередньо за результатами лабораторного дослідження проби ґрунту оцінити рівень його забруднення та ступінь небезпечності для здоров'я населення (Додаток 1) та непрямі (дозволяють зробити висновки про факт існування забруднення, його давність та тривалість шляхом порівняння результатів лабораторного аналізу досліджуваного ґрунту і контрольного чистого ґрунту того ж типу, відібраного з незабруднених територій). Санітарне число Хлєбнікова – співвідношення азоту гумусу (суто ґрунтової органічної речовини) до загального органічного азоту (складається з азоту гумусу та азоту сторонніх для ґрунту органічних речовин, що його забруднюють). Якщо ґрунт чистий, то санітарне число Хлєбнікова дорівнює 0,98-1. Колі-титр ґрунту – мінімальна кількість ґрунту у грамах, в якій міститься одна бактерія групи кишкової палички. Титр анаеробів (перфрінгенс-титр) ґрунту – мінімальна кількість відходів у грамах, в якій міститься одна анаеробна клостридія. Мікробне число ґрунту – це кількість мікроорганізмів в 1 грамі ґрунту, що виросли на 1,5% м’ясо-пептонному агарі при температурі 37°С за 24 години. Крім того, як показники санітарного стану грунту можна використовувати дані про вміст СО2.та сполук азоту. Оцінка санітарного стану грунту за вмістом СО2 (у об.%) проводиться на підставі наступних критеріїв: · 0,38 – 0,80 – чистий грунт; · 1,20 – 2,80 – мало забруднений грунт; · 4,10 – 6,50 – забруднений грунт; · 14,50 – 18,00 – сильно забруднений грунт. Оцінка санітарного стану грунту за вмістом сполук азоту проводиться на підставі таких критеріїв (показники незабрудненого грунту): загальний вміст азоту – 68 мг/100 г; аміак – 57мг/100 г; азотна кислота – 126 мг/100 г.
МЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ ФІЗИЧНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ГРУНТУ Визначення механічного складу грунту Визначення механічного складу грунту проводиться за допомогою набору сит Кнопа з отворами 0,3; 1,0; 2,0; 4,0 та 7,0 мм. Повітряно–сухий грунт у кількості 200–300 г просіюють через кожне сито, отримані при цьому порції зважують і розраховують їх відсотки у зіставленні до загальної маси грунту, що була взята для просіювання Визначення об’єму пор грунту (пористості) В циліндр на 50 мл наливають 25 мл води. В інший сухий циліндр насипають 25 см3 сухого грунту, який потім пересипають у циліндр з водою. Різниця між загальною сумою взятих об’ємів води та грунту і отриманим об’ємом суміші складає об’єм пор, який виражають у відсотках. У скляну трубку заввишки 35 см, діаметром 3–4 см, що має дві мітки на висоті 20 і 24 см, насипають грунт до мітки 20 см. Зверху наливають 4 см води і підтримують її рівень до появи першої краплі, що пройшла крізь шар ґрунту. Водопроникність визначають як час проходження води через шар грунту. Визначення капілярності грунту. Скляну трубку висотою 40 см, діаметром 2 см, дно якої закрите полотном, наповнюють повітряно–сухим грунтом, занурюють нижній край у воду на 0,5 см. Фіксують час і відмічають рівень піднімання води у трубці у см. через кожні 30 хвилин. Швидкість, з якою вода піднімається в грунті характеризує його капілярніст ь
ЕТАПИ НОРМУВАННЯ ЕКЗОГЕННИХ ХІМІЧНИХ РЕЧОВИН У ГРУНТ 1 ет ап – вивчення фізико–хімічних властивостей екзогенної хімічної речовини (ЕХР) та її стабільності у ґрунті, тобто часу, за який руйнуються 50%(Т50) та 99% (Т99) речовини, речовини, що розглядаються; 2 ет ап – обгрунтування обсягу експериментальних досліджень та орієнтовних порогових концентрацій з кожного показника шкідливості за допомогою математичного моделювання; 3 ет ап – лабораторний експеримент з обгрунтування порогових концентрацій за органолептичним, загальносанітарним, фітоакумуляційним, міграційно-водним, міграційно–повітряним таоксикологічним показниками шкідливості; 4 етап – визначення величин гранично допустимого рівня внесення (ГДРВ) та безпечної залишкової кількості (БЗК) для хімічних речовин конкретних грунтово–кліматичних умов; 5 етап – вивчення впливу грунту, що забруднений ЕХР, на стан здоров’я населення з метою здійснення корекції гігієнічних нормативів, що існують. Показники шкідливості ґрунту Органолептичний показник шкідливості грунту характеризує ступінь зміни харчової цінності продуктів рослинного походження, а також запаху атмосферного повітря, смаку, кольору та запаху води і харчових продуктів в екстремальних умовах експерименту. Загальносанітарний показник шкідливості грунту визначає вплив ЕХР на процес самоочищення грунту та його біологічну активність. Фітоакумуляційний або транслокаційний показник шкідливості грунту характеризує здатність ЕХР, що нормують, переходити з грунту через кореневу систему у рослини та накопичуватися у зеленій масі та плодах. Міграційно–водний показник шкідливості грунту визначає процес міграції ЕХР, що вивчають, з грунту в поверхневі та підземні води. Міграційно–повітряний показник шкідливості грунту визначає процес міграції ЕХР, що вивчають, з грунту в атмосферне повітря. Токсикологічний показник шкідливості грунту характеризує ступінь токсичності ЕХР, що вивчають, для організмів теплокровних експериментальних при комплексному або поєднаному її надходженні з водою, їжею, повітрям, через шкіру, слизові оболонки верхніх дихальних шляхів тощо. Додаток 1 Класифікація ґрунтів за механічним складом (за М.А.Качинським)
Додаток 2 Шкала оцінки санітарного стану ґрунту *
Схема гігієнічної оцінки санітарного стану ґрунту
Дата добавления: 2014-11-29; Просмотров: 658; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |